"Борщ" чи "Щі"

Працівник із колегою обговорюють робочі інструменти, зокрема бренди і їх якість. От і виникло в жвавій дискусії на двох питання: "Що краще: "Bosch" ("Бош") чи "Stihl" (Штіл)?" (До слова: оповідач і безпосередній учасник тієї події має своєрідну вимову.) За пару хвилин, раптово до їхньої розмови долучаються "якісь ліві" працівники і давай неочікувано доводити, що "борщ" краще за "щі". Спочатку зніяковіли від нахабного втручання, ще більше від тієї теми, яку запропонували: "Адже, як не кажи, борщ жодним чином не можна порівнювати зі щі за кількістю корисних інгредієнтів!"... Довелось трохи докласти зусиль, поки не уяснили: хто може бути проти української кухні?

З відкритими очима

- Чому ти весь час ходиш із невиспаними очима - червоними, наче в кролика? - питаю свого колегу.
- Вчора не міг знайти маску!
- Яке відношення медичні маски (періоду Covid-19) мають до очей?
- А спеціальні, такі, що вдягаєш на ніч.
- І що без неї уж ніяк не заснеш? - второпавши, про що йде мова.
- Так, я сплю з відкритими очима!
- Як так?
- Скільки себе пам'ятаю - з дитинства. Навіть колега було не на жарт здивувався (згадує спільного знайомого з яким винаймали житло): оповідав мені щось наніч, а ще не знав про таку мою особливість. Як почав його уважно слухати, так і одразу заснув, а він все говорив і говорив... Мені не довго треба... Вже вранці мені переповів, як із годину розважав мене різними розповідями, але якоїсь миті спинився і щось до мене з питаньком, а я - нуль емоцій, але такий уважний: підпер голову рукою та на нього все дивлюсь і не ворухаюсь. Мало він не злякався: помахав перед очима рукою, вимкнув світло і ліг спати, а я, так би мовити, так і продовжував на нього зріти крізь темряву.

Лихий досвід "швидкого кредитування"

Приїхав хлопець із заробітків у Польщі в Україну. Без зайвих викрутасів побув десь із місяць удома та повернувся назад на роботу. Похвалився, що купив новий смартфон, адже з непримітних для себе причин згубив старий. Грішив, що того дня носив вузькі джинси, у кишені яких незручно він лежав: коли присідав, то випинав з кишені. Програючи події своєї подорожі, припустив, що десь згубив по дорозі. Коли виявив удома згубу, спробував повернутися і пройтись тією ж дорогою, але в темряві так його і не знайшов. Десь на другому місяці праці дзвонять йому батьки з несподіваним повідомленням: почали надзвонювати з якоїсь колекторської контори з погрозами, що їх син, який прописаний за їхньою адресою, не сплачує кредит і вони змушені будуть конфіскувати їхню квартиру, аби погасити борг. Мова йшла саме про нього, а він "ні сном ні духом": що ж трапилось?
- Батьки мої старі, грошей?.. - ти ж знаєш, як на пенсії! З того, що заробляю тут, якось їм допомагаю. Мати пережила операцію на серці, сестра лікувалась два рази від раку: знаєш, дітей у неї більше не буде... Шурак пару років тому поїхав на заробітки в Польщу, а через рік перетягнув і мене... - якось печально пливли від нього монологи про його сімейне життя... А десь на другий-третій день почав розповідати розв'язку.
- Пам'ятаєш, як я якось згубив свій телефон? А в ньому ще були мої паспортні данні, фотки з Польщі... Видно, ті хто його знайшов, оцінили, що його власник "при грошах", і використали його при отриманні мінікредиту через інтернет, ще його називають "термінове кредитування", коли навіть і не треба живого підпису власника, а достатньо того, що було в їхніх руках.
- Може, вони в тебе його викрали? - пробую висловити своє припущення.
- Дарма я тоді не звернувся в поліцію! У мене хоч були б підстави відмовитися від того, що вони взяли на моє ім'я. Так у мене виник "невідь-звідки" борг... Якби був в Україні, то, можливо, ще й посудився! Ти ж знаєш, що я працював у банківській сфері. Знаю, як підійти в даному питанні! А я тут - у Польщі, а батьки переживають. Ті колектори виїдають їм мозок своїми дзвінками! І що я зроблю?
Минає ще пару днів і колега повідомляє, що почав сплачувати ті гроші - "здоров'я і спокій батьків важливіші!"
Минув ще місяць, і я помічаю, як він зводить кінці з кінцями: більшу частину заробленого перераховує на погашення, а собі залишає уявно стільки, щоб вистачило до наступної зарплати, але не зовсім вписується в суму.
- Батьки хвилюються за мене, питають: чи вистачає? Я їх заспокоюю! Не скажу ж всю правду... Ти знаєш, яка вийшла сума боргу? 60 тисяч гривень! Залишилось мені ще тисячу доларів...
Дивлячись на свого колегу, дивувався його оптимізму й здоровому небажанню заганяти себе в глухий кут душевних переживань, адже тільки б подумати, що ходиш на фізичну роботу, а в підсумку - ніц не маєш!
- Так, у цьому житті ми або вчимось на чужих помилках, або на своїх. Добре, коли не на своїх, але це не в твоєму випадку! - десь поміж сказаного висловлюю свою думку.
- Добре, що так... Але прохання, не поширюйся серед колег! Про цей мій прикрий випадок знають з вас лише двоє...

