Як виникають прізвиська

Знайомий по праці (ситуативний випадок, пов'язаний зі специфікою праці) любить називати колег прізвиськами. Уживає не до всіх і не при тих, про кого йде мова. Найчастіше, з ким працював особисто та різних бригадирів, під якими доля судила бути. Начальство на те й начальство, що має виразну поведінку, на якій зауважують підлеглі, які не гребують своєю чисельністю навіть дати одній особі й кілька прізвиськ. Наприклад, один бригадир умудрився причепити до себе "кликухи": "Ірод"... Інший - "Чобіт, генератор іпанутих ідей, враг народа". Не було б цього тексту, якби мій співрозмовник, "шанувальник" людей не на ім'я і не за прізвищем, не діймав би мене час від часу фразами: "А того ... знаєш?", "А з тим ... працював?" Скільки працюю на одній фірмі (чисельність працівників коливається близько 300-400 осіб, отже, фізично з усіма я не знайомий), таких унікумів ще не зустрічав та й не чув від колег, щоб хтось любив так називати когось інакше, аніж не на ім'я, як він. Зрідка звучали поодинокі "назви" про когось: десь, якось там, поміж словом, але так, як звати "буквально". Для себе, в такій розмові з ним виявив, що кілька знайомих колег, кого я все ж таки знаю, мають якісь "погремухи". Мене в усьому цьому зацікавив філологічний інтерес: з чого саме виникає така словотворчість? Разом із тим вдалась моя любов до аматорського творення словників зі слів, що насичують живу українську мову новими термінами та виразами, переважно "на злобу дня", що надають колись нейтральним словам ширшого значення (за останні пару років опубліковані на моєму блозі). Чого варті нині слова: "незламно", "потужно", "вперше", "контрнаступ", "до кінця 2023 року в Криму питимемо каву", "формула миру", "план перемоги" - викривлені "добрими намірами" політиків невідповідністю до жорстокої реальности? Отже, приклад на "легалізацію" іншости виглядає дзеркально як на верхах, так і серед простого населення. Можливо, тут дається взнаки українська вдача ще від козацьких часів називати речі не своїми іменами, де герой постає в жартівливому образі. Дехто тлумачить це так, аби "відвести біду", але по факту, виглядає сумнівно. Досить згадати сотні прізвиськ, які набув під час своєї каденції шостий президент України.

Не одразу виникла думка почати занотовувати прізвиська своїх колег, навіть тих, кого особисто й не знаю, лише "завдяки" щоденним повторюванням знайомого по праці. Так само розкрити глибину: з якого такого дива чіпляються до людей такі прізвиська? 

Міркую, що подібний інтерес може виникнути й у інших фахівців та любителів "красного слівця". Перше роз'яснення надав один з авторів подібного словотворення, й доволі просто: "За характерною рисою тієї чи іншої особи". Отож, почнімо цей незвичний "заплив у море" сучасної народної творчости. 

"Чемодан" - походить з фільму "Буратіно", коли Дуремар назвав черепаху "Старим плавучим чемоданом". Цитата (у подальшому "Ц." або відтворене по пам'яті без подібної вказівки): "Аби не називати такою довгою назвою, лишилось одне слово". 

"Футляр" - з творчості А.П. Чехова: "Людина в футлярі". Ц.: "Якийсь тихий весь замкнений, стиснений і в собі... "постійне і непереборне намагання оточити себе оболонкою, створити собі, так би мовити, футляр" (цитата письменника)". 

"Тумба" - Ц.: "Від героя російського серіалу Тумбасова - дуже на нього схожий!."

"Дуліни" - причепилось до двох осіб: батька й сина. Ц.: "Отримали "назву" від героя з російського комедійного образу Дулібіна, який грав гея-металурга. Більше із-за незвичної поведінки сина". (В деяких цитатах упускаю експресивну лексику).

"Антибіотик" - від виразу обличчя. Ц.: "Наче наївся термоядерних ліків, від чого втратив природній колір шкіри".

"Смерть" або "Кощій" - Ц.: "Такий худий, що дати йому в руку косу і не відрізниш". 

"Пломбір" - Ц.: "Скільки з ним не жили на квартирі, весь час морозильна камера була завалена пломбіром, так що інші не могли покласти й шматка м'яса". 

"Кефірчик" - Ц.: "За любов до молочних продуктів: переважно кефір, в також молоко, сметана тощо; зрідка помічали, що міг-таки їсти картоплю і "дішманські ковбаски". 

"Ірод" - Ц.: "Будучи бригадиром, так називав своїх підлеглих: "Іроди"." Як вніс уточнення інший колега - це ім'я біблійного героя є улюбленим в селі, з якого той походить. 

"Позвоночная грижа" (російською, бо саме нею розмовляв колега). Ц.: "Якось пожалівся на хребет, що не зможе підняти важкого. Але цьому передувала смішна історія, розказана ним самим. Коротко, ц.: "Допоміг євреям нести два мішки готівки на потяг Кривий Ріг - Тель-Авів".

"Пєтя-льотчік" - Ц.: "Все життя, як аматор, складав легкий літак, у якого відпали крила". 

"Канарейка" - Ц.: "Базікало з приводу та без приводу".

"Враг народа" - Ц.: "Втік від призиву до української армії, узявши бронь на працю в "Укрзалізниці", де, скориставшись відрядженням в Польщу, повернувся на фірму, на якій працював до початку повномасштабного вторгнення".

"Сепаратист" - так назвав "Генерал", який, будучи бригадиром, оцінив роботу свого підлеглого, що діяв усупереч вказівок щодо праці.

"Запасовий" - Ц.: "За стилем поведінки в праці: завжди стояв збоку".

"Плечовий" - працюючи в Росії дальнобійником, розповів історію про повій, які мали закріплені за кожною райони на трасах, так от, їх в кацапії називали "плечовими", це так сподобалось колегам, що й за ним закріпили це слово.

"Пухлий" - Ц.: "Вгадуваний натяк на фразу "ти чьо опух?" у поєднанні з виразом обличчя".

"Гусь" - за поставу ходити поважно та в вирозвалочку.

(Далі наводитиму приклади, також почуті мною від інших колег).

"Золото Карпат" - родом із міста Бурштин, якби іронія на дорогоцінність "каменю", тут ще має бути прив'язка до однойменної пісні Степана Гіги.

"BMW" - за хворобливу любов до машин цієї марки: "Таке враження, що має їх мало не в кожному воєводстві Польщі".

"Окосім" - від міцного польського пива, що безбожно уживав щовечора після роботи. Правильне прочитання бренду мало б бути "Okоcim" ("Окóчім"), але назву читали якби за кирилицею. 

"Батарейка" - завжди мав будь-яку тему з приводу чи без приводу, аби щось говорити. 

"Коза" - із-за неголеної зовнішности. 

"Депутат" - до робочого одягу завжди носив сорочку. 

