Віктор Уколов. "Міф - нібито українська влада (Порошенко) відповідальна за Іловайськ"

Розберемо ще один міф - нібито українська влада (Порошенко) відповідальна за Іловайськ. Від перших днів ворожа пропаганда заперечувала втручання російських військових, як вони казали, у внутрішній громадянський конфлікт в Україні. Втім, було неможливо приховати події кінця серпня 2014 року, коли російська армія з важкої технікою перейшла кордон і оточила легко озброєних добровольців під Іловайськом. Тоді замість приховування уього факту ворожа пропаганда обрала інший спосіб відволікання уваги – створення кількох скандальних звинувачень, які б за рахунок психологічного травмування відтіняли реальних винуватців та організаторів тих подій на другий план. • Українську владу звинуватили у свідомому знищення добробатів, які нібито спеціально було зібрані в одному місці. • Українську владу звинуватили у відсутності техніки, які нібито забрано на парад до Києва. • Українську владу звинуватили… навіть у розстрілі росіянами колони українських військових. Те, що деталі цієї штучно намальованої картини, не співпадали з реальністю – нікого не цікавило. Втрати були настільки значними, що емоції заважали мислити тверезо. • Далеко не всі добробати потрапили у пастку під Іловайськом. Найбільші з них Азов та Айдар там не були. В Іловайськ висунулись лише ті підрозділи, спонсорами яких був Коломойський та Корбан. Пізніше були версії, що олігарха цікавило встановити контроль за Зуєвською ГРЕС. • Добробати не володіли важкою технікою. Не перебуваючи у структурі ЗСУ, вони ніяк не могли взяти на баланс, наприклад, танк вартістю мільйони доларів, а тим більше списати його у випадку підбиття ворогом. Тому ні забрати техніку від них в Київ на парад, ні надати її з параду в Іловайськ було просто неможливо. • Оточення не сталося б, якби російська армія не перейшла кордон. Бандити ДНР просто не володіли такими засобами, щоб самостійно утворити в Іловайську котел. На жаль кілька українських підрозділів, між кордоном та Іловайськом, побачивши танки у бронеколоні ворога, втекли з дороги, не прийнявши бою і не попередивши командування про наступ ворога. Безумовно провина у загибелі легко озброєних українських захисників під Іловайськом повністю лежить на путіні та, частково, на попередніх президентах і прем’єрах, які дозволили скоротити українську армію, фактично розваливши її і розпродавши майно. • Протягом років Іловайськ використовувався для систематичного знищення довіри до української влади та командування ЗСУ. Постійним спекуляціям поклав край лише мітинг ветеранів добробатів біля посольства росії у 2018 році, який було проілюстровано встановленням сотень білих хрестів, облитих червоною фарбою.

@Serhii_Sokolov

30 лип. 2024

Джерело: "Х".

Звіт @rusi про наш контрнаступ на Запоріжжі

Отже, звіт 

@rusi про наш контрнаступ на Запоріжжі. Який був план, як проходив і чому провалився. Тред із основними пунктами цього дослідження + трохи власних спостережень👇

1/ Україна готувала наступ одразу на 5 напрямках:

1. Форсування Дніпра на Херсонщині

2. Удар на Василівку на Запоріжжі із заходом у бік Енергодару та ЗАЕС

3. Удар з Оріхіва на Токмак та Мелітополь

4. Удар з Великої Новосілки в напрямку Бердянська

5. Контратака на Бахмут

2/ Нескладно здогадатися, який напрямок був основним, а які допоміжними. Звісно, це наступ на Токмак та Мелітополь, тому ще це був найкоротший шлях до Азовського моря, щоб розірвати російський сухопутний коридор до Криму.

3/ Але після підриву Каховської ГЕС напрямок із форсуванням Дніпра відпав. Про нього забули, але, як виявилось, ненадовго. Операцію зі створення плацдарму в Кринках у звіті не аналізували, бо це окрема історія. На жаль, трагічна.

4/ Для наступу на Токмак-Мелітополь Україна підготувала 12 бригад. Вони мали прорвати ділянку фронту шириною 30 кілометрів, протягом 7 днів оточити Токмак і швидко рушити далі в бік Мелітополя. За планом, швидкий темп просування не дозволив би росіянам перекинути резерви.

5/ Для цієї атаки Україна підготувала 9 та 10 армійські корпуси, а також угруповання «Марун», яке складалося з бригад ДШВ. Саме в складі «Маруну» я разом зі своїми бійцями виїхали на Запоріжжя, але трохи пізніше.

6/ 9 армійський корпус пішов у бій першим. Але почав зазнавати втрат, а прорвати оборону швидко не вдалося. 10 армійський корпус почав використовуватися для поповнення втрат в техніці та людях, тому повноцінно у бій так і не вступив. Першочерговий задум провалився.

7/ Тоді Україна скоригувала свої плани і зменшила цілі до взяття Токмака. У цей момент командування вирішувало, чи застосувати «Марун» чи сконцентруватися на інших напрямках. Зрештою, «Марун» таки заїхав на Токмацький напрямок. 1 серпня моя бригада вже почала наступ.

8/ У серпні в цілому все виходило. Мої бійці виконували задачі: віджимали посадки та брали полонених. Наприклад, ось кілька шевронів полонених росіян. В одного навіть був іменний ніж із підписом «от мера города Пятигорск». А ще тисячі рублів готівкою. Нащо – неясно.

9/ Тоді ж у серпні нарешті домучили та звільнили Роботино. І моя бригада навіть трошки заходила в Новопрокопівку – наступне село по дорозі на Токмак. Але закріпитися там не вийшло. Це, мабуть, найбільш крайні точки, куди зміг дійти удар на Токмак-Мелітополь.

10/ У вересні ж наступ зупинився. Ми майже дійшли до «зубів дракона», але далі просунутися не могли. Росіяни збудували лінію оборони на висотах, і з цих висот мінометами та танками розбирали малі штурмові групи, якими ми тоді працювали. Почалися провальні штурми із втратами.

11/ Аналітики пишуть, що Україна почала усвідомлювати, що наступ провалюється. Тому почала перекидати резерви туди, де виходило. Наприклад, під Бахмут. Зі свого досвіду можу сказати, що нам це стало ясно десь у вересні. Але безуспішні штурми продовжувалися аж до листопада.

12/ Остання спроба дати імпульс наступу на Запоріжжі – це висадка в Кринках у жовтні. Таким чином нібито хотіли вдарити у фланг і відволікти сили. Але у нас під Оріховом у той момент сил вже майже не було. Тому ця операція нічого і не дала.

13/ Отже, чому контрнаступ провалився?

По-перше, нестача техніки та снарядів. Коли росія в 2022 році почала мобілізацію економіки та людей, Захід не вжив жодних заходів для розбудови своєї оборонної промисловості. У результаті вони не могли покрити потреби України.

14/ З приводу техніки, то Захід запізнювався із поставками. До початку наступу в Україну прибула лише частина обіцяної техніки. Більшість бригад або не отримали, що мали, або майже не мали часу на тренування на цій техніці. У результаті бригади були недостатньо готові до атаки.

15/ По-друге, Україна вирішила застосувати в наступі нові бригади, тоді як більш досвідчені займалися обороною та утриманням лінії фронту. Крім цього, Україна створила багато напрямків і розпорошила ресурси замість того, щоб сконцентрувати їх всі в місці основного удару.

16/ Найбільш серйозною помилкою у плануванні аналітики називають те, що Україна могла досягти успіху, якби використала темп і концентрацію ресурсів. Натомість головну ставку зробили на те, що російські війська посипляться, як на Харківщині в 2022 році і станеться обвал фронту.

17/ Але цього не сталося. Перші атаки відбили, темп впав, і росіяни оперативно перекинули резерви. Аналітики пишуть, що на напрямку основного удару росіяни мали приблизно 105 тисяч солдатів.

18/ Ще однією причиною провалу став витік інформації. Росіяни знали, де і коли розпочнеться наступ. Витік інформації був (пам’ятаєте ті документи в Discord). До того ж, росіяни знали, що лише кілька бригад були повноцінно готові до наступу, і відстежували їхні пересування.

19/ Далі там аналітики ще називали багато менших тактичних помилок, які стосувалися підготовки, злагодження військ, використання дронів, РЕБ та артилерії, але це вже буде більш цікаво безпосередньо для військових. Лінк лишаю.

З rusi.org

20/ Що ж відбувається зараз? Зараз стратегія України – це нанесення максимальних втрат росіянам, а не звільнення територій. Росіяни продовжують воювати завдяки великим резервам капіталу, який витрачається на виробництво техніки і зарплати контрактникам.

