А кораблі ідуть "на голки"!

Колега розповідає за свого брата, який весь час ходить у морські плавання. У його сленгу існує вираз "Пустити корабель на голки". Коли я спілкувався зі своїм колегою на тему: звідки індуси, на тій будові, на якій працюємо, так уміло вміють варити металеві конструкції та труби, він ужив цей вираз, до якого я попросив роз'яснення. 

Сталий образ про голки та Індію походить ще від радянських часів, так як голки, вироблені в Індії, вважалися тоді кращими за вітчизняні. За своє життя згаданий брат вже два рази супроводжував у Індію кораблі "в останню путь" - списані на повну утилізацію. Вони успішно розрізалися масою індусів-зварювальників-розварювальників на металобрухт за доволі короткий час, десь у два-три тижні. Моряки, які проводжали подібні судна "в історію", називали їх - "на голки", з натяком, що той метал у подальшому піде саме на колись славний виріб промислової Індії за совка, разом із тим - певним натяком на іронію. Що значить у порівнянні: були "кораблі", а стали "голки"..

12 січня 2024 р.

Впертість - вона така!

Пропоную для колеги просте рішення для розв'язання поставленої задачі від керівництва. Вислуховує, але сходу починає настоювати на своєму і займає позицію: "не перепреш". На мою думку його рішення більш ускладнене, для нас займатиме більше часу і заразом відсутня раціональна перспектива в майбутньому, бо знову-таки колись доведеться переробляти. Пару раз спробував пояснити, але це не дало результату. Заспокоївся. Запропонував йому взяти на себе організацію поставленої задачі згідно його концепції та основне виконання. Я ж "самоусунувся" до ролі помічника. На якомусь етапі виконання знову бачу певну "тупість" і вже пригальмування процесу, але буквально не дратуюсь: висловлюсь жартом: "Можливо, я чогось не знаю!" - зависаючи в його розгубленості додатковою паузою. Відповідь почув доволі оригінальну: "Та ніхто не знає!.. Вік живи і вік учись!" Врешті, як мною і передбачався один зі сценаріїв розвитку подій: втрата часу зробила своє! - Насамкінець колега пристав до моєї пропозиції і завдання виконали менш ніж за годину.

Digitus medius

Коли у неконфліктного колеги, який працює в Польщі, не вдається порозумітися з поляком (причина не в мові), "на крайняк" уживає власний метод "порозуміння". На якомусь етапі "боротьби зі стіною", нарапт просить опонента дати польською назви кожного пальця на руці. Демонстративно загинаючи, починає з мізинця: "palec mały, palec serdeczny...". На третьому пальці діалоги раптово закінчуються і опоненти однаково покидають "поле бою" без зайвих слів.

11.07.22

Вибухова трава

Колега розповідає, як у дитинстві, коли мешкав у бабусі на Полтавщині, збирав на болоті траву, яку сушив і з неї міг робити порохові забавки. Бабуся розповідала, що колись, у козацькі часи, цю траву використовували в якості пороху, але на відміну від традиційного, мала менш потужну силу: мушкет міг стріляти десь до п'яти метрів. Пригадує, як у якости чергової забавки розтирали цей трав'янистий порох над вогнем і він утворював вогнянисті блискітки, наче від салюту. Вже в компанії хлопців робили маленькі порохові кульки, які запалювали і підкидали в повітря, а вони в свою чергу вибухали. Яка це була трава - назви не пригадає, пам'ятає лише те, що росте на болотах і плететься по землі дрібним рястом.

"Мєчта" будівельників..

1998 рік. На березі моря, пансіонат "Мєчта" переживає ремонтно-будівельне оновлення. Працівникам будівельної організації вже який рік видають зарплату не грошима, а бартером. Коли наступає цей довгоочікуваний час, всі йдуть на склад, із якого видають товари: цукор, борошно, консерви абощо. Ось і цього разу всі завалили по "зароблене", а на складі виявилось, що лишились лише горілка та шампанське. Що ж, тим кревне і видали на руки... Отже, виплата була в п'ятницю, а в понеділок мали всі вийти на роботу. А на "Мєчту" висунулись лишень електрики і то наприкінці тижня. Питає у них запізніле в реакції керівництво: "А де ж маляри, штукатури, плиточники?". Відповідь була простою, як двері: "А чому ж ви їм зарплату алкоголем видавали?"..

