Показ дописів із міткою Олег Левченко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Олег Левченко. Показати всі дописи

середа, 16 жовтня 2024 р.

Як виникають прізвиська

Знайомий по праці (ситуативний випадок, пов'язаний зі специфікою праці) любить називати колег прізвиськами. Уживає не до всіх і не при тих, про кого йде мова. Найчастіше, з ким працював особисто та різних бригадирів, під якими доля судила бути. Начальство на те й начальство, що має виразну поведінку, на якій зауважують підлеглі, які не гребують своєю чисельністю навіть дати одній особі й кілька прізвиськ. Наприклад, один бригадир умудрився причепити до себе "кликухи": "Ірод"... Інший - "Чобіт, генератор іпанутих ідей, враг народа". Не було б цього тексту, якби мій співрозмовник, "шанувальник" людей не на ім'я і не за прізвищем, не діймав би мене час від часу фразами: "А того ... знаєш?", "А з тим ... працював?" Скільки працюю на одній фірмі (чисельність працівників коливається близько 300-400 осіб, отже, фізично з усіма я не знайомий), таких унікумів ще не зустрічав та й не чув від колег, щоб хтось любив так називати когось інакше, аніж не на ім'я, як він. Зрідка звучали поодинокі "назви" про когось: десь, якось там, поміж словом, але так, як звати "буквально". Для себе, в такій розмові з ним виявив, що кілька знайомих колег, кого я все ж таки знаю, мають якісь "погремухи". Мене в усьому цьому зацікавив філологічний інтерес: з чого саме виникає така словотворчість? Разом із тим вдалась моя любов до аматорського творення словників зі слів, що насичують живу українську мову новими термінами та виразами, переважно "на злобу дня", що надають колись нейтральним словам ширшого значення (за останні пару років опубліковані на моєму блозі). Чого варті нині слова: "незламно", "потужно", "вперше", "контрнаступ", "до кінця 2023 року в Криму питимемо каву", "формула миру", "план перемоги" - викривлені "добрими намірами" політиків невідповідністю до жорстокої реальности? Отже, приклад на "легалізацію" іншости виглядає дзеркально як на верхах, так і серед простого населення. Можливо, тут дається взнаки українська вдача ще від козацьких часів називати речі не своїми іменами, де герой постає в жартівливому образі. Дехто тлумачить це так, аби "відвести біду", але по факту, виглядає сумнівно. Досить згадати сотні прізвиськ, які набув під час своєї каденції шостий президент України.
Не одразу виникла думка почати занотовувати прізвиська своїх колег, навіть тих, кого особисто й не знаю, лише "завдяки" щоденним повторюванням знайомого по праці. Так само розкрити глибину: з якого такого дива чіпляються до людей такі прізвиська? 
Міркую, що подібний інтерес може виникнути й у інших фахівців та любителів "красного слівця". Перше роз'яснення надав один з авторів подібного словотворення, й доволі просто: "За характерною рисою тієї чи іншої особи". Отож, почнімо цей незвичний "заплив у море" сучасної народної творчости. 
"Чемодан" - походить з фільму "Буратіно", коли Дуремар назвав черепаху "Старим плавучим чемоданом". Цитата (у подальшому "Ц." або відтворене по пам'яті без подібної вказівки): "Аби не називати такою довгою назвою, лишилось одне слово". 
"Футляр" - з творчості А.П. Чехова: "Людина в футлярі". Ц.: "Якийсь тихий весь замкнений, стиснений і в собі... "постійне і непереборне намагання оточити себе оболонкою, створити собі, так би мовити, футляр" (цитата письменника)". 
"Тумба" - Ц.: "Від героя російського серіалу Тумбасова - дуже на нього схожий!."
"Дуліни" - причепилось до двох осіб: батька й сина. Ц.: "Отримали "назву" від героя з російського комедійного образу Дулібіна, який грав гея-металурга. Більше із-за незвичної поведінки сина". (В деяких цитатах упускаю експресивну лексику).
"Антибіотик" - від виразу обличчя. Ц.: "Наче наївся термоядерних ліків, від чого втратив природній колір шкіри".
"Смерть" або "Кощій" - Ц.: "Такий худий, що дати йому в руку косу і не відрізниш". 
"Пломбір" - Ц.: "Скільки з ним не жили на квартирі, весь час морозильна камера була завалена пломбіром, так що інші не могли покласти й шматка м'яса". 
"Кефірчик" - Ц.: "За любов до молочних продуктів: переважно кефір, в також молоко, сметана тощо; зрідка помічали, що міг-таки їсти картоплю і "дішманські ковбаски". 
"Ірод" - Ц.: "Будучи бригадиром, так називав своїх підлеглих: "Іроди"." Як вніс уточнення інший колега - це ім'я біблійного героя є улюбленим в селі, з якого той походить. 
"Позвоночная грижа" (російською, бо саме нею розмовляв колега). Ц.: "Якось пожалівся на хребет, що не зможе підняти важкого. Але цьому передувала смішна історія, розказана ним самим. Коротко, ц.: "Допоміг євреям нести два мішки готівки на потяг Кривий Ріг - Тель-Авів".
"Пєтя-льотчік" - Ц.: "Все життя, як аматор, складав легкий літак, у якого відпали крила". 
"Канарейка" - Ц.: "Базікало з приводу та без приводу".
"Враг народа" - Ц.: "Втік від призиву до української армії, узявши бронь на працю в "Укрзалізниці", де, скориставшись відрядженням в Польщу, повернувся на фірму, на якій працював до початку повномасштабного вторгнення".
"Сепаратист" - так назвав "Генерал", який, будучи бригадиром, оцінив роботу свого підлеглого, що діяв усупереч вказівок щодо праці.
"Запасовий" - Ц.: "За стилем поведінки в праці: завжди стояв збоку".
"Плечовий" - працюючи в Росії дальнобійником, розповів історію про повій, які мали закріплені за кожною райони на трасах, так от, їх в кацапії називали "плечовими", це так сподобалось колегам, що й за ним закріпили це слово.
"Пухлий" - Ц.: "Вгадуваний натяк на фразу "ти чьо опух?" у поєднанні з виразом обличчя".
"Гусь" - за поставу ходити поважно та в вирозвалочку.
(Далі наводитиму приклади, також почуті мною від інших колег).
"Золото Карпат" - родом із міста Бурштин, якби іронія на дорогоцінність "каменю", тут ще має бути прив'язка до однойменної пісні Степана Гіги.
"BMW" - за хворобливу любов до машин цієї марки: "Таке враження, що має їх мало не в кожному воєводстві Польщі".
"Окосім" - від міцного польського пива, що безбожно уживав щовечора після роботи. Правильне прочитання бренду мало б бути "Okоcim" ("Окóчім"), але назву читали якби за кирилицею. 
"Батарейка" - завжди мав будь-яку тему з приводу чи без приводу, аби щось говорити. 
"Коза" - із-за неголеної зовнішности. 
"Депутат" - до робочого одягу завжди носив сорочку. 
"Директор ЖЕКа" (якщо точно, він мав би називатися начальником, а не директором) - із-за червоного кольору обличчя з характерним синім носом. 
"Демон" - скорочення від прізвища, але не випадкове. Хлопці почали називати його так, коли, навіть будучи бригадиром, ужив до кількох підлеглих фізичну силу.
"Куні-майстер", "Кунілінгус", "Декан факультету з кунілінгвістики", "Кальварес", "Альварес", "Трубольот" - із-за безбожної любови до алкоголю, аж до "втрати пульсу": наприклад, з найнаївнішого: проснутися в тарілці з їжею. Інший колега пожартував так само над новоприбулими до праці узбеками, назвавши одного "Куні-майстром", а іншого "Помічником куні-майстра", видавши це за чисту монету, адже ті не знали значення слова.
"Пастор" - за релігійне минуле, коли певний період свого життя пропрацював помічником пастора в церкві п'ятидесятників. Від іншого колеги почув іншу версію його прізвиська: "Пастор Шлаґ, письменник данський" - алюзія на героя фільму "17 миттєвостей весни" та Ганса Крістіана Андерсена.
"Польтава" - саме так називав рідне місто, щиро вважаючи, що інші говорять неправильно.
"Бурячок" - не лише за те, що хлопець мав червоне обличчя, а історії, як з року в рік вирощує та продає буряки.
"Вареник" - за характерну зачіску: патлате волосся навколо лисої голови.
Купідастер - Ц.: "Перевернув людині уявлення про життя, сказавши це слово".
"Корнет" - "Молодой человек 60 лет" - за "військову пунктуальність": чітко після отримання кожної зарплати три дні не виходить на роботу.
"Мальований" - за зовнішньою ознакою: наявністю різного роду кольорових татуювань.
"Блискавиця" - за повільність у праці. (До слова, коли почалась повномасштабна війна, добровільно пішов у територіальну оборону).
"Гривня" - перше прізвище, якого позбувся заразом зі своїм ім'ям, коли у роки нелегального виїзду за кордон, працюючи в Італії, отримав депортацію. Ця подія забарвлена історією праці в господаря, якому, замість "обрізати" у подвір'ї пальму (старі листя здолу), що росла перед приватним будинком, із-за некоректного розуміння італійської, порізав її на цурпалки. (До слова, коли почалась повномасштабна війна, був свідомим поїхати з Польщі і вступити до лав Збройних сил України. Від колеги, який відвозив його до кордону, почув аргументацію: "Я не можу перебувати в Польщі, коли надалі розумітиму, що залишатимусь тут, а моя родина там"). 
"Халк - Залізна людина, внук Росомахи" - за зовнішньою схожістю з героєм фільму. 
"Пів копійки" - за невеликий зріст.
"Сімпсон" - за певну подібність до героя мультфільму. "Під руку" потрапив і його брат, зовсім інша людина: аби узагальнити, коли йшла мова про них двох, то називали в множині "Сімпсони".
Також існують інші прізвиська надані за схожістю з героями та відомими людьми: "Гарі Поттер", "Шевченко", "Бандера", "Шафутинський", "Роналдо" тощо.
На цьому тлі більш наївними виглядають інші прізвиська, на зразок "Міхо", "Демон", що походять як від імені, так і від скорочення прізвища, або від професійного минулого та вподобань: "Пасічник", "Рибак", як і "Льотчик", згаданий раніше.
Колеги-поляки також мали свої "погремухи", які їм надавали не лише українці, але й родаки.
"Генерал" - за якесь військове минуле і тим самим стиль бригадирства. 
"Шарлатан" (бригадир з іншої фірми, що організовував всім роботу) - за специфіку керівництва.
"Ашенбехер" ("Aschenbecher") - з німецької мови: "попільничка", за постійне куріння цигарок.
"Скорцені" - викривлене прочитання прізвища.
"Смродек" ("Smrodek") - за дивний запах, що весь час невідомо чому супроводжував цю людину, хоча на вигляд, як на мене, мав прийнятний вигляд, хоча оповідав дивні історії з власного побуту.
"Логопед" - за проблеми з дикцією. 
"Бленд-а-мед" - за відсутність зубів. (Поширена проблема серед поляків (певний робітничий клас), не так із-за дорогої стоматології, як, за спостереженнями інших колег, вживання синтетичних наркотиків).
"Марчін-дорожка" - за любов у контексті сказаного вище.
"Ювелір" - за кримінальне минуле, пов'язане з торгівлею наркотиками і любов до кольорових металів.
"Есéсман" (людина SS) - із-за любови виписувати працівникам штрафи.
"Грибник" - раз у Франції не вийшов на роботу, адже з ночі загубився в лісі.
"Ворошилівський стрілок" - за звичкою "стріляти" (позичати і не віддавати) у колег цигарки.
"Спринтер" - за те, що одного разу на будові свідомо носив такі робочі бути, від яких шкутильгав, хоча всі довгий час думали, що має проблеми зі ногами.
"Ліберо" - від терміну з командного спорту, що означає вільний захисник, як іронія на дивну поведінку, як сказав інший колега: "наче на шарнірах"; друге ім'я - "Чикатило", за схожу зовнішність, яке при мені "начепив" йому згаданий на початку оповіді пошановувач "альтернативних імен".
Сам же мав два прізвиська "Будуїн" та "Балу" - за дивну поставу і розмови не обов'язково про "високі матерії" - працював за радянських часів на півночі росії в оточенні колег із кримінальним минулим, що певного роду далось в знаки на оцінку оточуючих і характер розмов на різні теми. Інший колега, на питання: чому ж саме таке в нього прізвисько? - по паузі усміхнувся і не відповів, а другий розкрив свій "секрет": "Чому ж ні? - він ходить, коментує, збирає плітки, як "баба", на все дивиться з-під лоба, від чого не з усіма й знаходить спільну мову" (зрозумів пізніше, розповів мені тому, що це було "помстою" за отримане від нього - "Футляр"). Як виняток, міг би його назвати "Сємєчка" - з його ж щоденного прохання, як їхали до роботи: "Купимо сємєчкі?", а згодом: "Заїдемо по булочку?" - це означало одне й те ж: купити соняшникові зернята, які гриз усюди, навіть не піклуючись про охайність. Себе ж називав мамонтом, повторюючи всім, що "епошить, як мамонт".
Як не згадати й шефа фірми (така ж найнята особа, як і ми) також мав свої прізвиська: одні називали його "Чортом", інші "Циганом", деколи "Биком" (для декого, за віддаленими рисами зовнішности та звичкою на тему підвищення зарплати "брати на роги" - натяк на трейдерів з Уолл-Стрит), а для інших "Цар", "Бог", "Владика", адже мали від нього певну матеріальну ласку. 
Варто зазначити, що не всі прізвиська закріплюються за людьми надовго. Іноді "кращі" витісняють "гірші", або менш вдалі, але варто зазначити, що є люди, до яких або вони взагалі не чіпляються, або просто липнуть одна за одною.
Заради "спортивного інтересу" кілька разів допитувався у згадуваного колеги: "Як би ти назвав мене?" На що той реагував дещо розгублено: "Це не так просто, адже ти мав би проявити себе якось нетипово за певних обставин". По кількох місяцях спільної праці, так нічого він в мені й не придумав, а було б цікаво дізнатися.. 
Подумки про себе пригадував своє прізвисько зі школи, яке скорочували з мого прізвища до імені героя радянського мультфільму, який щоразу хотів "аби всі жили дружно", а в результаті від наївної доброти щоразу страждав від злих намірів мишей. У школі це прізвисько мені не подобалось, адже вигадані були лише для трьох хлопців, хоча зараз оцінюю його доволі наївним, але якби зараз почув у свою адресу, сприйняв би вороже. (Повторюсь, що на фірмі ніхто не звертався "вигаданим ім'ям" до особи, яка його мала, лише у вузьких колах).
Іншим випадком в моєму житті була озвучена версія, я б сказав, що навіть і не прізвисько, а "позивний" від колеги, з яким мене звела доля в короткочасній праці, схоже, "розкусивши" мою літературну вдачу, хоча в розмові з ним не було прямих підстав на такі "ґрунтовні" висновки - "Філолог". Зустрівшись через чотири роки, він так і не згадав, як мене "охрестив".
Цікаво й той факт, що жоден грузин, узбек, туркмен, казах, з якими працювали, не мали жодного "прізвиська", які б надавали їм українці, якщо не враховувати якесь скорочення їхнього імені, прийнятне до вимови, або з їхнього прохання називати їх слов'янським, європієзованим або скороченим варіантом: "Женя", "Джоні", "Вахо" тощо. Це каже про те, з огляду на викладене, людина сама "легалізує" право їх називати так своєю поведінкою, історіями з минулого, звичками. Хто змушує людину повторювати якесь слово-паразит, поводитись нетипово до оточуючих, мати шкідливі звички, або розповідати про своє професійне минуле? - ніхто!
Так само можна сказати, що ніхто і не змушував мене писати такий дивний текст, якщо припустити, що його можуть прочитати мої колеги. Але я знаю, що у своїй більшості, навіть беручи тих, хто знає українську, ці люди не читають узагалі, тим більш довгі тексти, а згадані прізвиська у більшій своїй мірі і так у них на слуху.
14.06.24 - 15.10.24