21/ Тому удари по нафтовій галузі рф підривають її спроможності. А Захід має сильніше стежити за санкціями. Це дозволить, можливо, у якомусь майбутньому, виснажити росіян настільки, щоб бути готовими до нового наступу. Але, як на мене, зараз про це навіть не варто і думати.

Джерело "Х":

Oleksii Yarmolenko

@newsopini

@rusi

22 лип. 2024

Спірін. "Можливо, це комусь збереже здоров'я..."

Ювілею тред. Можливо, це комусь збереже здоров'я, а мій приклад допоможе. Отже, рівно рік тому я опинився в пеклі, виліз з нього і намагаюсь не згадувати.

Коли деокупували Київщину, ми майже перші опинилися в Бучі. В мене не було питань, чи можу брати участь в ексгумації, бо я мав досвід. Вважав шо це мій борг. Від масового поховання до спілкування з рідними вбитих руснею ми пройшли довгий шлях. Можливо я був недостатньо сильним, або не готовим, але всі ці історії про вбивства і катування чомусь залишились в мені. Я не зміг з ними впоратись. Життя більше не здавалось мені важливим, коли його отак можна забрати. Я перестав сприймати людей і став дуже агресивним вв'язувався в бійки просто посеред вулиці, кричав уві сні. Перестав писати тексти, мені здавалось, шо більше нічого немає сенсу. Я кинув роботу свідомо образив всіх, хто мене любив. В червні від мене пішла жінка. Бо жити з таким уєбаном - це прокляття. Коли я залишився сам, я почав падати на дно з швидкістю F16. Вештався по барам, витрачав останні гроші, бо зна як шось заробляв редагуванням і виїжджав на старих знайомствах. Людям, певно, було відверто шкода мене. Виглядав я як вокаліст Крейзі Таун після креку. Я змінював місця роботи одне за одним. В кожному новому місці я ненавидив людей: шо ви, пацюки можете знати про це життя, коли я засинаю подумками із жінкою, яку танком спалила русня. Хибне уявлення про свої інакшість привело мене в місце, де більше не було людей. Ми продовжували робити вже паперову роботу по ідентифікації загиблих, монотонну і скучну, але важливу. Іноді я випадав на тижні. Спав, не міг встати з дивана, замовляв їжу, а іноді по 5 днів майже нічого не їв. Тільки дивився на ці таблиці з обставинами вбивств. Час від часу з'являлись жінки, чи то з жалості, чи то від великого серця, вони намагались мене врятувати. Це спрацьовувало на пару днів, а потім я знов зникав. Малював схеми і вулиці Бучі. Врешті, хтось мені сказав «Як ти всіх заїбав своєю Бучею, це вже минуле». І я заткнувся. Перестав ходити в душ, відповідати на повідомлення, реагувати на цей світ. Іноді виходив на зовні. Одного разу купив водяри якимось безхатченкам і пив з ними до ранку. Найскладнішим видався грудень. Одного ранку я прокинувся і зрозумів, що мені треба допомога. Але кому б я не телефонував, ніхто не хотів мати справу з психом. Я вперше поїхав в лікарню на тиждень. Я майже нічого не пам'ятаю з тих днів. Потужні транки і багато сну. Коли я повернувся, зрозумів шо всесвіт перетравив мене і виплюнув.

Я сидів вдома і думав: як мені жити далі? Не було нікого. Взагалі нікого. І знов почав писати. Огидні, бридкі історії про Донбас. Чим мені було гірше, тим гірше було героям. Вони кололись крокодилом в під'їздах, вішались, вагітніли в 13, потрапляли під машини. Я вбивав цих героїв на аркушах гугл документів і робив з ними все що хотів. І мені ставало легше. Я почав віджиматись, їсти в за розкладом, закінчив свої справи по Бучі і записався добровольцем. Більше мене нічого не тримало. 18 березня з рюкзаком я поїхав в навчалку. Я свідомо хотів служити у шпиталі, тож потрапив туди куди хотів. Більше нічого мене не турбувало, я був спокійний і ні про шо не думав. Іноді я бачив спогади у фб із фотками з минулого життя. Тоді прірва дихала мені в обличчя. Але я відвертався і казав: я більше не чую тебе. 

Минув рік. Я щасливий, маю кращого в світі командира і гарний підрозділ. Маю друзів і наші розмови з паном Шамілем, який попри все підтримував мене весь час. Маю найчарівнішу в світі жінку. Іноді дивлюсь на ці блокноти жовтня грудня і мені стає страшно. Страшно, що я міг би не вийти звідти, з проклятої темряви яка жере тебе і вбиває. Але, найголовніше: нема ніякої темряви, ти вбиваєш себе сам. І поки ти не зізнаєшся в цьому собі, ніхто не взмозі допомогти тобі. Надінь кислородну маску на себе, а потім на інших. 

Дякую, шо дочитали, якшо ви відчуваєте те саме, ніколи не пізно врятувати себе. Навіть, якшо над вами вже земля дна. А маєте гривню, задонатьте Щамилю на поранених, в нього багато зборів в профілі.

30 черв. 2024

Спірін, молодша медична сестра

@don_spiridon

Андрій Боєчко. "Крім мене він нікого вже не цікавить.."

Гасла... Кажете, що ми не орки? Впевнені?

Довго вагався писати про це чи ні..

Вирішив все-таки написати.

Пішов вчора в супермаркет за цигарками.

Вул. Павлівська, поряд відомий маркет «Дари моря».

Щохвилини проходять сотні людей.

 Раптом бачу, під деревом лежить людина і просить прохожих дати йому поїсти.

Людина схожа на безхатька.

В руках пляшка горілки.

Зупиняюся.

- Допомога потрібна? Може викликати швидку?

- Ні, дай сигарету і пару гривень. Хочу їсти.

Пʼю третій день.

- Що ти тут робиш, друже? Хто ти?

Чоловік витягує паспорт, військовий квиток, УБД.

Я пʼю! Приїхав в госпіталь, але так і не дійшов. Третя контузія, важка. Я сапер. Поки в резерві.

Викликаю поліцію і швидку.

Кажу - друже, давай в лікарню, прокапають тебе, нагодують, приведуть до даду. Потім поїдеш в госпіталь.

- Не хочу! Я хочу їсти і сигарету. Більше не можу жити..

- Довго тут лежиш?

- Зранку, години дві..

Ми розмовляли хвилин пʼятнадцять. Розповів про те, де воював, в якій бригаді, про поранення і контузії, про полеглих побратимів..

Родина розпалася, залишився один, без даху над головою.

Нікому не потрібний..

А люди проходили повз нас і навіть не звертали увагу..

Сотні людей..

Приїхали поліцейські, перевірили чоловіка по своїх базах.

Все підтвердилося. Два роки на війні. Сапер, стар. лейтенант.

Приїхав на лікування.

Поранення, контузії, ПТСР, психологічні розлади.

Три дні, як має бути в госпіталі…

Купив йому сигарети і поїсти.

Підʼїхала швидка. Подивилися, що травм немає, і зібралися їхати..

- Стоп, відвезіть воїна в лікарню! Він же контужений! Помре тут. Прокапайте!

Якось домовились..

Знаєте, що «вкурвлює»?

Повна байдужість людей..

Всім все до лампади..

Повз нього пройшли тисячі людей! Жоден не зупинився, не запитав що трапилося, не викликав швидку..

Безхатько? Та нехай здихає…

Поїду сьогодні в лікарню. Заберу сапера і завезу в госпіталь.

Крім мене він нікого вже не цікавить..

Автор Андрій Боєчко

Джерело: "Х"

@gozefinagold

22 трав. 2024

Роман Донік. "Ситуація навколо Харкова надовго..."

1. Ситуація навколо Харкова надовго. Росіяни готувалися. Довго і гарно. Наше політично-військове (саме в такій послідовності) керівництво не дуже. Як завжди. Все більше в надії, що саме розмокчеться. Росіяни зараз не мають ресурсів на штурм Харкова. Ключове слово «зараз».

2. Почують слабину, будуть мати успіх навколо міста, наростять зусилля. Поступово будуть давити, поки не зможуть підтягти артилерію і взяти під вогневий контроль ближні тили. Тактика росіян при проходженні прикордоння не змінилася. Дуже нагадує просування в лютому 22.

3. Коли колони розтікатися і обходили осередки спротиву. Зараз тільки масштаби інші та ворог досвідчений і обстріляний. І відмінність в тому, що не колони з технікою, а піхота ногами. Повільніше. Нанесли вогневе ураження, почали масово просуватися малими групами.