14 липня 2022 р., зі спогадів колеги.

Свідок аномалій

С.С.

Час від часу колега повертається у своїх спогадах про роботу на риболовецькому судні. Зокрема розповів пару цікавих фактів із життя, пов'язаних із аномаліями. Якогось разу, пливучи в океані та моніторячи радаром наступні косяки риб, трапили на об'єкт неорганічного походження, довжиною близько 800 метрів, що перебував на доволі суттєвій глибині та рухався (на диво) із незвично великою швидкістю. Для багатьох матросів подібного досвіду бачити такі об'єкти, що виходять за межі логічних розмірів і руху, у житті ніколи не випадало. Капітан же навпаки: попросив не перейматись побаченим, адже з власного досвіду ствердив, що подібне може траплятися під водою, на що реагувати не обов'язково. Останнім разом він бачив подібний рухомий об'єкт розміром майже з півтора кілометра. Здивувавши слухачів ще більше. Іншим разом, коли мій оповідач пропливав у районі Карелії, усі на кораблі побачили над водою великі вогняні кулі, про які важко було б сказати, що мали природу шарових блискавок, адже вели себе доволі свідомо, рухались, зупинялись, висіли в одному положенні десь із хвилин п'ятнадцять, потім одна з них із висоти пірнула у воду і всі могли спостерігати, як поринає на саме дно, за силою згасаючого світіння, яке врешті-решт остаточно не зникло. Цей же випадок нагадав інший досвід, уже на суходолі. Прогулюючись вечірнім містом, раптом побачив над ліхтарем якесь дивне світіння у вигляді незвичної форми. (На відміну від сучасности, у 90-ті не було такого доступного жесту: дістати смартфон і миттєво зазнімувати побачене). Будучи далеким від окультних знань, духовних практик і теософічних міркувань, того вечора виявився не самотнім свідком тієї об'яви (отже, не привиділось), а разом з однією парою закоханих, яка прогулювалася неподалік спробували поміркувати: що то є? Дівчина спробувала роз'яснити, якось "розумно і по-своєму оригінально", що це чиясь душа. І як не дивно, пізніше вже й особисто трапив на цей образ на давньоєгипетських малюнках, що справді символізував душу або ж вічність.

Ненадійний напарник

Колега розповідає історію: якось на одній із будов трапився йому напарник, який мав таку хворобу, як недостачу кисню в легенях, як наслідок: весь час дер рота. Зі сторони, для будь-якого непоінформованого керівника, це виглядало підозріло, але в усьому цьому для колеги мало найменшу незручність (не рахуючи, що будь-хто спілкуючись, навіть дивлячись на таку людину хоче позіхнути навзаєм), адже: коли спинялись у роботі на якийсь так би мовити "перекур", такому напарнику бажано було б не присідати: засинав миттєво!.. Ну і що тут особливого? - спитаєте ви. Аж ні: починав хропіти "як слон" - на всю будову!

Розумні щурі (корабельні оповідки)

Колега по праці переказує досвід роботи на рибацькому тралі ще від початку 90-х. Зокрема переповідає із захопленням досвід зі щурами, які були на кораблі. (Взагалі-то, оповідаючи історії, він обіцяв, як вийде на пенсію, написати книгу. З досвіду: якщо людина мала б звичку писати, то ці історії були б давно написаними, мова йшла лише б про їх публікацію. Але не вірити людям? - що ж, варто зачекати ще з десяток років до його пенсії... Поки, користуючись приємним спілкуванням, опишу його досвід вже зараз). Як не нова оповідь, щоразу наголошував, наскільки щури є розумними істотами!