"Директор ЖЕКа" (якщо точно, він мав би називатися начальником, а не директором) - із-за червоного кольору обличчя з характерним синім носом. 

"Демон" - скорочення від прізвища, але не випадкове. Хлопці почали називати його так, коли, навіть будучи бригадиром, ужив до кількох підлеглих фізичну силу.

"Куні-майстер", "Кунілінгус", "Декан факультету з кунілінгвістики", "Кальварес", "Альварес", "Трубольот" - із-за безбожної любови до алкоголю, аж до "втрати пульсу": наприклад, з найнаївнішого: проснутися в тарілці з їжею. Інший колега пожартував так само над новоприбулими до праці узбеками, назвавши одного "Куні-майстром", а іншого "Помічником куні-майстра", видавши це за чисту монету, адже ті не знали значення слова.

"Пастор" - за релігійне минуле, коли певний період свого життя пропрацював помічником пастора в церкві п'ятидесятників. Від іншого колеги почув іншу версію його прізвиська: "Пастор Шлаґ, письменник данський" - алюзія на героя фільму "17 миттєвостей весни" та Ганса Крістіана Андерсена.

"Польтава" - саме так називав рідне місто, щиро вважаючи, що інші говорять неправильно.

"Бурячок" - не лише за те, що хлопець мав червоне обличчя, а історії, як з року в рік вирощує та продає буряки.

"Вареник" - за характерну зачіску: патлате волосся навколо лисої голови.

Купідастер - Ц.: "Перевернув людині уявлення про життя, сказавши це слово".

"Корнет" - "Молодой человек 60 лет" - за "військову пунктуальність": чітко після отримання кожної зарплати три дні не виходить на роботу.

"Мальований" - за зовнішньою ознакою: наявністю різного роду кольорових татуювань.

"Блискавиця" - за повільність у праці. (До слова, коли почалась повномасштабна війна, добровільно пішов у територіальну оборону).

"Гривня" - перше прізвище, якого позбувся заразом зі своїм ім'ям, коли у роки нелегального виїзду за кордон, працюючи в Італії, отримав депортацію. Ця подія забарвлена історією праці в господаря, якому, замість "обрізати" у подвір'ї пальму (старі листя здолу), що росла перед приватним будинком, із-за некоректного розуміння італійської, порізав її на цурпалки. (До слова, коли почалась повномасштабна війна, був свідомим поїхати з Польщі і вступити до лав Збройних сил України. Від колеги, який відвозив його до кордону, почув аргументацію: "Я не можу перебувати в Польщі, коли надалі розумітиму, що залишатимусь тут, а моя родина там"). 

"Халк - Залізна людина, внук Росомахи" - за зовнішньою схожістю з героєм фільму. 

"Пів копійки" - за невеликий зріст.

"Сімпсон" - за певну подібність до героя мультфільму. "Під руку" потрапив і його брат, зовсім інша людина: аби узагальнити, коли йшла мова про них двох, то називали в множині "Сімпсони".

Також існують інші прізвиська надані за схожістю з героями та відомими людьми: "Гарі Поттер", "Шевченко", "Бандера", "Шафутинський", "Роналдо" тощо.

На цьому тлі більш наївними виглядають інші прізвиська, на зразок "Міхо", "Демон", що походять як від імені, так і від скорочення прізвища, або від професійного минулого та вподобань: "Пасічник", "Рибак", як і "Льотчик", згаданий раніше.

Колеги-поляки також мали свої "погремухи", які їм надавали не лише українці, але й родаки.

"Генерал" - за якесь військове минуле і тим самим стиль бригадирства. 

"Шарлатан" (бригадир з іншої фірми, що організовував всім роботу) - за специфіку керівництва.

"Ашенбехер" ("Aschenbecher") - з німецької мови: "попільничка", за постійне куріння цигарок.

"Скорцені" - викривлене прочитання прізвища.

"Смродек" ("Smrodek") - за дивний запах, що весь час невідомо чому супроводжував цю людину, хоча на вигляд, як на мене, мав прийнятний вигляд, хоча оповідав дивні історії з власного побуту.

"Логопед" - за проблеми з дикцією. 

"Бленд-а-мед" - за відсутність зубів. (Поширена проблема серед поляків (певний робітничий клас), не так із-за дорогої стоматології, як, за спостереженнями інших колег, вживання синтетичних наркотиків).

"Марчін-дорожка" - за любов у контексті сказаного вище.

"Ювелір" - за кримінальне минуле, пов'язане з торгівлею наркотиками і любов до кольорових металів.

"Есéсман" (людина SS) - із-за любови виписувати працівникам штрафи.

"Грибник" - раз у Франції не вийшов на роботу, адже з ночі загубився в лісі.

"Ворошилівський стрілок" - за звичкою "стріляти" (позичати і не віддавати) у колег цигарки.

"Спринтер" - за те, що одного разу на будові свідомо носив такі робочі бути, від яких шкутильгав, хоча всі довгий час думали, що має проблеми зі ногами.

"Ліберо" - від терміну з командного спорту, що означає вільний захисник, як іронія на дивну поведінку, як сказав інший колега: "наче на шарнірах"; друге ім'я - "Чикатило", за схожу зовнішність, яке при мені "начепив" йому згаданий на початку оповіді пошановувач "альтернативних імен".

Сам же мав два прізвиська "Будуїн" та "Балу" - за дивну поставу і розмови не обов'язково про "високі матерії" - працював за радянських часів на півночі росії в оточенні колег із кримінальним минулим, що певного роду далось в знаки на оцінку оточуючих і характер розмов на різні теми. Інший колега, на питання: чому ж саме таке в нього прізвисько? - по паузі усміхнувся і не відповів, а другий розкрив свій "секрет": "Чому ж ні? - він ходить, коментує, збирає плітки, як "баба", на все дивиться з-під лоба, від чого не з усіма й знаходить спільну мову" (зрозумів пізніше, розповів мені тому, що це було "помстою" за отримане від нього - "Футляр"). Як виняток, міг би його назвати "Сємєчка" - з його ж щоденного прохання, як їхали до роботи: "Купимо сємєчкі?", а згодом: "Заїдемо по булочку?" - це означало одне й те ж: купити соняшникові зернята, які гриз усюди, навіть не піклуючись про охайність. Себе ж називав мамонтом, повторюючи всім, що "епошить, як мамонт".

Як не згадати й шефа фірми (така ж найнята особа, як і ми) також мав свої прізвиська: одні називали його "Чортом", інші "Циганом", деколи "Биком" (для декого, за віддаленими рисами зовнішности та звичкою на тему підвищення зарплати "брати на роги" - натяк на трейдерів з Уолл-Стрит), а для інших "Цар", "Бог", "Владика", адже мали від нього певну матеріальну ласку. 

