Працюю з колегою на металургійній гуті (Польща). По завершенню праці сходимо чорними, як індуси, які працюють тут зварювальниками. Сифу від металургійного пилу, хоч лопатою греби. Слово за слово і зайшла мова про чистоту праці та, як приклад, стерильність медицини, якій можна позаздрити. На що колегу прорвало на спогад, події якого стали для нього вражаючими. Свого часу, по роду своєї діяльності, потрапив на фармацевтичний завод у м. Дружківка. "Коли я побачив на території цього підприємства дідка, мене виправили, що це чоловік має років 35. Я охренів! Екологія нікудишня. В повітрі весь час стоїть дим від підприємств. Те, що ви бачите тут, на цій гуті, це, в порівнянні з тим - Куршавель". Червень 2023 г.
Колега ділиться досвідом, як працював на фурі. Завдячує радіозв'язку та небайдужому поляку, що не трапилась з ним трагедія. Однієї разу, вночі, керуючи фурою на прямій дорозі, не помітив, як заснув (відключився). Не вдавався в причини, але попередніх розповідей про роботу було ясно, що траплялась й покількаденна втома. Прокинувся на голос із радіозв'язку, що мають у себе в тірах водії поспілкуватися між собою або на екстрений випадок, який, для прикладу, й трапився акурат з ним особисто: "Kurwa mać, co ty robisz?...". Від переполоху відкривши очі, побачив, що вже їде на самісінькім краю дороги. Шок... "Повернення до себе"... Врешті: дякував, не міг заспокоїтись... От, що значить мить-сон-забуття, мить-потрібна-людина-в-потрібному-місці, мить-порятунок! Вдячність, що далі живеш на цьому світі. Червень 2023 р.
Подібна історія. Бригада працівників переїжджала з об'єкта на об'єкт. Хлопець за кермом легкової машини їде довгою дорогою з півдня Польщі на північ. Настала ніч, дорога повела не автострадою, а довгими звивистими маршрутами, де селами, а де лісом. Хлопець відчував, що довгий день і довга дорога вже починає морити його на сон. Їхав мало не в пів сні. Раптом на дорогу вискакує олень. Від раптової зміни краєвиду тисне на гальмо і встигає уникнути зіткнення. Як висловився, після такого "пробудження" до кінця дороги їхав із широко розплющеними очима.
Колега прагне відзначитись у праці. Дуже старається, але на все має свою думку, яка більшою мірою протирічить логіці речей. За ініціативу і впертість керівництво вирішило розглядати його на пробну посаду бригадира. Хоча і впертий, але без образ, все приймає з чистим християнським терпінням. Як одного разу зміг із нього "дістати": має власний досвід у Хресті, що починався від знайомства зі східними релігіями. Отже, подивитися незалежним оком на нього, як на бригадира. Сказав собі: "Печалька!" Звісно, я йому про це не скажу, аби не засмучувати. А мо' і здійснюються мрії амбітних!..
- Виспався вдень, а вночі крутився з боку на бік: ні сну, ні бодрости. Коли вже буде мої 4:47. - Розповідає колега.
- 4:47?
- А я не люблю у хвилинах круглих цифр: 15, 30... 45 зарано, а 50 - вже запізно.
У знайомого батьки працювали на заводі, де виготовляли різноманітні компоненти для динаміту. Будучи дитиною, знайшов у мами потаємний записничок, а в ньому секретну формулу. Вирішив скласти з хімічних компонентів той чудо-виріб. І як не дивно: інгредієнти були в "полі досяжности". Створивши, як здібний до експериментів хлопчик, самопальний динаміт, вирішив ("світла" дитяча ідея) кинути його до домашньої печі... Створивши для себе бентежну подію, вибіг у сусідню кімнату і зачаївся за дверима. Хвилина, дві, три... а ефекту - 0. Що сталося? Залишився у цілковитій розгубленості, поки, вже студентом на уроці хімії збагнув "фатальну" помилку. (На прохання, навіть її назвав). "Слава богу, а то нашу хату рознесло б усім jebenȷam", - підсумовуючи, наче вкотре пережив можливий "шок".