Якось, аби побороти на тралі пацючий світ, вирішили виростити щуроїда. Для цього достатньо було зловити з трьох-чотирьох живих щурів, кинути до однієї бочки і не давати їсти, поки не виживе найсильніший. Врешті випустити на корабельну волю... Для його ідентифікації начепили на шию розпізнавальний пасок. З того дня на кораблі запанував серед щурів шарварок: шурхотіло, гупало, стукотіло в усіх кутках, поки якогось дня не настала раптова тиша. Усі працівники трала навіть здивувалися такій зміні. Відповідь знайшлась у скорому часі: у якомусь місці знайшовся окривавлений пасок, яким позначили того щуроїда за шию. Всі розтлумачили однозначно: коли кожен пацюк був сам за себе, щуроїд перемагав, коли всі ополчились проти нього, на раз перемогли. Цю асоціацію колега переніс до сучасних реалій щодо ролі путіна в долі росіян. Якби всі росіяни захотіли б перемогти зло, вони б це давно зробили! (За такою логікою: щури розумніші за росіян). Продовжуючи міркувати на цю тему, колега зауважив, що його досвід обмежується корабельними пацюками, якби щуроїда виростили б на суходолі, не знає чи був би такий же ефект?

Друга історія так само торкалась інтелектуальних здібностей щурів. На палубу прийшли нові працівники і не знали, що між щурами і персоналом корабля установлена певна домовленість: працівники їх не чіпають, а по-можливості задобрюють: намазують на хліб масло, посипають цукром і залишають у кутках кают, аби вони не торкались приватних речей. Молоді ж працівники цього не знали, у перші дні вирішили з ними "поборотися": почали пинками проганяти з улюблених місць. До слова: по кораблю щури ходили настільки спокійно, як і працівники трала, ніхто особливо і не звертав на них уваги, і це було взаємно. Наскільки дивовижно, як пацюки відомстилися за чужинську нелюбов. Якось заїхали в один латиноамериканський порт і "новобранці" вирішили гарно в ньому затовартись новими речами, зокрема купили гарні шкіряні куртки, фірмові кросівки. Навіть перед всіма ними похвалились. "Дійсно, речі були достойної якости!" Жили "новобранці" в одній каюті, отже, і знесли туди всі речі. На кораблі існував вахтовий розклад роботи: працювали восьмигодинними змінами. Одразу того ж дня, після своєї зміни, повернувшись у свою каюту, застали "пінальщики щурів" всі нові речі погризяними "в хлам". Нікого зі сусідніх кают щури не зачіпили, лише їх! Отож і питається: як так трапилось, що нікого іншого, а лише їх? Така вона: щуряча пам'ять!

Третя історія пов'язана з людським фактором. На кораблі почали знакати гроші, але не так, щоб пачками, а поодинокими купюрами. Чомусь найбільше страждав капітан. Зокрема ця проблема торкалась тих грошей, які були направлені на корабельні потреби, зокрема і на потреби працівників. Найцікавіше, що гроші зберігались у каюті капітана, у спеціально відведеному для цього місці. Дуже довго не могли знайти зловмисника. Якогось разу капітан вирішив описати номерні знаки усіх купюр та виявити які з них зникли. В іноземному порту завбачливо домовився з продавцями магазинів, аби вони уважно поставилися до номерних знаків на купюрах, за які скуповуються моряки, надавши зі зниклого розпізнавальні цифри і... вуаля! Тими купюрами розраховано, прикметні риси злодія описано, винуватця розпізнано. Ним виявився працівник поважного віку - "дідок" (як правило, не всі залишаються вірними "до пенсії" риболовецьким подорожам по всьому світу). А тепер питання: як у нього виходило при зачинених каютах і прихованих місцях непомітно красти гроші? Він розповів, але ніхто не повірив... і показав... Виявилось, що він видресирував щура на такі злочини. Мав спеціально виготовлений свисток. Для наочного прикладу, викликавши ним свого пацюка, дав їй команду в незрозумілій для всіх звуковій формі. Щур, отримавши вказівки, метнувся по своїх норах і за пару хвилин приніс купюру. Загальному здивуванню не було меж. Як висновок: "винахідник" втратив роботу без будь-якого права в подальшому працевлаштуватися на будь-якому іншому риболовецькому кораблі.