4. Як тільки десь знаходять шпарину, лізуть туди і розтікається. По всім дорогам, інколи по стежках. Як мурахи. Йдуть і не зупиняються. На атаки дронами і скиди майже не реагують. Арту перечекали і далі йдуть. Тупо йдуть. Коли зустрічають опір, акумулюють сили і підтягуються.

5. Спецназівці або розвідка, починаються запеклі бої. Підтримка з повітря. БПЛА розвідників просто море. Ланцетів теж. Саме дивне, це реакція деяких підрозділів сил оборони. Точніше відсутність реакції на ланцети.

6. Іноді таке враження, що частина командирів не знають про існування ланцетів. Як мінімум по діях таке враження. Дежавю. Майже нема аналізаторів частот. Небезпека з неба знову недооцінена. Купа народу як з іншого виміру. Не мають елементарного уявлення.

7. Вовчанськ судячи з усього будуть рівняти з землею. Особисто мене, як параноїка, дуже турбує сумський напрямок і повторна спроба відсікти Харків від Києва. Підстав для паніки поки нема. Війна, як є, з переважаючими силами противника. Але буде дуже складно найближчими місяцями.

8. Після ступору половини першого дня, та піздюліни отриманої від Сирського, військова машина на рівні ОСУВ-ОТУ запрацювала доволі оперативно. Те ще буде в такій «вʼялій» фазі, не дуже віриться. Прогнози діло невдячне, тому працюємо з чим є.

9. Найближчим часом навколо Харкова в підрозділах просто катастрофічно зростуть потреби в дронах (і мавіках і FPV). Зараз небо не закрите ребом. Питання часу з обох сторін. Бортовий реб треба буде на кожну автівку і одиницю техніки.

10. Нещодавно самі стикнулися з піхотною атакою за підтримки якихось хімічних речовин, які скидали з дронів. Хєрова тема. Але такі випадки стають все частіше і частіше. Тому можливо в тренд сезона зайдуть протигази. Принаймні ми вже починаємо вчити людей стріляти.

11. Одягнувши панорамні маски. Автівки і все, що з ними звʼязане. Готуємось до довгого, кривавого, виснажливого літа. Для тих, хто донатить і хто шукає термінової допомоги, треба розуміти, що між оголошеним збором та моментом закупівлі може пройти до біса багато часу.

12. Особливо в випадку з засобами купольного РЕБу. Дякуємо всім хто допомагає. Тримаймо стрій.

Роман Донік

@donikroman

12 трав. 2024

Віктор. "Це був БІЛЬ..."

З висоти прожитого віку був впевнений, що багато чого знаю про біль. Та й терпіти його думав вмію. Фізичний то точно, стан здоров'я ті тренінги періодично проводе. Але нічого болючішого ніж вчора не мав. Це був БІЛЬ. Біль, крик душі та волання серця за загиблим братиком.

Побратимом. Другом. Нашим воїном. Бойовим водієм. Кращим. Кажуть ця сука війна забирає найкращих. І таки ця блядь вміє вибирати. Забрала, вирвала людину-мультітула. Віртуозного водія. Неперевершеного механіка. Воїна.

Це про нього я писав колись, коли розповідав, як однією автівкою ротування йшло більше доби. І це все в тому проклятому лісі, под массами літаючого залізяччя. Це він майже тисячу км за півтори доби намотав тоді по тим колдойобинам. Майже приріс до автівки.

Це він видирав 300 прямо з окопів, та так хвацько, що підари піною в рації гарчали. Да, ми все чуємо. І саме він міг прямо в лісі на чергуванні поремонтувати практично будь-що. "Кеп, привези тільки оті ключі, я все зроблю"(с). І ще багато чого, про що не можу написати.

БІЛЬ. Вона найпекучіша, коли слова пам'яті говорить його мама. Контрольним для всіх стало, коли підійшов син, і попросив розказати, яким був його тато в наших очах. Щоб пам'ятати... Пять здоровецьких, і давно не молодих мужиків в формі з мокрими очима та ще картина.

БІЛЬ. Бачити, як ніжно прижимає до грудей жінка номерний знак автівки, "ДЕН". Наш "Денчик". Вічна кіста в горлянці ворога. "Братики, не їдьте туди, я сам мотнусь. Не їдьте, я все ради вас зроблю"(с). Отакий він був, наш "Денчик".

Я знаю, що зробили ви, друзі з УкрТві. Просто ці дні не ставало сил писати. Тому знайте, дружина "Денчика" щиро вдячна за надану допомогу. Від усього серця просила вклонитись вам. Вона гордиться своїм чоловіком. І тому ваша увага і допомога тільки підтримала її святу віру в те, що її чоловік зробив саме такий вибір - захищати, і цей вибір єдино вірний та виважений. Бо є люди які достойні захисту, люди которі вміють відчувати. 

Дякую тобі, герою! Честь було служити з тобою пліч-о-пліч. Пам'ять про тебе, буде духовним знаменом нашого підрозділу. Ми будемо нести його з честю, і піднімемо над переможеним ворогом. Переможеним завдяки тобі. Слава Україні! - Героям слава!

Віктор

@vikines2002

10 трав. 2024

Пан Ілон Мазь. "На війні атеісти стають якщо не віруючими, то агностиками..." (перепублікація)

На війні атеісти стають якщо не віруючими, то агностиками. І часто починають "слідкувати за базаром". Як за своїм, так і інших. Чому так відбувається? Бо постійно відбуваються події, які неможливо пояснити:

Командир мого відділення разів зі 100 казав: "влітку все закінчиться, і я восени поїду додому". Поїхав. На початку вересня. В труні. Загинув наприкінці серпня.

Я пообіцяв бійцю зі взводу подарувати набор ключів з головками після війни, який ми разом з ним купляли на мій т4. Але в мене його якось підмотали інші військові. Росказав бійцю - каже "ну все, тепер можна і вмирати" - шутка така. За день чи два загинув.

Боєць мінометки постійно носив броню і каску. Навіть спав в них в умовному тилу. Постійно переживав, що "руки не захищені - може відірвати, а без рук він каліка, який нікому не потрібен". Танковий обстріл РОПу. Знайшли тільки руки.

Інший боєць часто казав "мені б тільки дочекатись народження дитини". Коли він загинув, ввечері мені, як старшині, привезли його особисті речі. На планшет подзвонила дружина, запитала де боєць і сказала, що зранку не може дозвонитись і повідомити про те, що народилась донечка.

Тіп, в якого забаранили друга, казав - "мені треба тільки одного - забаранити 5 підарів за дружаріка". 4 точно забаранив, і, як казали хлопці - тільки забаранив ворога, прилітіла міна.

Боєць максимально боявся ( і це поширений страх), що його задвухсотять в сортирі. Постійно шукав якісь кущі. В Бахмуті кущів не було. Ходив в сортир. Прилітіло в 2х метрах від. Хлопцю "повезло" - важкий 300. Уламкові, контузія, майже повна втрата слуху, втрата зору на одне око.

Ніяких висновків тут не буде. Бо я хз, які тут мають бути висновки. Може, коли ти постійно близько до смерті, щось, з того боку, стає набагато ближче і чує тебе. Або може це все співпадіння. Просто співпадіння.

Ще згадав. Тіп все мріяв "відгуляти відпустку, а там хоч і вмірати". А йому її не давали. Він почав кудись переводитись, і якось так сталось, що йому узгодили відпустку і "забули" про це сказати. Тобто він "відгуляв" відпустку в секторі. Останній раз бачив його на пірожках в ЧЯ. Скаржився, що це його останній день "відпустки" і що він так це не залишить. Десь за тиждень взнав, що він загинув. Такі справи (

@M_n_f_r_d

Це закон Всесвіту((..

Що звукова хвиля, що матеріальний світ складаються з кварків.

Той звук, що вийшов з наших вуст, починає формування того, що ми матимемо у фізичному житті..

Так що це наша відповідальність слідкувати за своїми словами..

@Alex_KR71

Я скажу так.

На флоті немає атеїстів.

@DneprovskiyVl

Є психологічне пояснення: ілюзія частотності по відношенню до таких випадків. Мабуть, ви бачили набагато більше випадків, коли з людьми ставалося погане і без всілякої магії. Але ви звертаєте увагу на такі співпадіння і вони здаються вам частими. До того ж, кожен з тих людей, мабуть крім того ще багато чого казали, але звертається увага саме на те, що співпало. Подібне буває часто. Наприклад, коли записуєшся до спортзалу, починаєш кругом помічати збільшення магазинів з різним протеїном, які раніше не помічав, просто око повз них проходило. А потім мозок зафіксувався і почало здаватись, що вони на кожному кроці. Так і тут. Мозок зафіксувався і починає видавати з усіх розмов підходяще і ігнорувати інші випадки.

