Як виникають прізвиська

Знайомий по праці (ситуативний випадок, пов'язаний зі специфікою праці) любить називати колег прізвиськами. Уживає не до всіх і не при тих, про кого йде мова. Найчастіше, з ким працював особисто та різних бригадирів, під якими доля судила бути. Начальство на те й начальство, що має виразну поведінку, на якій зауважують підлеглі, які не гребують своєю чисельністю навіть дати одній особі й кілька прізвиськ. Наприклад, один бригадир умудрився причепити до себе "кликухи": "Ірод"... Інший - "Чобіт, генератор іпанутих ідей, враг народа". Не було б цього тексту, якби мій співрозмовник, "шанувальник" людей не на ім'я і не за прізвищем, не діймав би мене час від часу фразами: "А того ... знаєш?", "А з тим ... працював?" Скільки працюю на одній фірмі (чисельність працівників коливається близько 300-400 осіб, отже, фізично з усіма я не знайомий), таких унікумів ще не зустрічав та й не чув від колег, щоб хтось любив так називати когось інакше, аніж не на ім'я, як він. Зрідка звучали поодинокі "назви" про когось: десь, якось там, поміж словом, але так, як звати "буквально". Для себе, в такій розмові з ним виявив, що кілька знайомих колег, кого я все ж таки знаю, мають якісь "погремухи". Мене в усьому цьому зацікавив філологічний інтерес: з чого саме виникає така словотворчість? Разом із тим вдалась моя любов до аматорського творення словників зі слів, що насичують живу українську мову новими термінами та виразами, переважно "на злобу дня", що надають колись нейтральним словам ширшого значення (за останні пару років опубліковані на моєму блозі). Чого варті нині слова: "незламно", "потужно", "вперше", "контрнаступ", "до кінця 2023 року в Криму питимемо каву", "формула миру", "план перемоги" - викривлені "добрими намірами" політиків невідповідністю до жорстокої реальности? Отже, приклад на "легалізацію" іншости виглядає дзеркально як на верхах, так і серед простого населення. Можливо, тут дається взнаки українська вдача ще від козацьких часів називати речі не своїми іменами, де герой постає в жартівливому образі. Дехто тлумачить це так, аби "відвести біду", але по факту, виглядає сумнівно. Досить згадати сотні прізвиськ, які набув під час своєї каденції шостий президент України.

Не одразу виникла думка почати занотовувати прізвиська своїх колег, навіть тих, кого особисто й не знаю, лише "завдяки" щоденним повторюванням знайомого по праці. Так само розкрити глибину: з якого такого дива чіпляються до людей такі прізвиська? 

Міркую, що подібний інтерес може виникнути й у інших фахівців та любителів "красного слівця". Перше роз'яснення надав один з авторів подібного словотворення, й доволі просто: "За характерною рисою тієї чи іншої особи". Отож, почнімо цей незвичний "заплив у море" сучасної народної творчости. 

"Чемодан" - походить з фільму "Буратіно", коли Дуремар назвав черепаху "Старим плавучим чемоданом". Цитата (у подальшому "Ц." або відтворене по пам'яті без подібної вказівки): "Аби не називати такою довгою назвою, лишилось одне слово". 

"Футляр" - з творчості А.П. Чехова: "Людина в футлярі". Ц.: "Якийсь тихий весь замкнений, стиснений і в собі... "постійне і непереборне намагання оточити себе оболонкою, створити собі, так би мовити, футляр" (цитата письменника)". 

"Тумба" - Ц.: "Від героя російського серіалу Тумбасова - дуже на нього схожий!."

"Дуліни" - причепилось до двох осіб: батька й сина. Ц.: "Отримали "назву" від героя з російського комедійного образу Дулібіна, який грав гея-металурга. Більше із-за незвичної поведінки сина". (В деяких цитатах упускаю експресивну лексику).

"Антибіотик" - від виразу обличчя. Ц.: "Наче наївся термоядерних ліків, від чого втратив природній колір шкіри".

"Смерть" або "Кощій" - Ц.: "Такий худий, що дати йому в руку косу і не відрізниш". 

"Пломбір" - Ц.: "Скільки з ним не жили на квартирі, весь час морозильна камера була завалена пломбіром, так що інші не могли покласти й шматка м'яса". 

"Кефірчик" - Ц.: "За любов до молочних продуктів: переважно кефір, в також молоко, сметана тощо; зрідка помічали, що міг-таки їсти картоплю і "дішманські ковбаски". 

"Ірод" - Ц.: "Будучи бригадиром, так називав своїх підлеглих: "Іроди"." Як вніс уточнення інший колега - це ім'я біблійного героя є улюбленим в селі, з якого той походить. 

"Позвоночная грижа" (російською, бо саме нею розмовляв колега). Ц.: "Якось пожалівся на хребет, що не зможе підняти важкого. Але цьому передувала смішна історія, розказана ним самим. Коротко, ц.: "Допоміг євреям нести два мішки готівки на потяг Кривий Ріг - Тель-Авів".

"Пєтя-льотчік" - Ц.: "Все життя, як аматор, складав легкий літак, у якого відпали крила". 

"Канарейка" - Ц.: "Базікало з приводу та без приводу".

"Враг народа" - Ц.: "Втік від призиву до української армії, узявши бронь на працю в "Укрзалізниці", де, скориставшись відрядженням в Польщу, повернувся на фірму, на якій працював до початку повномасштабного вторгнення".

"Сепаратист" - так назвав "Генерал", який, будучи бригадиром, оцінив роботу свого підлеглого, що діяв усупереч вказівок щодо праці.

"Запасовий" - Ц.: "За стилем поведінки в праці: завжди стояв збоку".

"Плечовий" - працюючи в Росії дальнобійником, розповів історію про повій, які мали закріплені за кожною райони на трасах, так от, їх в кацапії називали "плечовими", це так сподобалось колегам, що й за ним закріпили це слово.

"Пухлий" - Ц.: "Вгадуваний натяк на фразу "ти чьо опух?" у поєднанні з виразом обличчя".

"Гусь" - за поставу ходити поважно та в вирозвалочку.

(Далі наводитиму приклади, також почуті мною від інших колег).

"Золото Карпат" - родом із міста Бурштин, якби іронія на дорогоцінність "каменю", тут ще має бути прив'язка до однойменної пісні Степана Гіги.

"BMW" - за хворобливу любов до машин цієї марки: "Таке враження, що має їх мало не в кожному воєводстві Польщі".

"Окосім" - від міцного польського пива, що безбожно уживав щовечора після роботи. Правильне прочитання бренду мало б бути "Okоcim" ("Окóчім"), але назву читали якби за кирилицею. 

"Батарейка" - завжди мав будь-яку тему з приводу чи без приводу, аби щось говорити. 

"Коза" - із-за неголеної зовнішности. 

"Депутат" - до робочого одягу завжди носив сорочку. 

"Директор ЖЕКа" (якщо точно, він мав би називатися начальником, а не директором) - із-за червоного кольору обличчя з характерним синім носом. 

"Демон" - скорочення від прізвища, але не випадкове. Хлопці почали називати його так, коли, навіть будучи бригадиром, ужив до кількох підлеглих фізичну силу.

"Куні-майстер", "Кунілінгус", "Декан факультету з кунілінгвістики", "Кальварес", "Альварес", "Трубольот" - із-за безбожної любови до алкоголю, аж до "втрати пульсу": наприклад, з найнаївнішого: проснутися в тарілці з їжею. Інший колега пожартував так само над новоприбулими до праці узбеками, назвавши одного "Куні-майстром", а іншого "Помічником куні-майстра", видавши це за чисту монету, адже ті не знали значення слова.

"Пастор" - за релігійне минуле, коли певний період свого життя пропрацював помічником пастора в церкві п'ятидесятників. Від іншого колеги почув іншу версію його прізвиська: "Пастор Шлаґ, письменник данський" - алюзія на героя фільму "17 миттєвостей весни" та Ганса Крістіана Андерсена.

"Польтава" - саме так називав рідне місто, щиро вважаючи, що інші говорять неправильно.

"Бурячок" - не лише за те, що хлопець мав червоне обличчя, а історії, як з року в рік вирощує та продає буряки.

"Вареник" - за характерну зачіску: патлате волосся навколо лисої голови.

Купідастер - Ц.: "Перевернув людині уявлення про життя, сказавши це слово".

"Корнет" - "Молодой человек 60 лет" - за "військову пунктуальність": чітко після отримання кожної зарплати три дні не виходить на роботу.

"Мальований" - за зовнішньою ознакою: наявністю різного роду кольорових татуювань.

"Блискавиця" - за повільність у праці. (До слова, коли почалась повномасштабна війна, добровільно пішов у територіальну оборону).

"Гривня" - перше прізвище, якого позбувся заразом зі своїм ім'ям, коли у роки нелегального виїзду за кордон, працюючи в Італії, отримав депортацію. Ця подія забарвлена історією праці в господаря, якому, замість "обрізати" у подвір'ї пальму (старі листя здолу), що росла перед приватним будинком, із-за некоректного розуміння італійської, порізав її на цурпалки. (До слова, коли почалась повномасштабна війна, був свідомим поїхати з Польщі і вступити до лав Збройних сил України. Від колеги, який відвозив його до кордону, почув аргументацію: "Я не можу перебувати в Польщі, коли надалі розумітиму, що залишатимусь тут, а моя родина там"). 

"Халк - Залізна людина, внук Росомахи" - за зовнішньою схожістю з героєм фільму. 

"Пів копійки" - за невеликий зріст.

"Сімпсон" - за певну подібність до героя мультфільму. "Під руку" потрапив і його брат, зовсім інша людина: аби узагальнити, коли йшла мова про них двох, то називали в множині "Сімпсони".

Також існують інші прізвиська надані за схожістю з героями та відомими людьми: "Гарі Поттер", "Шевченко", "Бандера", "Шафутинський", "Роналдо" тощо.

На цьому тлі більш наївними виглядають інші прізвиська, на зразок "Міхо", "Демон", що походять як від імені, так і від скорочення прізвища, або від професійного минулого та вподобань: "Пасічник", "Рибак", як і "Льотчик", згаданий раніше.

Колеги-поляки також мали свої "погремухи", які їм надавали не лише українці, але й родаки.

"Генерал" - за якесь військове минуле і тим самим стиль бригадирства. 

"Шарлатан" (бригадир з іншої фірми, що організовував всім роботу) - за специфіку керівництва.

"Ашенбехер" ("Aschenbecher") - з німецької мови: "попільничка", за постійне куріння цигарок.

"Скорцені" - викривлене прочитання прізвища.

"Смродек" ("Smrodek") - за дивний запах, що весь час невідомо чому супроводжував цю людину, хоча на вигляд, як на мене, мав прийнятний вигляд, хоча оповідав дивні історії з власного побуту.

