Свідок аномалій

С.С.

Час від часу колега повертається у своїх спогадах про роботу на риболовецькому судні. Зокрема розповів пару цікавих фактів із життя, пов'язаних із аномаліями. Якогось разу, пливучи в океані та моніторячи радаром наступні косяки риб, трапили на об'єкт неорганічного походження, довжиною близько 800 метрів, що перебував на доволі суттєвій глибині та рухався (на диво) із незвично великою швидкістю. Для багатьох матросів подібного досвіду бачити такі об'єкти, що виходять за межі логічних розмірів і руху, у житті ніколи не випадало. Капітан же навпаки: попросив не перейматись побаченим, адже з власного досвіду ствердив, що подібне може траплятися під водою, на що реагувати не обов'язково. Останнім разом він бачив подібний рухомий об'єкт розміром майже з півтора кілометра. Здивувавши слухачів ще більше. Іншим разом, коли мій оповідач пропливав у районі Карелії, усі на кораблі побачили над водою великі вогняні кулі, про які важко було б сказати, що мали природу шарових блискавок, адже вели себе доволі свідомо, рухались, зупинялись, висіли в одному положенні десь із хвилин п'ятнадцять, потім одна з них із висоти пірнула у воду і всі могли спостерігати, як поринає на саме дно, за силою згасаючого світіння, яке врешті-решт остаточно не зникло. Цей же випадок нагадав інший досвід, уже на суходолі. Прогулюючись вечірнім містом, раптом побачив над ліхтарем якесь дивне світіння у вигляді незвичної форми. (На відміну від сучасности, у 90-ті не було такого доступного жесту: дістати смартфон і миттєво зазнімувати побачене). Будучи далеким від окультних знань, духовних практик і теософічних міркувань, того вечора виявився не самотнім свідком тієї об'яви (отже, не привиділось), а разом з однією парою закоханих, яка прогулювалася неподалік спробували поміркувати: що то є? Дівчина спробувала роз'яснити, якось "розумно і по-своєму оригінально", що це чиясь душа. І як не дивно, пізніше вже й особисто трапив на цей образ на давньоєгипетських малюнках, що справді символізував душу або ж вічність.

"Незалежна держава"

Знайома поділилась досвідом роботи в кол-центрі, розташованому в обласному центрі України. Місце перебування, хоча не конкретизую, але вказую не випадково, адже специфіка її роботи полягала в обслуговуванні клієнтів із Росії. (До слова: дівчина в побуті спілкувалась виключно українською, просто інших варіантів заробітку на той час у неї не було. Сама ж історія походить з 2010 р.). З розмов із іншими працівниками того центру знав, що продавати там могли будь-що, наприклад, послуги астрологів, ворожок, деякі продукти, такі, як БАДи, а в її випадку послуги одного з російських операторів мобільного зв'язку, зокрема підключення до "швидкісного" інтернету. Клієнти, які дзвонили на лінію, були з усієї території РФ. Серед питань, які збирались про клієнта для підключення нової послуги, було уточнення про місце проживання. Якось до неї зателефонувала жіночка, яка захотіла скористатися запропонованою послугою. Представилась, що територіально мешкає в Чечні. На що знайома без вагань відповіла по завченому шаблону: "Извините, но мьı не обслуживаем клиентов, проживающих за пределами Российской федерации". У слухавці зависла тиша, після якої прозвучало у відповідь коротке: "Тьı что ду-у-ра?..". На тому розмова й закінчилась. Підсумувала: "Коли ж прийшла додому, дістала мапу РФ і почала вивчати територіальний поділ. Повірте мені, я до останнього думала, що Чечня - це незалежна від Росії держава!"

"Я думав, що потрапив на балет..."

