Найважчими були перші три дні. В першу ніч поранили побратима, у другу ніч зник другий - пішов виводити евак-групу і не повернувся. І третьої ночі поранили останнього. Ти розумієш, що як бойова одиниця на позиції залишився один. Тоді просто неконтрольовано покотились сльози.
Так почалась моя розмова з Владиславом. Йому 23 роки і він контрактник в прикордонній службі. Говорили про його останню ротацію в Авдіївці( прикордонники воювали там поруч з ЗСУ до самого виходу з міста). Його історія розкриває унікальні подробиці заключних днів оборони.
Оборону постійно доводилось тримати якщо не на 360, то на 180 градусів. Коли вони з'ясовували в якій ми будівлі - туди летіло все. Бували такі випадки, що прилітає мавік і скидає сльозоточивий газ в будівлю, а біля нього одразу фпв-дрон чекає, поки наші почнуть вибігати звідти.
Була ситуація, коли ми почали приймати штурм. Я вийшов, а росіяни стояли просто під хатою. Почав працювати, побачив як летять іскри від їхньої броні. Один одразу за хатою впав. Ще один забіг в хату перед нами. Я туди закинув три гранати і у нього теж шансів не було.
Ще весело було, коли ти знаєш, що наших на тій вулиці немає, а вони йдуть по тій вулиці і штурмують будівлі. Доходило до того, що вони стрілялись між собою. Видно, у них там був не один підрозділ, а багато( росіяни не розуміли, де чиї позиції).
Через інтенсивність боїв зброя не витримувала. Я бігав з трьома автоматами. Носив свій, також автомат нашого 200-го і взяв ще один затрофеєний автомат, бо розумів, що автомат загиблого може заклинити. Коли ти за півдня вистрілюєш цинк патронів, то зброя не витримує.
Також запам'яталось: я виглянув з вікна, перший раз відпрацював з автомата, виглянув - ще раз відпрацював, виглядаю третій, а мені РПГ просто в обличчя летить. Я встиг впасти і поки я падав, мені обсмалило брову. Я трохи полежав, поки пройшов дзвін у вухах.
Через 5 хвилин я встав, попив води і взяв апельсин. Повернувся до хлопців, а вони кажуть - ти неадекватний. Кажу, вони мені брову обсмалили, давай їм у відповідь щось зробимо. Тоді вони мені теж принесли трофейний РПГ, я зробив постріл і побачив тільки як рука полетіла ворожа.
Бували моменти, коли вони кричали нам: здавайся х*х*л будешь жить. Після чого в їхню сторону звучало: йди на*уй, вам всім пі*да, йдіть сюди, тільки попробуйте. Ми розуміли, якщо впасти морально, то це буде найгірше. Тому я прийняв рішення морально давати їх.
Коли ми вже вийшли, люди, які сиділи на КСП і бачили картинку з наших коптерів казали, що довкола хати, де ми тримали оборону, валялось близько 60 тіл. За 11 днів ми поміняли сім хат. Можете плюс-мінус порахувати скільки втрат вони понесли.
Найстрашніше бачити прильоти КАБів. Ніч, нічого не видно, ти не бачиш вже на відстані витягнутої руки. А потім летить авіація, далі вибух і в тебе хата підскакує і стає на місце. Такий спалах, що світилось усе. Ти розумієш, якщо прилетить в хату, то від неї не залишиться нічого.
Мене контузило на третій день. Постійний дзвін у вухах і стан такий, наче ти в танку. Також було тяжко фізично, бо ти практично не спиш. Їсти не хотілось: стандартно я на день шматочок хліба і два шматочка ковбаси. Якщо цього немає - просто п'єш воду.
Найважче було чути по радіостанції, як штурмують твоїх товаришів, а ти нічим не можеш допомогти. Інтенсивність була велика, штурмували багато позицій і коли хлопці кричать у радейку - мені вже у вікна залазять, зробіть щось, поможіть! А ти не можеш нічого зробити.
Це лише кілька фрагментів нашої розмови, тож якщо цікавить оборона Авдіївки, тут можете глянути інтерв'ю повністю -
youtube.com
ШІСТДЕСЯТ ЛІКВІДОВАНИХ довкола позиції: прикордонник розповів про...
Levko Stek
@Levko_Stek
7 бер. 2024