@war666beast

Треба правильно формувати запит у всесвіт, я колись так пизданув у Парижі «хочеться тут ще на тиждень лишитись» - вкрали документи через день, ібався з відновленням+поверненням в неньку якраз тиждень

@vroni_m_

Є така штука як сила думки і вона набагато масштабніше, ніж ми звикли уявляти.

Тому треба слідкувати за тим, що говориш і що думаєш.

Це така потужна енергія, що словами не передати, а кожен з цих випадків - буквально прямі приклади як сила думки впливає на долю.

@Tentochitlan

Мені не хочеться комусь, а тим паче воюючій людині щось казати таке, щоб здалося за повчання. Але як на мене люди просто стріляють в стіну амбару, потім обводять місце де найбільше дірок і кажуть ого як я влучно стріляю. Викривлення сприйняття через те, що такі речі легше запам'ятати.

@MmSkezonf36AgVT

Пане, кажіть завжди: ангел охоронець іди зі мною, ти попереду, а я за тобою.

@RedThyme

В моєму житті були події, які неможливо пояснити.

@myloslava

Я в глибокому тилу і ще задовго до війни дуже обережно почала ставитись до висловлювань і, головне, планів.

@_mrUKRAINEC_

Думки матеріалізуються, про погане ніколи не можна думати.

@veeneficca

Мама мені завжди каже - в шо ти віриш, то і станеться, про шо думаєш, то і притягнеш.

Сила думки недооцінена, якимось чином працює так, що мозок візуалізує те, про що ми найчастіше й найбільше думаємо, тому взагалі треба слідкувати за базаром, просто декому і десь ретельніше.

Пан Ілон Мазь

@good_stoic

11 квіт. 2024

Levko Stek. "Шістдесят ліквідованих навколо позиції" (передрук)

@Levko_Stek

Найважчими були перші три дні. В першу ніч поранили побратима, у другу ніч зник другий - пішов виводити евак-групу і не повернувся. І третьої ночі поранили останнього. Ти розумієш, що як бойова одиниця на позиції залишився один. Тоді просто неконтрольовано покотились сльози.

Так почалась моя розмова з Владиславом. Йому 23 роки і він контрактник в прикордонній службі. Говорили про його останню ротацію в Авдіївці( прикордонники воювали там поруч з ЗСУ до самого виходу з міста). Його історія розкриває унікальні подробиці заключних днів оборони.

Оборону постійно доводилось тримати якщо не на 360, то на 180 градусів. Коли вони з'ясовували в якій ми будівлі - туди летіло все. Бували такі випадки, що прилітає мавік і скидає сльозоточивий газ в будівлю, а біля нього одразу фпв-дрон чекає, поки наші почнуть вибігати звідти.

Була ситуація, коли ми почали приймати штурм. Я вийшов, а росіяни стояли просто під хатою. Почав працювати, побачив як летять іскри від їхньої броні. Один одразу за хатою впав. Ще один забіг в хату перед нами. Я туди закинув три гранати і у нього теж шансів не було.

Ще весело було, коли ти знаєш, що наших на тій вулиці немає, а вони йдуть по тій вулиці і штурмують будівлі. Доходило до того, що вони стрілялись між собою. Видно, у них там був не один підрозділ, а багато( росіяни не розуміли, де чиї позиції).

Через інтенсивність боїв зброя не витримувала. Я бігав з трьома автоматами. Носив свій, також автомат нашого 200-го і взяв ще один затрофеєний автомат, бо розумів, що автомат загиблого може заклинити. Коли ти за півдня вистрілюєш цинк патронів, то зброя не витримує.

Також запам'яталось: я виглянув з вікна, перший раз відпрацював з автомата, виглянув - ще раз відпрацював, виглядаю третій, а мені РПГ просто в обличчя летить. Я встиг впасти і поки я падав, мені обсмалило брову. Я трохи полежав, поки пройшов дзвін у вухах.

Через 5 хвилин я встав, попив води і взяв апельсин. Повернувся до хлопців, а вони кажуть - ти неадекватний. Кажу, вони мені брову обсмалили, давай їм у відповідь щось зробимо. Тоді вони мені теж принесли трофейний РПГ, я зробив постріл і побачив тільки як рука полетіла ворожа.

Бували моменти, коли вони кричали нам: здавайся х*х*л будешь жить. Після чого в їхню сторону звучало: йди на*уй, вам всім пі*да, йдіть сюди, тільки попробуйте. Ми розуміли, якщо впасти морально, то це буде найгірше. Тому я прийняв рішення морально давати їх.

Коли ми вже вийшли, люди, які сиділи на КСП і бачили картинку з наших коптерів казали, що довкола хати, де ми тримали оборону, валялось близько 60 тіл. За 11 днів ми поміняли сім хат. Можете плюс-мінус порахувати скільки втрат вони понесли.

Найстрашніше бачити прильоти КАБів. Ніч, нічого не видно, ти не бачиш вже на відстані витягнутої руки. А потім летить авіація, далі вибух і в тебе хата підскакує і стає на місце. Такий спалах, що світилось усе. Ти розумієш, якщо прилетить в хату, то від неї не залишиться нічого.

Мене контузило на третій день. Постійний дзвін у вухах і стан такий, наче ти в танку. Також було тяжко фізично, бо ти практично не спиш. Їсти не хотілось: стандартно я на день шматочок хліба і два шматочка ковбаси. Якщо цього немає - просто п'єш воду.

Найважче було чути по радіостанції, як штурмують твоїх товаришів, а ти нічим не можеш допомогти. Інтенсивність була велика, штурмували багато позицій і коли хлопці кричать у радейку - мені вже у вікна залазять, зробіть щось, поможіть! А ти не можеш нічого зробити.

Це лише кілька фрагментів нашої розмови, тож якщо цікавить оборона Авдіївки, тут можете глянути інтерв'ю повністю -

youtube.com

ШІСТДЕСЯТ ЛІКВІДОВАНИХ довкола позиції: прикордонник розповів про...

Levko Stek

@Levko_Stek

7 бер. 2024

Іван Сімочкін. Розмінований Чонгар

Давайте коротко розставимо все по полицях. Розмінований чи нерозмінований Чонгар - це некоректно сформульоване питання, і за цю некоректність хапаються пропагандисти, намагаючись вкотре надурити людей і відмазати Зеленського. 

1. З Кримом, незважаючи на анексію, весь час відбувалося сполучення по дорогах, які вочевидь не були і не мали бути заміновані. Орда і входила маршем цими трасами, і їм було не важливо, чи стояли міни між дорог, чи ні. 

2. Замінованими мали бути мости. Під їхні опори мала бути закладена вибухівка, щоб знищити ці мости. І мостів там безліч - як мінімум дев'ять на всій ширині перешийка в різних місцях, а далі ще багато на всій глибині лівобережжя до самого Дніпра, і нарешті Антонівський міст - два, автомобільний і залізничний. Всі вони мали бути підірвані, але не підірвали жодного. Чому? Не було наказу, це очевидно. Чому не було наказу? Теж варіант відповіді лише один - тому що влада не збиралася зупиняти окупантів. Для цього Зеленський призначив в 2020 році агента ФСБ Кулініча в СБУ контролювати Херсонський напрямок - щоб жоден міст не був підірваний. 

3. Але і це не головне. Навіть знищені мости самі по собі нікого б не зупинили. Зупиняють ворога війська, які займають оборону на підготовлених заздалегідь укріплених позиціях, і використовуючи природні перешкоди і знищені мости, зупиняють ворога. За перші роки війни з 2014 під керівництвом Порошенка через декілька хвиль мобілізації пройшли сотні тисяч громадян, щоб отримати бойовий досвід, і був сформований резерв першої черги - ПІВМІЛЬЙОНА ЛЮДЕЙ - які при загрозі вторгнення мають отримати наказ терміново встати в стрій, отримати зброю і відбивати ворога. Наказ на мобілізацію резервістів мав віддати президент, в нього на це було часу з жовтня по лютий - але наказа так і не поступило. 

А тепер, щоб ніхто не сказав, що це якісь "теоретичні вигадки", дивимось на конкретний історичний приклад. В 2018 році. Президент Порошенко віддає наказ бойовим катерам ВМС перейти з Одеси до Маріуполя. Ці катери були атаковані російськими окупантами в Керченській протоці - це був акт агресії. І зіткнувшись з актом агресії Верховний Головнокомандувач Порошенко вводить воєнний стан, віддає наказ на мобілізацію резервістів, війська терміново доукомплектовуються, їхня чисельність різко збільшується, підрозділи займають оборону - держава готова дати відсіч ворогу. В 2018 все це було зроблено швидко і злагоджено і Путін побачив, що атакувати якось не хочеться. Треба було для початку замінити керівництво України на правильних буратін, які під час вторгнення гарантовано ніяких наказів НЕ віддадуть і дозволять російському вермахту йти сотні кілометрів парадним маршем пустими широкими трасами і непошкодженими мостами - і на півдні, і на сході, і на півночі.