Варто зазначити, що не всі прізвиська закріплюються за людьми надовго. Іноді "кращі" витісняють "гірші", або менш вдалі, але варто зазначити, що є люди, до яких або вони взагалі не чіпляються, або просто липнуть одна за одною.

Заради "спортивного інтересу" кілька разів допитувався у згадуваного колеги: "Як би ти назвав мене?" На що той реагував дещо розгублено: "Це не так просто, адже ти мав би проявити себе якось нетипово за певних обставин". По кількох місяцях спільної праці, так нічого він в мені й не придумав, а було б цікаво дізнатися.. 

Подумки про себе пригадував своє прізвисько зі школи, яке скорочували з мого прізвища до імені героя радянського мультфільму, який щоразу хотів "аби всі жили дружно", а в результаті від наївної доброти щоразу страждав від злих намірів мишей. У школі це прізвисько мені не подобалось, адже вигадані були лише для трьох хлопців, хоча зараз оцінюю його доволі наївним, але якби зараз почув у свою адресу, сприйняв би вороже. (Повторюсь, що на фірмі ніхто не звертався "вигаданим ім'ям" до особи, яка його мала, лише у вузьких колах).

Іншим випадком в моєму житті була озвучена версія, я б сказав, що навіть і не прізвисько, а "позивний" від колеги, з яким мене звела доля в короткочасній праці, схоже, "розкусивши" мою літературну вдачу, хоча в розмові з ним не було прямих підстав на такі "ґрунтовні" висновки - "Філолог". Зустрівшись через чотири роки, він так і не згадав, як мене "охрестив".

Цікаво й той факт, що жоден грузин, узбек, туркмен, казах, з якими працювали, не мали жодного "прізвиська", які б надавали їм українці, якщо не враховувати якесь скорочення їхнього імені, прийнятне до вимови, або з їхнього прохання називати їх слов'янським, європієзованим або скороченим варіантом: "Женя", "Джоні", "Вахо" тощо. Це каже про те, з огляду на викладене, людина сама "легалізує" право їх називати так своєю поведінкою, історіями з минулого, звичками. Хто змушує людину повторювати якесь слово-паразит, поводитись нетипово до оточуючих, мати шкідливі звички, або розповідати про своє професійне минуле? - ніхто!

Так само можна сказати, що ніхто і не змушував мене писати такий дивний текст, якщо припустити, що його можуть прочитати мої колеги. Але я знаю, що у своїй більшості, навіть беручи тих, хто знає українську, ці люди не читають узагалі, тим більш довгі тексти, а згадані прізвиська у більшій своїй мірі і так у них на слуху.

14.06.24 - 15.10.24

Портрети člsvžlh 2023 (шкіци)

Працюю з колегою на металургійній гуті (Польща). По завершенню праці сходимо чорними, як індуси, які працюють тут зварювальниками. Сифу від металургійного пилу, хоч лопатою греби. Слово за слово і зайшла мова про чистоту праці та, як приклад, стерильність медицини, якій можна позаздрити. На що колегу прорвало на спогад, події якого стали для нього вражаючими. Свого часу, по роду своєї діяльності, потрапив на фармацевтичний завод у м. Дружківка. "Коли я побачив на території цього підприємства дідка, мене виправили, що це чоловік має років 35. Я охренів! Екологія нікудишня. В повітрі весь час стоїть дим від підприємств. Те, що ви бачите тут, на цій гуті, це, в порівнянні з тим - Куршавель". Червень 2023 г.

Колега ділиться досвідом, як працював на фурі. Завдячує радіозв'язку та небайдужому поляку, що не трапилась з ним трагедія. Однієї разу, вночі, керуючи фурою на прямій дорозі, не помітив, як заснув (відключився). Не вдавався в причини, але попередніх розповідей про роботу було ясно, що траплялась й покількаденна втома. Прокинувся на голос із радіозв'язку, що мають у себе в тірах водії поспілкуватися між собою або на екстрений випадок, який, для прикладу, й трапився акурат з ним особисто: "Kurwa mać, co ty robisz?...". Від переполоху відкривши очі, побачив, що вже їде на самісінькім краю дороги. Шок... "Повернення до себе"... Врешті: дякував, не міг заспокоїтись... От, що значить мить-сон-забуття, мить-потрібна-людина-в-потрібному-місці, мить-порятунок! Вдячність, що далі живеш на цьому світі. Червень 2023 р.

Подібна історія. Бригада працівників переїжджала з об'єкта на об'єкт. Хлопець за кермом легкової машини їде довгою дорогою з півдня Польщі на північ. Настала ніч, дорога повела не автострадою, а довгими звивистими маршрутами, де селами, а де лісом. Хлопець відчував, що довгий день і довга дорога вже починає морити його на сон. Їхав мало не в пів сні. Раптом на дорогу вискакує олень. Від раптової зміни краєвиду тисне на гальмо і встигає уникнути зіткнення. Як висловився, після такого "пробудження" до кінця дороги їхав із широко розплющеними очима.

Колега прагне відзначитись у праці. Дуже старається, але на все має свою думку, яка більшою мірою протирічить логіці речей. За ініціативу і впертість керівництво вирішило розглядати його на пробну посаду бригадира. Хоча і впертий, але без образ, все приймає з чистим християнським терпінням. Як одного разу зміг із нього "дістати": має власний досвід у Хресті, що починався від знайомства зі східними релігіями. Отже, подивитися незалежним оком на нього, як на бригадира. Сказав собі: "Печалька!" Звісно, я йому про це не скажу, аби не засмучувати. А мо' і здійснюються мрії амбітних!..

- Виспався вдень, а вночі крутився з боку на бік: ні сну, ні бодрости. Коли вже буде мої 4:47. - Розповідає колега.
- 4:47?
- А я не люблю у хвилинах круглих цифр: 15, 30... 45 зарано, а 50 - вже запізно.

У знайомого батьки працювали на заводі, де виготовляли різноманітні компоненти для динаміту. Будучи дитиною, знайшов у мами потаємний записничок, а в ньому секретну формулу. Вирішив скласти з хімічних компонентів той чудо-виріб. І як не дивно: інгредієнти були в "полі досяжности". Створивши, як здібний до експериментів хлопчик, самопальний динаміт, вирішив ("світла" дитяча ідея) кинути його до домашньої печі... Створивши для себе бентежну подію, вибіг у сусідню кімнату і зачаївся за дверима. Хвилина, дві, три... а ефекту - 0. Що сталося? Залишився у цілковитій розгубленості, поки, вже студентом на уроці хімії збагнув "фатальну" помилку. (На прохання, навіть її назвав). "Слава богу, а то нашу хату рознесло б усім jebenȷam", - підсумовуючи, наче вкотре пережив можливий "шок".