"Логопед" - за проблеми з дикцією. 

"Бленд-а-мед" - за відсутність зубів. (Поширена проблема серед поляків (певний робітничий клас), не так із-за дорогої стоматології, як, за спостереженнями інших колег, вживання синтетичних наркотиків).

"Марчін-дорожка" - за любов у контексті сказаного вище.

"Ювелір" - за кримінальне минуле, пов'язане з торгівлею наркотиками і любов до кольорових металів.

"Есéсман" (людина SS) - із-за любови виписувати працівникам штрафи.

"Грибник" - раз у Франції не вийшов на роботу, адже з ночі загубився в лісі.

"Ворошилівський стрілок" - за звичкою "стріляти" (позичати і не віддавати) у колег цигарки.

"Спринтер" - за те, що одного разу на будові свідомо носив такі робочі бути, від яких шкутильгав, хоча всі довгий час думали, що має проблеми зі ногами.

"Ліберо" - від терміну з командного спорту, що означає вільний захисник, як іронія на дивну поведінку, як сказав інший колега: "наче на шарнірах"; друге ім'я - "Чикатило", за схожу зовнішність, яке при мені "начепив" йому згаданий на початку оповіді пошановувач "альтернативних імен".

Сам же мав два прізвиська "Будуїн" та "Балу" - за дивну поставу і розмови не обов'язково про "високі матерії" - працював за радянських часів на півночі росії в оточенні колег із кримінальним минулим, що певного роду далось в знаки на оцінку оточуючих і характер розмов на різні теми. Інший колега, на питання: чому ж саме таке в нього прізвисько? - по паузі усміхнувся і не відповів, а другий розкрив свій "секрет": "Чому ж ні? - він ходить, коментує, збирає плітки, як "баба", на все дивиться з-під лоба, від чого не з усіма й знаходить спільну мову" (зрозумів пізніше, розповів мені тому, що це було "помстою" за отримане від нього - "Футляр"). Як виняток, міг би його назвати "Сємєчка" - з його ж щоденного прохання, як їхали до роботи: "Купимо сємєчкі?", а згодом: "Заїдемо по булочку?" - це означало одне й те ж: купити соняшникові зернята, які гриз усюди, навіть не піклуючись про охайність. Себе ж називав мамонтом, повторюючи всім, що "епошить, як мамонт".

Як не згадати й шефа фірми (така ж найнята особа, як і ми) також мав свої прізвиська: одні називали його "Чортом", інші "Циганом", деколи "Биком" (для декого, за віддаленими рисами зовнішности та звичкою на тему підвищення зарплати "брати на роги" - натяк на трейдерів з Уолл-Стрит), а для інших "Цар", "Бог", "Владика", адже мали від нього певну матеріальну ласку. 

Варто зазначити, що не всі прізвиська закріплюються за людьми надовго. Іноді "кращі" витісняють "гірші", або менш вдалі, але варто зазначити, що є люди, до яких або вони взагалі не чіпляються, або просто липнуть одна за одною.

Заради "спортивного інтересу" кілька разів допитувався у згадуваного колеги: "Як би ти назвав мене?" На що той реагував дещо розгублено: "Це не так просто, адже ти мав би проявити себе якось нетипово за певних обставин". По кількох місяцях спільної праці, так нічого він в мені й не придумав, а було б цікаво дізнатися.. 

Подумки про себе пригадував своє прізвисько зі школи, яке скорочували з мого прізвища до імені героя радянського мультфільму, який щоразу хотів "аби всі жили дружно", а в результаті від наївної доброти щоразу страждав від злих намірів мишей. У школі це прізвисько мені не подобалось, адже вигадані були лише для трьох хлопців, хоча зараз оцінюю його доволі наївним, але якби зараз почув у свою адресу, сприйняв би вороже. (Повторюсь, що на фірмі ніхто не звертався "вигаданим ім'ям" до особи, яка його мала, лише у вузьких колах).

Іншим випадком в моєму житті була озвучена версія, я б сказав, що навіть і не прізвисько, а "позивний" від колеги, з яким мене звела доля в короткочасній праці, схоже, "розкусивши" мою літературну вдачу, хоча в розмові з ним не було прямих підстав на такі "ґрунтовні" висновки - "Філолог". Зустрівшись через чотири роки, він так і не згадав, як мене "охрестив".

Цікаво й той факт, що жоден грузин, узбек, туркмен, казах, з якими працювали, не мали жодного "прізвиська", які б надавали їм українці, якщо не враховувати якесь скорочення їхнього імені, прийнятне до вимови, або з їхнього прохання називати їх слов'янським, європієзованим або скороченим варіантом: "Женя", "Джоні", "Вахо" тощо. Це каже про те, з огляду на викладене, людина сама "легалізує" право їх називати так своєю поведінкою, історіями з минулого, звичками. Хто змушує людину повторювати якесь слово-паразит, поводитись нетипово до оточуючих, мати шкідливі звички, або розповідати про своє професійне минуле? - ніхто!

Так само можна сказати, що ніхто і не змушував мене писати такий дивний текст, якщо припустити, що його можуть прочитати мої колеги. Але я знаю, що у своїй більшості, навіть беручи тих, хто знає українську, ці люди не читають узагалі, тим більш довгі тексти, а згадані прізвиська у більшій своїй мірі і так у них на слуху.

14.06.24 - 15.10.24

Pavlo @rescuero. "Трохи гірничорятувальної лірики..."

Трохи гірничорятувальної лірики від пенсіонера. Щоб потрапити на роботу в гірничорятувальну службу, треба було пройти медогляд. Це не простий медогляд, на ньому тебе вивертають навиворіт. Крім усіх стандартних аналізів, УЗД всіх внутрішніх органів та серця окремо, ЕКГ під навантаженням на велоергометрі, перевірка на теплову стійкість (фізичне навантаження у тепловій камері з температурою до 40⁰С протягом 45 хвилин). Будь-який збій - на роботу не беруть. Віковий ценз - 35 років. 

Багато хто не проходив такий медогляд, особливо коли тобі вже за 30 років. Чому такий суворий контроль? Тому що під час ведення рятувальних робіт в шахті, в непридатній для дихання атмосфері та високій температурі, з використанням ізолюючих дихальних апаратів, будь-який збій в здоров'ї одного з рятувальників призведе не тільки до невиконання поставленої задачі, а і до загрози життю всіх рятувальників відділення, що виконує завдання. Але навіть з таким контролем були випадки з трагічним фіналом. 

Приклад: під час ліквідації наслідків вибуху на шахті "Південно-Донбаська" (м. Вугледар) на початку 1990-х, під час проведення розвідки похилої тупикової виробки з високою температурою повітря, майже у самого вибою (кінець виробки), пройшовши близько 1800 метрів, один з шістьох рятувальників втратив свідомість. Інші переключили його у запасний респіратор поклали на ноші та стали виходити з виробки. Кут нахилу був близько 18⁰, температура повітря 38⁰С та отруєна продуктами вибуху атмосфера. Пройшовши близько 500 метрів вверх, ще двоє рятувальників отримали тепловий удар і не змогли продовжувати вихід на свіже повітря. Зв'язок вийшов з ладу, було прийнято рішення послати двох рятувальників за допомогою, четверо (вже 3 постраждалих і один при тямі) лишилися на місці. Підсумок був трагічний - 3 загиблих, 2 з важкою формою теплового удара. І все це тому, що здоров'я одного з них було не в порядку. 

Ти можеш жити з хворобою відносно нормальним життям, але коли твій організм потрапляє у критичні умови, він з високою вірогідністю дасть збій. У наведеному прикладі, цей "збій" коштував життя ще двом людям. 

В умовах війни, на полі бою, може статися така сама ситуація. Висновки робіть самі.

Описаний мною випадок далеко не поодинокий. У 2003 році, на шахті "Краснолиманська", при схожих обставинах загинуло повністю все відділення гірничорятувальників. Особисто брав участь в операції з евакуації тіл загиблих колег.

Pavlo @rescuero

29 лют. 2024

Портрети člsvžlh 2023 (шкіци)

Працюю з колегою на металургійній гуті (Польща). По завершенню праці сходимо чорними, як індуси, які працюють тут зварювальниками. Сифу від металургійного пилу, хоч лопатою греби. Слово за слово і зайшла мова про чистоту праці та, як приклад, стерильність медицини, якій можна позаздрити. На що колегу прорвало на спогад, події якого стали для нього вражаючими. Свого часу, по роду своєї діяльності, потрапив на фармацевтичний завод у м. Дружківка. "Коли я побачив на території цього підприємства дідка, мене виправили, що це чоловік має років 35. Я охренів! Екологія нікудишня. В повітрі весь час стоїть дим від підприємств. Те, що ви бачите тут, на цій гуті, це, в порівнянні з тим - Куршавель". Червень 2023 г.

Колега ділиться досвідом, як працював на фурі. Завдячує радіозв'язку та небайдужому поляку, що не трапилась з ним трагедія. Однієї разу, вночі, керуючи фурою на прямій дорозі, не помітив, як заснув (відключився). Не вдавався в причини, але попередніх розповідей про роботу було ясно, що траплялась й покількаденна втома. Прокинувся на голос із радіозв'язку, що мають у себе в тірах водії поспілкуватися між собою або на екстрений випадок, який, для прикладу, й трапився акурат з ним особисто: "Kurwa mać, co ty robisz?...". Від переполоху відкривши очі, побачив, що вже їде на самісінькім краю дороги. Шок... "Повернення до себе"... Врешті: дякував, не міг заспокоїтись... От, що значить мить-сон-забуття, мить-потрібна-людина-в-потрібному-місці, мить-порятунок! Вдячність, що далі живеш на цьому світі. Червень 2023 р.

Подібна історія. Бригада працівників переїжджала з об'єкта на об'єкт. Хлопець за кермом легкової машини їде довгою дорогою з півдня Польщі на північ. Настала ніч, дорога повела не автострадою, а довгими звивистими маршрутами, де селами, а де лісом. Хлопець відчував, що довгий день і довга дорога вже починає морити його на сон. Їхав мало не в пів сні. Раптом на дорогу вискакує олень. Від раптової зміни краєвиду тисне на гальмо і встигає уникнути зіткнення. Як висловився, після такого "пробудження" до кінця дороги їхав із широко розплющеними очима.

Колега прагне відзначитись у праці. Дуже старається, але на все має свою думку, яка більшою мірою протирічить логіці речей. За ініціативу і впертість керівництво вирішило розглядати його на пробну посаду бригадира. Хоча і впертий, але без образ, все приймає з чистим християнським терпінням. Як одного разу зміг із нього "дістати": має власний досвід у Хресті, що починався від знайомства зі східними релігіями. Отже, подивитися незалежним оком на нього, як на бригадира. Сказав собі: "Печалька!" Звісно, я йому про це не скажу, аби не засмучувати. А мо' і здійснюються мрії амбітних!..