Історія четверта. Коротка. Мій оповідач пропрацював на марях і океанах п'ять років; міг одружитися на перуанці на ім'я Марія; за один рейс по кальмара міг купити собі квартиру, але по-молодости всі гроші "спускав" у барах; міг і надалі розмовляти іспанською, удосконалив би англійську, можливо, голандську, але за спеціальністю електромонтажник, повернувся в Україну, і більшу частину життя пропрацював за фахом. Ми ж зустрілися в Польщі. Заразом із морськими історіями пообіцяв написати книгу досвіду роботи тут, у Польщі. Пацючі історії мають продовження, наступна трапилась ув одному з польських міст. Якось у винайманій фірмою домі, із кімнатами на цокольному поверсі,  стріли з перших днів пацюка. Він занадився заходити до їхньої кімнати. Згадавши давній корабельний досвід, мій оповідач "домовився" зі згаданим щуром. Колеги по кімнаті дивувалися, як йому це вдалося? - він лише усміхався і скромно відповідав: просто знаю... знаю як!

"Усмішка Бога"

"Іронія - це усмішка Бога" - підсумував мій колега знайомою йому фразою, у підсумку життєвих історій нашої професійної діяльности: вчилися, планували реалізувати себе в одних галузях, а виявилося - в інших, та ще й у чужій країні. Тієї миті подумалось: чому ж я маю записувати свої спогади та життєві історії? А все тому, що люди, які нам трапляються - не випадкові. Слова сказані мимохідь - можуть міцно осісти в пам'яті. І не тільки слова... Якщо не запишу, з часом виникне відчуття незрозуміння: чому ж роблю так, а не інакше? звідки беруться ці висновки? маю такі переконливі судження?
27 листопада 2021 р.

Незвичний сон (шкіц)

Розповідаю, як один колега не міг спати, якщо в навушниках не грає музика, а інший, як нап'ється, "дивиться" всю ніч кіно, разом із усіма рекламами. От і цього разу інший колега, слухаючи мене, пригадав свого бригадира, із яким жив ув одній кімнаті. Той так само не міг спати без працюючого телевізора. Це його щоразу діймало, тому посеред ночі вставав і вимикав "тарабайку", а за пару хвилин, бригадир, учувши щось незвичне, просинався і знову його вмикав. Така от "селяві" жити робітникам разом... "Однієї ночі, - продовжує оповідач, - як наступали перші холоди і ще не мали нормального обігріву, пам'ятаю, як лягав і було холодно... За звиклим сценарієм просинаюсь уночі від того, що мені чомусь стало доволі гаряче, аж важко почав дихати... Розплющую очі, а по телевізору показують те, що дозволено після 12 ночі... Вимикаю те "порево" і лягаю спати. За пару хвилин звичний сценарій: бригадир просинається і вмикає телевізор. На перших звуках миттєво вимикає... Ту ніч я вже спав у тиші!"

Лихий досвід "швидкого кредитування"

