Ю.К.
Смерть, самим фактом існування, завжди окреслена певною містикою приходу та нагадуванням про себе. Історія торкається життя близької моїм батькам родини, яку і я мав можливість знати, пару разів побувавши в них удома, а також завдяки їхнім візитам до нас. Чоловік цієї родини від початку дев'яностих щоразу намагався розпочати якийсь бізнес, щоб досягти певних фінансових успіхів, у певний період навіть поєднуючи з основною роботою. Хоча він все життя пропрацював на залізниці, перший його бізнес був пов'язаний з аграрним сектором: по розвалу країни Рад і здобуттям Україною незалежности, почали активно утворюватися кооперативи, на тій хвилі він створив свій сімейний бізнес, засіяв у промислових масштабах часник, який, у результаті, давши гарний врожай, не мав очікуваного збуту. Початок дев'яностих фінансові проблеми почали відчувати усі підприємства, навіть харчової промисловости. Тому, звертаючись, наприклад, до м'ясокомбінатів, охоче, у відповідь, пропонували бартер, а не гроші. Потім почав займатися торгівлею, переважно "човнокарством": возив товари легкої промисловости з Європи, навіть Китаю, що на той час було - піонерією. Звісно, тим самим, "залазили" в борги, аби скупити товару щонайбільше, а продати щонайкраще. Але не все ставалося, як гадалося: від частих фінансових розчарувань, як звести кінці з кінцями, у його жінки почали виникати психологічні зриви. Отож, аби врятувати чергову назріваючу сімейну кризу, мусили залазити в нові кредити. На мій юний погляд, наврядчи ця родина могла діяти у своєму житті небезпечно, як і в будь-яких сім'ях, вихованих радянською системою, прагли зберегти рівновагу сил, але реалії щоразу ставили нові випробування. До слова: зі сторони ця родина, маючи двох синів, із якими я також мав нагоду спілкуватися, почувались доволі комфортно. У певному відношенні мали в побуті такі речі, яких не було в нас. Але то лише констатація факту. Час від часу згаданий батько родини пробував себе в організації виборчих кампаній кількох помітних на той час партій, які, як багато інших, канули важкою сокирою в Лету. Досягнувши певного успіху й завівши свій човен у тиху гавань, чоловік знайшов врешті-решт стабільну офісну роботу в організації постачання та зберігання паливних матеріалів. Наближався Новий рік, всім працівникам видав заробітну плату й з легкою душею пішов додому, як і всі, зустрічати свято. А на другий день вийшов на робоче місце і зостав ув офісі відкритий сейф... Тієї миті в нього все обірвалося. З оповіданого: його наче перекоскосило, половина тіла оніміла... Колеги, що почали метушитися, запрагли почути від керівника якесь слушне рішення: викликати міліцію?.. А в результаті - викликали швидку. Казали йому, що з ним діється щось не так: пропонували порятунок кілька разів, але в нього виникло переконання, що стан "шоку" минеться: "От ще трохи посиджу і все пройде!..". Але стан здоров'я не покращувався. Силою нав'язали йому приїзд лікаря, який заявив, що в даному випадку хвороби, а це був інсульт, порятунок життя ведеться не на дні й години, а на хвилини, відразу по вияву. Кілька місяців лікування, дорогих ліків, реабілітації і він вже на ногах. Коли приходив з дружиною до батьків угості, то я спостерігав за ним певну пригальмованість у мові та неспішність у рухах. Беручи до уваги, що це була доволі чуйна і позитивна людина, це викликало певне співчуття тому пережитому, через що він пройшов. Історію оповідану вище, чув з його власних уст. Але на цьому вона не закінчується. Кожен день Нового року він зустрчів з острахом: у пам'яті ще доволі довго жили спогади про чергове "фіаско". Здоров'я нагадувало про себе підвищеним тиском, любов'ю до кави, яку робив не собі, а гостям, смакуючи від приготування її аромат. Сидячи вдома по інвалідності, по телефону пробував продавати якісь товари...
Наближалась нова хвиля виборів і він вкотре спробував ув'язатися в організацію і популяризацію нової партії з "новим старим" обличчям. Прихильників було важко знайти, але партія обіцяла непогані гроші. Минув місяць передвиборної кампанії, яка була нетипова за інші, люди вже почали питати за розрахунок. Він, як людина сумлінна, обіцяв "обіцяне", тим самим беручи до серця "непосильне"... І от, напередодні обіцяних виплат, нічого не віщувало поганого. Приходить додому, їсть, сідає з жінкою дивитися телевізор, і раптом чує за спиною характерний шум, подібний до того, як хатня кішка вистрибує на диван, аби на ньому прилягти. На той шорох синхронно обертаються і дивляться на нього, а на дивані - порожнеча вечірньої кімнати! Тієї ж миті він каже, що "це, видно, душа батька", - чергова річниця смерті якого була того дня. Тієї ж миті у нього зупиняється серце... На день другий серед чисельних людей, що прийшли за розрахунком у офіс партії спостерігалось приємне пожвавлення: люди, яких він залучив до підробітку, отримували очікувану виплату... На іншому кінці міста готувались до похоронів.
