середа, 16 жовтня 2024 р.

Як виникають прізвиська

Знайомий по праці (ситуативний випадок, пов'язаний зі специфікою праці) любить називати колег прізвиськами. Уживає не до всіх і не при тих, про кого йде мова. Найчастіше, з ким працював особисто та різних бригадирів, під якими доля судила бути. Начальство на те й начальство, що має виразну поведінку, на якій зауважують підлеглі, які не гребують своєю чисельністю навіть дати одній особі й кілька прізвиськ. Наприклад, один бригадир умудрився причепити до себе "кликухи": "Ірод"... Інший - "Чобіт, генератор іпанутих ідей, враг народа". Не було б цього тексту, якби мій співрозмовник, "шанувальник" людей не на ім'я і не за прізвищем, не діймав би мене час від часу фразами: "А того ... знаєш?", "А з тим ... працював?" Скільки працюю на одній фірмі (чисельність працівників коливається близько 300-400 осіб, отже, фізично з усіма я не знайомий), таких унікумів ще не зустрічав та й не чув від колег, щоб хтось любив так називати когось інакше, аніж не на ім'я, як він. Зрідка звучали поодинокі "назви" про когось: десь, якось там, поміж словом, але так, як звати "буквально". Для себе, в такій розмові з ним виявив, що кілька знайомих колег, кого я все ж таки знаю, мають якісь "погремухи". Мене в усьому цьому зацікавив філологічний інтерес: з чого саме виникає така словотворчість? Разом із тим вдалась моя любов до аматорського творення словників зі слів, що насичують живу українську мову новими термінами та виразами, переважно "на злобу дня", що надають колись нейтральним словам ширшого значення (за останні пару років опубліковані на моєму блозі). Чого варті нині слова: "незламно", "потужно", "вперше", "контрнаступ", "до кінця 2023 року в Криму питимемо каву", "формула миру", "план перемоги" - викривлені "добрими намірами" політиків невідповідністю до жорстокої реальности? Отже, приклад на "легалізацію" іншости виглядає дзеркально як на верхах, так і серед простого населення. Можливо, тут дається взнаки українська вдача ще від козацьких часів називати речі не своїми іменами, де герой постає в жартівливому образі. Дехто тлумачить це так, аби "відвести біду", але по факту, виглядає сумнівно. Досить згадати сотні прізвиськ, які набув під час своєї каденції шостий президент України.
Не одразу виникла думка почати занотовувати прізвиська своїх колег, навіть тих, кого особисто й не знаю, лише "завдяки" щоденним повторюванням знайомого по праці. Так само розкрити глибину: з якого такого дива чіпляються до людей такі прізвиська? 
Міркую, що подібний інтерес може виникнути й у інших фахівців та любителів "красного слівця". Перше роз'яснення надав один з авторів подібного словотворення, й доволі просто: "За характерною рисою тієї чи іншої особи". Отож, почнімо цей незвичний "заплив у море" сучасної народної творчости. 
"Чемодан" - походить з фільму "Буратіно", коли Дуремар назвав черепаху "Старим плавучим чемоданом". Цитата (у подальшому "Ц." або відтворене по пам'яті без подібної вказівки): "Аби не називати такою довгою назвою, лишилось одне слово". 
"Футляр" - з творчості А.П. Чехова: "Людина в футлярі". Ц.: "Якийсь тихий весь замкнений, стиснений і в собі... "постійне і непереборне намагання оточити себе оболонкою, створити собі, так би мовити, футляр" (цитата письменника)". 
"Тумба" - Ц.: "Від героя російського серіалу Тумбасова - дуже на нього схожий!."
"Дуліни" - причепилось до двох осіб: батька й сина. Ц.: "Отримали "назву" від героя з російського комедійного образу Дулібіна, який грав гея-металурга. Більше із-за незвичної поведінки сина". (В деяких цитатах упускаю експресивну лексику).
"Антибіотик" - від виразу обличчя. Ц.: "Наче наївся термоядерних ліків, від чого втратив природній колір шкіри".
"Смерть" або "Кощій" - Ц.: "Такий худий, що дати йому в руку косу і не відрізниш". 
"Пломбір" - Ц.: "Скільки з ним не жили на квартирі, весь час морозильна камера була завалена пломбіром, так що інші не могли покласти й шматка м'яса". 
"Кефірчик" - Ц.: "За любов до молочних продуктів: переважно кефір, в також молоко, сметана тощо; зрідка помічали, що міг-таки їсти картоплю і "дішманські ковбаски". 
"Ірод" - Ц.: "Будучи бригадиром, так називав своїх підлеглих: "Іроди"." Як вніс уточнення інший колега - це ім'я біблійного героя є улюбленим в селі, з якого той походить. 
"Позвоночная грижа" (російською, бо саме нею розмовляв колега). Ц.: "Якось пожалівся на хребет, що не зможе підняти важкого. Але цьому передувала смішна історія, розказана ним самим. Коротко, ц.: "Допоміг євреям нести два мішки готівки на потяг Кривий Ріг - Тель-Авів".
"Пєтя-льотчік" - Ц.: "Все життя, як аматор, складав легкий літак, у якого відпали крила". 
"Канарейка" - Ц.: "Базікало з приводу та без приводу".
"Враг народа" - Ц.: "Втік від призиву до української армії, узявши бронь на працю в "Укрзалізниці", де, скориставшись відрядженням в Польщу, повернувся на фірму, на якій працював до початку повномасштабного вторгнення".