У того ж знайомого в дитинстві все ж таки трапилось знайомство з вибухівкою. Хлопці його віку складали міні-вибухівки. (Такими дуростями наприкінці 80-х "страждало" багацько "прогресивної" молоді. Навіть я був свідком подібних подій, спостерігаючи за хлопцями свого класу). Найчастіше використовували сірку зі сірників, створюючи саморобні пістонт. А мій колега, будучи школярем, вирішив узяти легкозаймисту фарбу, накришити її у невелику ємність, для цього могла б слугувати навіть скляна мінзурка, майонезна баночка абощо, підпалити фітіль і кинути... Ніхто з дітей "не розумів" (розуміли всі) крайньої небезпеки навіть від звичайних осколків. Отож, самопальний "динаміт з фарби" вибухнув у руці, коли заніс її за голову, аби закинути якнайдалі. Вибух відбувся у руці такої сили, що герой оповіді подумав, ще тримаючи руку за головою: "кисті у мене вже немає" - таке було оніміння. Коли з острахом діставав руку в поле свого переляканого зору, "зрадів як ніколи в житті": " У мене долоня була на місці!!! Розпанаханим до кістки був лише один палець! Тобі не передати тієї радости, яку я тоді пережив!".
Грузин пригадує, як свого часу доволі часто подорожував країнами Європи. Коли завели з ним мову про Вірменію, згадав, як вірменські прикордонники навмисно поставили в закордонному паспорті на печать про перетин турецького кордону свою печать, хоча це робити їм заборонено. Пізніше мав із тим накладанням печаті однієї країни на другу проблеми. У моїй з ним розмові припустили, що такого вірменські митні служби не зробили б у російському паспорті...
Грузин розповідає, що ніколи у чоловічому колективі грузинів не обговорюватимуть дівчину, навіть якщо вона є легкої поведінки, адже не одна така дівчина змінила своє життя на краще, створила родину, стала чудовою мамою і вірною дружиною. І говорити про таку дівчину зараз у непристойному тоні - це вже глибоко помилятися в її кращому майбутньому.
Якось грузин подорожував Бельгією. До слова: з усіх країн Європи, де бував, вона сподобалась найбільше. Того часу був невиправним любителем "Кока-коли". Посеред вулиці здолала спрага, магазинів поряд не було. Очі маніакально вишукували поживний напій. За скляними дверима якогось офісного будинку на першому поверсі побачив холодильник-вітрину з "Пепсі". Завітав і мало не з порогу запитав: чи можна купити напій та скільки коштує? Там стояли напої у різній тарі: 0,5 л; 1 л; 2 л. Один із менеджерів без запису відповів, що все в одній ціні - 2€. Грузин попросив 2 штуки й узяв. Як платити 4€, менеджер повертає йому здачу в 2€. Інші працівники на такі фінансові комбінації усміхаються. Грузин приходить у певне нерозуміння, насторожується, дякує і йде. Той запевняє, що все правильно. Уже біля виходу, менеджер зве його до себе і з гумором пояснює, що всі напої в холодильнику на їхньому офісі - безкоштовно, повертаючи решту євро.
Грузин каже: "На мою думку хороші люди не повинні працювати! От ти і я - дуже хороші люди! Чому ми маємо так (важко) робити? Так як ми, так має робити наш бригадир, який одягнув два місяці тому нову камізельку і вилискує нею досихпір, узагалі не в порівняння з нашими. Хороша людина не заслуговує такої праці - хорошій (душею) людині і фізично має бути добре! Так я думаю!"
Все більше приїжджають до Польщі узбеків. У кожного свої очікування від роботи та Європи цілком. Один з них розповів, як його дід дійшов до Берліна і по війні затримався там на два роки і повернувся у рідні харезмські краї. Між слів згадував, що має в Німеччині дитину... У мене викликала ця історія згадки в історії про ґвалтування солдатами червоної армії німецьких жінок. На противагу моїм припущенням, в узбека подвиги діда викликали певний піїтет.
Видно, що з попередньої історії, такий випадок був не поодиноким і доволі локальним, як для статистики. Цей же узбек розповів другу історію. Якось у дев'яності до їхнього села у Хорезмській області Узбекістану приїхав старий німець. Він шукав свою рідню і знайшов її у їхньому селі. Дуже хотів на старість років допомогти місцевому населенню фінансово, але в конкретному проєкті. Того часу кожного дня вимикали для всіх світло. Зауважив на тому і що поряд тече річка, на якій можна було б побудувати ГЕС для потреб цього села. Історія тих часів подібна до українських. Всі його наміри посипалися на чиновницьких порогах і тогочасній бюрократії. У їхньому селі ГЕС так і не постав, але у всіх залишилась спогади про того німця.
Зчепилися між собою спочатку в словесному діалозі, а згодом і рукоприкладному грузин і узбек. Узбека зачепило те, що грузин безвідповідально відноситься до організації своєї праці, а грузина - те, що узбек намірився критикувати його моральні якості.
- Не тобі судити про мою совість! - каже грузин.