пʼятниця, 31 травня 2024 р.

Портрети slbkt 2024 (шкіци)

Колега по спільній праці, але з іншої фірми, родом з Вугледара, розповідає, як прожив пів року в окупації. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну зайшли у місто буряти зі словами: "Оце зараз беремо місто і вирушаємо до Донецька". Не ясно для чого, можливо, на парад. Колега жартує, що станом на початок 2024 року й донині вони "беруть" його рідне місто. Але, на жаль, життя у ньому вже немає: дім без вікон, розграбований, на проломленому даху лежить електроопора. З сумом зазначив, що на початок вторгнення також бачив убитими українських військових, яких навіть не було як забрати з вулиць міста. Евакуйовуватися в Польщу довелось через росію. На кордоні з Литвою російські прикордонники попросили до себе в окрему кімнату... Стільки мук пережито, дорога у невідомість, а "ось, Європа вже - поряд! - осяжна на відстані погляду" - вихором пролетіли думки перед входом до того кабінету. Але "на диво" лише перевірили документи і відпустили. Більше як за рік переглядав якісь відео і трапив на бурятку, яка показувала на камеру світлину з обличчям свого чоловіка, який пропав безвісти в Україні. Про себе усміхнувся: "Я його знаю! Це він казав мені, що "проїздом" захопить моє місто". Дивуючись такій випадковості, питаю: "А чи залишив ти їй який-небудь комент?" Відповідь прозвучала проста і категорична: "На**я вона мені здалася?!".
Лютий 2024 р.

Дахусім папістафалі
Колега показує новину, як у радянські часи майбутній олімпійський чемпіон сказав японському журналісту перед стартом про сніг, який почав раптово падати... Японець розчув слова наче "закляття" і вивів у назву своєї статті: "Дахусім". 
- Цілком по японські: "Da xu s im"! - зауважую колезі та пригадую, що він колись читав мені по пам'яті кілька речень цією мовою, які запам'ятав ще з юности, відвідуючи гурток "Юний технік". Там вони майстрували радіоприймачі, а також пробували робити радіопередавачі. Керівник гуртка, схоже, що був доволі креативним педагогом, запропонував вивчити для практичного застосування щось конкретне, наприклад з японської мови. Начебто були й варіанти з інших мов. Колега проявив бажання до японської і вивчив на пам'ять текст, але ніколи не знав його змісту, разом із тим ніколи не приходила ідея: спробувати його перекласти. За моєю ініціативою, одразу дістав Гугл-перекладач і наговорив ті кілька речень. Враження були чудові. Узагальнюючи, в тексті звучало щось на зразок привітання, знайомства в ефірі та побажання чогось доброго. 
У контексті розмови про "Дохусім", згадався анекдот, в якому узькоязичний працював у Франції на атракціонах Діснейленда, і кожного разу, коли натискав на старт атракціона, кричав слово, яке постійні відвідувачі запам'ятали як "папістафалі" і весело та голосно кричали з ним на старті. Традиція збереглася й після того, коли він звільнився. Питають українці: що означає це слово французською, адже в словнику його не знайти? - отож, то і означає: let's go!
Лютий 2024 р.

Колега розповідає: коли чує від молоді нецензурну лексику, готовий набити їм писок, але стримує себе, адже називає їх для себе "втраченим поколінням". Згадуючи себе у 90-ті, ще тоді замислювався: що буде з тими дітьми, покинутими батьками, які пішли на базари та поїхали "човнокувати" (від рос. слова "челночники"), аби вижити із-за масового безробіття та очевидно браку фінансів? Хто виховуватиме цих дітей?.. 
А ось вони вже й дорослі! У них немає пошанування старших, хоча б на "ви". Кількість матюччя в лексиці перевищує слова, які мали б донести більш-менш прийнятну думку. "Бий таких по писку, не бий - їх такими виростили..." Злість небезпідставна, але має вектор розуміння: українці не мають більше права втрачати будь-яке чергове молоде покоління!
29 лютого 2024 р.

Колега розповідає, як працював у 2010 році в Чехії. Серед його колег був чеченець, який виконував будівельні роботи, пов'язані зі штукатуркою стін. Якось той чеченець розповів, що зустрів дагестанця, якому платять більше і вже готовий іти до їхньої бригади. Колега уточнює, а які саме будівельні роботи вони виконують. Той ламаною російською відповідає, що він його словесно до кінця не зрозумів, але показав йому в повітрі кругові оберти рукою, що робить саме отак! А той дагестанець також показав йому кругові оберти в повітрі, і тому вони зрозуміли один одного. Тоді колега каже, може вони роблять не звичайну штукатурку, а працюють на висоті і роблять зовнішні фасади, за які реально платять більше? На що той повторив лишень кругові оберти в повітрі та задумався... Коли їхав до себе в Росію, акурат стався теракт в аеропорту Домодєдово, за участю чеченця (офіційна версія). Чеські прикордонники затримали його на кордоні та передали на перевірку російським спецслужбам... Тієї миті (не до теми, але й не вголос) мені пригадались "скарги" одного чеського політика, що Чехію в міжнародних колах доволі часто плутають із Чечнею за подібністю офіційного написання англійською: "Czechia" - "Chechnia".
30 лютого 2024 р.