"Сепаратист" - так назвав "Генерал", який, будучи бригадиром, оцінив роботу свого підлеглого, що діяв усупереч вказівок щодо праці.
"Запасовий" - Ц.: "За стилем поведінки в праці: завжди стояв збоку".
"Плечовий" - працюючи в Росії дальнобійником, розповів історію про повій, які мали закріплені за кожною райони на трасах, так от, їх в кацапії називали "плечовими", це так сподобалось колегам, що й за ним закріпили це слово.
"Пухлий" - Ц.: "Вгадуваний натяк на фразу "ти чьо опух?" у поєднанні з виразом обличчя".
"Гусь" - за поставу ходити поважно та в вирозвалочку.
(Далі наводитиму приклади, також почуті мною від інших колег).
"Золото Карпат" - родом із міста Бурштин, якби іронія на дорогоцінність "каменю", тут ще має бути прив'язка до однойменної пісні Степана Гіги.
"BMW" - за хворобливу любов до машин цієї марки: "Таке враження, що має їх мало не в кожному воєводстві Польщі".
"Окосім" - від міцного польського пива, що безбожно уживав щовечора після роботи. Правильне прочитання бренду мало б бути "Okоcim" ("Окóчім"), але назву читали якби за кирилицею. 
"Батарейка" - завжди мав будь-яку тему з приводу чи без приводу, аби щось говорити. 
"Коза" - із-за неголеної зовнішности. 
"Депутат" - до робочого одягу завжди носив сорочку. 
"Директор ЖЕКа" (якщо точно, він мав би називатися начальником, а не директором) - із-за червоного кольору обличчя з характерним синім носом. 
"Демон" - скорочення від прізвища, але не випадкове. Хлопці почали називати його так, коли, навіть будучи бригадиром, ужив до кількох підлеглих фізичну силу.
"Куні-майстер", "Кунілінгус", "Декан факультету з кунілінгвістики", "Кальварес", "Альварес", "Трубольот" - із-за безбожної любови до алкоголю, аж до "втрати пульсу": наприклад, з найнаївнішого: проснутися в тарілці з їжею. Інший колега пожартував так само над новоприбулими до праці узбеками, назвавши одного "Куні-майстром", а іншого "Помічником куні-майстра", видавши це за чисту монету, адже ті не знали значення слова.
"Пастор" - за релігійне минуле, коли певний період свого життя пропрацював помічником пастора в церкві п'ятидесятників. Від іншого колеги почув іншу версію його прізвиська: "Пастор Шлаґ, письменник данський" - алюзія на героя фільму "17 миттєвостей весни" та Ганса Крістіана Андерсена.
"Польтава" - саме так називав рідне місто, щиро вважаючи, що інші говорять неправильно.
"Бурячок" - не лише за те, що хлопець мав червоне обличчя, а історії, як з року в рік вирощує та продає буряки.
"Вареник" - за характерну зачіску: патлате волосся навколо лисої голови.
Купідастер - Ц.: "Перевернув людині уявлення про життя, сказавши це слово".
"Корнет" - "Молодой человек 60 лет" - за "військову пунктуальність": чітко після отримання кожної зарплати три дні не виходить на роботу.
"Мальований" - за зовнішньою ознакою: наявністю різного роду кольорових татуювань.
"Блискавиця" - за повільність у праці. (До слова, коли почалась повномасштабна війна, добровільно пішов у територіальну оборону).
"Гривня" - перше прізвище, якого позбувся заразом зі своїм ім'ям, коли у роки нелегального виїзду за кордон, працюючи в Італії, отримав депортацію. Ця подія забарвлена історією праці в господаря, якому, замість "обрізати" у подвір'ї пальму (старі листя здолу), що росла перед приватним будинком, із-за некоректного розуміння італійської, порізав її на цурпалки. (До слова, коли почалась повномасштабна війна, був свідомим поїхати з Польщі і вступити до лав Збройних сил України. Від колеги, який відвозив його до кордону, почув аргументацію: "Я не можу перебувати в Польщі, коли надалі розумітиму, що залишатимусь тут, а моя родина там"). 
"Халк - Залізна людина, внук Росомахи" - за зовнішньою схожістю з героєм фільму. 
"Пів копійки" - за невеликий зріст.
"Сімпсон" - за певну подібність до героя мультфільму. "Під руку" потрапив і його брат, зовсім інша людина: аби узагальнити, коли йшла мова про них двох, то називали в множині "Сімпсони".
Також існують інші прізвиська надані за схожістю з героями та відомими людьми: "Гарі Поттер", "Шевченко", "Бандера", "Шафутинський", "Роналдо" тощо.
На цьому тлі більш наївними виглядають інші прізвиська, на зразок "Міхо", "Демон", що походять як від імені, так і від скорочення прізвища, або від професійного минулого та вподобань: "Пасічник", "Рибак", як і "Льотчик", згаданий раніше.
Колеги-поляки також мали свої "погремухи", які їм надавали не лише українці, але й родаки.
"Генерал" - за якесь військове минуле і тим самим стиль бригадирства. 
"Шарлатан" (бригадир з іншої фірми, що організовував всім роботу) - за специфіку керівництва.
"Ашенбехер" ("Aschenbecher") - з німецької мови: "попільничка", за постійне куріння цигарок.
"Скорцені" - викривлене прочитання прізвища.
"Смродек" ("Smrodek") - за дивний запах, що весь час невідомо чому супроводжував цю людину, хоча на вигляд, як на мене, мав прийнятний вигляд, хоча оповідав дивні історії з власного побуту.