- А я хочу, щоб ти брав для себе свій інструмент і не позичав у інших, а як узяв у когось - повертав на місце і не казав: "прийди, сам забери!" - наголошує узбек.
Таджик приїхав до Польщі. Питаємо: невже у вас там так погано? Розповідає, що більшою мірою, поки був молодим, працював у росії та в Туреччині. Після чого батько сказав: "треба одружуватися" і він одружився. Має трьох синів. Причина приїзду до Польщі: "Треба заробити на весілля". Питаємо: чи вже є наречена і скільки старшому років? Відповідь приголомшила: "Пішов у п'ятий клас!" Слово за слово: одружуються рано, мало не по закінченню школи, отже, гроші треба збирати вже: нареченій - золото, плюс - накрити столи: перший день у молодого, другий у молодої. "Гуляють всі" - десь на 200 чоловік, і головна ага "на плечі молодого". Отож, татко вже "завойовує" трудовими руками Європу.
Питаємо таджика: чи мають у себе в Таджикистані розмови на тему різниці кольору шкіри? Зауважив, що в них дійсно є більш темні аніж він. І розмови, хоча й з гумором, але існують. На що українець висловив алюзію на тему заборони чорного кольору в шахах і шашках: голубий або синій не можна, адже образиш геїв, рожевий - лесбіянок, жовтий - як не "людей сонця" так китаців, червоний - корінні народи Америки, залишається зелений... (пауза) поки земляни не вступили в контакт із інопланетянами.
Поляк каже: "Jestem taki głodny, co zjadłbym konia!". Після праці колега звертається до нього з вигаданою історією: "Rafałe, jechałem do ciebie i widziałem na drodze cztery kopyta. Chyba nie zdążył?..".
Спілкувався з колегами про новий об'єкт, працівників, яких вони знали, а я ні. Також про відповідального про безпеку та охорону праці. У тому контексті спогадів колега згадав працівницю "BHP" (bezpieczeństwo i higiena pracy), а разом із тим трагічний випадок на виробництві - "самогубство".
На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року, чоловік захотів на фронт, але, як колишній військовий авіації - на посаду льотчика. Йому було відмовлено, адже мав проблеми з зором. Без затребуваності у фаху, приїхав до Польщі, оформився на роботу. У перший же день праці, замкнувся в контейнері, дістав велику "болгарку" (шліфувальна кутова машина) і приставив собі до горла...
Трагедію списали не на ймовірну депресію (втрату в житті сенсу), а на "необережне поводження з інструментом.
Навіть так війна забирає життя!
Якось в Харкові "крутелики", аби розважитись, знайшли одного бомжа і запропонували 100 баксів з умовою, що прокатають його на верху легкової машин "з метрів десять". Гроші мали важливий аргумент.
Тут пригадується пісня на слова Юрія Андруховича у виконанні гурту "Мертвий півень": "Сто баксів на місяць...".
Прокатали його по головній вулиці через усе місто на повній швидкості. Кричав, як ні в себе... Коли зупинились, спитали: "Ну що, ще сто баксів і їдемо назад?..". Реакцію і відповідь була передбачувана.
Колега згадує своє комуністичне минуле: як прийняли першим з класу в жовтенята, пізніше, так само першим - в піонери, в комсомол прийняли "добровільно-примусово" усім класом, а коли вирішили його обрати головою дружини, чотири дні наче ходив у школу, брав у рюкзак картоплю, сірники і йшов на природу палити вогнище і смажити осінню бульбу. Головою комсомольської дружини обрали дівчину зі старшого класу. Якось її зґвалтували якісь ублюдки і вона "від сорому" змушена була виїхати з міста. Так, компартія не знала, що можуть існувати не лише фізичні, але й психологічні дитячі травми.
10.11.23
Колега учився на флориста, не так для себе, як для "корочки". Зауважив, що під час навчання була певна кількість чоловіків і у всіх, як не бралися за квіти й не складали їх, щоразу виходило "на п'ять". Викладач просто дивувалась їхньому вмінню. Сам навіть каже: "Дивлюсь на квіти, а тут "раз" і в голові ідея, як вони мають виглядати! І звідки воно це береться?..". Я ж кажу: "Просто вони не знають, що принаймні у тебе є "база" - конструювання металевих кабельних трас під електропроводку". Сміється: "Отож!".
13.11.23
Колега живе у хостелі. Відзначає там присутність великої кількости жінок. Якогось дня, після спільної вечері, розгорілась гаряча дискусія, пов'язана з наслідками війни. Одна жіночка зі західної частини України пожаліла свою маму, яка "терпить" сирени, на що інші, зі східних областей, накинулись на неї, показуючи фото знищеного житла: квартир і будинків.