- Виспався вдень, а вночі крутився з боку на бік: ні сну, ні бодрости. Коли вже буде мої 4:47. - Розповідає колега.
- 4:47?
- А я не люблю у хвилинах круглих цифр: 15, 30... 45 зарано, а 50 - вже запізно.

У знайомого батьки працювали на заводі, де виготовляли різноманітні компоненти для динаміту. Будучи дитиною, знайшов у мами потаємний записничок, а в ньому секретну формулу. Вирішив скласти з хімічних компонентів той чудо-виріб. І як не дивно: інгредієнти були в "полі досяжности". Створивши, як здібний до експериментів хлопчик, самопальний динаміт, вирішив ("світла" дитяча ідея) кинути його до домашньої печі... Створивши для себе бентежну подію, вибіг у сусідню кімнату і зачаївся за дверима. Хвилина, дві, три... а ефекту - 0. Що сталося? Залишився у цілковитій розгубленості, поки, вже студентом на уроці хімії збагнув "фатальну" помилку. (На прохання, навіть її назвав). "Слава богу, а то нашу хату рознесло б усім jebenȷam", - підсумовуючи, наче вкотре пережив можливий "шок".

У того ж знайомого в дитинстві все ж таки трапилось знайомство з вибухівкою. Хлопці його віку складали міні-вибухівки. (Такими дуростями наприкінці 80-х "страждало" багацько "прогресивної" молоді. Навіть я був свідком подібних подій, спостерігаючи за хлопцями свого класу). Найчастіше використовували сірку зі сірників, створюючи саморобні пістонт. А мій колега, будучи школярем, вирішив узяти легкозаймисту фарбу, накришити її у невелику ємність, для цього могла б слугувати навіть скляна мінзурка, майонезна баночка абощо, підпалити фітіль і кинути... Ніхто з дітей "не розумів" (розуміли всі) крайньої небезпеки навіть від звичайних осколків. Отож, самопальний "динаміт з фарби" вибухнув у руці, коли заніс її за голову, аби закинути якнайдалі. Вибух відбувся у руці такої сили, що герой оповіді подумав, ще тримаючи руку за головою: "кисті у мене вже немає" - таке було оніміння. Коли з острахом діставав руку в поле свого переляканого зору, "зрадів як ніколи в житті": " У мене долоня була на місці!!! Розпанаханим до кістки був лише один палець! Тобі не передати тієї радости, яку я тоді пережив!".

Грузин пригадує, як свого часу доволі часто подорожував країнами Європи. Коли завели з ним мову про Вірменію, згадав, як вірменські прикордонники навмисно поставили в закордонному паспорті на печать про перетин турецького кордону свою печать, хоча це робити їм заборонено. Пізніше мав із тим накладанням печаті однієї країни на другу проблеми. У моїй з ним розмові припустили, що такого вірменські митні служби не зробили б у російському паспорті...

Грузин розповідає, що ніколи у чоловічому колективі грузинів не обговорюватимуть дівчину, навіть якщо вона є легкої поведінки, адже не одна така дівчина змінила своє життя на краще, створила родину, стала чудовою мамою і вірною дружиною. І говорити про таку дівчину зараз у непристойному тоні - це вже глибоко помилятися в її кращому майбутньому.

Якось грузин подорожував Бельгією. До слова: з усіх країн Європи, де бував, вона сподобалась найбільше. Того часу був невиправним любителем "Кока-коли". Посеред вулиці здолала спрага, магазинів поряд не було. Очі маніакально вишукували поживний напій. За скляними дверима якогось офісного будинку на першому поверсі побачив холодильник-вітрину з "Пепсі". Завітав і мало не з порогу запитав: чи можна купити напій та скільки коштує? Там стояли напої у різній тарі: 0,5 л; 1 л; 2 л. Один із менеджерів без запису відповів, що все в одній ціні - 2€. Грузин попросив 2 штуки й узяв. Як платити 4€, менеджер повертає йому здачу в 2€. Інші працівники на такі фінансові комбінації усміхаються. Грузин приходить у певне нерозуміння, насторожується, дякує і йде. Той запевняє, що все правильно. Уже біля виходу, менеджер зве його до себе і з гумором пояснює, що всі напої в холодильнику на їхньому офісі - безкоштовно, повертаючи решту євро.

Грузин каже: "На мою думку хороші люди не повинні працювати! От ти і я - дуже хороші люди! Чому ми маємо так (важко) робити? Так як ми, так має робити наш бригадир, який одягнув два місяці тому нову камізельку і вилискує нею досихпір, узагалі не в порівняння з нашими. Хороша людина не заслуговує такої праці - хорошій (душею) людині і фізично має бути добре! Так я думаю!"

Все більше приїжджають до Польщі узбеків. У кожного свої очікування від роботи та Європи цілком. Один з них розповів, як його дід дійшов до Берліна і по війні затримався там на два роки і повернувся у рідні харезмські краї. Між слів згадував, що має в Німеччині дитину... У мене викликала ця історія згадки в історії про ґвалтування солдатами червоної армії німецьких жінок. На противагу моїм припущенням, в узбека подвиги діда викликали певний піїтет.

Видно, що з попередньої історії, такий випадок був не поодиноким і доволі локальним, як для статистики. Цей же узбек розповів другу історію. Якось у дев'яності до їхнього села у Хорезмській області Узбекістану приїхав старий німець. Він шукав свою рідню і знайшов її у їхньому селі. Дуже хотів на старість років допомогти місцевому населенню фінансово, але в конкретному проєкті. Того часу кожного дня вимикали для всіх світло. Зауважив на тому і що поряд тече річка, на якій можна було б побудувати ГЕС для потреб цього села. Історія тих часів подібна до українських. Всі його наміри посипалися на чиновницьких порогах і тогочасній бюрократії. У їхньому селі ГЕС так і не постав, але у всіх залишилась спогади про того німця.

Зчепилися між собою спочатку в словесному діалозі, а згодом і рукоприкладному грузин і узбек. Узбека зачепило те, що грузин безвідповідально відноситься до організації своєї праці, а грузина - те, що узбек намірився критикувати його моральні якості.
- Не тобі судити про мою совість! - каже грузин.
- А я хочу, щоб ти брав для себе свій інструмент і не позичав у інших, а як узяв у когось - повертав на місце і не казав: "прийди, сам забери!" - наголошує узбек.

Таджик приїхав до Польщі. Питаємо: невже у вас там так погано? Розповідає, що більшою мірою, поки був молодим, працював у росії та в Туреччині. Після чого батько сказав: "треба одружуватися" і він одружився. Має трьох синів. Причина приїзду до Польщі: "Треба заробити на весілля". Питаємо: чи вже є наречена і скільки старшому років? Відповідь приголомшила: "Пішов у п'ятий клас!" Слово за слово: одружуються рано, мало не по закінченню школи, отже, гроші треба збирати вже: нареченій - золото, плюс - накрити столи: перший день у молодого, другий у молодої. "Гуляють всі" - десь на 200 чоловік, і головна ага "на плечі молодого". Отож, татко вже "завойовує" трудовими руками Європу.

Питаємо таджика: чи мають у себе в Таджикистані розмови на тему різниці кольору шкіри? Зауважив, що в них дійсно є більш темні аніж він. І розмови, хоча й з гумором, але існують. На що українець висловив алюзію на тему заборони чорного кольору в шахах і шашках: голубий або синій не можна, адже образиш геїв, рожевий - лесбіянок, жовтий - як не "людей сонця" так китаців, червоний - корінні народи Америки, залишається зелений... (пауза) поки земляни не вступили в контакт із інопланетянами.

Поляк каже: "Jestem taki głodny, co zjadłbym konia!". Після праці колега звертається  до нього з вигаданою історією: "Rafałe, jechałem do ciebie i widziałem na drodze cztery kopyta. Chyba nie zdążył?..".

Спілкувався з колегами про новий об'єкт, працівників, яких вони знали, а я ні. Також про відповідального про безпеку та охорону праці. У тому контексті спогадів колега згадав працівницю "BHP" (bezpieczeństwo i higiena pracy), а разом із тим трагічний випадок на виробництві - "самогубство".
На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року, чоловік захотів на фронт, але, як колишній військовий авіації - на посаду льотчика. Йому було відмовлено, адже мав проблеми з зором. Без затребуваності у фаху, приїхав до Польщі, оформився на роботу. У перший же день праці, замкнувся в контейнері, дістав велику "болгарку" (шліфувальна кутова машина) і приставив собі до горла...
Трагедію списали не на ймовірну депресію (втрату в житті сенсу), а на "необережне поводження з інструментом.
Навіть так війна забирає життя!

Якось в Харкові "крутелики", аби розважитись, знайшли одного бомжа і запропонували 100 баксів з умовою, що прокатають його на верху легкової машин "з метрів десять". Гроші мали важливий аргумент.
Тут пригадується пісня на слова Юрія Андруховича у виконанні гурту "Мертвий півень": "Сто баксів на місяць...".
Прокатали його по головній вулиці через усе місто на повній швидкості. Кричав, як ні в себе... Коли зупинились, спитали: "Ну що, ще сто баксів і їдемо назад?..". Реакцію і відповідь була передбачувана.