Я ж вирішив цю історію записати. Знаю, що його словам не зраджу: з ким я працюю, не лише не здогадуватимуться про кого йде мова, але й взагалі не читають подібні життєві історії. Вони краще юзатимуть "інсту" і сміятимуться над бажаною дурістю.
Квітень-травень 2020 р.

Один зі сценаріїв пробудження після алкоголю

"Своей житухи кучер - сам знаю, как лучше..."

MiyaGi - Меломан

Двоє колег мешкають ув одній кімнаті. Один з них любитель щоденно випити після роботи чотири банки пива по 0,5 л кожна, без закуски. Це настільки в нього увійшло у звичку, що практично за кілька років схуд на тому пиві, як таранька, а апетиту, що б ми йому не пропонували, від сили: жменька смаженої картопельки й пів котлети...
- Ти так довго не протягнеш! - раз із гумором, а раз "прямо в лоб" повторюємо йому.
- Я знаю! - констатує він.
А одного разу завершив цю фразу доволі несподівано: "Мені залишилось пару років...".
- Подумай про сина! Ти хочеш, щоб його виховував інший батько?.. - каже сусід по кімнаті, який щодня спостерігає за ним його історію "хвороби". - Мовчить. Немає що сказати. Бачу, що замислився. - Переказує мені свої спостереження.
До ворожки не ходи, завершується все це черговим ляском відкоркування пива.
Якщо у вашому житті не було таких "кадрів", із легкістю можна уявити, з яким самопочуттям має прокидатися така людина на роботу.
Отже, виставляє він будильник на три рази, з періодичністю по 10 хв одну й ту ж мелодію, адже знає, що одразу не прокинеться. Першу - пропускає. Другу - смачно вилаюється: "С*ка, бл*ть, к*рва мать, п*зда, коронавірус..." (Останнє слово додалося у його лексикон із появою в інфопросторі). За третьою - будить його сусід по кімнаті:
- Сергій, вставай! Пора на роботу!
А будильник на телефоні продовжує хрипіти підземельним голосом:

"Поработи меня пастырем, испепели моё небо!
Разбивая скалы о скалы, затащи меня в дебри
Ветром за ветром, мы - enemy, кепка да кеды,
Уверенно снегом на головы, строки холодные.
Выродок! Слово дал: мол я - вандал, кормил небылицами.
Колото-резанных ран куда больше, чем принципов.
В принципе дикция вывезет. Дымом зажаты извилины..."

І тут звучить коронна фраза, де в його проблемах винен не алкоголь, не робота, не сім'я, не власна безголовість, а той, хто біля такої людини за родом служби опинився поряд:
- Ти мене за*бав!
І так незмінно кожен початок робочого дня.
Добре, що один з гумором, а другий визнає щоденну слабкість.
Кажуть: "горбатого могила справить!" Схоже, що "горбатий" просто й не прагне за життя випрямитися.

Успіх "усупереч" фінансам?

Колега по роботі навів досвід своєї мами, яка працює сільською вчителькою, а за сумісництвом організовує дозвіллєву діяльність у школі. Зокрема, окрім традиційних свят, організовує виїзні концерти, бере участь у колективних змаганнях району. Ось і каже він мені:
- Вона молилась, аби її колектив не зайняв перше місце!
- А чому? - міркуючи собі за культурно-організаційну сторону її заходів, але його оповідь проявила зовсім іншу проблему.
- Та бог з тим районом, гроші знайдуть, а як поїхати на область? - доведеться їхати за свої. Що й казати про самореалізацію таланту в столиці... - Та от, я, як її син, мав під час виступу найдовший вірш. Таких віршів я не читав зроду. (Пауза). Тоді ми зайняли третє місце. Мати з полегкістю зітхнула... (й подумки перехрестилась).