У того ж знайомого в дитинстві все ж таки трапилось знайомство з вибухівкою. Хлопці його віку складали міні-вибухівки. (Такими дуростями наприкінці 80-х "страждало" багацько "прогресивної" молоді. Навіть я був свідком подібних подій, спостерігаючи за хлопцями свого класу). Найчастіше використовували сірку зі сірників, створюючи саморобні пістонт. А мій колега, будучи школярем, вирішив узяти легкозаймисту фарбу, накришити її у невелику ємність, для цього могла б слугувати навіть скляна мінзурка, майонезна баночка абощо, підпалити фітіль і кинути... Ніхто з дітей "не розумів" (розуміли всі) крайньої небезпеки навіть від звичайних осколків. Отож, самопальний "динаміт з фарби" вибухнув у руці, коли заніс її за голову, аби закинути якнайдалі. Вибух відбувся у руці такої сили, що герой оповіді подумав, ще тримаючи руку за головою: "кисті у мене вже немає" - таке було оніміння. Коли з острахом діставав руку в поле свого переляканого зору, "зрадів як ніколи в житті": " У мене долоня була на місці!!! Розпанаханим до кістки був лише один палець! Тобі не передати тієї радости, яку я тоді пережив!".

Грузин пригадує, як свого часу доволі часто подорожував країнами Європи. Коли завели з ним мову про Вірменію, згадав, як вірменські прикордонники навмисно поставили в закордонному паспорті на печать про перетин турецького кордону свою печать, хоча це робити їм заборонено. Пізніше мав із тим накладанням печаті однієї країни на другу проблеми. У моїй з ним розмові припустили, що такого вірменські митні служби не зробили б у російському паспорті...

Грузин розповідає, що ніколи у чоловічому колективі грузинів не обговорюватимуть дівчину, навіть якщо вона є легкої поведінки, адже не одна така дівчина змінила своє життя на краще, створила родину, стала чудовою мамою і вірною дружиною. І говорити про таку дівчину зараз у непристойному тоні - це вже глибоко помилятися в її кращому майбутньому.

Якось грузин подорожував Бельгією. До слова: з усіх країн Європи, де бував, вона сподобалась найбільше. Того часу був невиправним любителем "Кока-коли". Посеред вулиці здолала спрага, магазинів поряд не було. Очі маніакально вишукували поживний напій. За скляними дверима якогось офісного будинку на першому поверсі побачив холодильник-вітрину з "Пепсі". Завітав і мало не з порогу запитав: чи можна купити напій та скільки коштує? Там стояли напої у різній тарі: 0,5 л; 1 л; 2 л. Один із менеджерів без запису відповів, що все в одній ціні - 2€. Грузин попросив 2 штуки й узяв. Як платити 4€, менеджер повертає йому здачу в 2€. Інші працівники на такі фінансові комбінації усміхаються. Грузин приходить у певне нерозуміння, насторожується, дякує і йде. Той запевняє, що все правильно. Уже біля виходу, менеджер зве його до себе і з гумором пояснює, що всі напої в холодильнику на їхньому офісі - безкоштовно, повертаючи решту євро.

Грузин каже: "На мою думку хороші люди не повинні працювати! От ти і я - дуже хороші люди! Чому ми маємо так (важко) робити? Так як ми, так має робити наш бригадир, який одягнув два місяці тому нову камізельку і вилискує нею досихпір, узагалі не в порівняння з нашими. Хороша людина не заслуговує такої праці - хорошій (душею) людині і фізично має бути добре! Так я думаю!"

Все більше приїжджають до Польщі узбеків. У кожного свої очікування від роботи та Європи цілком. Один з них розповів, як його дід дійшов до Берліна і по війні затримався там на два роки і повернувся у рідні харезмські краї. Між слів згадував, що має в Німеччині дитину... У мене викликала ця історія згадки в історії про ґвалтування солдатами червоної армії німецьких жінок. На противагу моїм припущенням, в узбека подвиги діда викликали певний піїтет.

Видно, що з попередньої історії, такий випадок був не поодиноким і доволі локальним, як для статистики. Цей же узбек розповів другу історію. Якось у дев'яності до їхнього села у Хорезмській області Узбекістану приїхав старий німець. Він шукав свою рідню і знайшов її у їхньому селі. Дуже хотів на старість років допомогти місцевому населенню фінансово, але в конкретному проєкті. Того часу кожного дня вимикали для всіх світло. Зауважив на тому і що поряд тече річка, на якій можна було б побудувати ГЕС для потреб цього села. Історія тих часів подібна до українських. Всі його наміри посипалися на чиновницьких порогах і тогочасній бюрократії. У їхньому селі ГЕС так і не постав, але у всіх залишилась спогади про того німця.

Зчепилися між собою спочатку в словесному діалозі, а згодом і рукоприкладному грузин і узбек. Узбека зачепило те, що грузин безвідповідально відноситься до організації своєї праці, а грузина - те, що узбек намірився критикувати його моральні якості.
- Не тобі судити про мою совість! - каже грузин.
- А я хочу, щоб ти брав для себе свій інструмент і не позичав у інших, а як узяв у когось - повертав на місце і не казав: "прийди, сам забери!" - наголошує узбек.

Таджик приїхав до Польщі. Питаємо: невже у вас там так погано? Розповідає, що більшою мірою, поки був молодим, працював у росії та в Туреччині. Після чого батько сказав: "треба одружуватися" і він одружився. Має трьох синів. Причина приїзду до Польщі: "Треба заробити на весілля". Питаємо: чи вже є наречена і скільки старшому років? Відповідь приголомшила: "Пішов у п'ятий клас!" Слово за слово: одружуються рано, мало не по закінченню школи, отже, гроші треба збирати вже: нареченій - золото, плюс - накрити столи: перший день у молодого, другий у молодої. "Гуляють всі" - десь на 200 чоловік, і головна ага "на плечі молодого". Отож, татко вже "завойовує" трудовими руками Європу.

Питаємо таджика: чи мають у себе в Таджикистані розмови на тему різниці кольору шкіри? Зауважив, що в них дійсно є більш темні аніж він. І розмови, хоча й з гумором, але існують. На що українець висловив алюзію на тему заборони чорного кольору в шахах і шашках: голубий або синій не можна, адже образиш геїв, рожевий - лесбіянок, жовтий - як не "людей сонця" так китаців, червоний - корінні народи Америки, залишається зелений... (пауза) поки земляни не вступили в контакт із інопланетянами.

Поляк каже: "Jestem taki głodny, co zjadłbym konia!". Після праці колега звертається  до нього з вигаданою історією: "Rafałe, jechałem do ciebie i widziałem na drodze cztery kopyta. Chyba nie zdążył?..".

Спілкувався з колегами про новий об'єкт, працівників, яких вони знали, а я ні. Також про відповідального про безпеку та охорону праці. У тому контексті спогадів колега згадав працівницю "BHP" (bezpieczeństwo i higiena pracy), а разом із тим трагічний випадок на виробництві - "самогубство".
На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року, чоловік захотів на фронт, але, як колишній військовий авіації - на посаду льотчика. Йому було відмовлено, адже мав проблеми з зором. Без затребуваності у фаху, приїхав до Польщі, оформився на роботу. У перший же день праці, замкнувся в контейнері, дістав велику "болгарку" (шліфувальна кутова машина) і приставив собі до горла...
Трагедію списали не на ймовірну депресію (втрату в житті сенсу), а на "необережне поводження з інструментом.
Навіть так війна забирає життя!