Колега згадує своє комуністичне минуле: як прийняли першим з класу в жовтенята, пізніше, так само першим - в піонери, в комсомол прийняли "добровільно-примусово" усім класом, а коли вирішили його обрати головою дружини, чотири дні наче ходив у школу, брав у рюкзак картоплю, сірники і йшов на природу палити вогнище і смажити осінню бульбу. Головою комсомольської дружини обрали дівчину зі старшого класу. Якось її зґвалтували якісь ублюдки і вона "від сорому" змушена була виїхати з міста. Так, компартія не знала, що можуть існувати не лише фізичні, але й психологічні дитячі травми.
10.11.23

Колега учився на флориста, не так для себе, як для "корочки". Зауважив, що під час навчання була певна кількість чоловіків і у всіх, як не бралися за квіти й не складали їх, щоразу виходило "на п'ять". Викладач просто дивувалась їхньому вмінню. Сам навіть каже: "Дивлюсь на квіти, а тут "раз" і в голові ідея, як вони мають виглядати! І звідки воно це береться?..". Я ж кажу: "Просто вони не знають, що принаймні у тебе є "база" - конструювання металевих кабельних трас під електропроводку". Сміється: "Отож!".
13.11.23

Колега живе у хостелі. Відзначає там присутність великої кількости жінок. Якогось дня, після спільної вечері, розгорілась гаряча дискусія, пов'язана з наслідками війни. Одна жіночка зі західної частини України пожаліла свою маму, яка "терпить" сирени, на що інші, зі східних областей, накинулись на неї, показуючи фото знищеного житла: квартир і будинків.
У кожного свій больовий рівень розуміння горя. Тим печальніше, що він може бути різним по відношенню до себе та інших.
14.11.23

Дружина читає польську українцям. Вивчають тему в якій згадуються "школа", "відпочинок", "день вагаровіча" (польське студентське свято "прогулу уроків"). Одна дівчина з учнів курсу згадала, як в учнівські роки прогулювала школу хоча б раз на тиждень: для своєї мами збиралась як до школи, а далі йшла куди хотіла. Для вчителів завжди мала аргументи, більш пов'язані зі здоров'ям. Одного разу так нажалілась в школі на біль у животі, що викликали швидку, завезли в лікарню, вирізали апендицит.. У дорослому віці зізналась мамі, що того дня насправді їй не болів живіт і в оперативному втручанні не було потреби.
14.11.23

Керівництво попросило звіт. Починаю його робити. Колега жартує: "Скопіюй дворічної давности! Якби було з чого... Але я на повному серйозі!" Продовжує: "Колись працював менеджером. Робили щоденні звіти. Якось пішли продажі "не зовсім". Вирішив, аби не заморочуватися, узяти звіт дворічної давности і перенести в нову таблицю... Відіслав, а у відповідь - мовчок! Зеров так само наступного дня. Тоді ж зрозумів, що ці звіти ніхто не читає! А знаєш, для чого вони створені? Аби підлеглих тримати в постійному напруженні!".
22.11.23

Старший бригадир віком років за 60 виконує роботу голими руками. Хоча й керівник, але не цурається показати, як робити краще. Для багатьох в роботі видається трохи дивним, зокрема метушливим і заклопотаним. Час від часу приходить із побитими пальцями. Раз із зі мною вигинав  беднарку так, що збив палець... Питаю, чому ж не носиш рукавиць? Відповідь була проста, "як двері": "Не матиму відчуття того, що роблю!". Подумки: навіть і не заздрю таким відчуттям - аж до крови!
24.11.23

Історія розказана поляком. Передісторією став отриманий мною інший досвід. Свого часу я, будучи в праці, став свідком, як один поляк передчасно але вже критично оцінив дії другого, вказавши на його містечкове походження, не реґіональне, адже оповідач, і той на кого було висловлене критичне судження, походили з одного регіону. Спілкуючись на цю тему ж іншим поляком, уже по місяцях по тій події, дізнався, що причина лежить у колись давньому розподілу Польщі на різні землі між різними імперіями, зокрема кордонами між ними ставали річки, гори, або інші географічні перепони. У випадку цієї історії, мови йшла про річку. Розкриваючи суть такого ставлення, навів приклад з попередньої роботи, коли їхній шеф, аби зблизити колектив, вирішив провести спільну зустріч із тематичними розмовами. На тій зустрічі хтось розповів якби регіональну легенду: "Сидів на березі річки Бог і вирізав із дерева людей. Гарних "людкув" залишав біля себе, а гірших перекидав на інший берег річки." - На що інший колега з тієї вечірки спитав у "байкаря": "А по яку сторону річки сидів Бог?". Всі розсміялись, на чому "диспут" на тему реґіональних розбіжностей був вичерпаний.
14.12.23

З переказаного: "Сидять хлопці на роботі і нудяться: немає що робити. Один з них намалював на стіні "точку втику". Тепер у всіх життя наповнилось певним сенсом.."
15.12.23

Десь у 2018 році їхав з України в Польщу. Сидів в автобусі разом зі старшою жіночкою. З пів дороги розговорились. Виявилось, що працює нянькою і не просто в Польщі, а в родині, чия дитина отримує полімовну освіту: польською, французькою, англійською та російською. Мама дитини - полька, батько - француз. Її задача, як няні: догляд за дитиною з уживанням російської мови. Мене тоді це подивувало, але - не прокоментував: ця жіночка зі західної частини України зі мною чудово спілкується українською, в тій родині має це робити російською? Більшою мірою перебувала з дитиною не так у Польщі, як у Франції. Французька мова була для малого базовою. Більшу частину своєї праці проводила з дитиною саме там. Поміж не такої ж багатослівної розповіді, адже розмови люблю спонукати більше зі свого боку, поміж тексту зрозумів, що жодна Франція чи Польща не прирівняється з тією Україною, до якої повертається і колись повернеться назавжди... Але чомусь виходить дещо гірко: що одні мають шахи, а інші у них грають..
26.12.23

© Олег Левченко, 2023.

Портрети slbkt 2023 (шкіци)

АХЛАМОН

У нього була світла ідея: зібрати з металобрухту різних запчастин мотоцикл і зробити турне по Білорусі.  Втілив мрію в реальність. Своє творіння назвав "Ахламон". 

СМАК ЩАСТЯ

Колега має підвищену кислотність у шлунку. Любить каву, а як наслідок: відчуває печію. Дієти, як такої немає, адже ніщо інше не справляє такий неприємний ефект. Нервує, коли в кишені не знаходить тамуючі пігулки. 

Кажу: "Тоді не пий каву!" 

Він: "Ні, такого не буде!" 

Подумки: "От і маєш по колу: Кава - Смак... - Ліки - ...щастя!/?"

БЕЗПЕЧНА ВИСОТА

Питаю колегу: 

- Як вчора пройшло "BHP" (з польської "безпека та гіґієна праці")? Знову, як і віддавна, знайомий нам лектор розповідав про "безпечну висоту"? 

Іронія прозвучала миттєво: 

- Що значить безпечна висота? Ось мій односельчанин вийшов погодувати пса, який від щастя почав бігати навколо нього, обмотав йому ноги, а той упав... ще й прямо головою об кілок, до якого був припнутий ланцюг... От і висота! 

Тему доповнив спогадом про якогось Олега з Молдови, який стверджував: "Якщо людина вже перестала боятися висоти, значить їй там не місце: рано чи пізно з неї впаде!"

МАЛЮНОК КАВИ

Є певна категорія людей "Із малюнком випотої кави на вустах". Не облизуючи кутики вуст, вони виглядають дещо смішно - в залежності від діаметру чашки, з якої пили. Такі люди ще полюбляють під каву закурити, зберігаючи на вустах смак гіркоти і кислинки "антиоксиданту".  Коли такі люди багато говорять, то виникає у кутиках уст пінка, яка осідає присохлістю, як та ж кава. В таких людях присутня якась внутрішня метушливість, тремтіння рук, що компенсують певним тамуванням лишніх рухів тіла, надаючи тому дивних рис призабутої інтелігенції.

ТРІО КУРД: "НЕ МІЙ ТРАНСПОРТ!"

Сів чоловік у свою машину: "А де моя дружина?" - адже, коли виходив, залишилась на нього чекати! - "Хтось вкрав? Тоді де ж сліди злочину?..". Озирається по сторонах, а в сусідньому ідентичному авто сидить його жінка і показує пальцем біля скроні. "Курде!"

Сів чоловік у свою машину. Пробує завести, але від мотора зеро емоцій! Інтуїція підказує, що з машиною є якийсь підстава. Розглядається по сторонах: на дзеркалі висять ароматичні кубики, підсунуте сидіння, дзеркала виставлені на іншу висоту... "Курде, не моє авто!"

Підходить чоловік до своєї машини. Вже дістав ключі. Дивиться до вікна, а там сидить незнайома жіночка у якої раптово вираз обличчя змінюється за його стрімкістю "дістати звідти нахабу, що вперлась у його машину"!.. "Курде... це ж не мій транспорт!"

СИЛА ВОЛІ

У чоловіка трусяться руки чи то від алкоголю чи хвороби Паркенсона. Але як спеціаліст-зварювальник стане і зробить усім на диво шов рівнюсіньким, "як під лінійочку". От що значить концентрація волі!

КОЛИ СЛОВЕСНО - НЕ ТАК ПЕРЕКОНЛИВО 

Біля свого села односельчани окультурили кар'єр: позбирали сміття, дещо вивезли, дещо спалили. Навели лад на пляжі. Поставили таблички, аби приїжджі з навколишніх міст не смітили, прибирали за собою. Періодично з громади спеціально навідувались по двоє чоловіків, аби прослідкувати за дотриманням чистоти. Хоча все облаштували для того, щоб сміття збиралося в одному місці - поставили на ТПВ колодязьний круг - все одно помічали, як люди жбурляли пляшки в кущі, у водойму, залишали все, як їли, не поприбиравши за собою. Одного разу "представники громадського контролю" зустріли компанію, яка полишила на піску пляшки з випитого. Уже й рушили неохайники до виїзду. На тому їх і зупинили. Попросили разів із два поприбирати за собою. Не дійшло... якась пасажирка з цієї компанії відповіла на прохання нечемними словами: піти далеко звідси... Отже, вирішили проігнорувати! У відповідь пострілами з рушниці отримали пошкоджені колеса разом із дисками. Розголос про подію прокотився швидко. Сміття почали збирати як і належить: відповідно за вказаними табличками у визначених місцях, складати акуратно в пакети, навіть забирати з собою. "Це коли словесно - не так переконливо!"

КУЛЬТУРНА ПРИЧЕТНІСТЬ

Колега (українець) тривалий час у своєму житті працював перервами в росії. Було що й Білорусі та Казахстані. Коли зараз у Польщі згадує давні приклади в роботі, то формулює речення так, наче в його житті відсутня лінія культурного розмежування за національною ідентифікацією: "у нас в росії". Якщо трапляється так, що розповідає історію між поляками, вони на цю фразу аж сіпаються і перезираються між собою. Хоча знають, що хлопець з України, говорить українською, старається на польській, засуджує війну, але за цією однією словесною формою, стверджує, що культурне співіснування в минулому - не виліковне.

ГОЛОВНЕ - НЕ ПРОҐАВИТИ ПИВО...

Колега з дружиною приїхали в Польщу. Разом із житлом отримали від власника доступ до земельної ділянки. Вирішили посадити городину, як і на своїй земельній ділянці в Україні: кріп, огірки, помідори тощо. Доглядали, сапали, поливали... Як одного дня приходять, а замість зелені - голі патички. Мало не за одну ніч все з'їли равлики! Сумне видовище - сидять і дожовують... Обговорюють чоловіки цю подію, адже в Україні з таким не стикались. Один каже про якісь зелені кульки, які варто було купити, інший про сіль, третій про пиво в тазику. Й останній з "винахідництва" зауважує: головне - не проґавити згадане пиво з назбираними слимаками і винести геть подалі з городу. Адже, продовжує вже з власного досвіду: достатньо тижня, як не з'явитися на городі, усі равлики разом із пивом будуть смердіти так, що "гноївка буде, як булка з маслом!"