"Любов" до котів

Діалог із колегою по роботі:
- Знімаємо помешкання в домі, де жили аж шість котів. Я й кажу господарю, діньте їх куди-небудь! От він по два, три, то один день то другий, потроху й повивозив.
- А звідки вони побралися?
- На початку було дві кішки, а вони нородили котят, от і повиростали.
- А куди дів?
- Не знаю. Залишився один. Я взагалі не люблю котів. От у мене вдома тесть завжди їх жалів і взимку запускав додому. А я в той час збирався поїхати на Москву, наготував лущених волоських горіхів - тільки цілісні серцевинки, аж цілих два ящики. Поставив під своє ліжко. Минає час, а в кімнаті починаю відчувати неприємний котячий запах і не можу зрозуміти: звідки він? Поки одного разу не побачив: вони залазили в ці коробки і робили своє діло... Звісно, лапкам тепло, брали й загортали, як в пісочку.
- І що, довелось горіхи викинути?
- Та ні, повибирав звідти те гівно і заніс баригам. Приношу, а один куштує... Я й кажу, що трохи протухли, а він: "Нічо, підуть!.." Я так подивився... і нічого не сказав.

Сила бажання випити!

По телевізії пройшла історія, як жінка накрутила своєму чоловікові гайку на прутня. Зі згадкою цієї історії в чоловічому колективі, один колега пригадав іншу історію, свідком якої був його знайомий.

- Отже, слухай! Ти знаєш залізну бочку на 200 л?
- Яка це?
- В яку заливають паливно-мастильні матеріали? Там ще крижечка, показує пальцями розмір, - накручується?
- Ага, наче зрозумів! - В очікуванні продовження, стверджує колега.
- Так от, мужики бухали й у них закінчилась горілка. Один з них каже, що виставить на стіл три літри, якщо знайдеться сміливець і засуне свої яйця в отвір цієї 200-літрової бочки. І не повіриш: знайшовся! І засунув...
- (Мовчазна пауза).
- Далі розповідати?.. І не зміг висунути, як в анекдоті про лампочку в роті. А що далі було: викликали МЧС, швидку... Довелось цю бочку розрізати... А-а, як він вищав! І розумієш, ну ніяк не було іншої можливости, тільки із середини пальчиком, - показує, якби допомагаючи горе-бідоласі... Видно, після цього він взагалі забув, що стало рушійною силою до цього вчинку.
- От, що значить сила бажання випити!

- Ну що? - Хоч би що! (діалог з колегами)

Спілкувався з колегою, який щоразу питав у мене: "Ну що?" Я шукав різні варіанти відповіді, які його не задовільняли. Якогось дня, програючи сценарій із його запитанням, я спробував його випередити: "Ну що?.." На що він усміхнувся і відповів: "Хоч би що! Хоч би як! Хоч би де!"
Іншого разу в іншому колективі якось невимушено питаю колегу: "Ну що?" А він мені раптом відповідає: "Хоч би що!" Я подивований знайомою мені відповідю і розповідаю про діалог з іншим колегою з Дніпра. На що він мені, як криворіжець, каже: "О-о... Так у нас всі кажуть!", а інший з того ж регіону додає, що "У нас можуть на питання: "Хоч би що!" відповісти: "Так що, бігти?"

Розлучення з дружиною (діалог із колегою)

- А чому ти розлучився з дружиною?
- Я не переніс зради!.. Вона любить авторитетних, при погонах, пузатих...
- "...воєнних, красівих, здоровєнних..."?
- Саме так!..
- Ти не розумієш, я нею був захоплений - це більше, ніж просто любити! Я жив нею! І не дай Боже в своєму житті ти переживеш те, що пережив я... Того вечора залишив їй все! Вийшов із дому, сів у машину і поїхав... Більше знати не хочу ту жінку.

