Лихий досвід "швидкого кредитування"

Приїхав хлопець із заробітків у Польщі в Україну. Без зайвих викрутасів побув десь із місяць удома та повернувся назад на роботу. Похвалився, що купив новий смартфон, адже з непримітних для себе причин згубив старий. Грішив, що того дня носив вузькі джинси, у кишені яких незручно він лежав: коли присідав, то випинав з кишені. Програючи події своєї подорожі, припустив, що десь згубив по дорозі. Коли виявив удома згубу, спробував повернутися і пройтись тією ж дорогою, але в темряві так його і не знайшов. Десь на другому місяці праці дзвонять йому батьки з несподіваним повідомленням: почали надзвонювати з якоїсь колекторської контори з погрозами, що їх син, який прописаний за їхньою адресою, не сплачує кредит і вони змушені будуть конфіскувати їхню квартиру, аби погасити борг. Мова йшла саме про нього, а він "ні сном ні духом": що ж трапилось?
- Батьки мої старі, грошей?.. - ти ж знаєш, як на пенсії! З того, що заробляю тут, якось їм допомагаю. Мати пережила операцію на серці, сестра лікувалась два рази від раку: знаєш, дітей у неї більше не буде... Шурак пару років тому поїхав на заробітки в Польщу, а через рік перетягнув і мене... - якось печально пливли від нього монологи про його сімейне життя... А десь на другий-третій день почав розповідати розв'язку.
- Пам'ятаєш, як я якось згубив свій телефон? А в ньому ще були мої паспортні данні, фотки з Польщі... Видно, ті хто його знайшов, оцінили, що його власник "при грошах", і використали його при отриманні мінікредиту через інтернет, ще його називають "термінове кредитування", коли навіть і не треба живого підпису власника, а достатньо того, що було в їхніх руках.
- Може, вони в тебе його викрали? - пробую висловити своє припущення.
- Дарма я тоді не звернувся в поліцію! У мене хоч були б підстави відмовитися від того, що вони взяли на моє ім'я. Так у мене виник "невідь-звідки" борг... Якби був в Україні, то, можливо, ще й посудився! Ти ж знаєш, що я працював у банківській сфері. Знаю, як підійти в даному питанні! А я тут - у Польщі, а батьки переживають. Ті колектори виїдають їм мозок своїми дзвінками! І що я зроблю?
Минає ще пару днів і колега повідомляє, що почав сплачувати ті гроші - "здоров'я і спокій батьків важливіші!"
Минув ще місяць, і я помічаю, як він зводить кінці з кінцями: більшу частину заробленого перераховує на погашення, а собі залишає уявно стільки, щоб вистачило до наступної зарплати, але не зовсім вписується в суму.
- Батьки хвилюються за мене, питають: чи вистачає? Я їх заспокоюю! Не скажу ж всю правду... Ти знаєш, яка вийшла сума боргу? 60 тисяч гривень! Залишилось мені ще тисячу доларів...
Дивлячись на свого колегу, дивувався його оптимізму й здоровому небажанню заганяти себе в глухий кут душевних переживань, адже тільки б подумати, що ходиш на фізичну роботу, а в підсумку - ніц не маєш!
- Так, у цьому житті ми або вчимось на чужих помилках, або на своїх. Добре, коли не на своїх, але це не в твоєму випадку! - десь поміж сказаного висловлюю свою думку.
- Добре, що так... Але прохання, не поширюйся серед колег! Про цей мій прикрий випадок знають з вас лише двоє...

Я ж вирішив цю історію записати. Знаю, що його словам не зраджу: з ким я працюю, не лише не здогадуватимуться про кого йде мова, але й взагалі не читають подібні життєві історії. Вони краще юзатимуть "інсту" і сміятимуться над бажаною дурістю.
Квітень-травень 2020 р.

"Чого ти такий сивий?"

В.З.