На днях росіяни обстріляли Шостку. Колега пригадує чим славилась і славиться місто. Окрім тюрми і навчального закладу, де готують працівників правоохоронних органів, у минулому працював завод "Свема", який виготовляв фотопродукцію на весь радянський союз, також порохозавод, на якому зокрема працювали люди, що відбували покарання. Їх найчастіше брали у особливо хімічні цехи. Для мирних людей, праця в такому цеху була як "рік за три", тим самим раніше виходили на пенсію, а для дрібних правопорушників - три роки строку в тюрмі дорівнювалось відбути три роки на такому заводі. Така форма праці для ув'язнених називалась: ЛПТ (лікувально-профілактичний труд). І ця назва - не жарт. Профілактичний труд у хімічному цеху - це свого роду звучить, як оздоровлення в санаторії, лишень навспак. Таких покараних ще брали на будівництво житлових будинків, на зварювальні роботи, наприклад: опалення, сантехніки. Такі "потужні працівники" любили чорний гумор. Наприклад, заварити між поверхами новобудови лом, який за товщиною не відрізнявся від звичайної труби опалення. Коли пускали в систему воду, ніяк не могли зрозуміти причини: чому не тече вода? Доводилось бігати поверхами, аби з'ясувати: що не так з трубами? А лом, залитий в бетон, демонтується інакше, аніж тоді, коли залитий між поверхами будинку. 
Ця історія нагадала мені власний досвід: коли я вчився в технічному ліцеї. Нам для практики привезли на ремонт з десяток конвекторів. Усі вони мали коротке замикання, або ж на сленгу електриків - "кози", які, як виявилось, були свідомо зроблені робітниками, що відбувають покарання у місцях позбавлення волі. Але "замурований лом" - це щось "веселіше".. не так наражає на життя!
Березень 2024 р.

Колега частину життя, як менеджер, організовував і робив зовнішнє міське світло. Якось виграли проєкт по освітленню наприкінці двотисячних Боярки. Зазначає, як його робота наочно змінила життя міста. Коли перший раз приїхав у місто, життя з вулиць зникало одразу з приходом ночі: "Місто, наче вимирало". На той час Боярка відзначалась доволі помітною криміногенною обстановкою. Ще в процесі праці, з появою на перших вулицях світла, зауважив, як люди почали більше проводити вечірній час на освітлених вулицях. Коли закінчили проєкт, влада прозвітувала: відбувся спад злочинности, у деяких закладах обслуговування збільшився робочий день, а особисто від себе: стали помітними закохані пари, мами з колясками та малими дітьми почали проводити на свіжому повітрі більше вільного часу. Отож, згадуючи анекдот, підсумую: "Чи знали ви, що до появи Всесвіту, вже були електрики?.. - Ні? - Отож бо! І сказав Бог: "Та й буде Світло!" Це означає, що вже пройшлись майстри, які проклали кабеля та інсталювали освітлення!"
06 квітня 2024 р.

Бабця дружини казала: "Бог ніколи не приходить бити палкою", а сьогодні пішла новина, що на пантифіка упала ікона.
06 квітня 2024 р.

Якось колега, поляк, розповів історію про те, як будувалась головна дорога між великими містами, яка доволі сильно посприяла економічному розвитку регіону. Для такого грандіозного будівництва треба було по маршруту майбутньої траси знести деякі житлові будинки. Серед таких місць навіть була його школа, в якій він колись учився. Одні з таких житлових багатоквартирних трьох і п'ятиповерхових будинків по роду своєї діяльності він, уже в дорослому житті, обслуговував як електрик - вимінюючи з певною періодичністю лічильники. Сам ряд конкретно тих будинків, про які вирішив розказати, належав до мешканців міста з соціально неблагополучних і збіднілих родин. Отже, і самі помешкання виглядали дещо занедбаними і непривабливими. Будуючи дорогу, влада зробила щедрий жест доброї волі (частково профінансований коштом "Європейського союзу"): запропонувала мешканцям переїхати зі старих помешкань у новозбудовані будинки, у тому ж районі міста, конкретно під реалізацією програми будівництва дороги. Через років 5 колега приїхав до своїх старих клієнтів, які належали саме до таких переселенців, до тих нещодавно нових будинків і сильно здивувався, адже їх вигляд за короткий час змінився настільки, що уподібнився до тих старих занедбаних будинків, у яких жили ці мешканці раніше: стіни помальовані графіті, двері зі слідами вибивання ногою, розбите скло, недоглянуті газони та дитячий майданчик - з сумом згадуючи пережите: "Якесь гірке дежавю!"
08.04.24

Їду за кермом авта, дивлюсь на дорогу. На світлофорі зупиняюсь за білою великою новенькою машиною формату "позашляховик" (бренд не вказую свідомо) і помічаю на ній оригінальний номерний знак, обраний власником(цею) явно свідомо "... 666 ...". Кажу колезі, з яким їду, зверни увагу на машину і номерний знак: з таким вибором мала б бути машина в стилі "хард", чорного кольору... На що колега, як з кілочка: "Вовк у овечій шкірі". Наступного дня їду тією ж дорогою, зупиняюсь на тому ж світлофорі, а переді мною з таким же номерним знаком "666" (іронія долі?) - чорна машина, як смоль: "овечка у вовчій шкірі"?
10.04.24

Років з 10 тому робив закупи в одному з українських маркетів. Поки збирав невеликий кошик товарів, до мене підійшов менеджер цього магазину із проханням зробити йому послугу. На той час мені дуже подобалися методи та незнайомі для мене ідеї управління і тому цей досвід був певною мірою додатковим у моєму житті. Він дав до мого кошика один з видів товару, який пообіцяв забрати при касі. Той товар мав на собі неправильну назву і це був тест на уважність касира. Самої глибини задуму від початку я не зрозумів, але погодився на експеримент. За послугу, запропонував узяти один із видів товару, який був у моєму пошуку за рахунок закладу. На касі виявився хлопець доволі дивної зовнішності, з проблемою розуміння власної гігієни: довгими нігтями, сповненими бруду, немитим волоссям, що зовні справляло враження повної немитости. "На автоматі" пробив весь мій товар і вже озвучив ціну до оплати. Менеджер, який став за його спиною зауважив йому на неправильному відбитті товару: який зовні товар, яка його назва та ціна. На упаковці все було зазначено не так. На тому менеджер подякував мені, попросив скасувати помилковий товар, а іншу з позицій кошика скасувати як "подяка" від цього закладу. Цікаве мало б бути відчуття, коли менеджер вказує на твою помилку та просить допусти ще одну, свідомо, в його присутності.. 
12.04.24

Кажуть у чужих народів важке розуміння числівників. Румун зі знанням німецької мови пробує вивчити десятичні цифри до ста: де-сять, 2-цять, 3-цять і тут йому все видається, що з кожною цифрою достатньо додати "-сять або -цять". Продовжує: чотири-сять... Тут я його виправляю: сорок! Бачу по його очах, що "процесор" трохи підвисає. Тієї ж миті ускладнюю процес розуміння числівників із додаванням -де. Продовжую: 5-де-сят, 6-де-сят... Продовжує він: 7-де-сят, 8-де-сят, дев'ять...де-сят? Виправляю: дев'яносто! Він (радісно): дев'ять-сто! Натякаючи, що вже знає: достатньо нам сказати "два-сто" - і ми його зрозуміємо, як число "200", 3-сто, як "300", 4-сто, як "400". Навіть вже знав, що є п'ять-сот!... А тут вже знайоме: 9-сто, як "900"... Виправляю, 9-сто - це не дев'яно-сто, а дев'ять-сот. На цій спробі осягнути математику українською, його "процесор" потух, але швидко перезапустився на нову тему.
30.04.24

Поляк. Вже давно на пенсії. Ходить на роботу, аби не знудитися вдома. Розповідає, що все життя курив і скільки не кидав, не виходило, навіть розчарувався в тому намірі. Коли виникли проблеми з серцем до такої міри, що трапив у лікарню. Після виписки кардіохірург лише сказав: "Ліпше аби пан не курив". Цих кількох слів було досить, аби викинути пачку цигарок і більше до неї не повертатися.
07.05.24

Питаю узбека: скільки має дітей? Йому важко відповідати, тому спочатку показує на пальцях, а потім пригадує, як це звучить російською: мало... три! Група колег-українців: хіба мало? Продовжує: "У батька було: один, чотири!" Я: "Чотирнадцять?" Він: "Так - чотирнадцять! І це нормально". Хоча він на заробітках у Польщі, процес відліку припинився... Іншим днем грузин розповідає про своїх дітей: у нього їх четверо. Хотів би більше, але подальша тема впирається у фінанси. Йому вже 59 років, одружився після сорока. І тут же для прикладу згадує діда, який вперше одружився в 61 рік, а в нього було семеро синів і п'ятеро дочок. Слухаючи його, одразу слухачі не осягають логіки сказаного. - У скільки років дід одружився?.. А дітей?.. - Дванадцять! А дружина скільки мала років? - На двадцять років молодша. А жив у місті? - Ні! Тоді всі жили в горах. Домінуючим до сказаного про "здорове харчування": він пив домашнє вино, курив люльку, ще й прожив 104 роки! А його батько: 120!
15.05.24

Узбецький гумор. Питаю узбека: а у вас в Узбекистані є змії? Чи заповзають у міста? Відповідає на повному серйозі: "Так є! Навіть удома - анаконда! Два метра..." Показує руками і пальцями: "На двух ногах..." Так як говорить ламаною російською, не все одразу розумію, що він хоче сказати. Продовжує: "Та анаконда, як тільки приходить десяте число, шипить: "Давай, давай!" - показуючи на пальці... Лише тоді я розумію, що так він "трепетно" називає свою дружину.
18.05.24

Підходить до мене колега-азербайджанець. Колись питав звідки я родом? А тут раптом знову перепитує: "Ти ж родом із Житомира?.. А я лише зараз згадав: звідки знаю твоє місто?! Колись я був у Туреччині, і шукав для перепродажу в Азербайджані одяг. Тут мені трапили на очі шкарпетки з кириличним написом. Я подивився, оцінив їхню якість і зрозумів, що вони чудові. Закупив тисячну партію і не повіриш: одразу всю продав у себе. Щедро усміхаючись, начебто в мені з тим спогадом розгледів рідну душу.
23.05.24

Казах два роки як працює в Польщі. На слух розуміє українську та польську. Каже, що літом їхатиме до себе в Казахстан, адже йдуть добрі інвестиції з Китаю і вже є гарні пропозиції праці, зокрема від друга, що возить товари з Піднебесної до Московії. Кажу йому, що це може бути до пори, як колись у Білорусі, коли перші санкції щодо росії спрямували потоки європейських товарів їхньою територією. Схоже, що фінансова мотивація як для Казахстану, так і для нього є більш переконливою, аніж моральне розуміння геополітичних змін. 
В іншій розмові виявилось, що цей казах, зовні - типовий представник корінного народу, знає російську краще, аніж рідну мову, порівнюючи її якість із узбеком, який "розмовляє російською так, що більшість, з того що говорить, він не розуміє": "Так мене іноді не розуміють у Казахстані...". Отже, русифікація свідомости - то окрема тема, і в скорому часі, для більш ґрунтовних досліджень.
25.05.24

Сьомий рік як працюю в Польщі. На початку мене дивувало, інше відношення між керівником і підлеглим аніж ув Україні. Тут, принаймні в моїй роботі на різних об'єктах, не виникало ставлення: "Я начальник - ти дурак!" Схоже, що подібний метод керівництва нам міцно насадили за радянських часів. Працюючи з австрійцями, то взагалі діалог вівся так, що якоїсь миті зникало відчуття, що між нами існує якась ієрархічна різниця. Звісно, що завжди можна зустріти самодурів, які хочуть вислужитися, аби зайняти вигідніше місце серед таких же простих, як сам. Але робота всіх заради однієї мети таких людей "здуває" швидко. Зовсім інше ставлення, коли за кордоном над українцями ставлять українців, то само кажуть поляки про себе, коли потрапляють ув умовні "німці". Киває головою поляк про своїх і підтакує, коли каже наш, що "немає так, аби українець не заробив на українцеві". В контексті таких прив'язок до вислужування перед старшим, "як за комуни", хлопець згадав службу в армії, коли солдат завжди зобов'язаний давати честь старшому за військовою посадою. Ув одному випадку це дійшло до анекдотичного: "Уявіть собі армійський туалет, виконаний квадратно-гніздовим трибом, без перегородок. Заходить туди офіцер, а над очком сидить солдат у позиції "жабеня вчиться надути щоки". Процес переривається зміною настрою не у відповідності до часу і місця "злочину": "Чєсть імєю, таваріщь афіцер!".. Занавіс, музика, що й не мав би нагадувати "гепі енд".
27.05.24

© Олег Левченко, 2024.