ЩОМІСЯЧНИЙ АБОНЕМЕНТ

Розповідає поляк свою життєву історію про те, як певний період працював у Німеччині. Про те, як і для будь-кого іншого незнання іноземної мови завжди обмежує вирішення багатьох питань. Але завжди є "але"! Якогось разу треба було йому вирішити справу в офісі німецької компанії, на яку працювали. Знав, що один "якби керівник" але зі статусом "простого працівника" вирішує усі справи на фірмі, беручи гроші зі своїх колег за своє знання німецької. Маючи якусь невелику справу, вирішив, що зможе розв'язати проблему "на бюро" самостійно. На своє здивування зустрів там польку, яка безпосередньо і займалась вирішенням усіх питань, дотичних до робітників, таких, як він. Коли прийшов до колег і розповів, що на офісі є людина, яка спілкується рідною мовою і допомагає вирішувати усі питання, адже це її робота. Несподівано для себе виявив більшу глибину ницости згаданого героя, що брав зі своїх колег гроші: він їх брав не спорадично, а регулярно, як щомісячний абонемент: вісім років по 15€ з кожного! Підсумовуючи приблизно так: "А тепер можете уявити, як хлопці йому відсипали "на горіхи"..."

ДВА СВІТИ

Колега вмикає в авто музику. Переважно грає російська. Час від часу співає Віктор Цой. Його творчість за останні роки мені нагадує закатованого та вбитого російськими військовими українського поета та прозаїка, учасника АТО Володимира Вакуленка-К., якого багато читав у ФБ, листувались щодо творчих проєктів. Деякі його твори публікував у часописі, який видавав. Так от, свого часу, ще до повномасштабної війни росії проти України, в українському музичному просторі постала дискусія: ми слухаємо російських виконавців, які нам подобаються, не зважаючи на окупаційну політику росії чи ні? Тоді Володимир зайняв жорстку позицію: назвав усіх російськомовних виконавців, яких любить, і ствердив, що більше їх ніколи не слухатиме, обґрунтувавши свій вибір. Володимир без сумніву вірив у щасливу Україну. Як і багато українців, свій вибір оплатив кров'ю!

"ЧИСТО ТАМ, ДЕ НЕ СМІТЯТЬ!"

Колега розповідає, як його дружина прибирала в одній польській хаті, в якій живе пес: "Стільки бруду ще ніколи не бачила!" Продовжили розмову за акуратність поляків. Прийшли висновку, що смітять не гірше і не краще за українців, просто за картинкою чистоти можна побачити і зрозуміти, що є служби, де одні належно контролюють, а інші належно прибирають. Звідти й можна почути одиничні виправдання нехлюйства: "А... поприбирають!" Найбільше це стосується колективного уживання столу, посуду, умивальника, душу... Звісно, можна й знайти дієві написи над унітазом, наприклад: "Будь, як ніндзя - не залишай по собі слідів!" Найбільше бісить колегу виняткові зауваження з боку якогось поляка, який акцентує на чистоплотності українців, вихоплюючи виняткові моменти з чужої праці. Користуємось спільною для сервісантів їдальнею. Одразу видно, як кожен миє за собою посуд. "Зверни увагу! - продовжує колега, - як керівництво залишає по собі брудний посуд, полишаючи в умивальнику! Простий робітник за собою миє, а за начальством робить прибиральниця. Для того треба мати виняткові критерії судження: "Чи не за це їй платять гроші?..".

У КОНТЕКСТІ ВІДСУТНОСТИ СТРАХУ

Розповідаю колезі, як цим літом після сильної зливи залило сусідів. Доповнює, як після тієї ж зливи, в іншому районі міста його дружина помагала прибирати наслідки такої повені вже не однієї хати. В контексті того пригадує, як у неї також був подібний інцидент, але вже більших масштабів на підприємстві, де працювала в охороні. Тоді рівень води піднявся на пів метра, зупинившись в кількох сантиметрах до підлоги сторожового будиночка. Далі згадує дитинство, як лазили з хлопцями по каналізаційних трубах з повний зріст людини. Пригадав, як вже дорослим, шукаючи де справити малу нужду, увійшов до тієї самої "забутої" труби: "Як ми взагалі могли там лазити: вода, бруд, можливі гази метану, як дитиною всього цього не розуміли?"... У контексті відсутности страху від незнання можливої небезпеки, згадав, як дітьми лазили по пісочному кар'єру, у якому був доволі крутий схил, і робили в ньому лази. "Якби ж той схил сповз, нас би там вже не знайшли!" І тут з усієї цієї історії спогадів нарешті з'являється найцікавіше: "Пораючись у тому піску, знайшли велику кістку - метрів три, яку так і не змогли відкопати. Під власною вагою вона обламалась на кілька кавалків. Дещо з уламків забрали ми з собою, адже чотири кілометра від кар'єра до дому ніхто нести таке велике не буде!". Тоді діти навіть і не знали, що це могла бути кістка якогось мамонта!.. а мо' динозавра?

"ХВАЛА ВАМ, ПРАЦЬОВИТІ ПОЛІЦІЯНТИ"

Поляк розповідає, що мав авто подібне до поліції. Якогось дня хтось на ньому написав: HWDP. Звісно, ця абревіатура тлумачиться доволі непристойно. Пристойний - звучить шановно: "Hwała wam, dzielni policjanci".

ПОБАЧИТИ ПАРИЖ...

Колега розповідає: поїхала знайома в Париж, все життя мріяла!!! Розчарувалась, побачивши усю "чарівність" відсутньої санітарії: бруд, сморід, невмовкаючі протести, розгардіяш, задзюрені вулички... Наприклад, відсутність біотуалетів, завбачливо зроблено для того, аби мітингарі їх не перекидали. Села та містечка навпаки - зачарували чистотою та охайністю. Зробила висновок: краще б туди - у той Париж - і не їхала!!! Тепер фраза: "От, що значить "Побачити Париж і померти!"" - набула зовсім іншого звучання.

СЕЗОН НА ПОСЛУГИ

Почув польське прислів'я, але не знайшов дослівний приклад в інтернеті: "Taki z ciebie starzec, jak marzec pokarze". Згадав, як колись давно спілкувався по роботі з працівником ритуальної столової. Виявляється, що в їхній праці також є сезони, зокрема з року в рік піком є початок весни - березень (marzec). Як зауважив співрозмовник, факторами ризику є критична зміна погодніх умов, авітаміноз, початок підвищеної активности. А за аналогією зі згаданим прислів'ям, можна уявити й таке, що саме в березні наша планета, обертаючись навколо Сонця, торкається воріт Раю. Отож, легко зістрибнути на омріяному пероні..

"РЕКЛАМА - РУШІЙ ПРОГРЕСУ"

Чоловік переповідає чужу історію, як злодії "вичистили" житло в багатоквартирному будинку. Хто найзаможніший? - несвідомо "злили" мешканці того ж дому. Злодії, розносячи рекламні буклетики до кожних дверей, прослідкували, хто і коли виходить із квартир, коли повертається. І все було максимально очевидним по відбору тих оголошень з ручок та шпарин вхідних дверей. Одного дня чоловік прийшов до під'їзду свого дому, на зустріч несли якість меблі. Мимохідь подумалось, що "фотелік", який виносять із ліфта, щось йому нагадує - навіть притримав двері... Коли піднявся на свій поверх і зайшов у квартиру, виявив, що його... обікрали. Збагнув, що той "фотелік" був останнім, що винесли з меблів... Миттю скочив до вікна. Крізь яке лише помітив білий кузов, який неквапом поїхав від їхнього дому... Які там номерні знаки з висоти пташиного лету?

M'ORKY

Letity tym čortam u peklo,

Ti duši varti - ni hroša.

Šče kozenȷa tako ne meklo,

Ščo vartuvalo b za jahnȷa!

НЕЙМОВІРНА ДИТЯЧА ПАМ'ЯТЬ 

Пригадується історія, побачена давно по телевізії: син померлого режисера наново відтворив театральну виставу (якщо точно, мова навіть йшла про оперету) з усіма мізансценами, костюмами, рухами акторів, поставлену його батьком на сцені років з 20-30 тому. Хоча зберігся текст сценарію, сплило доволі часу, щоб старі актори могли детально все пам'ятати, а нові - щось знати, як то було раніше.  Про таку виставу можна вже було й не згадувати! Але син режисера, що ходив із малечку разом із батьком на усі репетиції, завдяки дитячій пам'яті, запам'ятав її так, що актори-старожили самі дивувалися точності відтворення. Виявляється, що дитяча пам'ять приховує неймовірне! На плакаті "оновленої" старої вистави залишилось незмінне прізвище режисера але з ім'ям його сина.

"ЗАКОНІВ ФІЗИКИ НЕ ВИВЧАВ..."

Звертається до мене колега поляк: не забувай, що у нас на Великдень існує "поливаний понеділок"... (засторігає) і тієї ж миті згадує, як колись юнаками біля свого під'їзду поливали перехожих дівчат. Того дня це не сподобалось одному "чулю", який мешкав на восьмому поверсі і йому в "голову" прийшла "геніальна" ідея: він вирішив полити водою самих хлопців. А щоб це було ефективніше і вода долетіла до землі, набрав її у пакет і скинув... Звісно, всі знали, що в школі він толком не вчився, законів фізики не вивчав, асоціативне мислення явно було відсутнє... Отже, "стоїмо ми з долу, поливаємо дівчат і раптом чуємо якийсь "гуп"! Одразу й не зрозуміли, дивимось, а біля нас, в метрах трьох-п'яти у авта дах прогнувся прямо всередину салону, так, що "тапіцерки" повідлітали. Той дурень трапив у машину свого сусіда. Так, він вигнув дах тієї машини на місце, ногами - зсередини салона. Авто раритетне, сліди від каркасу так і лишилися примітними. Але, на хвилиночку: якби той пакет впав би комусь з нас на голову?.."

ЛЮБОВ ПРИХОДИТЬ НЕ ОДРАЗУ

Зварювальник років 50 з любов'ю і захопленням розповідає про свій досвід, згадує, як вчиився в ПТУ, в якому майстер з виробничого навчання сам не вмів варити і не міг навчити інших. Хоча з теорії відучився на відмінно, як висновок: з практики щоразу мав брак досвіду. Варив різні метали різними вітчизняними електродами, але не все вдавалося так, як хотів би: завжди виставляв для себе певну планку якости виконаних робіт. Коли бачив на різних будовах зварені шви, зроблені невідомими майстрами-"золоті руки" - подумки заздрив. Якогось разу йому принесли замовлення і оформили полишені по завершенню якоїсь будови японські електроди. Коли він їх спробував, підсумував: "Лише на третьому році професійного досвіду, саме із цими електродами, я відчув себе зварювальником!" - смачно мені описуючи, як лягав шов, як ніжно відшаровувалась скоринка нагару, а в моменті останньої "краплі" вона відпадала, наче тендітна стеблинка.