"Логопед" - за проблеми з дикцією. 
"Бленд-а-мед" - за відсутність зубів. (Поширена проблема серед поляків (певний робітничий клас), не так із-за дорогої стоматології, як, за спостереженнями інших колег, вживання синтетичних наркотиків).
"Марчін-дорожка" - за любов у контексті сказаного вище.
"Ювелір" - за кримінальне минуле, пов'язане з торгівлею наркотиками і любов до кольорових металів.
"Есéсман" (людина SS) - із-за любови виписувати працівникам штрафи.
"Грибник" - раз у Франції не вийшов на роботу, адже з ночі загубився в лісі.
"Ворошилівський стрілок" - за звичкою "стріляти" (позичати і не віддавати) у колег цигарки.
"Спринтер" - за те, що одного разу на будові свідомо носив такі робочі бути, від яких шкутильгав, хоча всі довгий час думали, що має проблеми зі ногами.
"Ліберо" - від терміну з командного спорту, що означає вільний захисник, як іронія на дивну поведінку, як сказав інший колега: "наче на шарнірах"; друге ім'я - "Чикатило", за схожу зовнішність, яке при мені "начепив" йому згаданий на початку оповіді пошановувач "альтернативних імен".
Сам же мав два прізвиська "Будуїн" та "Балу" - за дивну поставу і розмови не обов'язково про "високі матерії" - працював за радянських часів на півночі росії в оточенні колег із кримінальним минулим, що певного роду далось в знаки на оцінку оточуючих і характер розмов на різні теми. Інший колега, на питання: чому ж саме таке в нього прізвисько? - по паузі усміхнувся і не відповів, а другий розкрив свій "секрет": "Чому ж ні? - він ходить, коментує, збирає плітки, як "баба", на все дивиться з-під лоба, від чого не з усіма й знаходить спільну мову" (зрозумів пізніше, розповів мені тому, що це було "помстою" за отримане від нього - "Футляр"). Як виняток, міг би його назвати "Сємєчка" - з його ж щоденного прохання, як їхали до роботи: "Купимо сємєчкі?", а згодом: "Заїдемо по булочку?" - це означало одне й те ж: купити соняшникові зернята, які гриз усюди, навіть не піклуючись про охайність. Себе ж називав мамонтом, повторюючи всім, що "епошить, як мамонт".
Як не згадати й шефа фірми (така ж найнята особа, як і ми) також мав свої прізвиська: одні називали його "Чортом", інші "Циганом", деколи "Биком" (для декого, за віддаленими рисами зовнішности та звичкою на тему підвищення зарплати "брати на роги" - натяк на трейдерів з Уолл-Стрит), а для інших "Цар", "Бог", "Владика", адже мали від нього певну матеріальну ласку. 
Варто зазначити, що не всі прізвиська закріплюються за людьми надовго. Іноді "кращі" витісняють "гірші", або менш вдалі, але варто зазначити, що є люди, до яких або вони взагалі не чіпляються, або просто липнуть одна за одною.
Заради "спортивного інтересу" кілька разів допитувався у згадуваного колеги: "Як би ти назвав мене?" На що той реагував дещо розгублено: "Це не так просто, адже ти мав би проявити себе якось нетипово за певних обставин". По кількох місяцях спільної праці, так нічого він в мені й не придумав, а було б цікаво дізнатися.. 
Подумки про себе пригадував своє прізвисько зі школи, яке скорочували з мого прізвища до імені героя радянського мультфільму, який щоразу хотів "аби всі жили дружно", а в результаті від наївної доброти щоразу страждав від злих намірів мишей. У школі це прізвисько мені не подобалось, адже вигадані були лише для трьох хлопців, хоча зараз оцінюю його доволі наївним, але якби зараз почув у свою адресу, сприйняв би вороже. (Повторюсь, що на фірмі ніхто не звертався "вигаданим ім'ям" до особи, яка його мала, лише у вузьких колах).
Іншим випадком в моєму житті була озвучена версія, я б сказав, що навіть і не прізвисько, а "позивний" від колеги, з яким мене звела доля в короткочасній праці, схоже, "розкусивши" мою літературну вдачу, хоча в розмові з ним не було прямих підстав на такі "ґрунтовні" висновки - "Філолог". Зустрівшись через чотири роки, він так і не згадав, як мене "охрестив".
Цікаво й той факт, що жоден грузин, узбек, туркмен, казах, з якими працювали, не мали жодного "прізвиська", які б надавали їм українці, якщо не враховувати якесь скорочення їхнього імені, прийнятне до вимови, або з їхнього прохання називати їх слов'янським, європієзованим або скороченим варіантом: "Женя", "Джоні", "Вахо" тощо. Це каже про те, з огляду на викладене, людина сама "легалізує" право їх називати так своєю поведінкою, історіями з минулого, звичками. Хто змушує людину повторювати якесь слово-паразит, поводитись нетипово до оточуючих, мати шкідливі звички, або розповідати про своє професійне минуле? - ніхто!
Так само можна сказати, що ніхто і не змушував мене писати такий дивний текст, якщо припустити, що його можуть прочитати мої колеги. Але я знаю, що у своїй більшості, навіть беручи тих, хто знає українську, ці люди не читають узагалі, тим більш довгі тексти, а згадані прізвиська у більшій своїй мірі і так у них на слуху.
14.06.24 - 15.10.24