пʼятниця, 12 січня 2024 р.

А кораблі ідуть "на голки"!

Колега розповідає за свого брата, який весь час ходить у морські плавання. У його сленгу існує вираз "Пустити корабель на голки". Коли я спілкувався зі своїм колегою на тему: звідки індуси, на тій будові, на якій працюємо, так уміло вміють варити металеві конструкції та труби, він ужив цей вираз, до якого я попросив роз'яснення. 
Сталий образ про голки та Індію походить ще від радянських часів, так як голки, вироблені в Індії, вважалися тоді кращими за вітчизняні. За своє життя згаданий брат вже два рази супроводжував у Індію кораблі "в останню путь" - списані на повну утилізацію. Вони успішно розрізалися масою індусів-зварювальників-розварювальників на металобрухт за доволі короткий час, десь у два-три тижні. Моряки, які проводжали подібні судна "в історію", називали їх - "на голки", з натяком, що той метал у подальшому піде саме на колись славний виріб промислової Індії за совка, разом із тим - певним натяком на іронію. Що значить у порівнянні: були "кораблі", а стали "голки"..

12 січня 2024 р.



середа, 31 травня 2023 р.

Портрети slbkt 2023 (шкіци)

АХЛАМОН
У нього була світла ідея: зібрати з металобрухту різних запчастин мотоцикл і зробити турне по Білорусі.  Втілив мрію в реальність. Своє творіння назвав "Ахламон". 

СМАК ЩАСТЯ
Колега має підвищену кислотність у шлунку. Любить каву, а як наслідок: відчуває печію. Дієти, як такої немає, адже ніщо інше не справляє такий неприємний ефект. Нервує, коли в кишені не знаходить тамуючі пігулки. 
Кажу: "Тоді не пий каву!" 
Він: "Ні, такого не буде!" 
Подумки: "От і маєш по колу: Кава - Смак... - Ліки - ...щастя!/?"

БЕЗПЕЧНА ВИСОТА
Питаю колегу: 
- Як вчора пройшло "BHP" (з польської "безпека та гіґієна праці")? Знову, як і віддавна, знайомий нам лектор розповідав про "безпечну висоту"? 
Іронія прозвучала миттєво: 
- Що значить безпечна висота? Ось мій односельчанин вийшов погодувати пса, який від щастя почав бігати навколо нього, обмотав йому ноги, а той упав... ще й прямо головою об кілок, до якого був припнутий ланцюг... От і висота! 
Тему доповнив спогадом про якогось Олега з Молдови, який стверджував: "Якщо людина вже перестала боятися висоти, значить їй там не місце: рано чи пізно з неї впаде!"

МАЛЮНОК КАВИ
Є певна категорія людей "Із малюнком випотої кави на вустах". Не облизуючи кутики вуст, вони виглядають дещо смішно - в залежності від діаметру чашки, з якої пили. Такі люди ще полюбляють під каву закурити, зберігаючи на вустах смак гіркоти і кислинки "антиоксиданту".  Коли такі люди багато говорять, то виникає у кутиках уст пінка, яка осідає присохлістю, як та ж кава. В таких людях присутня якась внутрішня метушливість, тремтіння рук, що компенсують певним тамуванням лишніх рухів тіла, надаючи тому дивних рис призабутої інтелігенції.

ТРІО КУРД: "НЕ МІЙ ТРАНСПОРТ!"
Сів чоловік у свою машину: "А де моя дружина?" - адже, коли виходив, залишилась на нього чекати! - "Хтось вкрав? Тоді де ж сліди злочину?..". Озирається по сторонах, а в сусідньому ідентичному авто сидить його жінка і показує пальцем біля скроні. "Курде!"
Сів чоловік у свою машину. Пробує завести, але від мотора зеро емоцій! Інтуїція підказує, що з машиною є якийсь підстава. Розглядається по сторонах: на дзеркалі висять ароматичні кубики, підсунуте сидіння, дзеркала виставлені на іншу висоту... "Курде, не моє авто!"
Підходить чоловік до своєї машини. Вже дістав ключі. Дивиться до вікна, а там сидить незнайома жіночка у якої раптово вираз обличчя змінюється за його стрімкістю "дістати звідти нахабу, що вперлась у його машину"!.. "Курде... це ж не мій транспорт!"

СИЛА ВОЛІ
У чоловіка трусяться руки чи то від алкоголю чи хвороби Паркенсона. Але як спеціаліст-зварювальник стане і зробить усім на диво шов рівнюсіньким, "як під лінійочку". От що значить концентрація волі!

КОЛИ СЛОВЕСНО - НЕ ТАК ПЕРЕКОНЛИВО 
Біля свого села односельчани окультурили кар'єр: позбирали сміття, дещо вивезли, дещо спалили. Навели лад на пляжі. Поставили таблички, аби приїжджі з навколишніх міст не смітили, прибирали за собою. Періодично з громади спеціально навідувались по двоє чоловіків, аби прослідкувати за дотриманням чистоти. Хоча все облаштували для того, щоб сміття збиралося в одному місці - поставили на ТПВ колодязьний круг - все одно помічали, як люди жбурляли пляшки в кущі, у водойму, залишали все, як їли, не поприбиравши за собою. Одного разу "представники громадського контролю" зустріли компанію, яка полишила на піску пляшки з випитого. Уже й рушили неохайники до виїзду. На тому їх і зупинили. Попросили разів із два поприбирати за собою. Не дійшло... якась пасажирка з цієї компанії відповіла на прохання нечемними словами: піти далеко звідси... Отже, вирішили проігнорувати! У відповідь пострілами з рушниці отримали пошкоджені колеса разом із дисками. Розголос про подію прокотився швидко. Сміття почали збирати як і належить: відповідно за вказаними табличками у визначених місцях, складати акуратно в пакети, навіть забирати з собою. "Це коли словесно - не так переконливо!"

КУЛЬТУРНА ПРИЧЕТНІСТЬ
Колега (українець) тривалий час у своєму житті працював перервами в росії. Було що й Білорусі та Казахстані. Коли зараз у Польщі згадує давні приклади в роботі, то формулює речення так, наче в його житті відсутня лінія культурного розмежування за національною ідентифікацією: "у нас в росії". Якщо трапляється так, що розповідає історію між поляками, вони на цю фразу аж сіпаються і перезираються між собою. Хоча знають, що хлопець з України, говорить українською, старається на польській, засуджує війну, але за цією однією словесною формою, стверджує, що культурне співіснування в минулому - не виліковне.

ГОЛОВНЕ - НЕ ПРОҐАВИТИ ПИВО...
Колега з дружиною приїхали в Польщу. Разом із житлом отримали від власника доступ до земельної ділянки. Вирішили посадити городину, як і на своїй земельній ділянці в Україні: кріп, огірки, помідори тощо. Доглядали, сапали, поливали... Як одного дня приходять, а замість зелені - голі патички. Мало не за одну ніч все з'їли равлики! Сумне видовище - сидять і дожовують... Обговорюють чоловіки цю подію, адже в Україні з таким не стикались. Один каже про якісь зелені кульки, які варто було купити, інший про сіль, третій про пиво в тазику. Й останній з "винахідництва" зауважує: головне - не проґавити згадане пиво з назбираними слимаками і винести геть подалі з городу. Адже, продовжує вже з власного досвіду: достатньо тижня, як не з'явитися на городі, усі равлики разом із пивом будуть смердіти так, що "гноївка буде, як булка з маслом!"

ЩОМІСЯЧНИЙ АБОНЕМЕНТ
Розповідає поляк свою життєву історію про те, як певний період працював у Німеччині. Про те, як і для будь-кого іншого незнання іноземної мови завжди обмежує вирішення багатьох питань. Але завжди є "але"! Якогось разу треба було йому вирішити справу в офісі німецької компанії, на яку працювали. Знав, що один "якби керівник" але зі статусом "простого працівника" вирішує усі справи на фірмі, беручи гроші зі своїх колег за своє знання німецької. Маючи якусь невелику справу, вирішив, що зможе розв'язати проблему "на бюро" самостійно. На своє здивування зустрів там польку, яка безпосередньо і займалась вирішенням усіх питань, дотичних до робітників, таких, як він. Коли прийшов до колег і розповів, що на офісі є людина, яка спілкується рідною мовою і допомагає вирішувати усі питання, адже це її робота. Несподівано для себе виявив більшу глибину ницости згаданого героя, що брав зі своїх колег гроші: він їх брав не спорадично, а регулярно, як щомісячний абонемент: вісім років по 15€ з кожного! Підсумовуючи приблизно так: "А тепер можете уявити, як хлопці йому відсипали "на горіхи"..."

ДВА СВІТИ
Колега вмикає в авто музику. Переважно грає російська. Час від часу співає Віктор Цой. Його творчість за останні роки мені нагадує закатованого та вбитого російськими військовими українського поета та прозаїка, учасника АТО Володимира Вакуленка-К., якого багато читав у ФБ, листувались щодо творчих проєктів. Деякі його твори публікував у часописі, який видавав. Так от, свого часу, ще до повномасштабної війни росії проти України, в українському музичному просторі постала дискусія: ми слухаємо російських виконавців, які нам подобаються, не зважаючи на окупаційну політику росії чи ні? Тоді Володимир зайняв жорстку позицію: назвав усіх російськомовних виконавців, яких любить, і ствердив, що більше їх ніколи не слухатиме, обґрунтувавши свій вибір. Володимир без сумніву вірив у щасливу Україну. Як і багато українців, свій вибір оплатив кров'ю!

"ЧИСТО ТАМ, ДЕ НЕ СМІТЯТЬ!"
Колега розповідає, як його дружина прибирала в одній польській хаті, в якій живе пес: "Стільки бруду ще ніколи не бачила!" Продовжили розмову за акуратність поляків. Прийшли висновку, що смітять не гірше і не краще за українців, просто за картинкою чистоти можна побачити і зрозуміти, що є служби, де одні належно контролюють, а інші належно прибирають. Звідти й можна почути одиничні виправдання нехлюйства: "А... поприбирають!" Найбільше це стосується колективного уживання столу, посуду, умивальника, душу... Звісно, можна й знайти дієві написи над унітазом, наприклад: "Будь, як ніндзя - не залишай по собі слідів!" Найбільше бісить колегу виняткові зауваження з боку якогось поляка, який акцентує на чистоплотності українців, вихоплюючи виняткові моменти з чужої праці. Користуємось спільною для сервісантів їдальнею. Одразу видно, як кожен миє за собою посуд. "Зверни увагу! - продовжує колега, - як керівництво залишає по собі брудний посуд, полишаючи в умивальнику! Простий робітник за собою миє, а за начальством робить прибиральниця. Для того треба мати виняткові критерії судження: "Чи не за це їй платять гроші?..".