PS. І коли я кажу, що Президентом мав ОБОВ'ЯЗКОВО залишатися Порошенко, це не тому, що я вважаю його "найвеличнішим", а тому що я бачив своїми очами всі п'ять років, як він жорстко дає відсіч ворогу. Я розумів, що той, хто стримав рашистську навалу в 2014 без армії, без грошей і без допомоги, той після 2018 вже гарантовано не дасть рашистам жодного шансу! І що кампанія по знесенню Пороха - це початок підготовки України до знищення, перший ключовий крок, після якого катастрофа стала неминучою.

Замість непробиваємого Пороха обрали того, хто відкрито обіцяв домовитись з Путіним "десь посередині". Ну ось, як обіцяв, так і зробив.

© Іван Сімочкін

© "Розмінований Чонгар" 

Yaroslav Dziubin ✚25🇺🇦

@ydzyubin

24 лип. 2023

Nata. "Це різні світи"

Nata 

@Nata61947452

21 січ. 2024

Приїхали з поїздки прибиті.

Запоріжжя, Оріхів, Гуляйполе, Мала Токмачка... купа розвалених сіл зі страшними історіями, про які більшість ніколи не дізнається..

Тут усня зайшла, потім відтіснили,хлопці зайшли у підвал хати, знайшли два тіла. Чоловік і жінка. Давно вже лежать там.

А ось тут прилетіло, бачиш, а тут ось ми жили, нема хати, бачиш?…

Бачиш? Бачиш?…

Дощ зі снігом перетворює все навколо в суцільне болото, фари не вмикаємо, бо «ФПВ тут багато літає, вони часто їх у автівки на дорозі поцілюють, вдягайте броніки і каски про всяк випадок»…

Очі болять від напруги. Від страшних історій і звичайного страху, стискається все всередині під броніком. Ідемо до крайньої точки, звідки тільки гусля може проїхати, і то не завжди. Або пішки, по коліно у холодному болоті.

Мовчки спостерігаємо як назустріч хлопці їдуть в ніч на роботу. Титани якісь, бо люди не можуть існувати в таких надлюдських умовах. Але вони там.. стоять, щоб не дати пройти цим нелюдям, щоб не було більше таких страшних підвалів..

На точку приїжджаємо вже затемно. Поспіхом передаємо те, що привезли, намагаємося зробити фото для звіту. Десь недалеко гупає.. треба трохи перечекати у підвалі. Хлопці жартують, пригощають чаєм та кексами. Від побаченого та почутого в голові відчуття якогось сюру.

Повертаємося у Запоріжжя, де на ніч повністю вимикають світло. І це все не так далеко, як декому здається. Поруч - пекло. Пояснити це тому, хто живе у тилових містах неможливо. Це треба відчути. 

Але я не знаю, як тримаються ці люди, які зараз тримають наш світ. Бо це різні світи.

Alex

@AlexTann5588

Будь ласка, документуйте по можливості і викладайте. Це важливо. Світ має бачити хто є сучасний фашизм.

Nata

@Nata61947452

якби ви знали, як це важко і страшно, я не можу, для цього потрібно бути більш жорстким, а мене рве на шматки... я потім відходжу довго і намагаюся себе скласти до купи

Каритун

@19karitun61

Кацапьйо не люди !!!

Український Саудаде. "Мар'їнка - все"

Мар'їнка - все.

1) Пробувши там пів року і побувавши багато де потім, можу сказати що це була найстрашніша поки що частина для мене на війні. Кожен заїзд і виїзд з цих руїн був максимально страшним, бо птурили ледве не кожну 2-3 техніку.

2) Сідаючи в хамві я просто приймав факт що це може бути моя остання поїздка.

Якось прям перед нами підбили нашу беху. В той ранок ми заїхали тільки з 3ої спроби.

Якось перевернулись на хамві і це була сама страшна хуйня в моєму житті, бо було чітке відчуття що я здобич.

3) Якось вийшли шукати дрон вдень вдвох з побратимом. Пів години бродили шукали його, повертались вже і в останній момент я вирішив піти не тою стежкою що йшов, а звернути. По ітогу в те місце де б я був, якби не звернув, прилетіла 82 міна. А так тільки уламки пролетіли повз.

4) Перший свій виїзд після учєбки я просидів в підвалі в навушниках активних, бо били там постійно. В той час на слуху був тільки Бахмут і снарядний голод, а у нас не стихали обстріли ні на хвилину. По ночах фосфор і касети, а вдень танки, міномети, арта, вертушкі.

5) Вже тоді там не було жодного цивільного і живої хати. Що зараз там не уявляю навіть.

Після Мар'їнки важко було приїхати в живу Одесу, наповнену світлом і людьми.

А найгірше що тепер до Курахове, де живе велика кількість цивільних, підорам залишиться геть хуйню.

український саудаде

@sp1lb3rg

13 груд. 2023

Я працював у Мар'їнці у 2014-2015 рр. Перші вбиті та поранені люди. Перші поїздки у Дніпро провідати поранених хлопців у шпиталі. Вже неодноразово казав дружині, що буду помирати і все одно не забуду прізвища перших загиблих мирних мар'янців. Шкода місто.

Андрій Тесля

@AndrejTesla

"Рамка Myrotvorets" (нік). "177 днів підготовки до вторгнення" (передрук)

@flaming_mace_EV

Вибачте. Яїбав. Яїбав знову вирізати і давати кожному з вас те, наскільки брехливий і цинічний т.в.о. президента Зєлєнскій. Я просто викладу для вас тред, щоб кожен з вас міг сісти і самостійно оцінити, як поводився і що розповідав Зєлєнскій, пів року до вторгнення ⬇️

7 вересня [2021]:

-https://youtu.be/tZZk5AwqHvk

-https://youtu.be/HIDj3ap-yd0

10 вересня:

-https://youtu.be/V-3y2PxmR5A

-https://youtu.be/uREHMYUeJO4

14 вересня:

-https://youtu.be/RWPPPvuaOm4

23 вересня:

-https://youtu.be/Ug1jomw2kVc

-веселі спогади про ДН https://youtu.be/gWqK5dMFwgg

Повернення в Україну з США ⬇️

14 жовтня:

-https://youtu.be/cTKwhmNxVdc

28 жовтня:

-https://youtu.be/-7Mu7ea0MFc

2 листопада:

-https://youtu.be/8DHSJ9vmjcE

3 листопада:

-весела Зеленська і Прага https://youtu.be/Eq5ZRmP8hfI

10 листопада (початок відвертої брехні, завжди повертайтесь до цього відео):

-https://youtu.be/P42BwVIYJ-g ⬇️

15 листопада (вугільна криза і ковід):

-https://youtu.be/i5Ucub9C008

21 лисптопада:

-https://youtu.be/Vvvm4smcy4E

26 листопада(веселий прес марафон 30 запитань):

-https://youtu.be/AZqcfdixLRw

27 листопада (Голодомор)

-https://youtu.be/qCa1Bg6eqUA

-https://youtu.be/5OonsyrH01k ⬇️

1 грудня(Верховна Рада)

-https://youtu.be/R_EtRTTNdRI

6 грудня(Урочистості ЗСУ):

-https://youtu.be/M71Jwt3lwRQ

-https://youtu.be/IEWHPd0cFqM

10 грудня(Самміт):

-https://youtu.be/d2Zx8Ti8ORg

23 грудня (Гулянка дипломатів в Гуті):

-https://youtu.be/CZfc2WOGrDo

25 грудня(Різдво):

-https://youtu.be/0PJMuhp-Xo0 ⬇️

31 грудня (Новий рік) [2021 / 2022]

-https://youtu.be/Ou2fxVSb7oY

19 січня (Шашлики і Дєнь пабєди)

-https://youtu.be/DSMMlF9vptg

20 січня (Шашлики Дубль 2, Без паніки)

-https://youtu.be/8U21_Whwtz8

22 січня (День Соборності, міст в Запоріжжі)

-https://youtu.be/0bAOKqnzang

24 січня(РНБО)

-https://youtu.be/bSTfD0CuaZ4 ⬇️

25 січня (Фейки)

-https://youtu.be/AyyCNTFPwec

26 січня (Фейки, дубль 2)

-https://youtu.be/eNMaQ-teEBI

30 січня (нарізки з журналістами)