Якось в Харкові "крутелики", аби розважитись, знайшли одного бомжа і запропонували 100 баксів з умовою, що прокатають його на верху легкової машин "з метрів десять". Гроші мали важливий аргумент.
Тут пригадується пісня на слова Юрія Андруховича у виконанні гурту "Мертвий півень": "Сто баксів на місяць...".
Прокатали його по головній вулиці через усе місто на повній швидкості. Кричав, як ні в себе... Коли зупинились, спитали: "Ну що, ще сто баксів і їдемо назад?..". Реакцію і відповідь була передбачувана.

Колега згадує своє комуністичне минуле: як прийняли першим з класу в жовтенята, пізніше, так само першим - в піонери, в комсомол прийняли "добровільно-примусово" усім класом, а коли вирішили його обрати головою дружини, чотири дні наче ходив у школу, брав у рюкзак картоплю, сірники і йшов на природу палити вогнище і смажити осінню бульбу. Головою комсомольської дружини обрали дівчину зі старшого класу. Якось її зґвалтували якісь ублюдки і вона "від сорому" змушена була виїхати з міста. Так, компартія не знала, що можуть існувати не лише фізичні, але й психологічні дитячі травми.
10.11.23

Колега учився на флориста, не так для себе, як для "корочки". Зауважив, що під час навчання була певна кількість чоловіків і у всіх, як не бралися за квіти й не складали їх, щоразу виходило "на п'ять". Викладач просто дивувалась їхньому вмінню. Сам навіть каже: "Дивлюсь на квіти, а тут "раз" і в голові ідея, як вони мають виглядати! І звідки воно це береться?..". Я ж кажу: "Просто вони не знають, що принаймні у тебе є "база" - конструювання металевих кабельних трас під електропроводку". Сміється: "Отож!".
13.11.23

Колега живе у хостелі. Відзначає там присутність великої кількости жінок. Якогось дня, після спільної вечері, розгорілась гаряча дискусія, пов'язана з наслідками війни. Одна жіночка зі західної частини України пожаліла свою маму, яка "терпить" сирени, на що інші, зі східних областей, накинулись на неї, показуючи фото знищеного житла: квартир і будинків.
У кожного свій больовий рівень розуміння горя. Тим печальніше, що він може бути різним по відношенню до себе та інших.
14.11.23

Дружина читає польську українцям. Вивчають тему в якій згадуються "школа", "відпочинок", "день вагаровіча" (польське студентське свято "прогулу уроків"). Одна дівчина з учнів курсу згадала, як в учнівські роки прогулювала школу хоча б раз на тиждень: для своєї мами збиралась як до школи, а далі йшла куди хотіла. Для вчителів завжди мала аргументи, більш пов'язані зі здоров'ям. Одного разу так нажалілась в школі на біль у животі, що викликали швидку, завезли в лікарню, вирізали апендицит.. У дорослому віці зізналась мамі, що того дня насправді їй не болів живіт і в оперативному втручанні не було потреби.
14.11.23

Керівництво попросило звіт. Починаю його робити. Колега жартує: "Скопіюй дворічної давности! Якби було з чого... Але я на повному серйозі!" Продовжує: "Колись працював менеджером. Робили щоденні звіти. Якось пішли продажі "не зовсім". Вирішив, аби не заморочуватися, узяти звіт дворічної давности і перенести в нову таблицю... Відіслав, а у відповідь - мовчок! Зеров так само наступного дня. Тоді ж зрозумів, що ці звіти ніхто не читає! А знаєш, для чого вони створені? Аби підлеглих тримати в постійному напруженні!".
22.11.23

Старший бригадир віком років за 60 виконує роботу голими руками. Хоча й керівник, але не цурається показати, як робити краще. Для багатьох в роботі видається трохи дивним, зокрема метушливим і заклопотаним. Час від часу приходить із побитими пальцями. Раз із зі мною вигинав  беднарку так, що збив палець... Питаю, чому ж не носиш рукавиць? Відповідь була проста, "як двері": "Не матиму відчуття того, що роблю!". Подумки: навіть і не заздрю таким відчуттям - аж до крови!
24.11.23

Історія розказана поляком. Передісторією став отриманий мною інший досвід. Свого часу я, будучи в праці, став свідком, як один поляк передчасно але вже критично оцінив дії другого, вказавши на його містечкове походження, не реґіональне, адже оповідач, і той на кого було висловлене критичне судження, походили з одного регіону. Спілкуючись на цю тему ж іншим поляком, уже по місяцях по тій події, дізнався, що причина лежить у колись давньому розподілу Польщі на різні землі між різними імперіями, зокрема кордонами між ними ставали річки, гори, або інші географічні перепони. У випадку цієї історії, мови йшла про річку. Розкриваючи суть такого ставлення, навів приклад з попередньої роботи, коли їхній шеф, аби зблизити колектив, вирішив провести спільну зустріч із тематичними розмовами. На тій зустрічі хтось розповів якби регіональну легенду: "Сидів на березі річки Бог і вирізав із дерева людей. Гарних "людкув" залишав біля себе, а гірших перекидав на інший берег річки." - На що інший колега з тієї вечірки спитав у "байкаря": "А по яку сторону річки сидів Бог?". Всі розсміялись, на чому "диспут" на тему реґіональних розбіжностей був вичерпаний.
14.12.23

З переказаного: "Сидять хлопці на роботі і нудяться: немає що робити. Один з них намалював на стіні "точку втику". Тепер у всіх життя наповнилось певним сенсом.."
15.12.23

Десь у 2018 році їхав з України в Польщу. Сидів в автобусі разом зі старшою жіночкою. З пів дороги розговорились. Виявилось, що працює нянькою і не просто в Польщі, а в родині, чия дитина отримує полімовну освіту: польською, французькою, англійською та російською. Мама дитини - полька, батько - француз. Її задача, як няні: догляд за дитиною з уживанням російської мови. Мене тоді це подивувало, але - не прокоментував: ця жіночка зі західної частини України зі мною чудово спілкується українською, в тій родині має це робити російською? Більшою мірою перебувала з дитиною не так у Польщі, як у Франції. Французька мова була для малого базовою. Більшу частину своєї праці проводила з дитиною саме там. Поміж не такої ж багатослівної розповіді, адже розмови люблю спонукати більше зі свого боку, поміж тексту зрозумів, що жодна Франція чи Польща не прирівняється з тією Україною, до якої повертається і колись повернеться назавжди... Але чомусь виходить дещо гірко: що одні мають шахи, а інші у них грають..
26.12.23

© Олег Левченко, 2023.