Приїхав хлопець із заробітків у Польщі в Україну. Без зайвих викрутасів побув десь із місяць удома та повернувся назад на роботу. Похвалився, що купив новий смартфон, адже з непримітних для себе причин згубив старий. Грішив, що того дня носив вузькі джинси, у кишені яких незручно він лежав: коли присідав, то випинав з кишені. Програючи події своєї подорожі, припустив, що десь згубив по дорозі. Коли виявив удома згубу, спробував повернутися і пройтись тією ж дорогою, але в темряві так його і не знайшов. Десь на другому місяці праці дзвонять йому батьки з несподіваним повідомленням: почали надзвонювати з якоїсь колекторської контори з погрозами, що їх син, який прописаний за їхньою адресою, не сплачує кредит і вони змушені будуть конфіскувати їхню квартиру, аби погасити борг. Мова йшла саме про нього, а він "ні сном ні духом": що ж трапилось?
- Батьки мої старі, грошей?.. - ти ж знаєш, як на пенсії! З того, що заробляю тут, якось їм допомагаю. Мати пережила операцію на серці, сестра лікувалась два рази від раку: знаєш, дітей у неї більше не буде... Шурак пару років тому поїхав на заробітки в Польщу, а через рік перетягнув і мене... - якось печально пливли від нього монологи про його сімейне життя... А десь на другий-третій день почав розповідати розв'язку.
- Пам'ятаєш, як я якось згубив свій телефон? А в ньому ще були мої паспортні данні, фотки з Польщі... Видно, ті хто його знайшов, оцінили, що його власник "при грошах", і використали його при отриманні мінікредиту через інтернет, ще його називають "термінове кредитування", коли навіть і не треба живого підпису власника, а достатньо того, що було в їхніх руках.
- Може, вони в тебе його викрали? - пробую висловити своє припущення.
- Дарма я тоді не звернувся в поліцію! У мене хоч були б підстави відмовитися від того, що вони взяли на моє ім'я. Так у мене виник "невідь-звідки" борг... Якби був в Україні, то, можливо, ще й посудився! Ти ж знаєш, що я працював у банківській сфері. Знаю, як підійти в даному питанні! А я тут - у Польщі, а батьки переживають. Ті колектори виїдають їм мозок своїми дзвінками! І що я зроблю?
Минає ще пару днів і колега повідомляє, що почав сплачувати ті гроші - "здоров'я і спокій батьків важливіші!"
Минув ще місяць, і я помічаю, як він зводить кінці з кінцями: більшу частину заробленого перераховує на погашення, а собі залишає уявно стільки, щоб вистачило до наступної зарплати, але не зовсім вписується в суму.
- Батьки хвилюються за мене, питають: чи вистачає? Я їх заспокоюю! Не скажу ж всю правду... Ти знаєш, яка вийшла сума боргу? 60 тисяч гривень! Залишилось мені ще тисячу доларів...
Дивлячись на свого колегу, дивувався його оптимізму й здоровому небажанню заганяти себе в глухий кут душевних переживань, адже тільки б подумати, що ходиш на фізичну роботу, а в підсумку - ніц не маєш!
- Так, у цьому житті ми або вчимось на чужих помилках, або на своїх. Добре, коли не на своїх, але це не в твоєму випадку! - десь поміж сказаного висловлюю свою думку.
- Добре, що так... Але прохання, не поширюйся серед колег! Про цей мій прикрий випадок знають з вас лише двоє...

Я ж вирішив цю історію записати. Знаю, що його словам не зраджу: з ким я працюю, не лише не здогадуватимуться про кого йде мова, але й взагалі не читають подібні життєві історії. Вони краще юзатимуть "інсту" і сміятимуться над бажаною дурістю.
Квітень-травень 2020 р.

"Оце прес, а ото - це щось із твоїм животом!"

Переказує колега історію.
Якось він працював на базарі, а там був торговець, який у 90-ті торгував у Польщі на базарах тим, що лишень можна було привезти з України. Ось і розповідав він різні смішні історії:
- Якось підходить до мене жіночка, а у мене на розкладці різноманітний товар, серед яких плунжерний шприц для змазки. (Наприклад, його заправляють солідолом або літолом для карданних шарнірів авто, хрестовин та й інших поверхностей для тертя). Вона й питає мене:
- Co to jest?
Я ж розумію, що подібним можуть цікавитися лише чоловіки, і жартом відповідаю:
- Пердола до дупи!..
А для нас продовжує оповідь:
- Постояла вона, подумала і пішла геть. Через деякий час приходить і його купує. Для чого? Навіщо? Й гадки не маю! Це все одно, як інша історія, яка змусила мене так само зніяковіти. У тій же Польщі, на базарі, зовні солідний чоловік (одразу видно, що при грошах) із молодою пасією, підходить до мене і починає виконувати всі її забаганки: купує різний одяг, який би вона лишень захотіла. В результаті, як розраховуватися, дістає пачку доларів, а з неї виймає сотку та дає мені. Я ж кажу:
- У мене немає здачі!
- To z tym u pana jest problem?..
(У такі миті - без зайвих слів).
Колега, який переповів мені ці дві історії, одразу пригадує в контексті анекдот на подібну тему: "Один чоловік оголює торс, показує його і каже:
- Дивіться, який у мене прес!
Інший чоловік дістає пачку доларів і відповідає:
- Оце прес, а ото - це щось із твоїм животом!"