-https://youtu.be/Pd62eR4ULJA

-https://youtu.be/efE0LuHuPjM

-https://youtu.be/-4d6WvpQJws

-https://youtu.be/bsM8NRexXk8

1 лютого (ВР)

-https://youtu.be/QMICaRY9ZsM ⬇️

14 лютого (одне звернення: 2 рази, в один день)

-https://youtu.be/EljlP1pl7MQ

-https://youtu.be/Nju6ux18L5U

19 лютого (Мюнхен)

-https://youtu.be/OKQLcacZX5o

20 лютого (Небесна Сотня)

-https://youtu.be/2ppujGypKmg

21 лютого (РНБО)

-https://youtu.be/dyk3iFzpe0c

- звернення https://youtu.be/Cm8Ri6KnFq8 ⬇️

22 лютого (звернення дубль 2)

-https://youtu.be/88jGEXGFOBs

23 лютого (звернення після визнання "лднр")

-https://youtu.be/IVPAEbY9pM0

ніч 24лютого (надзвичайний стан)

-https://youtu.be/T8Gazh3lz8Y

ранок 24 лютого (вторгнення)

-https://youtu.be/5CpyGvVkH08 ⬇️

Можна зробити продовження і додати багато інших відео і висловів. Головне для мене тут одне:

-коли ви читаєте дивитесь будь-яке відео СЬОГОДНІ, не забудьте відкрити і побачити слова, які говорились тоді. Мені поїбать на його 7 мільярдів, якби вижило сотня тисяч людей, ⬇️

які просто би втекли (будь-куди на захід) і ВИЖИЛИ, були попереджені, а не залишені на поталу ворогу.

І до тепер ЖОДНА, їбана мразь зі слуг, НЕ ВИБАЧИЛАСЬ за свою бездіяльність. Чомусь за них це робив Порошенко.

Шановні - дуже дякую усім за ваші компліменти. Але це була найлегша і найшвидша роботу, яку я зробив.

Просто зайшов в ютуб і копіпастнув по датах :)

Можна реально випустити книжку про "177 днів підготовки до вторгнення", я навіть в травні поривався. Але дуже швидко здався.

16 серп. 2022

рамка Myrotvorets

@flaming_mace_EV

Headseller. Політичний компас виборця

Headseller - @Ozyrskyi

[Політичний компас виборця. Тред] 1/9 Головне правило політичної притомності людини у тому, що він має бути ЗА щось конкретне, а не ПРОТИ чогось абстрактного. Це складно, бо волати, що ти проти корупції завжди легше, ніж розумітися на розбудові антикорупційної інфраструктури. 

2/9 Переважна більшість виборців не може формалізувати своє бачення того як має будуватися держава і процеси в ній. Вони просто кажуть, я проти свавілля, я проти корупції, я проти бариг. З такими лозунгами партії перемагають на виборах, бо знають як достукатися до більшості. 

3/9 Саме з цього і виходять такі явища як "протестний електорат" та "антирейтинг", підрахунок якого відбувається завжди і йому приділяється більше уваги ніж рейтингу того чи іншого політика. Всі розуміють, що більшість буде голосувати ПРОТИ чогось. 

4/9 Наприклад, ні для кого не секрет, що більшість голосувала не ЗА конкретного Зеленського, бо там було НУЛЬ конкретики, а ПРОТИ абстрактного Порошенко, про якого розповідали "плюси". Вони сміялися з Томосу, знецінювали безвіз, бо це конкретні, а тому незрозумілі речі. 

5/9 Антимайдан, виборці Зеленського, Януковича, протестний електорат, це здебільшого одні й ті самі люди. Вони не тупі, просто це люди з несформованим політичним баченням. Їх кандидати на один термін, бо не можна задовільнити бачення якого не існує як такого. 

6/9 "Голосуй серцем", "Зробимо їх разом", "Будуємо нову країну", "Кінець єпохи брехні" і т.д. це все лозунги для тих хто не знає чого хоче, а хоче щоб просто було добре, без жодного розуміння що саме.

7/9 Конкретика зобов'язує мати сталі, сформовані погляди, а це складна розумова робота. Це витрачений час на те щоб розібратися, що до чого, як все пов'язано, та до чого ти насправді прагнеш. 

8/9 Інтернет-війна загалом і відбувається між цими двома таборами, тими хто голосує "ЗА", та тими хто "ПРОТИ". Між тими хто знає чого хоче, і тими хто поки не визначився, хоча вже знає чого точно не хоче, абстрактиних бариг, наприклад. 

9/9 Визначайтесь. "Вони всі однакові", "какая разница" це лозунг тих, хто не зрозумів чого він хоче, хто не визначився. Витрачайте час лише на те, щоб зрозуміти за що ви. Не витрачайте час на боротьбу з примарами. 

Headseller

@Ozyrskyi

27 лист. 2023

Олександр Нотевський. "Першими ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться..." (передрук)

(Копія треду з соцмережі "Х" ("Твіттер")).

Oleksandr Notevskyi

@Notevskyi_O

"Першими ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те, що може чи не може статися" 

[Віктор Франкл про концтабір]

Перші вже зламались, другі ламаються прямо зараз. Я обираю вижити.

Короче дивіться, який у нас є мужній незламний легінь. Не ламається. Із усіх сил тримається воїн десь, мабуть, в теплому офісі і розказує на публіку про незламну незламність. 

А я розкажу вам про ламність. З 24.02.2022 перебуваючи на службі я побачив багато різних людей в різних ⬇️

ситуаціях. Війна ламає багатьох. Когось після першого пострілу з калашмата, когось після першого приходу 82-ої. Когось ламає болото, холод і болячки в окопах. Іноді люди ламаються не зразу. Іноді через місяць, два, шість. Ламаються, коли треба виходити на позицію на яку тре ще ⬇️

постаратись дійти живим. Якби ви знали кільксть людей, які у відмові і в сзч ви би прихуїли. Да. Людей мало. Залужний правий. Часто нема ким поміняти хлопців на позиціях. Особисто я зараз після поранення лікуюсь і тому маю багато часу листати твітор. ⬇️

У мене бракує слів, щоб розказати наскільки далекі від війни ці всі лідери єбанутих думок. Вони ніхєра не роблять задля перемоги. Це якісь самозакохані хитрожопі паскуди, які ловлять рибу у мутній воді.

Замість того, щоб душити владу вимогами нарощувати випуск озброєнь⬇️

вони лижуть її. Замість того, щоби піднімати шум щодо корупції в МО, та інших владних інститутах, вони дойобуються до Кличка. 

Замість того, аби питати і контролювати витрати бюджету на Сили Оборони, вони шерять збори на волонтерів. 

Рібята, волонтери не витягнуть⬇️

Волонтери (велика їм подяка) мали би займатись дрібним побутом особового складу, а ніяк не бобрами, фпв і мавіками. Ви уявляєте скільки фпв можна купити на ті гроші, якщо тільки по одному епізоду звучить сума

40 000 000 000грн. ⬇️

Оці всраті незламні лідери думок сидять на сраці і філософствують. Йобаний гній.

Я пишу це тому, що знаю, що мої побратими, які зараз в Авдосі кожну хвилину виживають як можуть, не напишуть у твітер, не напишуть у фб. Прості хлопці, вкрай прості і часто соромʼязлві⬇️

вони не можуть про це заявити, не можуть сказати нічого у відповідь купі придворних підарасів.

Але вони ламаються. І закінчуються. 

Мабуть, треба у твітері робить перерву. Не стягую цього чванливого уєбанства, дивлячись на це з іншої сторони. 

P.S. Доповідь закінчив.

lucky__soldier. "Як сили оборони заходили в Херсон" (передрук)

ІСТОРІЯ 1 (у форматі треду на "Х").

солдат, який заїбався служити

@lucky__soldier

Отже, ТРЕД про те, як сили оборони заходили в Херсон. Скоріш за все доведеться розділяти все на дві частини.

На моє особисте переконання, сили оборони на нашій ділянці перейшли до активних штурмів в другій половині серпня.

Все почалось з того, що наш батальйон зняли з позицій і на його місце зайшов інший. Ми трохи змістились, перегрупувались.

Мені безмежно "пощастило" і на той момент вже два командири підрозділу звалили з підрозділу. Мабуть, саме тому мені й сказали: "вітаю, ти ж командир взводу? Доведеш людям інформацію, проконтролюєш". Саме останнє, що мені хотілось, це щоб під мом командуванням хтось крякнув.

На плануванні двіжухи виглядало все оптимістично і дико водночас. Я розумів, що велика ставка на те, що ворог має побігти геть. З огляду на те, що у нас був як 120 так і 82 міномети, мене поставили двіжувати з 82. Бо їм треба бути значно ближче до лінії зіткнення.