Чоловіку випала нагода піти на балет. Ніколи б до такого не наважився, але сталося так, що, працюючи на реставраційних роботах у Мінському театрі, у вдячність за зроблену справу, члени його бригади отримали безкоштовні запрошення для кожної родини на "культовий балетний колектив", який заїхав до них на гастролі. У честь такої події зібрався із дружиною в належному наряді, як і всі, хто йде на такі культурні заходи. Головною подією був не так балет, як "себе показати і на людей подивитися". Дехто з колег відмовився і не пішов. На початку (адже театр починається з гардеробу) мого оповідача зачарували красиві образи шанувальників таких місць і дійств: "Гарно вдягнені, при костюмчиках, платтях... На кого не подивишся: мило оку глянути!". Вистава тривала щось біля чотирьох годин у дві частини з антрактом. А далі: "Те, що побачив на перерві... я думав, що потрапив на балет, а біля буфету виявилось, що в цирк... Стовпотворіння, шум, мало не всі гамузом дориваються до бармена, замовляють міцні напої, беруть канапки, які потім опиняються на костюмах, платтях. Чомусь мені найбільше запам'яталися шпроти, які у всіх випадали з тих бутербродів... І ось після такої перерви, у тих же нарядах, ті ж люди йшли на ту ж виставу... Другу частину я проспав, поки мене хтось не розбудив і не повідомив, що танцюристи своє вже відстрибали, а я пропустив найцікавіше".

"Радіти життю"

- Jak sytuacja?.. Wszystko w porządku?

- Jakoś leci!

Почав працювати на об'єкті, підприємство - зокрема бренд - всесвітньовідоме, фірма-виконавиця хоча й регіональна, але має постійні контракти на терені ЄС. Наша ж фірма, відповідно до статусу, підібрала бригадира солідного, з досвідом, "одним словом": якось одразу дав зрозуміти, що по додаткові робочі рукавиці краще не підходити, так, наче видає з власної кишені. Якось нас поділили на дві робочі групи, для різних цехів, але для початку почали з малого (кількісно): обрали для роботи двох працівників. Іронія долі, а може не випадковість, ними опинилися бригадир і його заступник. Тепле приміщення, кава-автомат, туалет, перекур, все близько, отже, майже як в раю. Що вони там робили? - не знаю, але за місяць-другий, якогось занадто буденного дня долинула до нас чутка, що "тих двох" вигнали з будови?.. Всі ж питаються: чому? Колега, оповідаючи цю історію, певною мірою "зіронізував": "потрапили на найстрашнішому!..". Аби прикрасити це життя, достатньо найбанальнішим подіям надавати в голосі ноток містичности, веселости, пофіґізму абощо, тоді життя набуває рис незнуденности. У паузі фантазія домальовує сцени злочинної діяльности та криміналу. Але ж ні!.. "Не повіриш: вони умудрилися нічого не робити!" - звершив колега. Правда, цікаво почути продовження такого "нічогонеробіння"? А ситуація виглядає так. До них у цех зайшов старший перевіряючий (австрієць) і вирішив прослідкувати за їхньою роботою: його насторожило, що почастішали випадки їхньої відсутности на місці праці. Спостеріг, що прийшовши після самовільної перерви на каву, на який вони витратили не п'ять, а десь зо двадцять хвилин, підійшли до свого робочого місця, обійшли його по колу, відкрили ящик, закрили і пішли на гай-годинний перекур. Походив перевіряючий, посумував біля їхньої уявної присутности... і не дочекався: вирішив подивитися на власні очі, що ж трапилось, що їх таки немає? Виходить на двір: синє небо, альтанка, навколо, на висипному пагорбі зеленіє соковита трава, а на ній лежать два "ударника капіталістичної праці" і, тримаючи в пальцях папіроси, неспішно "купаються" в променях сонця - радіють життю.

Праця "на макса"

Розмовляю з колегою про роботу. Завтра у всіх вільний день - неділя. Згадали одного працівника, який працює без вихідних вже третій місяць. Що поробиш, коли на заробітках, далеко від родини, в Польщі, маєш узяти по годинах - "на макса", маючи ще й таку нагоду. Колега, з яким спілкуюсь, працював колись помічником машиніста. От і вирішив зробити порівняння з собою. "Знаєш, скільки я, працюючи на локомотиві, бачив смертей?.. Як би не хотів об'їхати, але потяг, який летить на швидкості, не спинити! От просто йде людина по рейках і наче не бачить нічого, не чує, як і не старайся сигналити..." (Виникає образ: "Людина йде на зустріч смерті, яка несеться зі спини"). "Достатньо якогось дня убачити порізану людину, без частин тіла, в крові, з власною участю у витягуванні з-під коліс, з безмірним очікуванням доїзду швидкої допомоги, тримаєш себе в руках цілий день, а увечері, прийшовши додому, і ледь розслабившись, помічаєш, як починає всього тіпати. Навіть у руки не можеш узяти склянку води... Так і зі мною зараз, пропрацювавши без вихідних уже з місяць, відчуваю цей давній, знайомий стан. Цікаво, як почуває нині колега по трьох місяцях праці?"