понеділок, 5 серпня 2024 р.

Спірін. "Життя з манікально-депресивним (біполярним) розладом" (передрук)

Життя з манікально-депресивним розладом тред
1/ фази не передбачувані. За 40 років можна викупити коли вони настають, але системи в цьому нема. Можна тільки відчувати, от от зараз буде. Починається це, зазвичай, з гіперідей. Робити все, що тільки можна
2/ Тут тобі свобода творчості. Хочеш подкаст, писати шось, знімати, малювати. Ти герой всесвіту, можеш все. В'їбать на Говерлу? Легко. Взять інтерв'ю в Зеленського? Тю, це як два пальці. Все шо завгодно тобі підкоряється, а твій список контактів росте. 3
3/ Написав тому, і тому, і тій. Всім написав. Сна 4 години і то багато. Мозок вібрує, вигадує жарти, малює шось, постійно в дії. Не рахуєш дні, ти найкраща людина в світі. Аж до поки не настає друга фаза. І от тоді всі твої плани йдуть по пизді
4/ ти не можеш говорити, не відповідаєш на дзвінки, на повідомлення. Люди питають: так а де ж прдкасти, шоу та інтерв'ю? А ти просто лежиш і пускаєш слина. Голова розколюється, від світла болячи, раз на три дні можеш почистити зуби. Це все, нащо ти здатний 
5/ це може тривати 2 -3 тижні. Немає жодних емоцій. Ти байдужий до всього. Командири, шикування, завдання, армія, все байдуже, наче ти лялька, якою керують. Тобі байдуже жінки, обстріли, плани, плювати на все. Як з закритими очима , наче зомбі . І тут ти відчуваєш це
6/ шалений виток гормонів, які б'ють в голову. І от ти знову найкращий в світі, красунчик, герой всесвіту, людина павук. Хапаєшся за все, береш всі свої задумки, годинами говориш, жартуєш, іноді, навіть, смішно, готуєш пиріг з вишнями, пишеш вірші, розповід
7/ виконуєш задачі всього підрозділу. Всі тебе люблять і ти наче на сцені, а на твою голову світить прожектор. Засинаєш з посмішкою і сигаретою в зубах, бо герой цього дня — ти. Аж поки не почнеш відчувати гіркоту в роті — присмак самотності і голос: ти втомився
8/ і тоді настає фаза втоми. Прокидаєшся і не можеш дійти до чайника, не можеш їсти, годинами на автоматі кажеш: «слухаюсь» і виконуєш шось, не розуміючи того. Бісишся, злишся на людей. Кашляєш, єдине шо тобі треба, закритись вдома і бути наодинці . Аж поки
9/ Не приходить ідея розповіді, і тоді ти вдягаєш білу сорочку, окуляри і виходиш назовні. Привіт світ, я твій герой на сьогодні, люби мене і зустрічай! І так з 7 років. Навчився з цим жити. Ну от, тепер ви знаєте)