Називають поляки одного колегу "страйкарем". Коли не було звиклої роботи по 10 годин і робочих субот, а лише будні та всі по 8 годин, вирішили підняти питання про підвищення платні перед керівництвом. Організували "страйк". У свою ж чергу начальство не ухилилось від реакції і поставило питання на зборах із працівниками лаконічно: 

- Що ви хочете?

У відповідь прозвучали різні думки, а найголовнішим виявилась:

- Більше годин! - від згаданого "страйкаря".

- Може хочете підвищення до зарплати?

(Це означає: менше працюєш, але більше заробляєш).

- Ні, хочемо більше праці!.. - в пориві словесної ейфорії настоював "персонаж".

Його колеги не на жарт "прозріли" від "підступних" намірів колеги.

P.S. Більшість поляків про те і мріють, аби менше працювати, а отримувати більшу зарплату. Дарма, що підвищення до заробітної плати не співмірне зі заробітками, які отримує працівник, маючи надгодини. Отже, мотиваційна система: "скільки заробив, стільки й маєш" - більш дієва для заангажованих у працю, аніж ув інтереси поза нею.

Січень - травень 2023 р.

Впертість - вона така!

Пропоную для колеги просте рішення для розв'язання поставленої задачі від керівництва. Вислуховує, але сходу починає настоювати на своєму і займає позицію: "не перепреш". На мою думку його рішення більш ускладнене, для нас займатиме більше часу і заразом відсутня раціональна перспектива в майбутньому, бо знову-таки колись доведеться переробляти. Пару раз спробував пояснити, але це не дало результату. Заспокоївся. Запропонував йому взяти на себе організацію поставленої задачі згідно його концепції та основне виконання. Я ж "самоусунувся" до ролі помічника. На якомусь етапі виконання знову бачу певну "тупість" і вже пригальмування процесу, але буквально не дратуюсь: висловлюсь жартом: "Можливо, я чогось не знаю!" - зависаючи в його розгубленості додатковою паузою. Відповідь почув доволі оригінальну: "Та ніхто не знає!.. Вік живи і вік учись!" Врешті, як мною і передбачався один зі сценаріїв розвитку подій: втрата часу зробила своє! - Насамкінець колега пристав до моєї пропозиції і завдання виконали менш ніж за годину.

Digitus medius

Коли у неконфліктного колеги, який працює в Польщі, не вдається порозумітися з поляком (причина не в мові), "на крайняк" уживає власний метод "порозуміння". На якомусь етапі "боротьби зі стіною", нарапт просить опонента дати польською назви кожного пальця на руці. Демонстративно загинаючи, починає з мізинця: "palec mały, palec serdeczny...". На третьому пальці діалоги раптово закінчуються і опоненти однаково покидають "поле бою" без зайвих слів.

11.07.22

"Мєчта" будівельників..

1998 рік. На березі моря, пансіонат "Мєчта" переживає ремонтно-будівельне оновлення. Працівникам будівельної організації вже який рік видають зарплату не грошима, а бартером. Коли наступає цей довгоочікуваний час, всі йдуть на склад, із якого видають товари: цукор, борошно, консерви абощо. Ось і цього разу всі завалили по "зароблене", а на складі виявилось, що лишились лише горілка та шампанське. Що ж, тим кревне і видали на руки... Отже, виплата була в п'ятницю, а в понеділок мали всі вийти на роботу. А на "Мєчту" висунулись лишень електрики і то наприкінці тижня. Питає у них запізніле в реакції керівництво: "А де ж маляри, штукатури, плиточники?". Відповідь була простою, як двері: "А чому ж ви їм зарплату алкоголем видавали?"..

14 липня 2022 р., зі спогадів колеги.

Ненадійний напарник

Колега розповідає історію: якось на одній із будов трапився йому напарник, який мав таку хворобу, як недостачу кисню в легенях, як наслідок: весь час дер рота. Зі сторони, для будь-якого непоінформованого керівника, це виглядало підозріло, але в усьому цьому для колеги мало найменшу незручність (не рахуючи, що будь-хто спілкуючись, навіть дивлячись на таку людину хоче позіхнути навзаєм), адже: коли спинялись у роботі на якийсь так би мовити "перекур", такому напарнику бажано було б не присідати: засинав миттєво!.. Ну і що тут особливого? - спитаєте ви. Аж ні: починав хропіти "як слон" - на всю будову!

Праця в міжнаціональному товаристві

Кажуть, що люди, які трапляються в нашому житті не випадкові. Тому, на якомусь етапі, ловиш себе на тому, що цікаво за ними спостерігати, слухати їхні міркування, зважувати дії і записувати набутий досвід, аби не втратити у стрімких коловоротах щоденниго за-буття. Певною мірою тут зібрані історії, в яких, за родом моєї діяльности, фігурують громадяни інших країн. Насправді, в умовах глобалізації, таке поняття, як національність, втрачає свої межі. Чим більше знайомишся з іноземцями, тим більше розумієш, що вони такі ж різні між собою, як і громадяни окремо взятої країни.

👻
Щоразу намагаюсь знайти спільну мову, а радше слова, з австрійцем, який керує виконанням наших робіт. Сам він розмовляє рідною німецькою і відчеканеною англійською. Якогось дня кудись поспішає і по ходу висловлює до мене свою емоцію: "Хо-ро-шо!" Я ж здивований перепитую, учувши чи реально російське слово: "Хорошо?" - на мить утішившись позитивним настроєм свого керівництва. Дотепер подібних слів від нього не чув!.. Сміється і відчеканює більш виразно: "Horror shows".
Квітень 2021 р.

⚒️
На об'єкті супервайзером працює молодий словен. Знає німецьку, англійську, але зі слів поляків, його англійська щось не дотягує до рівня шкільної програми. Дізнався, як із ним вітатися: "Zdravo!" (Привіт!"). А йому приємно: "Zdravo-zdravo!". Якогось дня завершив свою роботу і кажу до нього: "Не маю праці. Що робити далі?"
В результаті дав те, чого я ніколи не робив. Вдруге до нього підходити не захотілось, подивився, як це робили до мене інші, і зробив так само.

😱
"Jeście jeden zmarnowany dzień!" - сказав поляк на початку робочого дня.
16 травня 2021 р.

🙈
(Розмова з українцем).
Зробив колега роботу. Питаю:
- Задоволений?
- Я завжди собою задоволений. Навіть коли фіґню порю. Дивлюсь: фіґня-фіґнею, а задоволений!
07 серпня 2021 р.

🛠️
Колись був одним із керівників австрієць румунського походження. Хоча народився в Румунії, десь по 10 роках життя переїхав із батьками до Австрії, здобув освіту, працював на Siemens, чим дуже пишався. Якось, дивлячись на вишкіл до порядку зі сторони поляків, підкреслено зауважив, наскільки австрійці та румуни є в усьому акуратні: не кинуть робочі матеріали просто так, а розкладуть усе по поличках. Мабуть, такої думки був і про мене, коли частенько брав собі в помічники, тим більш, вголос наводячи такі порівняльні приклади. До слова: інший румун-керівник вже українського походження (хоч і на родився в Румунії, але говорив ще й українською), у прискіпливости до нас і до себе підтверджував висловлену тезу.
На іншій будові стикнувся в роботі з іншими румунами-робітниками... Спостерігаючи за ними зі сторони, засумнівався в попередньому досвіді: судити про людей не варто за національністю, адже усі ми буваємо різними, в залежности від обставин у яких опиняємось, задач, які нам ставлять і вміння їх виконувати.
09 вересня 2021 р.

🎶
Інший румун, який від юнацьких років оселився з батьками в Австрії і вивчив німецьку, у своєму керівництві з робітниками послуговувався виключно нею, а в побутових справах, наприклад, по телефону - рідною. Веселий чоловік: завжди міг знайти спільну мову з будь-ким, хто його боявся незрозуміти. Час від часу окрім німецької послуговувався іншими словами, як виявилось італійською. Часто полюбляв казати на обід "манджаре", як виявилось по-румунськи інакше: "манкаре". От і виникає питання: чому ж він у діалозі з нами не послуговувався рідною мовою? Для нас тоді, що німецька, що румуньська "одна калабаня". Та сама річ, яку маємо ми, українці: відчуття власної меншовартости на відміну від мов німецької або ж англійської?

🦇
"Ty nie jesteś Polakiem!" - каже до мене колега-поляк по роботі. Й одразу продовжує: "Nie mówisz "kurwa"... Prawidłowy Polak zawsze mówi te słowo!" Я з ним погодився, адже 1) за національністю є українецем від народження, 2) нецензурна лексика - це не мій коник!
Працюючи в парі зі своїм колегою, цей же "коментатор" час од часу сварився на нього, що полюбляє слухати реп з нецензурною лексикою, ставлячи в приклад шанованих роками поп-виконавців. Якогось дня визвірився на нього остаточно "Ile mam sluchać te kurwa, kurwa, kurwa?..". Я ж подумки розсміявся, згадуючи його слова про мою "polskość".
09 вересня 2021 р.

🎸
Приходить поляк із відпустки і, затримавшись на початку дня у керівника, повертається до роботи зі словами: "chciałbym zwolnić się...". Але керівник попросив затриматися на будові ще до кінця року. Отже, погодився. Першим моїм коментарем була сказана ним ще до відпустки фраза: "Jeście jeden zmarnowany dzień!"? - звісно ж в питальному значенні. На що почав сердечно розповідати, що ця робота, взагалі не його покликання: народився в сім'ї музикантів, мати солістка, якийсь дядько художній керівник, той є тим, а той - тим, а він взагалі-то бас-гітарист. Іншим днем, за дві години до кінця робочого часу, на його ж повторювану мною фразу додав: "a ile doma dobrych rzeczy można byłoby zrobić!.." - сміючись чи то з себе, чи то з виниклих обставин.

🈸
Іншого дня цей же колега раптом розкривається в розмові з ще однієї сторони. Захоплюючись з дитинства аніме, сам для себе почав вивчати японську мову. На питання: як він себе в ній цінює? - відповів, що "непогано". Провів деякі аналогії з корейською та китайською мовами. Навів певні фрази. Що за фонетикою вивчати поляку азійські мови миле діло: присутні такі ж комбінації звуків "чі", "жі", "ші" тощо. Керівник, слухаючи його, максимум співставляючи польську з англійською, лише вражався дивовижному завзяттю до вивчення і знань з японської.