Портрети slbkt 2023 (шкіци)

АХЛАМОН

У нього була світла ідея: зібрати з металобрухту різних запчастин мотоцикл і зробити турне по Білорусі.  Втілив мрію в реальність. Своє творіння назвав "Ахламон". 

СМАК ЩАСТЯ

Колега має підвищену кислотність у шлунку. Любить каву, а як наслідок: відчуває печію. Дієти, як такої немає, адже ніщо інше не справляє такий неприємний ефект. Нервує, коли в кишені не знаходить тамуючі пігулки. 

Кажу: "Тоді не пий каву!" 

Він: "Ні, такого не буде!" 

Подумки: "От і маєш по колу: Кава - Смак... - Ліки - ...щастя!/?"

БЕЗПЕЧНА ВИСОТА

Питаю колегу: 

- Як вчора пройшло "BHP" (з польської "безпека та гіґієна праці")? Знову, як і віддавна, знайомий нам лектор розповідав про "безпечну висоту"? 

Іронія прозвучала миттєво: 

- Що значить безпечна висота? Ось мій односельчанин вийшов погодувати пса, який від щастя почав бігати навколо нього, обмотав йому ноги, а той упав... ще й прямо головою об кілок, до якого був припнутий ланцюг... От і висота! 

Тему доповнив спогадом про якогось Олега з Молдови, який стверджував: "Якщо людина вже перестала боятися висоти, значить їй там не місце: рано чи пізно з неї впаде!"

МАЛЮНОК КАВИ

Є певна категорія людей "Із малюнком випотої кави на вустах". Не облизуючи кутики вуст, вони виглядають дещо смішно - в залежності від діаметру чашки, з якої пили. Такі люди ще полюбляють під каву закурити, зберігаючи на вустах смак гіркоти і кислинки "антиоксиданту".  Коли такі люди багато говорять, то виникає у кутиках уст пінка, яка осідає присохлістю, як та ж кава. В таких людях присутня якась внутрішня метушливість, тремтіння рук, що компенсують певним тамуванням лишніх рухів тіла, надаючи тому дивних рис призабутої інтелігенції.

ТРІО КУРД: "НЕ МІЙ ТРАНСПОРТ!"

Сів чоловік у свою машину: "А де моя дружина?" - адже, коли виходив, залишилась на нього чекати! - "Хтось вкрав? Тоді де ж сліди злочину?..". Озирається по сторонах, а в сусідньому ідентичному авто сидить його жінка і показує пальцем біля скроні. "Курде!"

Сів чоловік у свою машину. Пробує завести, але від мотора зеро емоцій! Інтуїція підказує, що з машиною є якийсь підстава. Розглядається по сторонах: на дзеркалі висять ароматичні кубики, підсунуте сидіння, дзеркала виставлені на іншу висоту... "Курде, не моє авто!"

Підходить чоловік до своєї машини. Вже дістав ключі. Дивиться до вікна, а там сидить незнайома жіночка у якої раптово вираз обличчя змінюється за його стрімкістю "дістати звідти нахабу, що вперлась у його машину"!.. "Курде... це ж не мій транспорт!"

СИЛА ВОЛІ

У чоловіка трусяться руки чи то від алкоголю чи хвороби Паркенсона. Але як спеціаліст-зварювальник стане і зробить усім на диво шов рівнюсіньким, "як під лінійочку". От що значить концентрація волі!

КОЛИ СЛОВЕСНО - НЕ ТАК ПЕРЕКОНЛИВО 

Біля свого села односельчани окультурили кар'єр: позбирали сміття, дещо вивезли, дещо спалили. Навели лад на пляжі. Поставили таблички, аби приїжджі з навколишніх міст не смітили, прибирали за собою. Періодично з громади спеціально навідувались по двоє чоловіків, аби прослідкувати за дотриманням чистоти. Хоча все облаштували для того, щоб сміття збиралося в одному місці - поставили на ТПВ колодязьний круг - все одно помічали, як люди жбурляли пляшки в кущі, у водойму, залишали все, як їли, не поприбиравши за собою. Одного разу "представники громадського контролю" зустріли компанію, яка полишила на піску пляшки з випитого. Уже й рушили неохайники до виїзду. На тому їх і зупинили. Попросили разів із два поприбирати за собою. Не дійшло... якась пасажирка з цієї компанії відповіла на прохання нечемними словами: піти далеко звідси... Отже, вирішили проігнорувати! У відповідь пострілами з рушниці отримали пошкоджені колеса разом із дисками. Розголос про подію прокотився швидко. Сміття почали збирати як і належить: відповідно за вказаними табличками у визначених місцях, складати акуратно в пакети, навіть забирати з собою. "Це коли словесно - не так переконливо!"

КУЛЬТУРНА ПРИЧЕТНІСТЬ

Колега (українець) тривалий час у своєму житті працював перервами в росії. Було що й Білорусі та Казахстані. Коли зараз у Польщі згадує давні приклади в роботі, то формулює речення так, наче в його житті відсутня лінія культурного розмежування за національною ідентифікацією: "у нас в росії". Якщо трапляється так, що розповідає історію між поляками, вони на цю фразу аж сіпаються і перезираються між собою. Хоча знають, що хлопець з України, говорить українською, старається на польській, засуджує війну, але за цією однією словесною формою, стверджує, що культурне співіснування в минулому - не виліковне.

ГОЛОВНЕ - НЕ ПРОҐАВИТИ ПИВО...

Колега з дружиною приїхали в Польщу. Разом із житлом отримали від власника доступ до земельної ділянки. Вирішили посадити городину, як і на своїй земельній ділянці в Україні: кріп, огірки, помідори тощо. Доглядали, сапали, поливали... Як одного дня приходять, а замість зелені - голі патички. Мало не за одну ніч все з'їли равлики! Сумне видовище - сидять і дожовують... Обговорюють чоловіки цю подію, адже в Україні з таким не стикались. Один каже про якісь зелені кульки, які варто було купити, інший про сіль, третій про пиво в тазику. Й останній з "винахідництва" зауважує: головне - не проґавити згадане пиво з назбираними слимаками і винести геть подалі з городу. Адже, продовжує вже з власного досвіду: достатньо тижня, як не з'явитися на городі, усі равлики разом із пивом будуть смердіти так, що "гноївка буде, як булка з маслом!"