Один зі сценаріїв пробудження після алкоголю

"Своей житухи кучер - сам знаю, как лучше..."

MiyaGi - Меломан

Двоє колег мешкають ув одній кімнаті. Один з них любитель щоденно випити після роботи чотири банки пива по 0,5 л кожна, без закуски. Це настільки в нього увійшло у звичку, що практично за кілька років схуд на тому пиві, як таранька, а апетиту, що б ми йому не пропонували, від сили: жменька смаженої картопельки й пів котлети...
- Ти так довго не протягнеш! - раз із гумором, а раз "прямо в лоб" повторюємо йому.
- Я знаю! - констатує він.
А одного разу завершив цю фразу доволі несподівано: "Мені залишилось пару років...".
- Подумай про сина! Ти хочеш, щоб його виховував інший батько?.. - каже сусід по кімнаті, який щодня спостерігає за ним його історію "хвороби". - Мовчить. Немає що сказати. Бачу, що замислився. - Переказує мені свої спостереження.
До ворожки не ходи, завершується все це черговим ляском відкоркування пива.
Якщо у вашому житті не було таких "кадрів", із легкістю можна уявити, з яким самопочуттям має прокидатися така людина на роботу.
Отже, виставляє він будильник на три рази, з періодичністю по 10 хв одну й ту ж мелодію, адже знає, що одразу не прокинеться. Першу - пропускає. Другу - смачно вилаюється: "С*ка, бл*ть, к*рва мать, п*зда, коронавірус..." (Останнє слово додалося у його лексикон із появою в інфопросторі). За третьою - будить його сусід по кімнаті:
- Сергій, вставай! Пора на роботу!
А будильник на телефоні продовжує хрипіти підземельним голосом:

"Поработи меня пастырем, испепели моё небо!
Разбивая скалы о скалы, затащи меня в дебри
Ветром за ветром, мы - enemy, кепка да кеды,
Уверенно снегом на головы, строки холодные.
Выродок! Слово дал: мол я - вандал, кормил небылицами.
Колото-резанных ран куда больше, чем принципов.
В принципе дикция вывезет. Дымом зажаты извилины..."

І тут звучить коронна фраза, де в його проблемах винен не алкоголь, не робота, не сім'я, не власна безголовість, а той, хто біля такої людини за родом служби опинився поряд:
- Ти мене за*бав!
І так незмінно кожен початок робочого дня.
Добре, що один з гумором, а другий визнає щоденну слабкість.
Кажуть: "горбатого могила справить!" Схоже, що "горбатий" просто й не прагне за життя випрямитися.

"Любов" до котів

Діалог із колегою по роботі:
- Знімаємо помешкання в домі, де жили аж шість котів. Я й кажу господарю, діньте їх куди-небудь! От він по два, три, то один день то другий, потроху й повивозив.
- А звідки вони побралися?
- На початку було дві кішки, а вони нородили котят, от і повиростали.
- А куди дів?
- Не знаю. Залишився один. Я взагалі не люблю котів. От у мене вдома тесть завжди їх жалів і взимку запускав додому. А я в той час збирався поїхати на Москву, наготував лущених волоських горіхів - тільки цілісні серцевинки, аж цілих два ящики. Поставив під своє ліжко. Минає час, а в кімнаті починаю відчувати неприємний котячий запах і не можу зрозуміти: звідки він? Поки одного разу не побачив: вони залазили в ці коробки і робили своє діло... Звісно, лапкам тепло, брали й загортали, як в пісочку.
- І що, довелось горіхи викинути?
- Та ні, повибирав звідти те гівно і заніс баригам. Приношу, а один куштує... Я й кажу, що трохи протухли, а він: "Нічо, підуть!.." Я так подивився... і нічого не сказав.