© Спірін, молодша медична сестра
@don_spiridon
5 серп. 2024

@asya_klmc
Манікально-депресивний розлад? Читаю, дуже схоже на біполярний. Моїй знайомій поставили через рік обстежень, щоб от точно він був. Бо от ці фази...

@damian_tsvetan
1. Діагностика біполярного розладу може займати роки. Пишу з власного досвіду. Під час маніакальної фази відчував себе Зевсом: багато гарних справ, але більшість призводили до глобальных проблем.

Джерело: "Х"
Спірін. "Життя з манікально-депресивним (біполярним) розладом" (передрук)

субота, 3 серпня 2024 р.

Віктор Уколов. "Міф - нібито українська влада (Порошенко) відповідальна за Іловайськ"

Розберемо ще один міф - нібито українська влада (Порошенко) відповідальна за Іловайськ. Від перших днів ворожа пропаганда заперечувала втручання російських військових, як вони казали, у внутрішній громадянський конфлікт в Україні. Втім, було неможливо приховати події кінця серпня 2014 року, коли російська армія з важкої технікою перейшла кордон і оточила легко озброєних добровольців під Іловайськом. Тоді замість приховування уього факту ворожа пропаганда обрала інший спосіб відволікання уваги – створення кількох скандальних звинувачень, які б за рахунок психологічного травмування відтіняли реальних винуватців та організаторів тих подій на другий план. • Українську владу звинуватили у свідомому знищення добробатів, які нібито спеціально було зібрані в одному місці. • Українську владу звинуватили у відсутності техніки, які нібито забрано на парад до Києва. • Українську владу звинуватили… навіть у розстрілі росіянами колони українських військових. Те, що деталі цієї штучно намальованої картини, не співпадали з реальністю – нікого не цікавило. Втрати були настільки значними, що емоції заважали мислити тверезо. • Далеко не всі добробати потрапили у пастку під Іловайськом. Найбільші з них Азов та Айдар там не були. В Іловайськ висунулись лише ті підрозділи, спонсорами яких був Коломойський та Корбан. Пізніше були версії, що олігарха цікавило встановити контроль за Зуєвською ГРЕС. • Добробати не володіли важкою технікою. Не перебуваючи у структурі ЗСУ, вони ніяк не могли взяти на баланс, наприклад, танк вартістю мільйони доларів, а тим більше списати його у випадку підбиття ворогом. Тому ні забрати техніку від них в Київ на парад, ні надати її з параду в Іловайськ було просто неможливо. • Оточення не сталося б, якби російська армія не перейшла кордон. Бандити ДНР просто не володіли такими засобами, щоб самостійно утворити в Іловайську котел. На жаль кілька українських підрозділів, між кордоном та Іловайськом, побачивши танки у бронеколоні ворога, втекли з дороги, не прийнявши бою і не попередивши командування про наступ ворога. Безумовно провина у загибелі легко озброєних українських захисників під Іловайськом повністю лежить на путіні та, частково, на попередніх президентах і прем’єрах, які дозволили скоротити українську армію, фактично розваливши її і розпродавши майно. • Протягом років Іловайськ використовувався для систематичного знищення довіри до української влади та командування ЗСУ. Постійним спекуляціям поклав край лише мітинг ветеранів добробатів біля посольства росії у 2018 році, який було проілюстровано встановленням сотень білих хрестів, облитих червоною фарбою.

@Serhii_Sokolov
30 лип. 2024

Джерело: "Х".


Спірін. "Алкоголь :: Коли людина впала в прірву, її вихід це ви..." (передрук)