А та, в свою чергу, буде рухатись. Отже хлопцям доведеться постійно зміщатись, щоб дістати до цілей. 

Коли я прийшов і окреслив їм задачу, яку поставили мені, то в їх очах можна було чітко прочитати щось типу: "ти шо, дурний!?".

Задача полягала в наступному. 

Поки далекобійна арта працювала по арті ворога, то силами батальйону та декількома гарматами бригади треба було знищувати ворога та притискати до землі, щоб наша піхота штурмувала. 

Конкретно нам треба було притиснути кулеметні розрахунки ворога.

Виглядало все так. Наша піхота грузиться на броню і втупу їде (ефект несподіванки, швидко, БК на броні) на ворожі позиції. В той час арта працює по ворогу (кулемети, птури, АГСи) не даючи знищити нашу піхоту.

Коли з дрона було видно, що наші підїжджають до найближчих ворожих позиції, ми переводили вогонь на наступні їх позиції і притискали до землі їх.

Для того, щоб відразу діставати до запланованих цілей, нам треба було під'їхати дуже дуже близько до лінії зіткнення.

Так близько, де раніше пішки ходили вночі або бігом, якщо вдень. 

На той момент я пояснив хлопцям, що так треба зробити, бо якщо ми не будемо працювати по кулеметах, АГСах та птурах, то наших хлопців на броні просто розстріляють. 

Чи страшно було мені? Так. Не бояться тільки дурні.

Я максимально пояснив всім роботу, ми заздалегідь визначили точки, звідки будемо стріляти, як, куди і коли переїжджати. 

Почався двіж: спочатку працювала стволка, гради, потім викотилось пару танків, які прямою наводкою клепали позиції ворога.

Так як ворог був дуже зайнятий танками, то ми практично безперешкодно заїхали на першу вогневу.

Розклались, підняли дрон. Так, ми себе самі корегували, щоб не забивати канал радєйки балачками. По радіо не було розмов. Мінімум і тільки по справі. Всі знали, що кому робити і так.

Ми ледь встигли кинути пару мін, щоб пристрілятись до цілей, і повз нас промчала броня з піхотою. Серце калатало.

Танки закінчили вже свою роботу і поїхали. Наша піхота підїжджала до ворожих позицій, ми (мінометна батарея), розрахунки АГС, спг... Всі стріляли по ворогу.

Але і ворог почав стріляти по нам. Метрів 100 від нас прилетів перший снаряд, хлопці відразу подивились на мене. Чи по нам це стріляли? Можливо. Але чи можна було все кидати і ховатись? Ні. 

Я почав кричати що це не по нам, що ворог просто проїбався і зараз переведеться.

І щоб всі негайно стріляли далі. Водночас я засікав розриви і корегував їх. 

Було зрозуміло, що по всім вогневим засобам одночасно вони не зможуть відпрацювати. А отже треба було стріляти стільки, скільки було можливості.

Навколо творився повний хаос. Всі і все стріляло. Літали снаряди, все вибухало, а в радєйці піхота повідомляла, що висаджується на ворожих позиціях. 

На той момент ми вже переводились на наступні позиції і стріляли туди.

Розхід БК був шаленим, але схоже, що задумка спрацювала.

Ворог кинув по нам ще пару снарядів і переключився на піхоту. 

Оцінивши наявне БК, я попросив, щоб хлопці везли нам ще. Наші закріпились, було пару хвилин перепочинку перед наступною спробою. 

Було жахливо спекотно.

Згодом нам надійшла команда змінити позицію на ще ближче. Ми погрузились в пікапи і поїхали в напрямку фронту. Наступна наша вогнева була практично на тому місці, де буквально геть нещодавно був нуль.

Їдучи я думав тільки одне. Нахуй мені це взвод, нахуй мені ця армія. Чого я бляха не на 120 мінометі, який стоїть далеко від фронту. Але вголос я казав, що ворог посипався і у нас все получається. 

Народ треба було підбодрити.

Протягом того дня ми багато разів міняли позиції і вже потім майже всі наші позиції були там, де раніше був ворог. Тобто фронт рухався. Ну і ще ми ушатали підвіску на машині просто в нуль. 

В посадках лежали броніки, спальники, іноді автомати, РПГ, тіла окупантів...

Але в якийсь момент ми вже не могли рухатись далі. Всі закріпились там, де були. Постійно літали снаряди, за день ми пару разів брали значних люлєй від ворожої арти. Стріляли вони гарно і снарядів геть не жаліли.

Ночували ми в посадці, підвезли БК, їжу. На ранок пішли дивитись собі нові вогневі позиції і дорогу. Треба було переконатись, що дороги не заміновано. Відразу підготували собі вогневі біля нір, які колись копав ворог.

Ми підійшли впритул до Тернових Под. Далі не могли. Чого? Ви зрозумієте коли напишу наступний тред. 

Це був кінець серпня, початок вересня. 

Потім почався тотальний пресинг ворога артою. 

Стріляли всі і зі всього. Були дні, що за день з одного міномета ми вистрілювали 100+ мін.

В один з чудових днів я отримав контузію, коли ворожий снаряд розірвався буквально в метрі від ями, в яку я заскочив в останній момент. Тоді ще камінчик прилетів мені в ребра і я з полегшенням подумав, що тепер я триста і поїду відпочити.

Але то був всього камінчик, а отримав я лише дуже сильний головний біль на наступні декілька місяців. 

Коли дуже активна фаза штурму закінчилась, служба була налагоджена, то я нарешті перейшов в бандєйку Петриченка літати на мавіку. Як це було і чого коштувало - окрема історія.

Саме там ми і зустріли момент, коли ворог пішов з Херсону. Так, ворог пішов аж у листопаді. Але на мою думку, це були перші кроки до того, щоб вони пішли. 

В наступному треді я розповім, як вони пішли, як ми заходили в села, як я лазив по позиціях ворога і як ледь не крякнули.

Чи були дикі моменти? Так. Чи були косяки? Так. Але давайте я про них розкажу вже після війни. Щоб не йти зараз штурмувати Піски. 

P.S. Ну і як завжди декілька цікавих моментів я написав в групу в телеграмі. 

Підтримати солдата чашкою кави та отримати доступ до групи можна тут.…

ІСТОРІЯ 2 (у форматі треду на "Х").

солдат, який заїбався служити

@lucky__soldier

В продовження до попереднього треду розкажу вам, як безпосередньо зайшли в Херсон. 

Почну з 9 листопада. Ранок, ми їхали на роботу. Я був за кермом. На півдні ворог іноді стріляв по перехрестях, по селах. Але тут ми проїхали "цікаві" перехрестя, село об'їжджали полем.

Їдемо, говоримо про щось своє, і тут просто відбувається вибух відразу за машиною. Скло посипалось, я тільки встиг в дзеркало побачити спалах полум'я. 

По тому, як навколо почались прильоти, ми зрозуміли, що це, скоріш за все, ворожий град.

Я натиснув на газ, машину трохи понесло, бо частково колеса вже були пробиті. Але лишатись серед поля було не варіант. 

Від'їхавши, ми переконались, що всі ми цілі й неушкоджені та покотились до найближчого села.

Чесно кажучи, вже не було ніякого бажання в той день працювати. Товариші з села підігнали нам колесо, поки його та запаску ставили, то ми оцінили пошкодження майна. Водночас відмітили, що по салону було досить багато осколків, але дивом нікого не зачепило.

Приїхавши на базу, ми знайшли іншу машину і поїхали на роботу. 

Звісно ж на це все пішов час. По дорозі нам уже дзвонили й казали, що треба ретельно оглянути ворожі позиції.

Здивуванню не було межі, коли ми просто не побачили жодної особи ворога. І техніки теж не знайшли. 

Проте десь відбувались простріли з кулемета. Як потім з'ясувалось, в них лишались якісь групи та намагались зробити ефект присутності. Мабуть, відхилили ці групи з інженерами.

Ми пробували залітати далі й далі, і знайшли колону ворога вже далеко. Ще пробували наклепати їм услід. Паша розказував про це. 

До речі, він носив якусь модну сигару і тримав її викурити на випадок, коли зайдемо в Херсон. 

Є фото, де він задоволений курить її та пише вам твіти.

Тоді командування почало наказувати рухатись вперед по всіх напрямках. Але ворог не побіг з позицій, а планово пішов. І вони замінували ВСЕ. Наприклад 100 метрів шляху до села Тернові Поди 4 інженерів проходили дві години!! 

Окремо про мінування та втрати на них я напишу в групу.

