Розмовляю з колегою про роботу. Завтра у всіх вільний день - неділя. Згадали одного працівника, який працює без вихідних вже третій місяць. Що поробиш, коли на заробітках, далеко від родини, в Польщі, маєш узяти по годинах - "на макса", маючи ще й таку нагоду. Колега, з яким спілкуюсь, працював колись помічником машиніста. От і вирішив зробити порівняння з собою. "Знаєш, скільки я, працюючи на локомотиві, бачив смертей?.. Як би не хотів об'їхати, але потяг, який летить на швидкості, не спинити! От просто йде людина по рейках і наче не бачить нічого, не чує, як і не старайся сигналити..." (Виникає образ: "Людина йде на зустріч смерті, яка несеться зі спини"). "Достатньо якогось дня убачити порізану людину, без частин тіла, в крові, з власною участю у витягуванні з-під коліс, з безмірним очікуванням доїзду швидкої допомоги, тримаєш себе в руках цілий день, а увечері, прийшовши додому, і ледь розслабившись, помічаєш, як починає всього тіпати. Навіть у руки не можеш узяти склянку води... Так і зі мною зараз, пропрацювавши без вихідних уже з місяць, відчуваю цей давній, знайомий стан. Цікаво, як почуває нині колега по трьох місяцях праці?"
Немає коментарів:
Дописати коментар