Питаю в колеги:

- Чого ти такий сивий? Ти ж ще молодий!
- Так, мені ще й "полтініка" немає, а все ж примітив, яка голова біла! - десь із прикрістю та сумом подивився на себе моїми очима.
- А чого ж так?..
- Колись я служив військовим водолазником і був ще доволі молодим. Моєю професійною спеціалізацією в ті часи було вміння підривати ворожі об'єкти як військові, так і інфрастуктури, наприклад: мости. Ось одного разу мені доручили замінувати кілька опор цивільного об'єкту, які виведено було з експлуатації. Я мав прикріпити до однієї з них детонатор, що й зробив, але... чоловік, який сидів у командному центрі не дочекався, коли я вийду з води, і натис кнопку. Звуковою хвилею від вибуху я пережив сильний фізичний удар. Мене винесло на берег. Можеш тільки-но уявити: у ті хвилини від пережитого мене тіпало і я був не свій. Коли я зайшов у командний центр, я з ходу влупив у писок тому мерзотникові. Всі, хто там були, навіть і не поворухнулися щось сказати у відповідь. Вони всі були в ауті, коли побачили мене... Тоді ж я подивися в дзеркало... і не впізнав себе: я був білий!

"Оце прес, а ото - це щось із твоїм животом!"

Переказує колега історію.
Якось він працював на базарі, а там був торговець, який у 90-ті торгував у Польщі на базарах тим, що лишень можна було привезти з України. Ось і розповідав він різні смішні історії:
- Якось підходить до мене жіночка, а у мене на розкладці різноманітний товар, серед яких плунжерний шприц для змазки. (Наприклад, його заправляють солідолом або літолом для карданних шарнірів авто, хрестовин та й інших поверхностей для тертя). Вона й питає мене:
- Co to jest?
Я ж розумію, що подібним можуть цікавитися лише чоловіки, і жартом відповідаю:
- Пердола до дупи!..
А для нас продовжує оповідь:
- Постояла вона, подумала і пішла геть. Через деякий час приходить і його купує. Для чого? Навіщо? Й гадки не маю! Це все одно, як інша історія, яка змусила мене так само зніяковіти. У тій же Польщі, на базарі, зовні солідний чоловік (одразу видно, що при грошах) із молодою пасією, підходить до мене і починає виконувати всі її забаганки: купує різний одяг, який би вона лишень захотіла. В результаті, як розраховуватися, дістає пачку доларів, а з неї виймає сотку та дає мені. Я ж кажу:
- У мене немає здачі!
- To z tym u pana jest problem?..
(У такі миті - без зайвих слів).
Колега, який переповів мені ці дві історії, одразу пригадує в контексті анекдот на подібну тему: "Один чоловік оголює торс, показує його і каже:
- Дивіться, який у мене прес!
Інший чоловік дістає пачку доларів і відповідає:
- Оце прес, а ото - це щось із твоїм животом!"

Один зі сценаріїв пробудження після алкоголю

"Своей житухи кучер - сам знаю, как лучше..."

MiyaGi - Меломан

Двоє колег мешкають ув одній кімнаті. Один з них любитель щоденно випити після роботи чотири банки пива по 0,5 л кожна, без закуски. Це настільки в нього увійшло у звичку, що практично за кілька років схуд на тому пиві, як таранька, а апетиту, що б ми йому не пропонували, від сили: жменька смаженої картопельки й пів котлети...
- Ти так довго не протягнеш! - раз із гумором, а раз "прямо в лоб" повторюємо йому.
- Я знаю! - констатує він.
А одного разу завершив цю фразу доволі несподівано: "Мені залишилось пару років...".
- Подумай про сина! Ти хочеш, щоб його виховував інший батько?.. - каже сусід по кімнаті, який щодня спостерігає за ним його історію "хвороби". - Мовчить. Немає що сказати. Бачу, що замислився. - Переказує мені свої спостереження.
До ворожки не ходи, завершується все це черговим ляском відкоркування пива.
Якщо у вашому житті не було таких "кадрів", із легкістю можна уявити, з яким самопочуттям має прокидатися така людина на роботу.
Отже, виставляє він будильник на три рази, з періодичністю по 10 хв одну й ту ж мелодію, адже знає, що одразу не прокинеться. Першу - пропускає. Другу - смачно вилаюється: "С*ка, бл*ть, к*рва мать, п*зда, коронавірус..." (Останнє слово додалося у його лексикон із появою в інфопросторі). За третьою - будить його сусід по кімнаті:
- Сергій, вставай! Пора на роботу!
А будильник на телефоні продовжує хрипіти підземельним голосом:

"Поработи меня пастырем, испепели моё небо!
Разбивая скалы о скалы, затащи меня в дебри
Ветром за ветром, мы - enemy, кепка да кеды,
Уверенно снегом на головы, строки холодные.
Выродок! Слово дал: мол я - вандал, кормил небылицами.
Колото-резанных ран куда больше, чем принципов.
В принципе дикция вывезет. Дымом зажаты извилины..."