У КОНТЕКСТІ ВІДСУТНОСТИ СТРАХУ
Розповідаю колезі, як цим літом після сильної зливи залило сусідів. Доповнює, як після тієї ж зливи, в іншому районі міста його дружина помагала прибирати наслідки такої повені вже не однієї хати. В контексті того пригадує, як у неї також був подібний інцидент, але вже більших масштабів на підприємстві, де працювала в охороні. Тоді рівень води піднявся на пів метра, зупинившись в кількох сантиметрах до підлоги сторожового будиночка. Далі згадує дитинство, як лазили з хлопцями по каналізаційних трубах з повний зріст людини. Пригадав, як вже дорослим, шукаючи де справити малу нужду, увійшов до тієї самої "забутої" труби: "Як ми взагалі могли там лазити: вода, бруд, можливі гази метану, як дитиною всього цього не розуміли?"... У контексті відсутности страху від незнання можливої небезпеки, згадав, як дітьми лазили по пісочному кар'єру, у якому був доволі крутий схил, і робили в ньому лази. "Якби ж той схил сповз, нас би там вже не знайшли!" І тут з усієї цієї історії спогадів нарешті з'являється найцікавіше: "Пораючись у тому піску, знайшли велику кістку - метрів три, яку так і не змогли відкопати. Під власною вагою вона обламалась на кілька кавалків. Дещо з уламків забрали ми з собою, адже чотири кілометра від кар'єра до дому ніхто нести таке велике не буде!". Тоді діти навіть і не знали, що це могла бути кістка якогось мамонта!.. а мо' динозавра?

"ХВАЛА ВАМ, ПРАЦЬОВИТІ ПОЛІЦІЯНТИ"
Поляк розповідає, що мав авто подібне до поліції. Якогось дня хтось на ньому написав: HWDP. Звісно, ця абревіатура тлумачиться доволі непристойно. Пристойний - звучить шановно: "Hwała wam, dzielni policjanci".

ПОБАЧИТИ ПАРИЖ...
Колега розповідає: поїхала знайома в Париж, все життя мріяла!!! Розчарувалась, побачивши усю "чарівність" відсутньої санітарії: бруд, сморід, невмовкаючі протести, розгардіяш, задзюрені вулички... Наприклад, відсутність біотуалетів, завбачливо зроблено для того, аби мітингарі їх не перекидали. Села та містечка навпаки - зачарували чистотою та охайністю. Зробила висновок: краще б туди - у той Париж - і не їхала!!! Тепер фраза: "От, що значить "Побачити Париж і померти!"" - набула зовсім іншого звучання.

СЕЗОН НА ПОСЛУГИ
Почув польське прислів'я, але не знайшов дослівний приклад в інтернеті: "Taki z ciebie starzec, jak marzec pokarze". Згадав, як колись давно спілкувався по роботі з працівником ритуальної столової. Виявляється, що в їхній праці також є сезони, зокрема з року в рік піком є початок весни - березень (marzec). Як зауважив співрозмовник, факторами ризику є критична зміна погодніх умов, авітаміноз, початок підвищеної активности. А за аналогією зі згаданим прислів'ям, можна уявити й таке, що саме в березні наша планета, обертаючись навколо Сонця, торкається воріт Раю. Отож, легко зістрибнути на омріяному пероні..

"РЕКЛАМА - РУШІЙ ПРОГРЕСУ"
Чоловік переповідає чужу історію, як злодії "вичистили" житло в багатоквартирному будинку. Хто найзаможніший? - несвідомо "злили" мешканці того ж дому. Злодії, розносячи рекламні буклетики до кожних дверей, прослідкували, хто і коли виходить із квартир, коли повертається. І все було максимально очевидним по відбору тих оголошень з ручок та шпарин вхідних дверей. Одного дня чоловік прийшов до під'їзду свого дому, на зустріч несли якість меблі. Мимохідь подумалось, що "фотелік", який виносять із ліфта, щось йому нагадує - навіть притримав двері... Коли піднявся на свій поверх і зайшов у квартиру, виявив, що його... обікрали. Збагнув, що той "фотелік" був останнім, що винесли з меблів... Миттю скочив до вікна. Крізь яке лише помітив білий кузов, який неквапом поїхав від їхнього дому... Які там номерні знаки з висоти пташиного лету?

M'ORKY
Letity tym čortam u peklo,
Ti duši varti - ni hroša.
Šče kozenȷa tako ne meklo,
Ščo vartuvalo b za jahnȷa!

НЕЙМОВІРНА ДИТЯЧА ПАМ'ЯТЬ 
Пригадується історія, побачена давно по телевізії: син померлого режисера наново відтворив театральну виставу (якщо точно, мова навіть йшла про оперету) з усіма мізансценами, костюмами, рухами акторів, поставлену його батьком на сцені років з 20-30 тому. Хоча зберігся текст сценарію, сплило доволі часу, щоб старі актори могли детально все пам'ятати, а нові - щось знати, як то було раніше.  Про таку виставу можна вже було й не згадувати! Але син режисера, що ходив із малечку разом із батьком на усі репетиції, завдяки дитячій пам'яті, запам'ятав її так, що актори-старожили самі дивувалися точності відтворення. Виявляється, що дитяча пам'ять приховує неймовірне! На плакаті "оновленої" старої вистави залишилось незмінне прізвище режисера але з ім'ям його сина.

"ЗАКОНІВ ФІЗИКИ НЕ ВИВЧАВ..."
Звертається до мене колега поляк: не забувай, що у нас на Великдень існує "поливаний понеділок"... (засторігає) і тієї ж миті згадує, як колись юнаками біля свого під'їзду поливали перехожих дівчат. Того дня це не сподобалось одному "чулю", який мешкав на восьмому поверсі і йому в "голову" прийшла "геніальна" ідея: він вирішив полити водою самих хлопців. А щоб це було ефективніше і вода долетіла до землі, набрав її у пакет і скинув... Звісно, всі знали, що в школі він толком не вчився, законів фізики не вивчав, асоціативне мислення явно було відсутнє... Отже, "стоїмо ми з долу, поливаємо дівчат і раптом чуємо якийсь "гуп"! Одразу й не зрозуміли, дивимось, а біля нас, в метрах трьох-п'яти у авта дах прогнувся прямо всередину салону, так, що "тапіцерки" повідлітали. Той дурень трапив у машину свого сусіда. Так, він вигнув дах тієї машини на місце, ногами - зсередини салона. Авто раритетне, сліди від каркасу так і лишилися примітними. Але, на хвилиночку: якби той пакет впав би комусь з нас на голову?.."

ЛЮБОВ ПРИХОДИТЬ НЕ ОДРАЗУ
Зварювальник років 50 з любов'ю і захопленням розповідає про свій досвід, згадує, як вчиився в ПТУ, в якому майстер з виробничого навчання сам не вмів варити і не міг навчити інших. Хоча з теорії відучився на відмінно, як висновок: з практики щоразу мав брак досвіду. Варив різні метали різними вітчизняними електродами, але не все вдавалося так, як хотів би: завжди виставляв для себе певну планку якости виконаних робіт. Коли бачив на різних будовах зварені шви, зроблені невідомими майстрами-"золоті руки" - подумки заздрив. Якогось разу йому принесли замовлення і оформили полишені по завершенню якоїсь будови японські електроди. Коли він їх спробував, підсумував: "Лише на третьому році професійного досвіду, саме із цими електродами, я відчув себе зварювальником!" - смачно мені описуючи, як лягав шов, як ніжно відшаровувалась скоринка нагару, а в моменті останньої "краплі" вона відпадала, наче тендітна стеблинка.

Називають поляки одного колегу "страйкарем". Коли не було звиклої роботи по 10 годин і робочих субот, а лише будні та всі по 8 годин, вирішили підняти питання про підвищення платні перед керівництвом. Організували "страйк". У свою ж чергу начальство не ухилилось від реакції і поставило питання на зборах із працівниками лаконічно: 
- Що ви хочете?
У відповідь прозвучали різні думки, а найголовнішим виявилась:
- Більше годин! - від згаданого "страйкаря".
- Може хочете підвищення до зарплати?
(Це означає: менше працюєш, але більше заробляєш).
- Ні, хочемо більше праці!.. - в пориві словесної ейфорії настоював "персонаж".
Його колеги не на жарт "прозріли" від "підступних" намірів колеги.
P.S. Більшість поляків про те і мріють, аби менше працювати, а отримувати більшу зарплату. Дарма, що підвищення до заробітної плати не співмірне зі заробітками, які отримує працівник, маючи надгодини. Отже, мотиваційна система: "скільки заробив, стільки й маєш" - більш дієва для заангажованих у працю, аніж ув інтереси поза нею.

Січень - травень 2023 р.



середа, 5 жовтня 2022 р.

Впертість - вона така!

Пропоную для колеги просте рішення для розв'язання поставленої задачі від керівництва. Вислуховує, але сходу починає настоювати на своєму і займає позицію: "не перепреш". На мою думку його рішення більш ускладнене, для нас займатиме більше часу і заразом відсутня раціональна перспектива в майбутньому, бо знову-таки колись доведеться переробляти. Пару раз спробував пояснити, але це не дало результату. Заспокоївся. Запропонував йому взяти на себе організацію поставленої задачі згідно його концепції та основне виконання. Я ж "самоусунувся" до ролі помічника. На якомусь етапі виконання знову бачу певну "тупість" і вже пригальмування процесу, але буквально не дратуюсь: висловлюсь жартом: "Можливо, я чогось не знаю!" - зависаючи в його розгубленості додатковою паузою. Відповідь почув доволі оригінальну: "Та ніхто не знає!.. Вік живи і вік учись!" Врешті, як мною і передбачався один зі сценаріїв розвитку подій: втрата часу зробила своє! - Насамкінець колега пристав до моєї пропозиції і завдання виконали менш ніж за годину.



вівторок, 4 жовтня 2022 р.

Digitus medius

Коли у неконфліктного колеги, який працює в Польщі, не вдається порозумітися з поляком (причина не в мові), "на крайняк" уживає власний метод "порозуміння". На якомусь етапі "боротьби зі стіною", нарапт просить опонента дати польською назви кожного пальця на руці. Демонстративно загинаючи, починає з мізинця: "palec mały, palec serdeczny...". На третьому пальці діалоги раптово закінчуються і опоненти однаково покидають "поле бою" без зайвих слів.

11.07.22



вівторок, 19 липня 2022 р.