Бачу жвавий інтерес, тож опишу пацієнтів. Абстиненції тред.
1/ Хворі поступають після ротацій, коли в них був тиждень вільного часу. Або в період переводу між бригадами. Починають бухать. З ранку до ночі. Це перетворюється на марафон: забухав, заснув, встав, забухав
2/ Зазвичай їх привозять вже з тремором і тиском під 220. Вони соромляться: та в мене «гіпертонічний криз». Але піт на лобі, тремор, задишка, тахікардія, перегар, кажуть, шо, братан, ніхуя це не криз. Більшість хворих на початку дуже іронічні, жартують, дойобуть медсестер
3/ за 18 годин починається ад. Організм хоче етілу, а його нема. Мозок хоче етілу, а його нема. М'язи починає вивертати, діарея, блювота і тремор. Хворий не може взяти ложку до рук, ге може випити води, бо блює. Не може підтерти дупу, бо його трусить. Перша ін'єкція
3/ Анапріліна, 05 мл. Він продовжує блювати, хоча вже нема чим. Апетиту нема. Він їв останній раз, в кращому випадку, 5 днів тому. Далі ад наростає. Хворий не може заснути. Очі сіпаються, в голові гармидор. Тут допомагає Зонік, 2 таблетки. А далі крапельниці протягом
4/ кількох днів. Там нічого магічного. Вітаміни, водичка, калій, кальцій на 3 день починаються судоми і ГОЛОСИ. Це не білка, це такий легкий шепіт: там музичка грає В СТІНІ, тут хтось співає. На 5 день починається паранойя. Хто цей мужик? Він прийшов за мною.
5/ Шо це за машина? Мене хочуть забрати. Тотальна паранойя помножена на піт по всьому тілу і голоси. «Давай, пивка». Хворі починають вигадувать: та в мене бабка померла, та там треба поїхати... Все, щоб втекти і наїбнути пива, або водюні. На 10 добу настає полегшення
6/ Загалом ломка триває місяць. З того шо я застосовував щодо пацієнтів, окрім ліків: кава, багато (мінус: навантаження на нирки, але є шанс прочистити сечею все), фізичні навантаження, просто ходьба по колу, не дає залежатись, знімає синдром тремору, багато багато води
7/ найголовне: не засуджуйте, не докоряйте. Цей стан дуже чутливий, вплоть до суїциду. Протягніть руку, допоможіть. Не смійтеся. Алкоголь це майже героїн. Вам буде треба водичка, калій , кальцій, магній, гіпопротектор, D, впші ручкі і терпіння. Людина все розуміє
8/ вона хоче вийти, але сама вже не може. Інакше — серцевий напад. І пам'ятайте, запій не контролюється, коли людина впала в прірву, її вихід це ви. Важко, але якщо не ви, то нема кому.

Спірін, молодша медична сестра
@don_spiridon
3 серп. 2024

Джерело: "Х"

пʼятниця, 26 липня 2024 р.

Оксана Макаренко. Ти ж не ображаєшся, мам?

Хлопець після полону розповідає мамі:
- Ми до останнього не вірили в обмін. Бо вони нас так дурять, так знущаються... Возили і на розстріли, і на обміни... А потім вертають і сміються з нас. І коли зайшов військовий в бусік і сказав: - Ви вдома, хлопці, Слава Україні! - я просто почав дихати, а то сидів і не дихав, мам, правда. І коли бачили людей вздовж дороги, що нас зустрічали, з прапорами, з квітами, з плакатами, то як в кіно було, як не з нами. І потім, як доїхали вже, перша цигарка, обійми, телефон дали, я твій номер забув, мам, уявляєш, ти ж не сердишся, бо хіба ж можна забути твій телефон, я його всі два роки подумки повторював. Ну як в дитинстві ти мене вчила - мене звати...., я живу..., телефон мами.... Хлопці плакали, а я ні. А вже в лікарні нам одяг дали і повели в столовку. А там їжа, мам. Там на столі кожному по три миски різного. Я не знаю, я за місяць в полоні стільки не їв. І запах супа. В мене аж голова закрутилася. Миска така глибока, супа аж до країв. Я ложкою так обережно брав, щоб нічого не пролилося, а руки так трусилися, мама, я ж хотів, щоб я гарно їв, а хотілося схопити миску і просто так випити все. І руки ж трусяться. А їсти, як мені їсти хотілося, ти не уявляєш. А я ж так обережно, щоб же гарно... Там жіночка ходила, підсипала нам все, доливала, підійшла до мене, обняла, голову гладить, як бабуся колись, поцілувала в скроню - їж, каже, дитинко, я ще принесу. І отут я заплакав. Я їв і плакав, очі боявся підняти, бо соромно. А потім глянув, а ми майже всі такі - їмо і плачемо. А суп, мам, я смачнішого в житті не їв. Ти ж не ображаєшся, мам?

©️ Текст Oksana Makarenko. 
@Serhii_Sokolov

Її фейсбук забанив на місяць. За цей текст.
А тих, хто нас вбиває, мучить, знищує, - тих Фейсбук не банить. Чомусь.
______
Копіюю ту викладаю у ФБ хай банить сука Цукерберг, чхати.
І вас закликаю викладати цей текст у ФБ.
Opruschok🇺🇦✌️
@opruschok195

вівторок, 23 липня 2024 р.