✋🤚
По роботі (діалог між майстрами):
- Пішли мити руки!
- Хто не працює, той не помиляється і руки залишаються чистими...
12 вересня 2021 р.

🔩🔧
Ділюсь спостереженнями з колегою-білорусом:
- В такій роботі, як наша, є великий мінус: все говориться в усній формі. Легко відійти від проєкту.
- Ні! В нашій роботі великий плюс: ніхріна не поняли і пішли робити по-своєму.
Жовтень 2021 р.

🕵️
На одній будові керівником був хорват, хоча, як виявилось, за переконаннями - серб. Це стало зрозумілим, коли раптом для всіх пожвавішав, ув обговоренні футбольного матчу між Україною та Сербією. Добре знав, окрім рідної: російську, англійську та німецьку. Керував українцями і мав свої незрозумілі для нас контра з австрійцем та румуном, які теоретично мали бути його підлеглими, хоча підзвітні були перед іншою фірмою. Кожен ранок відзначався тим, що одне керівництво показово ігнорувало другого, мінімум: не вітаючись за руку. Австрієць рахував хорвата "гнилостньıм человеком", а зворотніх міркувань ми не чули аж до останнього, коли вже стало всім відомо, що його контракт добігає завершення, а тут він знаходиться мало не на пташиних правах, хоча й зберігає формат найголовнішого. Коронною його фразою до робітників було якесь неоковирне російською: "Ребята, а что вьı тут делаете?" - це при тому, що знав усі задачі для кожного. І так всю історію будови, яка тривала більше двох років. Отже, кожен дотримувався своєї ролі і залишався при своїй думці. Врешті, коли шляхи керівників перетнулися на доробках зробленого, виразився поза їхні очі, але між робітників, справжнім судженням, назвавши своїх "колег" фашистом і циганом... Це ж треба було стільки часу терпіти? - вибухнули сміхом колеги, як по сказаному зник із їхнього зору.

👾
Зустрічаю в Польщі грузина. За віком майже мій одноліток. Слово за слово про те: "Як опинився тут? Чи порозумівся з українцями. Чи вже пробує спілкуватися по-польськи? Як-то під час карантину вже більше року не бачити своїх рідних?" - адже єдиний доступ добратися додому - літаком. А щоб довго не мусолити відповіді на мої питання, вирішив розповісти мені один анекдот: "Приходить якось молодий хлопець до ворожки. Вона просить показати руку і починає по ній розповідати про його майбутнє. Каже, що перша половина життя буде важкою, матиме багато труднощів, фінансові нестачі, а щоб звести кінці з кінцями, змушений буде багато працювати. Молодий хлопець слухає і про себе міркує: нічого, першу половину життя якось перекантую, очікуючи, як компенсацію за страждання, кращої перспективи.
З нетерпінням просить у ворожки продовження: то якою буде друга половина життя?.. А вона ж, вглядаючись у лінії, робить довгу паузу і зітхає: "А далі - звикнеш!"
17 листопада 2021 р.

Із пісні слів не викинеш!

Один електрик оповів робітничу історію, яка мало не закінчилась "міжнародним скандалом". Хоча подія наче й вичерпала себе, але наслідки тривають для фірми, на якій він працював, і донині. Отже, те підприємство, яке його наймало в Польщі, займається виготовленням (збіркою) електричних шаф. Вся робота поставлена на потужний виробничий конвеєр. Йшли міжнародні замовлення. Складання обраховувалось рівно до визначеної години, після якої працівник одразу мав переходити до наступної шафи. Виконану роботу так само оперативно приймав відліл технічного контролю (ОТК), справджуючи якість виконаних робіт. Треба розуміти специфіку: кожна шафа могла мати свою індивідуальну (неповторювану) схему складання та підключення. В такому темпі тривало одне з багатьох великих замовлень, яке цього разу мало надіти до Росії. Переважна більшість шаф складалась українцями, меншим числом - поляками. Зі замовленням впорались оперативно, готова продукція надійшла вчасно. Раптом виявилось, що п'ять шаф замовник забракував із поверненням до виробника. До слова: за кожну таку шафу з відділу ОТК знімалась солідна премія. У чому ж причина? - закіпішували на підприємстві. Не повірите! Замовник перетворив ці шафи у міжнаціональний скандал. Дійшло до того, що раптом одного дня до фірми-виробника з'їхались усі директори, навіть російський консул у Польщі, всіх працівників "поставили на диби"... Як виявилось: на тих п'ятьох електричних шафах, як один в один, з тильної сторони плат, за в'язками кабелів (недоступне місце для зовнішнього огляду), хтось написав два несолов'їних слова "Путин - Хуйло". Хоча я не прибічник нецензурної лексики, але, як кажуть: "Із пісні слів не викинеш!". Тим більш, коли це і є пісня! Винуватець події признався чесно у своїй писемній діяльності. Як виявилось, це був українець німецького походження, у роках, з незвичним єврейським по-батькові, адже його тільки так всі знали і називали. Спитали його: "Навіщо ти це зробив?" Відповідь виявилась "проста, як двері": "Так це на кожній огорожі написано! Навіть у Польщі!..". Як підсумував мій оповідач, події призвели до того, що справою рук одного працівника і "недоглядом" інших польська фірма зіпсула контракт із замовником, отримала непосильний штраф, з наступного місяця почала затримувати виплату зарплати усім працівникам, і як вишенька на тортику, про яку подумалось усім одразу: першим ділом звільнила "горе (Слава) - працівника" з України.

"Вона - вибухнула!"

Поляк у делегації від фірми працює в Швеції. Давній любитель пива. Не дихне, як не матиме вільного часу наповнитись "броварком". Не витримав, якогось дня, взяв баночку пива на роботу, приховав десь за власною рóбою, ближче до тіла. На короткій перерві під час праці побіг до вбиральні, аби відкоркувати наготований напій і вгамувати невтамовану спрагу... Хлопець, який оповідав цю історію, поряд того місця чекав біля кавомату на свій напій. Раптом до нього долинає безперервний потік нецензурної лексики, який почався з глибини туалету, а вийшов назовні з нього. "Я дивлюсь на нього, а він від живота включно з верхньою частиною штанів - мокрий. Питаю його: Що трапилось?.. Відповідь була вражаюча: "Вона - вибухнула!" Чи то від тепла, чи від того, що притис невдало, а чи від того, що розбовтавши за пів дня, при відкриванні ефект наперед передбачуваний... До кінця роботи шарахався начальства якнайдалі. Сказати, що від нього просто пахніло - це нічого не сказати. За ним у повітрі тримався такий міцний шлейф пивного духу, який то міг бути в давньому генделику з добрими традиціями."

"Борщ" чи "Щі"

Працівник із колегою обговорюють робочі інструменти, зокрема бренди і їх якість. От і виникло в жвавій дискусії на двох питання: "Що краще: "Bosch" ("Бош") чи "Stihl" (Штіл)?" (До слова: оповідач і безпосередній учасник тієї події має своєрідну вимову.) За пару хвилин, раптово до їхньої розмови долучаються "якісь ліві" працівники і давай неочікувано доводити, що "борщ" краще за "щі". Спочатку зніяковіли від нахабного втручання, ще більше від тієї теми, яку запропонували: "Адже, як не кажи, борщ жодним чином не можна порівнювати зі щі за кількістю корисних інгредієнтів!"... Довелось трохи докласти зусиль, поки не уяснили: хто може бути проти української кухні?

"Незалежна держава"

Знайома поділилась досвідом роботи в кол-центрі, розташованому в обласному центрі України. Місце перебування, хоча не конкретизую, але вказую не випадково, адже специфіка її роботи полягала в обслуговуванні клієнтів із Росії. (До слова: дівчина в побуті спілкувалась виключно українською, просто інших варіантів заробітку на той час у неї не було. Сама ж історія походить з 2010 р.). З розмов із іншими працівниками того центру знав, що продавати там могли будь-що, наприклад, послуги астрологів, ворожок, деякі продукти, такі, як БАДи, а в її випадку послуги одного з російських операторів мобільного зв'язку, зокрема підключення до "швидкісного" інтернету. Клієнти, які дзвонили на лінію, були з усієї території РФ. Серед питань, які збирались про клієнта для підключення нової послуги, було уточнення про місце проживання. Якось до неї зателефонувала жіночка, яка захотіла скористатися запропонованою послугою. Представилась, що територіально мешкає в Чечні. На що знайома без вагань відповіла по завченому шаблону: "Извините, но мьı не обслуживаем клиентов, проживающих за пределами Российской федерации". У слухавці зависла тиша, після якої прозвучало у відповідь коротке: "Тьı что ду-у-ра?..". На тому розмова й закінчилась. Підсумувала: "Коли ж прийшла додому, дістала мапу РФ і почала вивчати територіальний поділ. Повірте мені, я до останнього думала, що Чечня - це незалежна від Росії держава!"

"Радіти життю"

- Jak sytuacja?.. Wszystko w porządku?

- Jakoś leci!

Почав працювати на об'єкті, підприємство - зокрема бренд - всесвітньовідоме, фірма-виконавиця хоча й регіональна, але має постійні контракти на терені ЄС. Наша ж фірма, відповідно до статусу, підібрала бригадира солідного, з досвідом, "одним словом": якось одразу дав зрозуміти, що по додаткові робочі рукавиці краще не підходити, так, наче видає з власної кишені. Якось нас поділили на дві робочі групи, для різних цехів, але для початку почали з малого (кількісно): обрали для роботи двох працівників. Іронія долі, а може не випадковість, ними опинилися бригадир і його заступник. Тепле приміщення, кава-автомат, туалет, перекур, все близько, отже, майже як в раю. Що вони там робили? - не знаю, але за місяць-другий, якогось занадто буденного дня долинула до нас чутка, що "тих двох" вигнали з будови?.. Всі ж питаються: чому? Колега, оповідаючи цю історію, певною мірою "зіронізував": "потрапили на найстрашнішому!..". Аби прикрасити це життя, достатньо найбанальнішим подіям надавати в голосі ноток містичности, веселости, пофіґізму абощо, тоді життя набуває рис незнуденности. У паузі фантазія домальовує сцени злочинної діяльности та криміналу. Але ж ні!.. "Не повіриш: вони умудрилися нічого не робити!" - звершив колега. Правда, цікаво почути продовження такого "нічогонеробіння"? А ситуація виглядає так. До них у цех зайшов старший перевіряючий (австрієць) і вирішив прослідкувати за їхньою роботою: його насторожило, що почастішали випадки їхньої відсутности на місці праці. Спостеріг, що прийшовши після самовільної перерви на каву, на який вони витратили не п'ять, а десь зо двадцять хвилин, підійшли до свого робочого місця, обійшли його по колу, відкрили ящик, закрили і пішли на гай-годинний перекур. Походив перевіряючий, посумував біля їхньої уявної присутности... і не дочекався: вирішив подивитися на власні очі, що ж трапилось, що їх таки немає? Виходить на двір: синє небо, альтанка, навколо, на висипному пагорбі зеленіє соковита трава, а на ній лежать два "ударника капіталістичної праці" і, тримаючи в пальцях папіроси, неспішно "купаються" в променях сонця - радіють життю.