Розлучення з дружиною (діалог із колегою)

- А чому ти розлучився з дружиною?
- Я не переніс зради!.. Вона любить авторитетних, при погонах, пузатих...
- "...воєнних, красівих, здоровєнних..."?
- Саме так!..
- Ти не розумієш, я нею був захоплений - це більше, ніж просто любити! Я жив нею! І не дай Боже в своєму житті ти переживеш те, що пережив я... Того вечора залишив їй все! Вийшов із дому, сів у машину і поїхав... Більше знати не хочу ту жінку.

"Ісус - мільйонер"

Розповідає колега:
- Спілкуюсь зі своїм середнім (сином), який проявляє інтерес до філософсько-полемічних діалогів. Якось кажу йому: а ти знаєш, що Ісус був багатою людиною? По наших мірках - мільйонером?..
- Чому? - каже син.
- Якщо брати по Біблії: йому в день народження принесли дари "три царі". А як ти думаєш, які подарунки можуть бути в царів?.. Йому протягом життя приносили ладан і пахучі оливи. Чи дешево це коштувало?..
Я вирішив не сперечатися зі співрозмовником, адже до сказаного він не додав про особисте ставлення Ісуса до земних багатств.

Чому б не радіти життю?

- Я помітив: ти завжди усміхаєшся! І я не знаю, коли ти жартуєш, а коли говориш серйозні речі?!. - Запитав свого колегу.

- Ти знаєш, свого часу, в шкільні роки, вчителька запитала в нас: що таке щастя?.. - Почав він. - Діти не мали на те питання прямої відповіді. Тоді наша вчителька домовилась з головним лікарем онкодиспансеру провести екскурсію по медзакладу. Додам, що це було в радянські часи і запретів водити дітей у подібні заклади, як таких, не існувало. Нині вже так нікого не зводиш. Єдине, що попросив головлікар: не брати дітей емоційно вразливих. Пішла більшість... Перше, що здивувало: всі пацієнти були худі та мали різний колір шкіри - жовтий, зелений, синій. Дівчата підійшли до жінки, яка розповіла їм, що в неї слабість в районі грудей. Вона не могла сказати дітям про свою хворобу буквально: рак молочної залози. Дівчата розплакались, повиходили з лікарні... Наступного дня всі написали оповідання про щастя. Вчителька усім поставила відмінно!
Я помітив, як тієї миті, коли він говорив про жінку на рак грудей, у нього - дорослого чоловіка - змінилось обличчя, а на очі могли навернутися сльози.
- Саме тому я радію життю!.. Чому б не радіти?.. - шукаючи риторичне завершення сказаному, підсумував він.

Вітер перемін

Колега по роботі завжди "втиху" влаштовує собі сієсту: знаходить зручне місце, аби прилягти спати. Якось встає зі свого затишного куточка, виринає з тієї напівтемряви і питає мене: Ти хто за гороскопом? І не очікуючи відповіді продовжує: От я - щур! На що я кажу: який вміє зіщулитись-защуритись у куточок і знає, коли треба тікати з корабля.
- Я це називаю "вітер перемін" - продовжує він. - От не повіриш, буває просинаюсь і відчуваю цей вітер. Тієї миті я знаю, що однині не буде так, як було вчора!
- А можна навести конкретний приклад?
- Якось просинаюсь зранку і кажу дружині, що грядуть зміни. Жінка не вірить. Я йду на роботу і кажу колегам: будуть зміни. Наступного дня всіх увідомляють, що буде реорганізація і скорочення. Я потрапив під одне з них. Іншого разу, коли я знову відчув той вітер, мене просто взяли за шкірки і повернули на робоче місце, а шеф почав кожного разу брати мене з собою, як талісман.