Звіт @rusi про наш контрнаступ на Запоріжжі

Отже, звіт 
@rusi про наш контрнаступ на Запоріжжі. Який був план, як проходив і чому провалився. Тред із основними пунктами цього дослідження + трохи власних спостережень👇
1/ Україна готувала наступ одразу на 5 напрямках:
1. Форсування Дніпра на Херсонщині
2. Удар на Василівку на Запоріжжі із заходом у бік Енергодару та ЗАЕС
3. Удар з Оріхіва на Токмак та Мелітополь
4. Удар з Великої Новосілки в напрямку Бердянська
5. Контратака на Бахмут
2/ Нескладно здогадатися, який напрямок був основним, а які допоміжними. Звісно, це наступ на Токмак та Мелітополь, тому ще це був найкоротший шлях до Азовського моря, щоб розірвати російський сухопутний коридор до Криму.
3/ Але після підриву Каховської ГЕС напрямок із форсуванням Дніпра відпав. Про нього забули, але, як виявилось, ненадовго. Операцію зі створення плацдарму в Кринках у звіті не аналізували, бо це окрема історія. На жаль, трагічна.
4/ Для наступу на Токмак-Мелітополь Україна підготувала 12 бригад. Вони мали прорвати ділянку фронту шириною 30 кілометрів, протягом 7 днів оточити Токмак і швидко рушити далі в бік Мелітополя. За планом, швидкий темп просування не дозволив би росіянам перекинути резерви.
5/ Для цієї атаки Україна підготувала 9 та 10 армійські корпуси, а також угруповання «Марун», яке складалося з бригад ДШВ. Саме в складі «Маруну» я разом зі своїми бійцями виїхали на Запоріжжя, але трохи пізніше.
6/ 9 армійський корпус пішов у бій першим. Але почав зазнавати втрат, а прорвати оборону швидко не вдалося. 10 армійський корпус почав використовуватися для поповнення втрат в техніці та людях, тому повноцінно у бій так і не вступив. Першочерговий задум провалився.
7/ Тоді Україна скоригувала свої плани і зменшила цілі до взяття Токмака. У цей момент командування вирішувало, чи застосувати «Марун» чи сконцентруватися на інших напрямках. Зрештою, «Марун» таки заїхав на Токмацький напрямок. 1 серпня моя бригада вже почала наступ.
8/ У серпні в цілому все виходило. Мої бійці виконували задачі: віджимали посадки та брали полонених. Наприклад, ось кілька шевронів полонених росіян. В одного навіть був іменний ніж із підписом «от мера города Пятигорск». А ще тисячі рублів готівкою. Нащо – неясно.
9/ Тоді ж у серпні нарешті домучили та звільнили Роботино. І моя бригада навіть трошки заходила в Новопрокопівку – наступне село по дорозі на Токмак. Але закріпитися там не вийшло. Це, мабуть, найбільш крайні точки, куди зміг дійти удар на Токмак-Мелітополь.
10/ У вересні ж наступ зупинився. Ми майже дійшли до «зубів дракона», але далі просунутися не могли. Росіяни збудували лінію оборони на висотах, і з цих висот мінометами та танками розбирали малі штурмові групи, якими ми тоді працювали. Почалися провальні штурми із втратами.
11/ Аналітики пишуть, що Україна почала усвідомлювати, що наступ провалюється. Тому почала перекидати резерви туди, де виходило. Наприклад, під Бахмут. Зі свого досвіду можу сказати, що нам це стало ясно десь у вересні. Але безуспішні штурми продовжувалися аж до листопада.
12/ Остання спроба дати імпульс наступу на Запоріжжі – це висадка в Кринках у жовтні. Таким чином нібито хотіли вдарити у фланг і відволікти сили. Але у нас під Оріховом у той момент сил вже майже не було. Тому ця операція нічого і не дала.
13/ Отже, чому контрнаступ провалився?
По-перше, нестача техніки та снарядів. Коли росія в 2022 році почала мобілізацію економіки та людей, Захід не вжив жодних заходів для розбудови своєї оборонної промисловості. У результаті вони не могли покрити потреби України.
14/ З приводу техніки, то Захід запізнювався із поставками. До початку наступу в Україну прибула лише частина обіцяної техніки. Більшість бригад або не отримали, що мали, або майже не мали часу на тренування на цій техніці. У результаті бригади були недостатньо готові до атаки.
15/ По-друге, Україна вирішила застосувати в наступі нові бригади, тоді як більш досвідчені займалися обороною та утриманням лінії фронту. Крім цього, Україна створила багато напрямків і розпорошила ресурси замість того, щоб сконцентрувати їх всі в місці основного удару.
16/ Найбільш серйозною помилкою у плануванні аналітики називають те, що Україна могла досягти успіху, якби використала темп і концентрацію ресурсів. Натомість головну ставку зробили на те, що російські війська посипляться, як на Харківщині в 2022 році і станеться обвал фронту.
17/ Але цього не сталося. Перші атаки відбили, темп впав, і росіяни оперативно перекинули резерви. Аналітики пишуть, що на напрямку основного удару росіяни мали приблизно 105 тисяч солдатів.
18/ Ще однією причиною провалу став витік інформації. Росіяни знали, де і коли розпочнеться наступ. Витік інформації був (пам’ятаєте ті документи в Discord). До того ж, росіяни знали, що лише кілька бригад були повноцінно готові до наступу, і відстежували їхні пересування.
19/ Далі там аналітики ще називали багато менших тактичних помилок, які стосувалися підготовки, злагодження військ, використання дронів, РЕБ та артилерії, але це вже буде більш цікаво безпосередньо для військових. Лінк лишаю.
З rusi.org
20/ Що ж відбувається зараз? Зараз стратегія України – це нанесення максимальних втрат росіянам, а не звільнення територій. Росіяни продовжують воювати завдяки великим резервам капіталу, який витрачається на виробництво техніки і зарплати контрактникам.
21/ Тому удари по нафтовій галузі рф підривають її спроможності. А Захід має сильніше стежити за санкціями. Це дозволить, можливо, у якомусь майбутньому, виснажити росіян настільки, щоб бути готовими до нового наступу. Але, як на мене, зараз про це навіть не варто і думати.