Праця "на макса"

Розмовляю з колегою про роботу. Завтра у всіх вільний день - неділя. Згадали одного працівника, який працює без вихідних вже третій місяць. Що поробиш, коли на заробітках, далеко від родини, в Польщі, маєш узяти по годинах - "на макса", маючи ще й таку нагоду. Колега, з яким спілкуюсь, працював колись помічником машиніста. От і вирішив зробити порівняння з собою. "Знаєш, скільки я, працюючи на локомотиві, бачив смертей?.. Як би не хотів об'їхати, але потяг, який летить на швидкості, не спинити! От просто йде людина по рейках і наче не бачить нічого, не чує, як і не старайся сигналити..." (Виникає образ: "Людина йде на зустріч смерті, яка несеться зі спини"). "Достатньо якогось дня убачити порізану людину, без частин тіла, в крові, з власною участю у витягуванні з-під коліс, з безмірним очікуванням доїзду швидкої допомоги, тримаєш себе в руках цілий день, а увечері, прийшовши додому, і ледь розслабившись, помічаєш, як починає всього тіпати. Навіть у руки не можеш узяти склянку води... Так і зі мною зараз, пропрацювавши без вихідних уже з місяць, відчуваю цей давній, знайомий стан. Цікаво, як почуває нині колега по трьох місяцях праці?"

Як позбутися похмілля

Ділиться колега будівельним досвідом, занурюючись у життєві спогади. Зокрема, як свого часу працював на Уралі. Що ж, життя робітника, який приїхав на заробітки, не таке легке, тим більш опинившись у Росії. Все починається з прописки. Якщо, такі, як він, належать до числа "понаєхавших", отже, до "нелегалів", зацікавлений роботодавець має надати таке місце, яке не викликатиме зайвих сумнівів у допитливих. У його випадку - це був приватний дім від роботодавця, а його мешканці, як і він сам: начебто його близькими та далекими родичами. Та не все так трапляється, як гадається. Але, якщо все купується і продається, у роботодавця (споможного на такі гешефти) були свої інформатори в погонах, які злили інформацію, що на днях буде на його об'єкті, на який їздили працювати робітники, рейд. Одразу наказав "родичам" засісти на тиждень у згаданому домі та не висовуватися, поки ситуація не стане цілком контрольованою. Накупив хлопцям із достатком харчів, горілки і пропав... Коли на об'єкті втряслось тишею, об'явився зі вісткою: "Все, завтра виходите на роботу!" А всі, як одна команда: тиждень як у глибокому запої. "Які з нас працівники?.." Недовго думаючи, наказує терміново пройти перевірену реабілітацію: пиття розсолу із вигріванням ніг у ванночці із гарячою водою. Яке ж було в мого оповідача здивування від ефекту, як такий простий метод реально прояснює голову та почуття: "Повір мені, у мене ще ніколи не було такого прекрасного досвіду :) На ранок ми всі стали до праці!"

Лихий досвід "швидкого кредитування"

Приїхав хлопець із заробітків у Польщі в Україну. Без зайвих викрутасів побув десь із місяць удома та повернувся назад на роботу. Похвалився, що купив новий смартфон, адже з непримітних для себе причин згубив старий. Грішив, що того дня носив вузькі джинси, у кишені яких незручно він лежав: коли присідав, то випинав з кишені. Програючи події своєї подорожі, припустив, що десь згубив по дорозі. Коли виявив удома згубу, спробував повернутися і пройтись тією ж дорогою, але в темряві так його і не знайшов. Десь на другому місяці праці дзвонять йому батьки з несподіваним повідомленням: почали надзвонювати з якоїсь колекторської контори з погрозами, що їх син, який прописаний за їхньою адресою, не сплачує кредит і вони змушені будуть конфіскувати їхню квартиру, аби погасити борг. Мова йшла саме про нього, а він "ні сном ні духом": що ж трапилось?
- Батьки мої старі, грошей?.. - ти ж знаєш, як на пенсії! З того, що заробляю тут, якось їм допомагаю. Мати пережила операцію на серці, сестра лікувалась два рази від раку: знаєш, дітей у неї більше не буде... Шурак пару років тому поїхав на заробітки в Польщу, а через рік перетягнув і мене... - якось печально пливли від нього монологи про його сімейне життя... А десь на другий-третій день почав розповідати розв'язку.
- Пам'ятаєш, як я якось згубив свій телефон? А в ньому ще були мої паспортні данні, фотки з Польщі... Видно, ті хто його знайшов, оцінили, що його власник "при грошах", і використали його при отриманні мінікредиту через інтернет, ще його називають "термінове кредитування", коли навіть і не треба живого підпису власника, а достатньо того, що було в їхніх руках.
- Може, вони в тебе його викрали? - пробую висловити своє припущення.
- Дарма я тоді не звернувся в поліцію! У мене хоч були б підстави відмовитися від того, що вони взяли на моє ім'я. Так у мене виник "невідь-звідки" борг... Якби був в Україні, то, можливо, ще й посудився! Ти ж знаєш, що я працював у банківській сфері. Знаю, як підійти в даному питанні! А я тут - у Польщі, а батьки переживають. Ті колектори виїдають їм мозок своїми дзвінками! І що я зроблю?
Минає ще пару днів і колега повідомляє, що почав сплачувати ті гроші - "здоров'я і спокій батьків важливіші!"
Минув ще місяць, і я помічаю, як він зводить кінці з кінцями: більшу частину заробленого перераховує на погашення, а собі залишає уявно стільки, щоб вистачило до наступної зарплати, але не зовсім вписується в суму.
- Батьки хвилюються за мене, питають: чи вистачає? Я їх заспокоюю! Не скажу ж всю правду... Ти знаєш, яка вийшла сума боргу? 60 тисяч гривень! Залишилось мені ще тисячу доларів...
Дивлячись на свого колегу, дивувався його оптимізму й здоровому небажанню заганяти себе в глухий кут душевних переживань, адже тільки б подумати, що ходиш на фізичну роботу, а в підсумку - ніц не маєш!
- Так, у цьому житті ми або вчимось на чужих помилках, або на своїх. Добре, коли не на своїх, але це не в твоєму випадку! - десь поміж сказаного висловлюю свою думку.
- Добре, що так... Але прохання, не поширюйся серед колег! Про цей мій прикрий випадок знають з вас лише двоє...

Я ж вирішив цю історію записати. Знаю, що його словам не зраджу: з ким я працюю, не лише не здогадуватимуться про кого йде мова, але й взагалі не читають подібні життєві історії. Вони краще юзатимуть "інсту" і сміятимуться над бажаною дурістю.
Квітень-травень 2020 р.

"Чого ти такий сивий?"

В.З.

Питаю в колеги:

- Чого ти такий сивий? Ти ж ще молодий!
- Так, мені ще й "полтініка" немає, а все ж примітив, яка голова біла! - десь із прикрістю та сумом подивився на себе моїми очима.
- А чого ж так?..
- Колись я служив військовим водолазником і був ще доволі молодим. Моєю професійною спеціалізацією в ті часи було вміння підривати ворожі об'єкти як військові, так і інфрастуктури, наприклад: мости. Ось одного разу мені доручили замінувати кілька опор цивільного об'єкту, які виведено було з експлуатації. Я мав прикріпити до однієї з них детонатор, що й зробив, але... чоловік, який сидів у командному центрі не дочекався, коли я вийду з води, і натис кнопку. Звуковою хвилею від вибуху я пережив сильний фізичний удар. Мене винесло на берег. Можеш тільки-но уявити: у ті хвилини від пережитого мене тіпало і я був не свій. Коли я зайшов у командний центр, я з ходу влупив у писок тому мерзотникові. Всі, хто там були, навіть і не поворухнулися щось сказати у відповідь. Вони всі були в ауті, коли побачили мене... Тоді ж я подивися в дзеркало... і не впізнав себе: я був білий!

Чому б не радіти життю?

- Я помітив: ти завжди усміхаєшся! І я не знаю, коли ти жартуєш, а коли говориш серйозні речі?!. - Запитав свого колегу.

- Ти знаєш, свого часу, в шкільні роки, вчителька запитала в нас: що таке щастя?.. - Почав він. - Діти не мали на те питання прямої відповіді. Тоді наша вчителька домовилась з головним лікарем онкодиспансеру провести екскурсію по медзакладу. Додам, що це було в радянські часи і запретів водити дітей у подібні заклади, як таких, не існувало. Нині вже так нікого не зводиш. Єдине, що попросив головлікар: не брати дітей емоційно вразливих. Пішла більшість... Перше, що здивувало: всі пацієнти були худі та мали різний колір шкіри - жовтий, зелений, синій. Дівчата підійшли до жінки, яка розповіла їм, що в неї слабість в районі грудей. Вона не могла сказати дітям про свою хворобу буквально: рак молочної залози. Дівчата розплакались, повиходили з лікарні... Наступного дня всі написали оповідання про щастя. Вчителька усім поставила відмінно!
Я помітив, як тієї миті, коли він говорив про жінку на рак грудей, у нього - дорослого чоловіка - змінилось обличчя, а на очі могли навернутися сльози.
- Саме тому я радію життю!.. Чому б не радіти?.. - шукаючи риторичне завершення сказаному, підсумував він.

"Mam napić się!"

Вранці зустрічає акуратно вдягнений поляк групу українців і просить шість злотих. Називає причину.
- U mnie ukradli portfel.
- To zadzwoń do policji! - Кажу я.
- Mój przyjaciel ukradł ten portfel.
- Taki twój przyjaciel!..
- Mam potrzebu...
- I co 6 złotych tobie zdecydują?
- Mam napić się!.. - І від зденервованого стримання, що прочитувалось на його обличчі, видихнув перегар.
Я в шоці від такої зустрічі та розмови.
Тут до мене гукає колега і каже:
- Чого ти заводиш з ним розмову? Запам'ятай, ти тут (у Польщі) ніхто! Дасть він тобі по носі, приїде поліція, і винним будеш ти, бо він - поляк.
Інший колега каже:
- Видно, так радиш з власного досвіду?
- ... Кажу, бо знаю!
За мить доходять до роботи й інші колеги, до яких так само, як і до нас, підходив той же поляк, і аналогічно просив шість злотих. Ніхто йому так нічого і не дав. У підсумку, один з колег промовив: "Я дивуюсь їхній простоті та безпосередньості!"