В одязі УПА

Колега розповідає історію. 9 травня, 1998 рік. На березі Чорного моря група молодих людей відзначає день Перемоги, він один із них. Побачили ветерана ІІ світової війни: увесь в орденах і медалях. Познайомились, запропонували випити, заговорили, дали ще випити - розговорились... "Краще б не наливали!" На розхмелілу голову почав хизуватися, що в 40-х роках, як учасник спецпідрозділу червоної армії, убирався в одяг УПА і заходив у села та розстрілював мирних мешканців. Одразу не повірили в почуте, перепитали: і жінок, і дітей, і людей похилого віку?.. - Так! - А ордена і медалі теж за це? - Я ж виконував наказ! - Від почутого, та молодь готова була втопити його в Чорному морі, але цього не зробила..



Вибухова трава

Колега розповідає, як у дитинстві, коли мешкав у бабусі на Полтавщині, збирав на болоті траву, яку сушив і з неї міг робити порохові забавки. Бабуся розповідала, що колись, у козацькі часи, цю траву використовували в якості пороху, але на відміну від традиційного, мала менш потужну силу: мушкет міг стріляти десь до п'яти метрів. Пригадує, як у якости чергової забавки розтирали цей трав'янистий порох над вогнем і він утворював вогнянисті блискітки, наче від салюту. Вже в компанії хлопців робили маленькі порохові кульки, які запалювали і підкидали в повітря, а вони в свою чергу вибухали. Яка це була трава - назви не пригадає, пам'ятає лише те, що росте на болотах і плететься по землі дрібним рястом.



четвер, 14 липня 2022 р.

"Мєчта" будівельників..

1998 рік. На березі моря, пансіонат "Мєчта" переживає ремонтно-будівельне оновлення. Працівникам будівельної організації вже який рік видають зарплату не грошима, а бартером. Коли наступає цей довгоочікуваний час, всі йдуть на склад, із якого видають товари: цукор, борошно, консерви абощо. Ось і цього разу всі завалили по "зароблене", а на складі виявилось, що лишились лише горілка та шампанське. Що ж, тим кревне і видали на руки... Отже, виплата була в п'ятницю, а в понеділок мали всі вийти на роботу. А на "Мєчту" висунулись лишень електрики і то наприкінці тижня. Питає у них запізніле в реакції керівництво: "А де ж маляри, штукатури, плиточники?". Відповідь була простою, як двері: "А чому ж ви їм зарплату алкоголем видавали?"..

14 липня 2022 р., зі спогадів колеги.



вівторок, 12 липня 2022 р.

Свідок аномалій

С.С.
Час від часу колега повертається у своїх спогадах про роботу на риболовецькому судні. Зокрема розповів пару цікавих фактів із життя, пов'язаних із аномаліями. Якогось разу, пливучи в океані та моніторячи радаром наступні косяки риб, трапили на об'єкт неорганічного походження, довжиною близько 800 метрів, що перебував на доволі суттєвій глибині та рухався (на диво) із незвично великою швидкістю. Для багатьох матросів подібного досвіду бачити такі об'єкти, що виходять за межі логічних розмірів і руху, у житті ніколи не випадало. Капітан же навпаки: попросив не перейматись побаченим, адже з власного досвіду ствердив, що подібне може траплятися під водою, на що реагувати не обов'язково. Останнім разом він бачив подібний рухомий об'єкт розміром майже з півтора кілометра. Здивувавши слухачів ще більше. Іншим разом, коли мій оповідач пропливав у районі Карелії, усі на кораблі побачили над водою великі вогняні кулі, про які важко було б сказати, що мали природу шарових блискавок, адже вели себе доволі свідомо, рухались, зупинялись, висіли в одному положенні десь із хвилин п'ятнадцять, потім одна з них із висоти пірнула у воду і всі могли спостерігати, як поринає на саме дно, за силою згасаючого світіння, яке врешті-решт остаточно не зникло. Цей же випадок нагадав інший досвід, уже на суходолі. Прогулюючись вечірнім містом, раптом побачив над ліхтарем якесь дивне світіння у вигляді незвичної форми. (На відміну від сучасности, у 90-ті не було такого доступного жесту: дістати смартфон і миттєво зазнімувати побачене). Будучи далеким від окультних знань, духовних практик і теософічних міркувань, того вечора виявився не самотнім свідком тієї об'яви (отже, не привиділось), а разом з однією парою закоханих, яка прогулювалася неподалік спробували поміркувати: що то є? Дівчина спробувала роз'яснити, якось "розумно і по-своєму оригінально", що це чиясь душа. І як не дивно, пізніше вже й особисто трапив на цей образ на давньоєгипетських малюнках, що справді символізував душу або ж вічність.



понеділок, 11 липня 2022 р.

Ненадійний напарник

Колега розповідає історію: якось на одній із будов трапився йому напарник, який мав таку хворобу, як недостачу кисню в легенях, як наслідок: весь час дер рота. Зі сторони, для будь-якого непоінформованого керівника, це виглядало підозріло, але в усьому цьому для колеги мало найменшу незручність (не рахуючи, що будь-хто спілкуючись, навіть дивлячись на таку людину хоче позіхнути навзаєм), адже: коли спинялись у роботі на якийсь так би мовити "перекур", такому напарнику бажано було б не присідати: засинав миттєво!.. Ну і що тут особливого? - спитаєте ви. Аж ні: починав хропіти "як слон" - на всю будову!



четвер, 16 червня 2022 р.

Розумні щурі (корабельні оповідки)

Колега по праці переказує досвід роботи на рибацькому тралі ще від початку 90-х. Зокрема переповідає із захопленням досвід зі щурами, які були на кораблі. (Взагалі-то, оповідаючи історії, він обіцяв, як вийде на пенсію, написати книгу. З досвіду: якщо людина мала б звичку писати, то ці історії були б давно написаними, мова йшла лише б про їх публікацію. Але не вірити людям? - що ж, варто зачекати ще з десяток років до його пенсії... Поки, користуючись приємним спілкуванням, опишу його досвід вже зараз). Як не нова оповідь, щоразу наголошував, наскільки щури є розумними істотами!

Якось, аби побороти на тралі пацючий світ, вирішили виростити щуроїда. Для цього достатньо було зловити з трьох-чотирьох живих щурів, кинути до однієї бочки і не давати їсти, поки не виживе найсильніший. Врешті випустити на корабельну волю... Для його ідентифікації начепили на шию розпізнавальний пасок. З того дня на кораблі запанував серед щурів шарварок: шурхотіло, гупало, стукотіло в усіх кутках, поки якогось дня не настала раптова тиша. Усі працівники трала навіть здивувалися такій зміні. Відповідь знайшлась у скорому часі: у якомусь місці знайшовся окривавлений пасок, яким позначили того щуроїда за шию. Всі розтлумачили однозначно: коли кожен пацюк був сам за себе, щуроїд перемагав, коли всі ополчились проти нього, на раз перемогли. Цю асоціацію колега переніс до сучасних реалій щодо ролі путіна в долі росіян. Якби всі росіяни захотіли б перемогти зло, вони б це давно зробили! (За такою логікою: щури розумніші за росіян). Продовжуючи міркувати на цю тему, колега зауважив, що його досвід обмежується корабельними пацюками, якби щуроїда виростили б на суходолі, не знає чи був би такий же ефект?

Друга історія так само торкалась інтелектуальних здібностей щурів. На палубу прийшли нові працівники і не знали, що між щурами і персоналом корабля установлена певна домовленість: працівники їх не чіпають, а по-можливості задобрюють: намазують на хліб масло, посипають цукром і залишають у кутках кают, аби вони не торкались приватних речей. Молоді ж працівники цього не знали, у перші дні вирішили з ними "поборотися": почали пинками проганяти з улюблених місць. До слова: по кораблю щури ходили настільки спокійно, як і працівники трала, ніхто особливо і не звертав на них уваги, і це було взаємно. Наскільки дивовижно, як пацюки відомстилися за чужинську нелюбов. Якось заїхали в один латиноамериканський порт і "новобранці" вирішили гарно в ньому затовартись новими речами, зокрема купили гарні шкіряні куртки, фірмові кросівки. Навіть перед всіма ними похвалились. "Дійсно, речі були достойної якости!" Жили "новобранці" в одній каюті, отже, і знесли туди всі речі. На кораблі існував вахтовий розклад роботи: працювали восьмигодинними змінами. Одразу того ж дня, після своєї зміни, повернувшись у свою каюту, застали "пінальщики щурів" всі нові речі погризяними "в хлам". Нікого зі сусідніх кают щури не зачіпили, лише їх! Отож і питається: як так трапилось, що нікого іншого, а лише їх? Така вона: щуряча пам'ять!

Третя історія пов'язана з людським фактором. На кораблі почали знакати гроші, але не так, щоб пачками, а поодинокими купюрами. Чомусь найбільше страждав капітан. Зокрема ця проблема торкалась тих грошей, які були направлені на корабельні потреби, зокрема і на потреби працівників. Найцікавіше, що гроші зберігались у каюті капітана, у спеціально відведеному для цього місці. Дуже довго не могли знайти зловмисника. Якогось разу капітан вирішив описати номерні знаки усіх купюр та виявити які з них зникли. В іноземному порту завбачливо домовився з продавцями магазинів, аби вони уважно поставилися до номерних знаків на купюрах, за які скуповуються моряки, надавши зі зниклого розпізнавальні цифри і... вуаля! Тими купюрами розраховано, прикметні риси злодія описано, винуватця розпізнано. Ним виявився працівник поважного віку - "дідок" (як правило, не всі залишаються вірними "до пенсії" риболовецьким подорожам по всьому світу). А тепер питання: як у нього виходило при зачинених каютах і прихованих місцях непомітно красти гроші? Він розповів, але ніхто не повірив... і показав... Виявилось, що він видресирував щура на такі злочини. Мав спеціально виготовлений свисток. Для наочного прикладу, викликавши ним свого пацюка, дав їй команду в незрозумілій для всіх звуковій формі. Щур, отримавши вказівки, метнувся по своїх норах і за пару хвилин приніс купюру. Загальному здивуванню не було меж. Як висновок: "винахідник" втратив роботу без будь-якого права в подальшому працевлаштуватися на будь-якому іншому риболовецькому кораблі.

Історія четверта. Коротка. Мій оповідач пропрацював на марях і океанах п'ять років; міг одружитися на перуанці на ім'я Марія; за один рейс по кальмара міг купити собі квартиру, але по-молодости всі гроші "спускав" у барах; міг і надалі розмовляти іспанською, удосконалив би англійську, можливо, голандську, але за спеціальністю електромонтажник, повернувся в Україну, і більшу частину життя пропрацював за фахом. Ми ж зустрілися в Польщі. Заразом із морськими історіями пообіцяв написати книгу досвіду роботи тут, у Польщі. Пацючі історії мають продовження, наступна трапилась ув одному з польських міст. Якось у винайманій фірмою домі, із кімнатами на цокольному поверсі,  стріли з перших днів пацюка. Він занадився заходити до їхньої кімнати. Згадавши давній корабельний досвід, мій оповідач "домовився" зі згаданим щуром. Колеги по кімнаті дивувалися, як йому це вдалося? - він лише усміхався і скромно відповідав: просто знаю... знаю як!