У кожного свій больовий рівень розуміння горя. Тим печальніше, що він може бути різним по відношенню до себе та інших.
14.11.23
Дружина читає польську українцям. Вивчають тему в якій згадуються "школа", "відпочинок", "день вагаровіча" (польське студентське свято "прогулу уроків"). Одна дівчина з учнів курсу згадала, як в учнівські роки прогулювала школу хоча б раз на тиждень: для своєї мами збиралась як до школи, а далі йшла куди хотіла. Для вчителів завжди мала аргументи, більш пов'язані зі здоров'ям. Одного разу так нажалілась в школі на біль у животі, що викликали швидку, завезли в лікарню, вирізали апендицит.. У дорослому віці зізналась мамі, що того дня насправді їй не болів живіт і в оперативному втручанні не було потреби.
14.11.23
Керівництво попросило звіт. Починаю його робити. Колега жартує: "Скопіюй дворічної давности! Якби було з чого... Але я на повному серйозі!" Продовжує: "Колись працював менеджером. Робили щоденні звіти. Якось пішли продажі "не зовсім". Вирішив, аби не заморочуватися, узяти звіт дворічної давности і перенести в нову таблицю... Відіслав, а у відповідь - мовчок! Зеров так само наступного дня. Тоді ж зрозумів, що ці звіти ніхто не читає! А знаєш, для чого вони створені? Аби підлеглих тримати в постійному напруженні!".
22.11.23
Старший бригадир віком років за 60 виконує роботу голими руками. Хоча й керівник, але не цурається показати, як робити краще. Для багатьох в роботі видається трохи дивним, зокрема метушливим і заклопотаним. Час від часу приходить із побитими пальцями. Раз із зі мною вигинав беднарку так, що збив палець... Питаю, чому ж не носиш рукавиць? Відповідь була проста, "як двері": "Не матиму відчуття того, що роблю!". Подумки: навіть і не заздрю таким відчуттям - аж до крови!
24.11.23
Історія розказана поляком. Передісторією став отриманий мною інший досвід. Свого часу я, будучи в праці, став свідком, як один поляк передчасно але вже критично оцінив дії другого, вказавши на його містечкове походження, не реґіональне, адже оповідач, і той на кого було висловлене критичне судження, походили з одного регіону. Спілкуючись на цю тему ж іншим поляком, уже по місяцях по тій події, дізнався, що причина лежить у колись давньому розподілу Польщі на різні землі між різними імперіями, зокрема кордонами між ними ставали річки, гори, або інші географічні перепони. У випадку цієї історії, мови йшла про річку. Розкриваючи суть такого ставлення, навів приклад з попередньої роботи, коли їхній шеф, аби зблизити колектив, вирішив провести спільну зустріч із тематичними розмовами. На тій зустрічі хтось розповів якби регіональну легенду: "Сидів на березі річки Бог і вирізав із дерева людей. Гарних "людкув" залишав біля себе, а гірших перекидав на інший берег річки." - На що інший колега з тієї вечірки спитав у "байкаря": "А по яку сторону річки сидів Бог?". Всі розсміялись, на чому "диспут" на тему реґіональних розбіжностей був вичерпаний.
14.12.23
З переказаного: "Сидять хлопці на роботі і нудяться: немає що робити. Один з них намалював на стіні "точку втику". Тепер у всіх життя наповнилось певним сенсом.."
15.12.23
Десь у 2018 році їхав з України в Польщу. Сидів в автобусі разом зі старшою жіночкою. З пів дороги розговорились. Виявилось, що працює нянькою і не просто в Польщі, а в родині, чия дитина отримує полімовну освіту: польською, французькою, англійською та російською. Мама дитини - полька, батько - француз. Її задача, як няні: догляд за дитиною з уживанням російської мови. Мене тоді це подивувало, але - не прокоментував: ця жіночка зі західної частини України зі мною чудово спілкується українською, в тій родині має це робити російською? Більшою мірою перебувала з дитиною не так у Польщі, як у Франції. Французька мова була для малого базовою. Більшу частину своєї праці проводила з дитиною саме там. Поміж не такої ж багатослівної розповіді, адже розмови люблю спонукати більше зі свого боку, поміж тексту зрозумів, що жодна Франція чи Польща не прирівняється з тією Україною, до якої повертається і колись повернеться назавжди... Але чомусь виходить дещо гірко: що одні мають шахи, а інші у них грають..
26.12.23
© Олег Левченко, 2023.