ЩОМІСЯЧНИЙ АБОНЕМЕНТ

Розповідає поляк свою життєву історію про те, як певний період працював у Німеччині. Про те, як і для будь-кого іншого незнання іноземної мови завжди обмежує вирішення багатьох питань. Але завжди є "але"! Якогось разу треба було йому вирішити справу в офісі німецької компанії, на яку працювали. Знав, що один "якби керівник" але зі статусом "простого працівника" вирішує усі справи на фірмі, беручи гроші зі своїх колег за своє знання німецької. Маючи якусь невелику справу, вирішив, що зможе розв'язати проблему "на бюро" самостійно. На своє здивування зустрів там польку, яка безпосередньо і займалась вирішенням усіх питань, дотичних до робітників, таких, як він. Коли прийшов до колег і розповів, що на офісі є людина, яка спілкується рідною мовою і допомагає вирішувати усі питання, адже це її робота. Несподівано для себе виявив більшу глибину ницости згаданого героя, що брав зі своїх колег гроші: він їх брав не спорадично, а регулярно, як щомісячний абонемент: вісім років по 15€ з кожного! Підсумовуючи приблизно так: "А тепер можете уявити, як хлопці йому відсипали "на горіхи"..."

ДВА СВІТИ

Колега вмикає в авто музику. Переважно грає російська. Час від часу співає Віктор Цой. Його творчість за останні роки мені нагадує закатованого та вбитого російськими військовими українського поета та прозаїка, учасника АТО Володимира Вакуленка-К., якого багато читав у ФБ, листувались щодо творчих проєктів. Деякі його твори публікував у часописі, який видавав. Так от, свого часу, ще до повномасштабної війни росії проти України, в українському музичному просторі постала дискусія: ми слухаємо російських виконавців, які нам подобаються, не зважаючи на окупаційну політику росії чи ні? Тоді Володимир зайняв жорстку позицію: назвав усіх російськомовних виконавців, яких любить, і ствердив, що більше їх ніколи не слухатиме, обґрунтувавши свій вибір. Володимир без сумніву вірив у щасливу Україну. Як і багато українців, свій вибір оплатив кров'ю!

"ЧИСТО ТАМ, ДЕ НЕ СМІТЯТЬ!"

Колега розповідає, як його дружина прибирала в одній польській хаті, в якій живе пес: "Стільки бруду ще ніколи не бачила!" Продовжили розмову за акуратність поляків. Прийшли висновку, що смітять не гірше і не краще за українців, просто за картинкою чистоти можна побачити і зрозуміти, що є служби, де одні належно контролюють, а інші належно прибирають. Звідти й можна почути одиничні виправдання нехлюйства: "А... поприбирають!" Найбільше це стосується колективного уживання столу, посуду, умивальника, душу... Звісно, можна й знайти дієві написи над унітазом, наприклад: "Будь, як ніндзя - не залишай по собі слідів!" Найбільше бісить колегу виняткові зауваження з боку якогось поляка, який акцентує на чистоплотності українців, вихоплюючи виняткові моменти з чужої праці. Користуємось спільною для сервісантів їдальнею. Одразу видно, як кожен миє за собою посуд. "Зверни увагу! - продовжує колега, - як керівництво залишає по собі брудний посуд, полишаючи в умивальнику! Простий робітник за собою миє, а за начальством робить прибиральниця. Для того треба мати виняткові критерії судження: "Чи не за це їй платять гроші?..".

У КОНТЕКСТІ ВІДСУТНОСТИ СТРАХУ

Розповідаю колезі, як цим літом після сильної зливи залило сусідів. Доповнює, як після тієї ж зливи, в іншому районі міста його дружина помагала прибирати наслідки такої повені вже не однієї хати. В контексті того пригадує, як у неї також був подібний інцидент, але вже більших масштабів на підприємстві, де працювала в охороні. Тоді рівень води піднявся на пів метра, зупинившись в кількох сантиметрах до підлоги сторожового будиночка. Далі згадує дитинство, як лазили з хлопцями по каналізаційних трубах з повний зріст людини. Пригадав, як вже дорослим, шукаючи де справити малу нужду, увійшов до тієї самої "забутої" труби: "Як ми взагалі могли там лазити: вода, бруд, можливі гази метану, як дитиною всього цього не розуміли?"... У контексті відсутности страху від незнання можливої небезпеки, згадав, як дітьми лазили по пісочному кар'єру, у якому був доволі крутий схил, і робили в ньому лази. "Якби ж той схил сповз, нас би там вже не знайшли!" І тут з усієї цієї історії спогадів нарешті з'являється найцікавіше: "Пораючись у тому піску, знайшли велику кістку - метрів три, яку так і не змогли відкопати. Під власною вагою вона обламалась на кілька кавалків. Дещо з уламків забрали ми з собою, адже чотири кілометра від кар'єра до дому ніхто нести таке велике не буде!". Тоді діти навіть і не знали, що це могла бути кістка якогось мамонта!.. а мо' динозавра?

"ХВАЛА ВАМ, ПРАЦЬОВИТІ ПОЛІЦІЯНТИ"

Поляк розповідає, що мав авто подібне до поліції. Якогось дня хтось на ньому написав: HWDP. Звісно, ця абревіатура тлумачиться доволі непристойно. Пристойний - звучить шановно: "Hwała wam, dzielni policjanci".

ПОБАЧИТИ ПАРИЖ...

Колега розповідає: поїхала знайома в Париж, все життя мріяла!!! Розчарувалась, побачивши усю "чарівність" відсутньої санітарії: бруд, сморід, невмовкаючі протести, розгардіяш, задзюрені вулички... Наприклад, відсутність біотуалетів, завбачливо зроблено для того, аби мітингарі їх не перекидали. Села та містечка навпаки - зачарували чистотою та охайністю. Зробила висновок: краще б туди - у той Париж - і не їхала!!! Тепер фраза: "От, що значить "Побачити Париж і померти!"" - набула зовсім іншого звучання.

СЕЗОН НА ПОСЛУГИ

Почув польське прислів'я, але не знайшов дослівний приклад в інтернеті: "Taki z ciebie starzec, jak marzec pokarze". Згадав, як колись давно спілкувався по роботі з працівником ритуальної столової. Виявляється, що в їхній праці також є сезони, зокрема з року в рік піком є початок весни - березень (marzec). Як зауважив співрозмовник, факторами ризику є критична зміна погодніх умов, авітаміноз, початок підвищеної активности. А за аналогією зі згаданим прислів'ям, можна уявити й таке, що саме в березні наша планета, обертаючись навколо Сонця, торкається воріт Раю. Отож, легко зістрибнути на омріяному пероні..

"РЕКЛАМА - РУШІЙ ПРОГРЕСУ"

Чоловік переповідає чужу історію, як злодії "вичистили" житло в багатоквартирному будинку. Хто найзаможніший? - несвідомо "злили" мешканці того ж дому. Злодії, розносячи рекламні буклетики до кожних дверей, прослідкували, хто і коли виходить із квартир, коли повертається. І все було максимально очевидним по відбору тих оголошень з ручок та шпарин вхідних дверей. Одного дня чоловік прийшов до під'їзду свого дому, на зустріч несли якість меблі. Мимохідь подумалось, що "фотелік", який виносять із ліфта, щось йому нагадує - навіть притримав двері... Коли піднявся на свій поверх і зайшов у квартиру, виявив, що його... обікрали. Збагнув, що той "фотелік" був останнім, що винесли з меблів... Миттю скочив до вікна. Крізь яке лише помітив білий кузов, який неквапом поїхав від їхнього дому... Які там номерні знаки з висоти пташиного лету?