"Ісус - мільйонер"

Розповідає колега:
- Спілкуюсь зі своїм середнім (сином), який проявляє інтерес до філософсько-полемічних діалогів. Якось кажу йому: а ти знаєш, що Ісус був багатою людиною? По наших мірках - мільйонером?..
- Чому? - каже син.
- Якщо брати по Біблії: йому в день народження принесли дари "три царі". А як ти думаєш, які подарунки можуть бути в царів?.. Йому протягом життя приносили ладан і пахучі оливи. Чи дешево це коштувало?..
Я вирішив не сперечатися зі співрозмовником, адже до сказаного він не додав про особисте ставлення Ісуса до земних багатств.

Чому б не радіти життю?

- Я помітив: ти завжди усміхаєшся! І я не знаю, коли ти жартуєш, а коли говориш серйозні речі?!. - Запитав свого колегу.

- Ти знаєш, свого часу, в шкільні роки, вчителька запитала в нас: що таке щастя?.. - Почав він. - Діти не мали на те питання прямої відповіді. Тоді наша вчителька домовилась з головним лікарем онкодиспансеру провести екскурсію по медзакладу. Додам, що це було в радянські часи і запретів водити дітей у подібні заклади, як таких, не існувало. Нині вже так нікого не зводиш. Єдине, що попросив головлікар: не брати дітей емоційно вразливих. Пішла більшість... Перше, що здивувало: всі пацієнти були худі та мали різний колір шкіри - жовтий, зелений, синій. Дівчата підійшли до жінки, яка розповіла їм, що в неї слабість в районі грудей. Вона не могла сказати дітям про свою хворобу буквально: рак молочної залози. Дівчата розплакались, повиходили з лікарні... Наступного дня всі написали оповідання про щастя. Вчителька усім поставила відмінно!
Я помітив, як тієї миті, коли він говорив про жінку на рак грудей, у нього - дорослого чоловіка - змінилось обличчя, а на очі могли навернутися сльози.
- Саме тому я радію життю!.. Чому б не радіти?.. - шукаючи риторичне завершення сказаному, підсумував він.

Анекдотична ситуація (з народу)

Дитина, яка проявляє широкий пізнавальний інтерес, питає в мами:
- Мам, а це правда, коли смокчеш пальці, в животику заводяться глисти?..
- Так! - погоджується мама.
Дитина задумливо:
- А що треба смоктати, щоб у животику завелась дитинка?
Тато, який сидів на стільчику, мало з нього не впав...

"Mam napić się!"

Вранці зустрічає акуратно вдягнений поляк групу українців і просить шість злотих. Називає причину.
- U mnie ukradli portfel.
- To zadzwoń do policji! - Кажу я.
- Mój przyjaciel ukradł ten portfel.
- Taki twój przyjaciel!..
- Mam potrzebu...
- I co 6 złotych tobie zdecydują?
- Mam napić się!.. - І від зденервованого стримання, що прочитувалось на його обличчі, видихнув перегар.
Я в шоці від такої зустрічі та розмови.
Тут до мене гукає колега і каже:
- Чого ти заводиш з ним розмову? Запам'ятай, ти тут (у Польщі) ніхто! Дасть він тобі по носі, приїде поліція, і винним будеш ти, бо він - поляк.
Інший колега каже:
- Видно, так радиш з власного досвіду?
- ... Кажу, бо знаю!
За мить доходять до роботи й інші колеги, до яких так само, як і до нас, підходив той же поляк, і аналогічно просив шість злотих. Ніхто йому так нічого і не дав. У підсумку, один з колег промовив: "Я дивуюсь їхній простоті та безпосередньості!"

Вітер перемін

Колега по роботі завжди "втиху" влаштовує собі сієсту: знаходить зручне місце, аби прилягти спати. Якось встає зі свого затишного куточка, виринає з тієї напівтемряви і питає мене: Ти хто за гороскопом? І не очікуючи відповіді продовжує: От я - щур! На що я кажу: який вміє зіщулитись-защуритись у куточок і знає, коли треба тікати з корабля.
- Я це називаю "вітер перемін" - продовжує він. - От не повіриш, буває просинаюсь і відчуваю цей вітер. Тієї миті я знаю, що однині не буде так, як було вчора!
- А можна навести конкретний приклад?
- Якось просинаюсь зранку і кажу дружині, що грядуть зміни. Жінка не вірить. Я йду на роботу і кажу колегам: будуть зміни. Наступного дня всіх увідомляють, що буде реорганізація і скорочення. Я потрапив під одне з них. Іншого разу, коли я знову відчув той вітер, мене просто взяли за шкірки і повернули на робоче місце, а шеф почав кожного разу брати мене з собою, як талісман.