Як позбутися похмілля

Ділиться колега будівельним досвідом, занурюючись у життєві спогади. Зокрема, як свого часу працював на Уралі. Що ж, життя робітника, який приїхав на заробітки, не таке легке, тим більш опинившись у Росії. Все починається з прописки. Якщо, такі, як він, належать до числа "понаєхавших", отже, до "нелегалів", зацікавлений роботодавець має надати таке місце, яке не викликатиме зайвих сумнівів у допитливих. У його випадку - це був приватний дім від роботодавця, а його мешканці, як і він сам: начебто його близькими та далекими родичами. Та не все так трапляється, як гадається. Але, якщо все купується і продається, у роботодавця (споможного на такі гешефти) були свої інформатори в погонах, які злили інформацію, що на днях буде на його об'єкті, на який їздили працювати робітники, рейд. Одразу наказав "родичам" засісти на тиждень у згаданому домі та не висовуватися, поки ситуація не стане цілком контрольованою. Накупив хлопцям із достатком харчів, горілки і пропав... Коли на об'єкті втряслось тишею, об'явився зі вісткою: "Все, завтра виходите на роботу!" А всі, як одна команда: тиждень як у глибокому запої. "Які з нас працівники?.." Недовго думаючи, наказує терміново пройти перевірену реабілітацію: пиття розсолу із вигріванням ніг у ванночці із гарячою водою. Яке ж було в мого оповідача здивування від ефекту, як такий простий метод реально прояснює голову та почуття: "Повір мені, у мене ще ніколи не було такого прекрасного досвіду :) На ранок ми всі стали до праці!"

"Оце прес, а ото - це щось із твоїм животом!"

Переказує колега історію.
Якось він працював на базарі, а там був торговець, який у 90-ті торгував у Польщі на базарах тим, що лишень можна було привезти з України. Ось і розповідав він різні смішні історії:
- Якось підходить до мене жіночка, а у мене на розкладці різноманітний товар, серед яких плунжерний шприц для змазки. (Наприклад, його заправляють солідолом або літолом для карданних шарнірів авто, хрестовин та й інших поверхностей для тертя). Вона й питає мене:
- Co to jest?
Я ж розумію, що подібним можуть цікавитися лише чоловіки, і жартом відповідаю:
- Пердола до дупи!..
А для нас продовжує оповідь:
- Постояла вона, подумала і пішла геть. Через деякий час приходить і його купує. Для чого? Навіщо? Й гадки не маю! Це все одно, як інша історія, яка змусила мене так само зніяковіти. У тій же Польщі, на базарі, зовні солідний чоловік (одразу видно, що при грошах) із молодою пасією, підходить до мене і починає виконувати всі її забаганки: купує різний одяг, який би вона лишень захотіла. В результаті, як розраховуватися, дістає пачку доларів, а з неї виймає сотку та дає мені. Я ж кажу:
- У мене немає здачі!
- To z tym u pana jest problem?..
(У такі миті - без зайвих слів).
Колега, який переповів мені ці дві історії, одразу пригадує в контексті анекдот на подібну тему: "Один чоловік оголює торс, показує його і каже:
- Дивіться, який у мене прес!
Інший чоловік дістає пачку доларів і відповідає:
- Оце прес, а ото - це щось із твоїм животом!"

Успіх "усупереч" фінансам?

Колега по роботі навів досвід своєї мами, яка працює сільською вчителькою, а за сумісництвом організовує дозвіллєву діяльність у школі. Зокрема, окрім традиційних свят, організовує виїзні концерти, бере участь у колективних змаганнях району. Ось і каже він мені:
- Вона молилась, аби її колектив не зайняв перше місце!
- А чому? - міркуючи собі за культурно-організаційну сторону її заходів, але його оповідь проявила зовсім іншу проблему.
- Та бог з тим районом, гроші знайдуть, а як поїхати на область? - доведеться їхати за свої. Що й казати про самореалізацію таланту в столиці... - Та от, я, як її син, мав під час виступу найдовший вірш. Таких віршів я не читав зроду. (Пауза). Тоді ми зайняли третє місце. Мати з полегкістю зітхнула... (й подумки перехрестилась).