субота, 18 грудня 2021 р.

Щасливий збіг обставин

Працюю з неспішним колегою. Спілкуючись з ним про різні життєві ситуації, не на перший день зрозумів, що така поведінка зумовлена максимальною фаховою обережністю в роботі електрика. Колись більше десяти років пропрацював він на "Обленерго" з обслуговування силових мереж. Перший день знайомства з роботою був ознаменований траплянням до рук записничка, полишеного в робочій шафці для одягу його попереднім власником. На першій сторінці великими літерами було виведено: "Записувати всі випадки зі смертельними наслідками!" Першою була думка: "Ото мені "пощастило"... дістав шафку після якогось маніяка!". Лише по ходу знайомства з роботою дізнався, що на тому "Обленерго" був припис: усі нещасні випадки під час обслуговування електромереж, які траплялися по всій Україні, не лише зачитувати і вислуховувати від начальства з повторенням, а ще й записувати в особистий окремо відведений записник. На думку місцевого керівництва, такі заходи мали сприяти покращенню охорони праці. З часом ця норма якось сама по собі зникла, адже діяли не менш, а більш важливі нормативні документи до обов'язкового вивчення, а цей захід, як виявився був лише додатковим інструментом психологічного "підсилення" усвідомлення трагічних подій. У цьому ж контексті згадалися йому пару випадків, але один із них доленосного значення для працюючих із позитивним завершенням. Якось, починаючи з середини 90-х років, у зв'язку з одним інцидентом (на думку оповідача), і не лише із ним, масово на електропідстанціях почали міняти масляні вимикачі високої напруги на вакуумні. Зимового дня бригада працівників виїхала на один із викликів. Так сталося, що саме тоді різко змінилась погода на хуртовину і бригада застрягла в дорозі. Довелось чекати на трактор, аби розчистив дорогу. Поки приїхав, вирішили їхати назад, адже дорога вільною стала лише в зворотній бік. Того ж дня, приблизно у той же час, на тій підстанції відбувся перегрів по короткому замиканню, ділянки, яка знаходилась поряд із робочою зоною для згаданих працівників, які мали там працювати. Це призвело до критичного кипіння оливи, яка вибухнула на всю підстанцію. Якби тієї миті та бригада знаходилася у тому місці, ніхто б не вижив. Колега, оповідаючи цю історію, був свідком того, як виглядала ситуація наступного дня. Подібні підстанції, у формі будиночка, робилися з цегли, а ця була зварена із залізної бляхи, від вибуху з квадратної форми перетворилася в майже округлу; усередині все мало сліди оливи обпеченої вогнем від короткого замикання... Можна лише по-філософськи уявити, як природа своєю "негодою", врятувала того дня життя тих хлопців!



четвер, 9 грудня 2021 р.

Коли хлопці на корпоративі (новорічна експозиція)

На об'єкті, якому працюю, австрійське керівництво вирішило організувати свято для своїх працівників з нагоди наближення Нового року. Вивісили список запрошених, без напутнього слова щодо організації самого свята: лише час, день, місце. Питання доїзду: тридцять кілометрів від роботи - під питанням. За пару днів керівник середньої ланки висловлює здивування: чому записалося так мало людей? Почав ходити і уточнювати причини: може хто забув дописатися? Якось пояснив йому ламаною англійською, що їхати за кермом і не випити з нагоди свята, якось дивно. Колега підтакнув, що наступного дня, в неділю, бажано було б вийти до праці. Це якось виправдало нас в його очах, але не розв'язало внутрішньої дилеми. Схоже було на те, що в західній Європі, відвідини таких свят сприймається за вираження взаємної вдячности. Коли розмова скінчилась і на тому вибачились, керівник пішов, а підійшов до нас поляк. Запитали його за його участь у тому заході. Відповідь трапила несподівано іншою: "У мене є офіційна та неофіційна версії. Офіційна: я маю на той і наступні дні приватні справи. Неофіційна: ніколи німець ("все одно, що австрієць" - з давньої розмови) не був поляку другом. (Продовжує). Якось став свідком настанови головного керівника (австрійця, старшого за посадою від згаданого вище) до свого підлеглого, що матеріали до роботи треба приховувати подалі від поляків та українців, аби не крали... Я почув і одразу до нього в лице: про що ти кажеш?.. А він давай вибачатися, начебто я неправильно його зрозумів. (До слова: оповідач працював п'ять років у Лондоні, отже англійською володіє на достатньому рівні). Ви думаєте, що я після сказаного сяду з ним за один стіл?..". За перебігом певного часу, така дивна реакція з різних сторін наштовхнула мого колегу (українця) на власну давнішу історію. Якось працював на фірмі, що займалась складанням електричних шаф (Полтава). Виключно чоловіча праця. Директор відзначався тим, що ходив у якусь новочасну християнську церкву. Його інтереси особливо сильно не відбивалися на буденній праці робітників, але одного разу набули певного ексклюзиву під час корпоративної зустрічі з нагоди наближення Нового року. Як завжди на таких великих фірмах керівництво прагне віддячити своїм працівникам за досягнення пройденого року. От і того разу відбулась організація з виїздом на природу. Так, як керівник був набожним чоловіком, на спиртних напоях лежало важезне табу, а радість від свята мала сягнути іншими засобами. Дружина шефа, яка активно брала участь у реалізації як духовних, так і матеріальних прагнень свого чоловіка, взялась за організацію того корпоративного дійства, склавши для працівників власний сценарій розваг. Мій колега, за давньою нелюбов'ю до корпоративів, не пішов на ті урочистості, але мав можливість почути наступного дня враження від його завершення. Отож, за тим сценарієм, працівники фірми, окрім святкового столу, великою чоловічою компанією бігали та вправлялись у стрибалки, доганялки, розминалки, досягали, одбивалки, зачіпали, уминалки, лизалки, кусалки, сміхогралки, обручалки, м'ячотрималки... Поряд із їхнім заходом відбувались інші новорічні урочистості, організовані другими фірмами, серед яких була невеличка жіноча кампанія. На якомусь етапі з тієї кампанії підкликають до себе майбутнього свідка того дійства, за посередництвом: єдиного оповідача для мого колеги - з єдиним питанням: "Ось ми - жінки, дивимось на вас - чоловіків, як уже не першу годину бігаєте щасливими один за одним, не п'єте горілки, не звертаєте уваги на жінок: хоча б запросити на танець! - і від того стає дивно і водночас сумно: ви що... підари?". Ще дивнішою виглядала б однозначна відповідь: "Ні, електрики!".


понеділок, 6 грудня 2021 р.

Духові та духовні шляхи

Питаю знайомого священника, який більшу половину життя присвятив себе музиці та грі на духових інструментах: чому розміняв духовий на духовний шлях у своєму житті? Як виявилось, у його житті все змінили 90-ті минулого століття. Граючи на різних музичних інструментах, зібрав із них унікальну колекцію. А щоб вижити у ті "лихі часи", довелось майже все розпродати... На якомусь етапі почав допомагати священослужителям одного зі знакових храмів міста, а згодом отримав право служити по селах. Діти виросли, а з дружиною "зберіг платонічні стосунки". Якось я висловив своє судження про його священницьку працю: "Не уявляю, як можна мало не кожного дня мати справу з мерцями?" - знаючи, що в такій роботі як не хрещення, так похорони - це найзатребуваніші обряди серед вірян. Навіть одруження не обов'язково має бути ознаменоване волею стати перед Богом за посередництвом священника. На що знайомий відповів лаконічно, з певним сумом і властивим йому гумором: "Починаючи від роботи музикантом, образ мерця від давна був для мене звиклим і буденним. На якомусь етапі їх присутність у щоденному житті стала викликати огиду. Тоді співпало так, що полишив роботу. Багато чого іншого відтоді змінилося. Згодом огида зникла і прийшло усвідомлення, що смерть, це така ж звична річ, як і життя. А мертві люди, так само як і живі, потребують своєї уваги!".
03 листопада 2021 р.



пʼятниця, 3 грудня 2021 р.

Праця в міжнаціональному товаристві

Кажуть, що люди, які трапляються в нашому житті не випадкові. Тому, на якомусь етапі, ловиш себе на тому, що цікаво за ними спостерігати, слухати їхні міркування, зважувати дії і записувати набутий досвід, аби не втратити у стрімких коловоротах щоденниго за-буття. Певною мірою тут зібрані історії, в яких, за родом моєї діяльности, фігурують громадяни інших країн. Насправді, в умовах глобалізації, таке поняття, як національність, втрачає свої межі. Чим більше знайомишся з іноземцями, тим більше розумієш, що вони такі ж різні між собою, як і громадяни окремо взятої країни.

👻
Щоразу намагаюсь знайти спільну мову, а радше слова, з австрійцем, який керує виконанням наших робіт. Сам він розмовляє рідною німецькою і відчеканеною англійською. Якогось дня кудись поспішає і по ходу висловлює до мене свою емоцію: "Хо-ро-шо!" Я ж здивований перепитую, учувши чи реально російське слово: "Хорошо?" - на мить утішившись позитивним настроєм свого керівництва. Дотепер подібних слів від нього не чув!.. Сміється і відчеканює більш виразно: "Horror shows".
Квітень 2021 р.

⚒️
На об'єкті супервайзером працює молодий словен. Знає німецьку, англійську, але зі слів поляків, його англійська щось не дотягує до рівня шкільної програми. Дізнався, як із ним вітатися: "Zdravo!" (Привіт!"). А йому приємно: "Zdravo-zdravo!". Якогось дня завершив свою роботу і кажу до нього: "Не маю праці. Що робити далі?"
В результаті дав те, чого я ніколи не робив. Вдруге до нього підходити не захотілось, подивився, як це робили до мене інші, і зробив так само.

😱
"Jeście jeden zmarnowany dzień!" - сказав поляк на початку робочого дня.
16 травня 2021 р.

🙈
(Розмова з українцем).
Зробив колега роботу. Питаю:
- Задоволений?
- Я завжди собою задоволений. Навіть коли фіґню порю. Дивлюсь: фіґня-фіґнею, а задоволений!
07 серпня 2021 р.

🛠️
Колись був одним із керівників австрієць румунського походження. Хоча народився в Румунії, десь по 10 роках життя переїхав із батьками до Австрії, здобув освіту, працював на Siemens, чим дуже пишався. Якось, дивлячись на вишкіл до порядку зі сторони поляків, підкреслено зауважив, наскільки австрійці та румуни є в усьому акуратні: не кинуть робочі матеріали просто так, а розкладуть усе по поличках. Мабуть, такої думки був і про мене, коли частенько брав собі в помічники, тим більш, вголос наводячи такі порівняльні приклади. До слова: інший румун-керівник вже українського походження (хоч і на родився в Румунії, але говорив ще й українською), у прискіпливости до нас і до себе підтверджував висловлену тезу.
На іншій будові стикнувся в роботі з іншими румунами-робітниками... Спостерігаючи за ними зі сторони, засумнівався в попередньому досвіді: судити про людей не варто за національністю, адже усі ми буваємо різними, в залежности від обставин у яких опиняємось, задач, які нам ставлять і вміння їх виконувати.
09 вересня 2021 р.

