Щасливий збіг обставин

Працюю з неспішним колегою. Спілкуючись з ним про різні життєві ситуації, не на перший день зрозумів, що така поведінка зумовлена максимальною фаховою обережністю в роботі електрика. Колись більше десяти років пропрацював він на "Обленерго" з обслуговування силових мереж. Перший день знайомства з роботою був ознаменований траплянням до рук записничка, полишеного в робочій шафці для одягу його попереднім власником. На першій сторінці великими літерами було виведено: "Записувати всі випадки зі смертельними наслідками!" Першою була думка: "Ото мені "пощастило"... дістав шафку після якогось маніяка!". Лише по ходу знайомства з роботою дізнався, що на тому "Обленерго" був припис: усі нещасні випадки під час обслуговування електромереж, які траплялися по всій Україні, не лише зачитувати і вислуховувати від начальства з повторенням, а ще й записувати в особистий окремо відведений записник. На думку місцевого керівництва, такі заходи мали сприяти покращенню охорони праці. З часом ця норма якось сама по собі зникла, адже діяли не менш, а більш важливі нормативні документи до обов'язкового вивчення, а цей захід, як виявився був лише додатковим інструментом психологічного "підсилення" усвідомлення трагічних подій. У цьому ж контексті згадалися йому пару випадків, але один із них доленосного значення для працюючих із позитивним завершенням. Якось, починаючи з середини 90-х років, у зв'язку з одним інцидентом (на думку оповідача), і не лише із ним, масово на електропідстанціях почали міняти масляні вимикачі високої напруги на вакуумні. Зимового дня бригада працівників виїхала на один із викликів. Так сталося, що саме тоді різко змінилась погода на хуртовину і бригада застрягла в дорозі. Довелось чекати на трактор, аби розчистив дорогу. Поки приїхав, вирішили їхати назад, адже дорога вільною стала лише в зворотній бік. Того ж дня, приблизно у той же час, на тій підстанції відбувся перегрів по короткому замиканню, ділянки, яка знаходилась поряд із робочою зоною для згаданих працівників, які мали там працювати. Це призвело до критичного кипіння оливи, яка вибухнула на всю підстанцію. Якби тієї миті та бригада знаходилася у тому місці, ніхто б не вижив. Колега, оповідаючи цю історію, був свідком того, як виглядала ситуація наступного дня. Подібні підстанції, у формі будиночка, робилися з цегли, а ця була зварена із залізної бляхи, від вибуху з квадратної форми перетворилася в майже округлу; усередині все мало сліди оливи обпеченої вогнем від короткого замикання... Можна лише по-філософськи уявити, як природа своєю "негодою", врятувала того дня життя тих хлопців!

Кабеля та гроші

Один чоловік підійшов до електромонтажника і попросив позичити йому гроші. Той коректно відповів: "Розумієш, банк не затягує кабеля... я не позичаю гроші!"

Коли хлопці на корпоративі (новорічна експозиція)