Джерело "Х":
Oleksii Yarmolenko
@newsopini
@rusi
22 лип. 2024

субота, 6 липня 2024 р.

Світлана Білуник. Факти - річ вперта (передрук)

Ще кілька пазлів до загальної картини зради.
В інтерв’ю 5 каналу очевидець подій 24 лютого в Запорізькій області, учасник АТО полковник Панченко повідомив, що:
1. Зброю в Запорізькому ГУ НП бажаючим захищати область не видали, бо генерал розпорядився її вивезти.
2. В ГУ НГ зброю спочатку видали,а потім наказали здати на склад.
3. Ворогу дістались 300 нових автомобілів Mitsubishi Outlander,Duster, які залишились на окупованій території,бо не було наказу їх вивезти.
Але найзагадковішими є події в Мелітополі. Танки, які рухались з Чонгару(а нам розказували що все на перешийку було знищено авіацією) заглохли перед Мелітополем через нестачу пального. Але місцева влада Мелітополя подбала про дозаправку танків.Та чомусь дозаправлені танки не залишились обороняти Мелітополь,а за наказом рушили до Запоріжжя. І тут пригадала слова Муженка, який сказав що його ледь не вхопив правець, коли він в Генштабі 24 лютого почув, що треба відступити за Дніпро. З огляду на ці слова всі дії стають логічними.
Також Панченко сказав, що 25 бригада покинула аеродром ще вночі 24 лютого, залишивши на аеродромі БК,автомати,ПЗРК Ігли, кулемети. Все це також під вечір вивезли в Запоріжжя.
Тобто Мелітополь ніхто не планував захищати. А чому? Панченко повідомив, що захист Мелітополя не був проблемою,оскільки він весь оточений каналами.Сама природа подбала про захист ключового українського міста, а от військово-політичне керівництво навіть не намагалось допомогти природі захистити місто.
Простим українцям було авторитетно заявлено, що дарування ворогу п’ятої частини нашої території – це така військова хитрість хваленого стратега під назвою розтягування тилів ворога. Ті тили ворог успішно розтягує вже третій рік, зминаючи на своєму шляху фортеці, вибудувані на тілах українців. Адже ця війна має ще одну хитрість – оборонятись без зведення укріплень. А чи не успішнішою була б стратегія, якщо б фортецею став Чонгар?
Можливо тоді б не було потреби у фортеці Лисичанськ, Сіверодонецьк, Бахмут і Авдіївка?Тоді б з великою вірогідністю можна було уникнути трагедії Маріуполя і не потрібно було б розміновувати тілами українців та леопардами мінні загородження,прориваючись до окупован. Мелітополя, який ніхто навіть не намагався захистити, маючи танки, ПЗРК та авіацію і на додачу оточення каналами.
А от експерт Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак вважає такі дії не блискучою стратегією, а зрадою, бо на його думку здача без опору всього Півдня – це завелика жертва.
Південь не готували до оборони...Треба сказати чесно: управління військами на лівому березі майже одразу після початку вторгнення було втрачено. Хаос, усі виходять як можуть.

Світлана Білуник

Джерело:
@TataHortitsa
З 5.ua
5 лип. 2024
З radiosvoboda.org