M'ORKY

Letity tym čortam u peklo,

Ti duši varti - ni hroša.

Šče kozenȷa tako ne meklo,

Ščo vartuvalo b za jahnȷa!

НЕЙМОВІРНА ДИТЯЧА ПАМ'ЯТЬ 

Пригадується історія, побачена давно по телевізії: син померлого режисера наново відтворив театральну виставу (якщо точно, мова навіть йшла про оперету) з усіма мізансценами, костюмами, рухами акторів, поставлену його батьком на сцені років з 20-30 тому. Хоча зберігся текст сценарію, сплило доволі часу, щоб старі актори могли детально все пам'ятати, а нові - щось знати, як то було раніше.  Про таку виставу можна вже було й не згадувати! Але син режисера, що ходив із малечку разом із батьком на усі репетиції, завдяки дитячій пам'яті, запам'ятав її так, що актори-старожили самі дивувалися точності відтворення. Виявляється, що дитяча пам'ять приховує неймовірне! На плакаті "оновленої" старої вистави залишилось незмінне прізвище режисера але з ім'ям його сина.

"ЗАКОНІВ ФІЗИКИ НЕ ВИВЧАВ..."

Звертається до мене колега поляк: не забувай, що у нас на Великдень існує "поливаний понеділок"... (засторігає) і тієї ж миті згадує, як колись юнаками біля свого під'їзду поливали перехожих дівчат. Того дня це не сподобалось одному "чулю", який мешкав на восьмому поверсі і йому в "голову" прийшла "геніальна" ідея: він вирішив полити водою самих хлопців. А щоб це було ефективніше і вода долетіла до землі, набрав її у пакет і скинув... Звісно, всі знали, що в школі він толком не вчився, законів фізики не вивчав, асоціативне мислення явно було відсутнє... Отже, "стоїмо ми з долу, поливаємо дівчат і раптом чуємо якийсь "гуп"! Одразу й не зрозуміли, дивимось, а біля нас, в метрах трьох-п'яти у авта дах прогнувся прямо всередину салону, так, що "тапіцерки" повідлітали. Той дурень трапив у машину свого сусіда. Так, він вигнув дах тієї машини на місце, ногами - зсередини салона. Авто раритетне, сліди від каркасу так і лишилися примітними. Але, на хвилиночку: якби той пакет впав би комусь з нас на голову?.."

ЛЮБОВ ПРИХОДИТЬ НЕ ОДРАЗУ

Зварювальник років 50 з любов'ю і захопленням розповідає про свій досвід, згадує, як вчиився в ПТУ, в якому майстер з виробничого навчання сам не вмів варити і не міг навчити інших. Хоча з теорії відучився на відмінно, як висновок: з практики щоразу мав брак досвіду. Варив різні метали різними вітчизняними електродами, але не все вдавалося так, як хотів би: завжди виставляв для себе певну планку якости виконаних робіт. Коли бачив на різних будовах зварені шви, зроблені невідомими майстрами-"золоті руки" - подумки заздрив. Якогось разу йому принесли замовлення і оформили полишені по завершенню якоїсь будови японські електроди. Коли він їх спробував, підсумував: "Лише на третьому році професійного досвіду, саме із цими електродами, я відчув себе зварювальником!" - смачно мені описуючи, як лягав шов, як ніжно відшаровувалась скоринка нагару, а в моменті останньої "краплі" вона відпадала, наче тендітна стеблинка.

Називають поляки одного колегу "страйкарем". Коли не було звиклої роботи по 10 годин і робочих субот, а лише будні та всі по 8 годин, вирішили підняти питання про підвищення платні перед керівництвом. Організували "страйк". У свою ж чергу начальство не ухилилось від реакції і поставило питання на зборах із працівниками лаконічно: 

- Що ви хочете?

У відповідь прозвучали різні думки, а найголовнішим виявилась:

- Більше годин! - від згаданого "страйкаря".

- Може хочете підвищення до зарплати?

(Це означає: менше працюєш, але більше заробляєш).

- Ні, хочемо більше праці!.. - в пориві словесної ейфорії настоював "персонаж".

Його колеги не на жарт "прозріли" від "підступних" намірів колеги.

P.S. Більшість поляків про те і мріють, аби менше працювати, а отримувати більшу зарплату. Дарма, що підвищення до заробітної плати не співмірне зі заробітками, які отримує працівник, маючи надгодини. Отже, мотиваційна система: "скільки заробив, стільки й маєш" - більш дієва для заангажованих у працю, аніж ув інтереси поза нею.

Січень - травень 2023 р.

Сила бажання випити!

По телевізії пройшла історія, як жінка накрутила своєму чоловікові гайку на прутня. Зі згадкою цієї історії в чоловічому колективі, один колега пригадав іншу історію, свідком якої був його знайомий.

- Отже, слухай! Ти знаєш залізну бочку на 200 л?
- Яка це?
- В яку заливають паливно-мастильні матеріали? Там ще крижечка, показує пальцями розмір, - накручується?
- Ага, наче зрозумів! - В очікуванні продовження, стверджує колега.
- Так от, мужики бухали й у них закінчилась горілка. Один з них каже, що виставить на стіл три літри, якщо знайдеться сміливець і засуне свої яйця в отвір цієї 200-літрової бочки. І не повіриш: знайшовся! І засунув...
- (Мовчазна пауза).
- Далі розповідати?.. І не зміг висунути, як в анекдоті про лампочку в роті. А що далі було: викликали МЧС, швидку... Довелось цю бочку розрізати... А-а, як він вищав! І розумієш, ну ніяк не було іншої можливости, тільки із середини пальчиком, - показує, якби допомагаючи горе-бідоласі... Видно, після цього він взагалі забув, що стало рушійною силою до цього вчинку.
- От, що значить сила бажання випити!

- Ну що? - Хоч би що! (діалог з колегами)

Спілкувався з колегою, який щоразу питав у мене: "Ну що?" Я шукав різні варіанти відповіді, які його не задовільняли. Якогось дня, програючи сценарій із його запитанням, я спробував його випередити: "Ну що?.." На що він усміхнувся і відповів: "Хоч би що! Хоч би як! Хоч би де!"
Іншого разу в іншому колективі якось невимушено питаю колегу: "Ну що?" А він мені раптом відповідає: "Хоч би що!" Я подивований знайомою мені відповідю і розповідаю про діалог з іншим колегою з Дніпра. На що він мені, як криворіжець, каже: "О-о... Так у нас всі кажуть!", а інший з того ж регіону додає, що "У нас можуть на питання: "Хоч би що!" відповісти: "Так що, бігти?"