На об'єкті, якому працюю, австрійське керівництво вирішило організувати свято для своїх працівників з нагоди наближення Нового року. Вивісили список запрошених, без напутнього слова щодо організації самого свята: лише час, день, місце. Питання доїзду: тридцять кілометрів від роботи - під питанням. За пару днів керівник середньої ланки висловлює здивування: чому записалося так мало людей? Почав ходити і уточнювати причини: може хто забув дописатися? Якось пояснив йому ламаною англійською, що їхати за кермом і не випити з нагоди свята, якось дивно. Колега підтакнув, що наступного дня, в неділю, бажано було б вийти до праці. Це якось виправдало нас в його очах, але не розв'язало внутрішньої дилеми. Схоже було на те, що в західній Європі, відвідини таких свят сприймається за вираження взаємної вдячности. Коли розмова скінчилась і на тому вибачились, керівник пішов, а підійшов до нас поляк. Запитали його за його участь у тому заході. Відповідь трапила несподівано іншою: "У мене є офіційна та неофіційна версії. Офіційна: я маю на той і наступні дні приватні справи. Неофіційна: ніколи німець ("все одно, що австрієць" - з давньої розмови) не був поляку другом. (Продовжує). Якось став свідком настанови головного керівника (австрійця, старшого за посадою від згаданого вище) до свого підлеглого, що матеріали до роботи треба приховувати подалі від поляків та українців, аби не крали... Я почув і одразу до нього в лице: про що ти кажеш?.. А він давай вибачатися, начебто я неправильно його зрозумів. (До слова: оповідач працював п'ять років у Лондоні, отже англійською володіє на достатньому рівні). Ви думаєте, що я після сказаного сяду з ним за один стіл?..". За перебігом певного часу, така дивна реакція з різних сторін наштовхнула мого колегу (українця) на власну давнішу історію. Якось працював на фірмі, що займалась складанням електричних шаф (Полтава). Виключно чоловіча праця. Директор відзначався тим, що ходив у якусь новочасну християнську церкву. Його інтереси особливо сильно не відбивалися на буденній праці робітників, але одного разу набули певного ексклюзиву під час корпоративної зустрічі з нагоди наближення Нового року. Як завжди на таких великих фірмах керівництво прагне віддячити своїм працівникам за досягнення пройденого року. От і того разу відбулась організація з виїздом на природу. Так, як керівник був набожним чоловіком, на спиртних напоях лежало важезне табу, а радість від свята мала сягнути іншими засобами. Дружина шефа, яка активно брала участь у реалізації як духовних, так і матеріальних прагнень свого чоловіка, взялась за організацію того корпоративного дійства, склавши для працівників власний сценарій розваг. Мій колега, за давньою нелюбов'ю до корпоративів, не пішов на ті урочистості, але мав можливість почути наступного дня враження від його завершення. Отож, за тим сценарієм, працівники фірми, окрім святкового столу, великою чоловічою компанією бігали та вправлялись у стрибалки, доганялки, розминалки, досягали, одбивалки, зачіпали, уминалки, лизалки, кусалки, сміхогралки, обручалки, м'ячотрималки... Поряд із їхнім заходом відбувались інші новорічні урочистості, організовані другими фірмами, серед яких була невеличка жіноча кампанія. На якомусь етапі з тієї кампанії підкликають до себе майбутнього свідка того дійства, за посередництвом: єдиного оповідача для мого колеги - з єдиним питанням: "Ось ми - жінки, дивимось на вас - чоловіків, як уже не першу годину бігаєте щасливими один за одним, не п'єте горілки, не звертаєте уваги на жінок: хоча б запросити на танець! - і від того стає дивно і водночас сумно: ви що... підари?". Ще дивнішою виглядала б однозначна відповідь: "Ні, електрики!".

Духові та духовні шляхи

Питаю знайомого священника, який більшу половину життя присвятив себе музиці та грі на духових інструментах: чому розміняв духовий на духовний шлях у своєму житті? Як виявилось, у його житті все змінили 90-ті минулого століття. Граючи на різних музичних інструментах, зібрав із них унікальну колекцію. А щоб вижити у ті "лихі часи", довелось майже все розпродати... На якомусь етапі почав допомагати священослужителям одного зі знакових храмів міста, а згодом отримав право служити по селах. Діти виросли, а з дружиною "зберіг платонічні стосунки". Якось я висловив своє судження про його священницьку працю: "Не уявляю, як можна мало не кожного дня мати справу з мерцями?" - знаючи, що в такій роботі як не хрещення, так похорони - це найзатребуваніші обряди серед вірян. Навіть одруження не обов'язково має бути ознаменоване волею стати перед Богом за посередництвом священника. На що знайомий відповів лаконічно, з певним сумом і властивим йому гумором: "Починаючи від роботи музикантом, образ мерця від давна був для мене звиклим і буденним. На якомусь етапі їх присутність у щоденному житті стала викликати огиду. Тоді співпало так, що полишив роботу. Багато чого іншого відтоді змінилося. Згодом огида зникла і прийшло усвідомлення, що смерть, це така ж звична річ, як і життя. А мертві люди, так само як і живі, потребують своєї уваги!".

03 листопада 2021 р.

Праця в міжнаціональному товаристві

Кажуть, що люди, які трапляються в нашому житті не випадкові. Тому, на якомусь етапі, ловиш себе на тому, що цікаво за ними спостерігати, слухати їхні міркування, зважувати дії і записувати набутий досвід, аби не втратити у стрімких коловоротах щоденниго за-буття. Певною мірою тут зібрані історії, в яких, за родом моєї діяльности, фігурують громадяни інших країн. Насправді, в умовах глобалізації, таке поняття, як національність, втрачає свої межі. Чим більше знайомишся з іноземцями, тим більше розумієш, що вони такі ж різні між собою, як і громадяни окремо взятої країни.