Цей день пролетів дуже швидко. На наступний день ми приїхали летіти туди, де вчора була лінія зіткнення. Хотілось бути максимально близько, щоб може побачити ворога. Але з самого ранку був туман. Командири вже починали мірятись хто далі зайшов, всі квапили людей.

Зрозумівши, що літати найближчим часом вже немає сенсу ми приєднались до групи, де було декілька розвідників та інженери. І потроху пішли вперед. Майже кожне перехрестя було заміновано.

Знову-таки було пару нюансів, але на загал таке писати не можна.

На кожний батальйон був свій напрямок, прокладено маршрут, яким мають пройти інженери. Треба було максимально простою дорогою, але вже тоді перевіряти та знешкоджувати лісосмуги. 

В цей день ми пройшли від Тернових Под до Зеленого Гаю, а звідти на Барвінок.

Бачили місцевих, але дуже мало. Хати, де жив ворог. Ставати й говорити з ними часу не було. Тому ми просто рухались далі. Адже нас постійно квапили, що треба швидше. Але бляха кожне перехрестя заміновано. 

Місцеві сказали, що ворог їх не зачіпав.

Просто іноді перевіряли хати, шукали когось і все. 

До речі, дуже мало ворога жило саме в селах. 

Ми спробували злетіти з Барвінку і полетіти вперед, але нікого так і не побачили.

З Барвінку ми пішли назад до машини, яка була фіг зна де позаду. І тут ми побачили, як сюди, уже по розмінованій дорозі мчить броньований Хаммер з кулеметником та позаду купа пікапів. З машин вилізло купа військових. Всі такі гарні, запаковані. Прям увірвались на зачистку.

Виглядало це все мило, адже перед цим ми пройшли кожну хату і двір. 

До речі, ворог примусово вивіз майже всіх людей з вказаних вище сіл. 

Їх старший почав шукати сільську раду чи найвищу будівлю, щоб поставити прапор. Поставили, сфоткали.

Всі тоді поспішали один перед одним - хто швидше зайде в село, поставить прапор, сфоткається і виставить в інтернет. У нас же були трохи інші пріоритети та завдання на той момент.

До речі, по дорозі ми знаходили арту ворога, по якій ми корегували вогонь. Скажу вам, що високоточна зброя це клас. Ось фото знищеної арти ворога. І такого було багато. 

БК, яке було поряд звісно ж заміновано.

На наступний день ми не поїхали в Херсон, як це зробили багато хто. Як хворі на голову люди ми поїхали лазити ворожими позиціями. Якісь посадки вже пройшли інженера, якісь ще ні. 

Практично все БК, яке вони залишили на позиціях було заміновано.

Ми знайшли схрон зі снарядами на танк, скинули координати танкістам. Знаходили міни до мінометів та інше. Але було помітно, що ворог намагався забрати все, що міг. А що не могли забрати мінували або спалили.

Але ми знали де жила десантура. Там була жирна посадка, де багато позицій, завжди була техніка. Треба було йти туди, проте інженери ще не ходили там. 

Ми швиденько пройшли туди пішки, позаду їхав наш пікап. Припаркувались там і пішли обережно по посадці.

До речі, ми знайшли там багато приколясів. Думаю не про все можна писати, сюди.

Отже, ця жирна посадка. Заміновано було дуже мало, десь вони просто не встигли під'єднати пастку, і ми наткнулись на декілька кілограмів тротилу з уже під'єднаним детонатором. Ну норм, дякую.

Давайте спробую пояснити. Ця посадка була дуже широкою, і по середині проходив канал (сухий) для поливу. 

Бліндажі там були дуже капітальні. Там була величезна кухня, класно обладнана баня та купа різних бліндажів для проживання та склади. Де були РПГ, вогнемети, ракети до птура.

Хочу відразу зауважити, що це було досить близько до лінії зіткнення, але це не завадило їм так окопатись. Для порівняння, у нас на такій відстані не було і близько таких бліндажів. Шкодую, що не робив фотки тоді.

Мушу визнати, що ворог підходив тоді й зараз дуже відповідально до інженерних робіт як на першій лінії та і трохи далі від неї.

Майна було багато залишеного. Але деякі бліндажі були досить хитромудро зарозтяжено, і туди ми не лізли. Все майно ми вантажили в пікап. Потім знаходили нове. Але пікап не гумовий. Тому доводилось щось викладати, щоб взяти щось інше.

Потім ми сіли в машину і поїхали на базу. По дорозі побачили інженерів, які йшли й продивлялись дорогу до цієї жирної посадки. Вони трохи здивувались, побачивши нас. Але ми сказали, що все ок, дорогу пройшли, заміновані бліндажі помітили.

Ввечері нам розказали як круто і феєрично у Херсоні. На наступний день поїхав туди. Була класна атмосфера. Це неможливо передати словами. Начебто якесь довгоочікуване свято, яке всі люблять, а ти найкращий гість. На площі було купа людей, військових, прапори України гарний настрій ітд.

По всьому місту були борди з лозунгами типу росія тут назавжди, щось про пільги, пенсії ітд. 

Вони перейменували АТБ на АБЦ. Ненависть до ворога подвоїлась після цих плакатів, і коли побачив людей, які раділи силам оборони.

Але мені було не комфортно там перебувати. Чого? Я не вважав, що доклав достатньо зусиль для звільнення міста. Люди чогось підходили та дякували. А я ніяковів. А коли підходили діти, то я взагалі посипався і зрозумів, що треба їхати звідси.

В той момент, мені стало дуже обідно за тих людей, які сиділи в окопах, брали пиздяки від артилерії ворога, штурмували посадки, стримували штурми. Обідно за людей, які виносили на собі тіла загиблих товаришів, поранених товаришів.

Знаєте, що вони робили в той момент, коли я ходив Херсоном? Вони уже копали собі нові позиції на березі річки та готувались до зими, до обстрілів. Вся піхота як ті мурахи кудись бігли, щось носили, будували, копали.

В той момент мені дуже хотілось, щоб ці прості дядьки з піхоти хоча б на 15 хвилин приїхали в Херсон і побачили цих людей, їх вдячність. 

В цей самий час купа народу ходила посадками та збирала облишене ворогом майно. Багато своїх позицій вони спалили (бліндажі) десь залишали записки товаришам "парни, сожгите тут все, когда будете уходить".

На наступний день ми приїхали на нову позицію літати та виявляти ворога. Але про це вже іншим разом розкажу. 

Підтримати солдата чашкою кави та отримати доступ до групи можна тут.

© солдат, який заїбався служити

@lucky__soldier

16 лист. 2023

Микола Стрижко. "Відморозки тупо поламали побратима!" (передрук)

Всі знають що трапилось в м. Чорноморськ, Одеська область. Побили, пограбували військового!

Це Юра Куприч - мій "Кум" - з перших днів пішов служити, хоча міг не йти, бо у нього друга група, але він нікому про це не сказав і пішов! 

Пів року тому переніс складну операцію на хребті, йому на ньому поставили титановий каркас і закріпили 8 болтами в хребці, але він і після цього відмовився покидати службу, наполігши на ВЛК признати його частково придатним - і повернувся до своїх хлопців побратимів!

Тільки недавно повернулись на відпочинок з півдня! І тут приїхав на сутки забрати волонтерку для свого підрозділу! 

Далі ви всі знаєте що сталося! Відморозки тупо поламали побратима!

Приїхавша муніципалка нічого не зробила: від слова - зовсім! Поспікувалась з недотваринами, їх відпустила: в смерть п'яних, ще і на машині! Не затримала, не надали мед. поміч, не викликали швидку, не викликала поліцію!!! Нічого! 

В ночі недополіція приїхала до лікарні, поспілкувались з рідними та склали протокол, але не внесла до ЄДИНОГО РЕЄСТРУ! 

На відео видно, що вже лежачого били ногами, руками! В результаті перелом двух шийних хребців та гематома мозку! Забрали мобільний, часи, гаманець і спорт. кофту! І що?  

Відео є! На відео морди орків є, а поліція знайти не може! Муніципальна варта створена для захисту та порядку ні чого не зробила! Так нах. вона нужна?! Може, побратимів, які після поранень взяти замість них, а їх на розмінування відправити, з цима орками! 

Якщо поліція не спрацювала і далі не спрацює то природні явища ніхто не відміняв, я за ціх орків не турбуюсь, всяке може статись включно: молнії, а може і метеоритний дощ над тими, хто з ним так скоїв!  

Брате Кум тримайся!

Джерело: Твіттер, @gozefinagold

Інформація про новину: https://www.5.ua/regiony/zlamana-shyia-i-nabriak-mozku-na-odeshchyni-pobyly-i-pohrabuvaly-viiskovoho-foto-316002.html