🎶
Інший румун, який від юнацьких років оселився з батьками в Австрії і вивчив німецьку, у своєму керівництві з робітниками послуговувався виключно нею, а в побутових справах, наприклад, по телефону - рідною. Веселий чоловік: завжди міг знайти спільну мову з будь-ким, хто його боявся незрозуміти. Час від часу окрім німецької послуговувався іншими словами, як виявилось італійською. Часто полюбляв казати на обід "манджаре", як виявилось по-румунськи інакше: "манкаре". От і виникає питання: чому ж він у діалозі з нами не послуговувався рідною мовою? Для нас тоді, що німецька, що румуньська "одна калабаня". Та сама річ, яку маємо ми, українці: відчуття власної меншовартости на відміну від мов німецької або ж англійської?

🦇
"Ty nie jesteś Polakiem!" - каже до мене колега-поляк по роботі. Й одразу продовжує: "Nie mówisz "kurwa"... Prawidłowy Polak zawsze mówi te słowo!" Я з ним погодився, адже 1) за національністю є українецем від народження, 2) нецензурна лексика - це не мій коник!
Працюючи в парі зі своїм колегою, цей же "коментатор" час од часу сварився на нього, що полюбляє слухати реп з нецензурною лексикою, ставлячи в приклад шанованих роками поп-виконавців. Якогось дня визвірився на нього остаточно "Ile mam sluchać te kurwa, kurwa, kurwa?..". Я ж подумки розсміявся, згадуючи його слова про мою "polskość".
09 вересня 2021 р.

🎸
Приходить поляк із відпустки і, затримавшись на початку дня у керівника, повертається до роботи зі словами: "chciałbym zwolnić się...". Але керівник попросив затриматися на будові ще до кінця року. Отже, погодився. Першим моїм коментарем була сказана ним ще до відпустки фраза: "Jeście jeden zmarnowany dzień!"? - звісно ж в питальному значенні. На що почав сердечно розповідати, що ця робота, взагалі не його покликання: народився в сім'ї музикантів, мати солістка, якийсь дядько художній керівник, той є тим, а той - тим, а він взагалі-то бас-гітарист. Іншим днем, за дві години до кінця робочого часу, на його ж повторювану мною фразу додав: "a ile doma dobrych rzeczy można byłoby zrobić!.." - сміючись чи то з себе, чи то з виниклих обставин.

🈸
Іншого дня цей же колега раптом розкривається в розмові з ще однієї сторони. Захоплюючись з дитинства аніме, сам для себе почав вивчати японську мову. На питання: як він себе в ній цінює? - відповів, що "непогано". Провів деякі аналогії з корейською та китайською мовами. Навів певні фрази. Що за фонетикою вивчати поляку азійські мови миле діло: присутні такі ж комбінації звуків "чі", "жі", "ші" тощо. Керівник, слухаючи його, максимум співставляючи польську з англійською, лише вражався дивовижному завзяттю до вивчення і знань з японської.

✋🤚
По роботі (діалог між майстрами):
- Пішли мити руки!
- Хто не працює, той не помиляється і руки залишаються чистими...
12 вересня 2021 р.

🔩🔧
Ділюсь спостереженнями з колегою-білорусом:
- В такій роботі, як наша, є великий мінус: все говориться в усній формі. Легко відійти від проєкту.
- Ні! В нашій роботі великий плюс: ніхріна не поняли і пішли робити по-своєму.
Жовтень 2021 р.

🕵️
На одній будові керівником був хорват, хоча, як виявилось, за переконаннями - серб. Це стало зрозумілим, коли раптом для всіх пожвавішав, ув обговоренні футбольного матчу між Україною та Сербією. Добре знав, окрім рідної: російську, англійську та німецьку. Керував українцями і мав свої незрозумілі для нас контра з австрійцем та румуном, які теоретично мали бути його підлеглими, хоча підзвітні були перед іншою фірмою. Кожен ранок відзначався тим, що одне керівництво показово ігнорувало другого, мінімум: не вітаючись за руку. Австрієць рахував хорвата "гнилостньıм человеком", а зворотніх міркувань ми не чули аж до останнього, коли вже стало всім відомо, що його контракт добігає завершення, а тут він знаходиться мало не на пташиних правах, хоча й зберігає формат найголовнішого. Коронною його фразою до робітників було якесь неоковирне російською: "Ребята, а что вьı тут делаете?" - це при тому, що знав усі задачі для кожного. І так всю історію будови, яка тривала більше двох років. Отже, кожен дотримувався своєї ролі і залишався при своїй думці. Врешті, коли шляхи керівників перетнулися на доробках зробленого, виразився поза їхні очі, але між робітників, справжнім судженням, назвавши своїх "колег" фашистом і циганом... Це ж треба було стільки часу терпіти? - вибухнули сміхом колеги, як по сказаному зник із їхнього зору.

👾
Зустрічаю в Польщі грузина. За віком майже мій одноліток. Слово за слово про те: "Як опинився тут? Чи порозумівся з українцями. Чи вже пробує спілкуватися по-польськи? Як-то під час карантину вже більше року не бачити своїх рідних?" - адже єдиний доступ добратися додому - літаком. А щоб довго не мусолити відповіді на мої питання, вирішив розповісти мені один анекдот: "Приходить якось молодий хлопець до ворожки. Вона просить показати руку і починає по ній розповідати про його майбутнє. Каже, що перша половина життя буде важкою, матиме багато труднощів, фінансові нестачі, а щоб звести кінці з кінцями, змушений буде багато працювати. Молодий хлопець слухає і про себе міркує: нічого, першу половину життя якось перекантую, очікуючи, як компенсацію за страждання, кращої перспективи.
З нетерпінням просить у ворожки продовження: то якою буде друга половина життя?.. А вона ж, вглядаючись у лінії, робить довгу паузу і зітхає: "А далі - звикнеш!"
17 листопада 2021 р.



понеділок, 29 листопада 2021 р.

"Усмішка Бога"

"Іронія - це усмішка Бога" - підсумував мій колега знайомою йому фразою, у підсумку життєвих історій нашої професійної діяльности: вчилися, планували реалізувати себе в одних галузях, а виявилося - в інших, та ще й у чужій країні. Тієї миті подумалось: чому ж я маю записувати свої спогади та життєві історії? А все тому, що люди, які нам трапляються - не випадкові. Слова сказані мимохідь - можуть міцно осісти в пам'яті. І не тільки слова... Якщо не запишу, з часом виникне відчуття незрозуміння: чому ж роблю так, а не інакше? звідки беруться ці висновки? маю такі переконливі судження?
27 листопада 2021 р.



субота, 27 листопада 2021 р.

Із пісні слів не викинеш!

Один електрик оповів робітничу історію, яка мало не закінчилась "міжнародним скандалом". Хоча подія наче й вичерпала себе, але наслідки тривають для фірми, на якій він працював, і донині. Отже, те підприємство, яке його наймало в Польщі, займається виготовленням (збіркою) електричних шаф. Вся робота поставлена на потужний виробничий конвеєр. Йшли міжнародні замовлення. Складання обраховувалось рівно до визначеної години, після якої працівник одразу мав переходити до наступної шафи. Виконану роботу так само оперативно приймав відліл технічного контролю (ОТК), справджуючи якість виконаних робіт. Треба розуміти специфіку: кожна шафа могла мати свою індивідуальну (неповторювану) схему складання та підключення. В такому темпі тривало одне з багатьох великих замовлень, яке цього разу мало надіти до Росії. Переважна більшість шаф складалась українцями, меншим числом - поляками. Зі замовленням впорались оперативно, готова продукція надійшла вчасно. Раптом виявилось, що п'ять шаф замовник забракував із поверненням до виробника. До слова: за кожну таку шафу з відділу ОТК знімалась солідна премія. У чому ж причина? - закіпішували на підприємстві. Не повірите! Замовник перетворив ці шафи у міжнаціональний скандал. Дійшло до того, що раптом одного дня до фірми-виробника з'їхались усі директори, навіть російський консул у Польщі, всіх працівників "поставили на диби"... Як виявилось: на тих п'ятьох електричних шафах, як один в один, з тильної сторони плат, за в'язками кабелів (недоступне місце для зовнішнього огляду), хтось написав два несолов'їних слова "Путин - Хуйло". Хоча я не прибічник нецензурної лексики, але, як кажуть: "Із пісні слів не викинеш!". Тим більш, коли це і є пісня! Винуватець події признався чесно у своїй писемній діяльності. Як виявилось, це був українець німецького походження, у роках, з незвичним єврейським по-батькові, адже його тільки так всі знали і називали. Спитали його: "Навіщо ти це зробив?" Відповідь виявилась "проста, як двері": "Так це на кожній огорожі написано! Навіть у Польщі!..". Як підсумував мій оповідач, події призвели до того, що справою рук одного працівника і "недоглядом" інших польська фірма зіпсула контракт із замовником, отримала непосильний штраф, з наступного місяця почала затримувати виплату зарплати усім працівникам, і як вишенька на тортику, про яку подумалось усім одразу: першим ділом звільнила "горе (Слава) - працівника" з України.



четвер, 28 жовтня 2021 р.

"Борщ" чи "Щі"

Працівник із колегою обговорюють робочі інструменти, зокрема бренди і їх якість. От і виникло в жвавій дискусії на двох питання: "Що краще: "Bosch" ("Бош") чи "Stihl" (Штіл)?" (До слова: оповідач і безпосередній учасник тієї події має своєрідну вимову.) За пару хвилин, раптово до їхньої розмови долучаються "якісь ліві" працівники і давай неочікувано доводити, що "борщ" краще за "щі". Спочатку зніяковіли від нахабного втручання, ще більше від тієї теми, яку запропонували: "Адже, як не кажи, борщ жодним чином не можна порівнювати зі щі за кількістю корисних інгредієнтів!"... Довелось трохи докласти зусиль, поки не уяснили: хто може бути проти української кухні?



середа, 27 жовтня 2021 р.

Незвичний сон (шкіц)

Розповідаю, як один колега не міг спати, якщо в навушниках не грає музика, а інший, як нап'ється, "дивиться" всю ніч кіно, разом із усіма рекламами. От і цього разу інший колега, слухаючи мене, пригадав свого бригадира, із яким жив ув одній кімнаті. Той так само не міг спати без працюючого телевізора. Це його щоразу діймало, тому посеред ночі вставав і вимикав "тарабайку", а за пару хвилин, бригадир, учувши щось незвичне, просинався і знову його вмикав. Така от "селяві" жити робітникам разом... "Однієї ночі, - продовжує оповідач, - як наступали перші холоди і ще не мали нормального обігріву, пам'ятаю, як лягав і було холодно... За звиклим сценарієм просинаюсь уночі від того, що мені чомусь стало доволі гаряче, аж важко почав дихати... Розплющую очі, а по телевізору показують те, що дозволено після 12 ночі... Вимикаю те "порево" і лягаю спати. За пару хвилин звичний сценарій: бригадир просинається і вмикає телевізор. На перших звуках миттєво вимикає... Ту ніч я вже спав у тиші!"