👻
Щоразу намагаюсь знайти спільну мову, а радше слова, з австрійцем, який керує виконанням наших робіт. Сам він розмовляє рідною німецькою і відчеканеною англійською. Якогось дня кудись поспішає і по ходу висловлює до мене свою емоцію: "Хо-ро-шо!" Я ж здивований перепитую, учувши чи реально російське слово: "Хорошо?" - на мить утішившись позитивним настроєм свого керівництва. Дотепер подібних слів від нього не чув!.. Сміється і відчеканює більш виразно: "Horror shows".
Квітень 2021 р.

⚒️
На об'єкті супервайзером працює молодий словен. Знає німецьку, англійську, але зі слів поляків, його англійська щось не дотягує до рівня шкільної програми. Дізнався, як із ним вітатися: "Zdravo!" (Привіт!"). А йому приємно: "Zdravo-zdravo!". Якогось дня завершив свою роботу і кажу до нього: "Не маю праці. Що робити далі?"
В результаті дав те, чого я ніколи не робив. Вдруге до нього підходити не захотілось, подивився, як це робили до мене інші, і зробив так само.

😱
"Jeście jeden zmarnowany dzień!" - сказав поляк на початку робочого дня.
16 травня 2021 р.

🙈
(Розмова з українцем).
Зробив колега роботу. Питаю:
- Задоволений?
- Я завжди собою задоволений. Навіть коли фіґню порю. Дивлюсь: фіґня-фіґнею, а задоволений!
07 серпня 2021 р.

🛠️
Колись був одним із керівників австрієць румунського походження. Хоча народився в Румунії, десь по 10 роках життя переїхав із батьками до Австрії, здобув освіту, працював на Siemens, чим дуже пишався. Якось, дивлячись на вишкіл до порядку зі сторони поляків, підкреслено зауважив, наскільки австрійці та румуни є в усьому акуратні: не кинуть робочі матеріали просто так, а розкладуть усе по поличках. Мабуть, такої думки був і про мене, коли частенько брав собі в помічники, тим більш, вголос наводячи такі порівняльні приклади. До слова: інший румун-керівник вже українського походження (хоч і на родився в Румунії, але говорив ще й українською), у прискіпливости до нас і до себе підтверджував висловлену тезу.
На іншій будові стикнувся в роботі з іншими румунами-робітниками... Спостерігаючи за ними зі сторони, засумнівався в попередньому досвіді: судити про людей не варто за національністю, адже усі ми буваємо різними, в залежности від обставин у яких опиняємось, задач, які нам ставлять і вміння їх виконувати.
09 вересня 2021 р.

🎶
Інший румун, який від юнацьких років оселився з батьками в Австрії і вивчив німецьку, у своєму керівництві з робітниками послуговувався виключно нею, а в побутових справах, наприклад, по телефону - рідною. Веселий чоловік: завжди міг знайти спільну мову з будь-ким, хто його боявся незрозуміти. Час від часу окрім німецької послуговувався іншими словами, як виявилось італійською. Часто полюбляв казати на обід "манджаре", як виявилось по-румунськи інакше: "манкаре". От і виникає питання: чому ж він у діалозі з нами не послуговувався рідною мовою? Для нас тоді, що німецька, що румуньська "одна калабаня". Та сама річ, яку маємо ми, українці: відчуття власної меншовартости на відміну від мов німецької або ж англійської?

🦇
"Ty nie jesteś Polakiem!" - каже до мене колега-поляк по роботі. Й одразу продовжує: "Nie mówisz "kurwa"... Prawidłowy Polak zawsze mówi te słowo!" Я з ним погодився, адже 1) за національністю є українецем від народження, 2) нецензурна лексика - це не мій коник!
Працюючи в парі зі своїм колегою, цей же "коментатор" час од часу сварився на нього, що полюбляє слухати реп з нецензурною лексикою, ставлячи в приклад шанованих роками поп-виконавців. Якогось дня визвірився на нього остаточно "Ile mam sluchać te kurwa, kurwa, kurwa?..". Я ж подумки розсміявся, згадуючи його слова про мою "polskość".
09 вересня 2021 р.

🎸
Приходить поляк із відпустки і, затримавшись на початку дня у керівника, повертається до роботи зі словами: "chciałbym zwolnić się...". Але керівник попросив затриматися на будові ще до кінця року. Отже, погодився. Першим моїм коментарем була сказана ним ще до відпустки фраза: "Jeście jeden zmarnowany dzień!"? - звісно ж в питальному значенні. На що почав сердечно розповідати, що ця робота, взагалі не його покликання: народився в сім'ї музикантів, мати солістка, якийсь дядько художній керівник, той є тим, а той - тим, а він взагалі-то бас-гітарист. Іншим днем, за дві години до кінця робочого часу, на його ж повторювану мною фразу додав: "a ile doma dobrych rzeczy można byłoby zrobić!.." - сміючись чи то з себе, чи то з виниклих обставин.

🈸
Іншого дня цей же колега раптом розкривається в розмові з ще однієї сторони. Захоплюючись з дитинства аніме, сам для себе почав вивчати японську мову. На питання: як він себе в ній цінює? - відповів, що "непогано". Провів деякі аналогії з корейською та китайською мовами. Навів певні фрази. Що за фонетикою вивчати поляку азійські мови миле діло: присутні такі ж комбінації звуків "чі", "жі", "ші" тощо. Керівник, слухаючи його, максимум співставляючи польську з англійською, лише вражався дивовижному завзяттю до вивчення і знань з японської.

✋🤚
По роботі (діалог між майстрами):
- Пішли мити руки!
- Хто не працює, той не помиляється і руки залишаються чистими...
12 вересня 2021 р.

🔩🔧
Ділюсь спостереженнями з колегою-білорусом:
- В такій роботі, як наша, є великий мінус: все говориться в усній формі. Легко відійти від проєкту.
- Ні! В нашій роботі великий плюс: ніхріна не поняли і пішли робити по-своєму.
Жовтень 2021 р.

🕵️
На одній будові керівником був хорват, хоча, як виявилось, за переконаннями - серб. Це стало зрозумілим, коли раптом для всіх пожвавішав, ув обговоренні футбольного матчу між Україною та Сербією. Добре знав, окрім рідної: російську, англійську та німецьку. Керував українцями і мав свої незрозумілі для нас контра з австрійцем та румуном, які теоретично мали бути його підлеглими, хоча підзвітні були перед іншою фірмою. Кожен ранок відзначався тим, що одне керівництво показово ігнорувало другого, мінімум: не вітаючись за руку. Австрієць рахував хорвата "гнилостньıм человеком", а зворотніх міркувань ми не чули аж до останнього, коли вже стало всім відомо, що його контракт добігає завершення, а тут він знаходиться мало не на пташиних правах, хоча й зберігає формат найголовнішого. Коронною його фразою до робітників було якесь неоковирне російською: "Ребята, а что вьı тут делаете?" - це при тому, що знав усі задачі для кожного. І так всю історію будови, яка тривала більше двох років. Отже, кожен дотримувався своєї ролі і залишався при своїй думці. Врешті, коли шляхи керівників перетнулися на доробках зробленого, виразився поза їхні очі, але між робітників, справжнім судженням, назвавши своїх "колег" фашистом і циганом... Це ж треба було стільки часу терпіти? - вибухнули сміхом колеги, як по сказаному зник із їхнього зору.

👾
Зустрічаю в Польщі грузина. За віком майже мій одноліток. Слово за слово про те: "Як опинився тут? Чи порозумівся з українцями. Чи вже пробує спілкуватися по-польськи? Як-то під час карантину вже більше року не бачити своїх рідних?" - адже єдиний доступ добратися додому - літаком. А щоб довго не мусолити відповіді на мої питання, вирішив розповісти мені один анекдот: "Приходить якось молодий хлопець до ворожки. Вона просить показати руку і починає по ній розповідати про його майбутнє. Каже, що перша половина життя буде важкою, матиме багато труднощів, фінансові нестачі, а щоб звести кінці з кінцями, змушений буде багато працювати. Молодий хлопець слухає і про себе міркує: нічого, першу половину життя якось перекантую, очікуючи, як компенсацію за страждання, кращої перспективи.
З нетерпінням просить у ворожки продовження: то якою буде друга половина життя?.. А вона ж, вглядаючись у лінії, робить довгу паузу і зітхає: "А далі - звикнеш!"
17 листопада 2021 р.