І тут звучить коронна фраза, де в його проблемах винен не алкоголь, не робота, не сім'я, не власна безголовість, а той, хто біля такої людини за родом служби опинився поряд:
- Ти мене за*бав!
І так незмінно кожен початок робочого дня.
Добре, що один з гумором, а другий визнає щоденну слабкість.
Кажуть: "горбатого могила справить!" Схоже, що "горбатий" просто й не прагне за життя випрямитися.

Успіх "усупереч" фінансам?

Колега по роботі навів досвід своєї мами, яка працює сільською вчителькою, а за сумісництвом організовує дозвіллєву діяльність у школі. Зокрема, окрім традиційних свят, організовує виїзні концерти, бере участь у колективних змаганнях району. Ось і каже він мені:
- Вона молилась, аби її колектив не зайняв перше місце!
- А чому? - міркуючи собі за культурно-організаційну сторону її заходів, але його оповідь проявила зовсім іншу проблему.
- Та бог з тим районом, гроші знайдуть, а як поїхати на область? - доведеться їхати за свої. Що й казати про самореалізацію таланту в столиці... - Та от, я, як її син, мав під час виступу найдовший вірш. Таких віршів я не читав зроду. (Пауза). Тоді ми зайняли третє місце. Мати з полегкістю зітхнула... (й подумки перехрестилась).

Випробування долі

Ю.К.

Смерть, самим фактом існування, завжди окреслена певною містикою приходу та нагадуванням про себе. Історія торкається життя близької моїм батькам родини, яку і я мав можливість знати, пару разів побувавши в них удома, а також завдяки їхнім візитам до нас. Чоловік цієї родини від початку дев'яностих щоразу намагався розпочати якийсь бізнес, щоб досягти певних фінансових успіхів, у певний період навіть поєднуючи з основною роботою. Хоча він все життя пропрацював на залізниці, перший його бізнес був пов'язаний з аграрним сектором: по розвалу країни Рад і здобуттям Україною незалежности, почали активно утворюватися кооперативи, на тій хвилі він створив свій сімейний бізнес, засіяв у промислових масштабах часник, який, у результаті, давши гарний врожай, не мав очікуваного збуту. Початок дев'яностих фінансові проблеми почали відчувати усі підприємства, навіть харчової промисловости. Тому, звертаючись, наприклад, до м'ясокомбінатів, охоче, у відповідь, пропонували бартер, а не гроші. Потім почав займатися торгівлею, переважно "човнокарством": возив товари легкої промисловости з Європи, навіть Китаю, що на той час було - піонерією. Звісно, тим самим, "залазили" в борги, аби скупити товару щонайбільше, а продати щонайкраще. Але не все ставалося, як гадалося: від частих фінансових розчарувань, як звести кінці з кінцями, у його жінки почали виникати психологічні зриви. Отож, аби врятувати чергову назріваючу сімейну кризу, мусили залазити в нові кредити. На мій юний погляд, наврядчи ця родина могла діяти у своєму житті небезпечно, як і в будь-яких сім'ях, вихованих радянською системою, прагли зберегти рівновагу сил, але реалії щоразу ставили нові випробування. До слова: зі сторони ця родина, маючи двох синів, із якими я також мав нагоду спілкуватися, почувались доволі комфортно. У певному відношенні мали в побуті такі речі, яких не було в нас. Але то лише констатація факту. Час від часу згаданий батько родини пробував себе в організації виборчих кампаній кількох помітних на той час партій, які, як багато інших, канули важкою сокирою в Лету. Досягнувши певного успіху й завівши свій човен у тиху гавань, чоловік знайшов врешті-решт стабільну офісну роботу в організації постачання та зберігання паливних матеріалів. Наближався Новий рік, всім працівникам видав заробітну плату й з легкою душею пішов додому, як і всі, зустрічати свято. А на другий день вийшов на робоче місце і зостав ув офісі відкритий сейф... Тієї миті в нього все обірвалося. З оповіданого: його наче перекоскосило, половина тіла оніміла... Колеги, що почали метушитися, запрагли почути від керівника якесь слушне рішення: викликати міліцію?.. А в результаті - викликали швидку. Казали йому, що з ним діється щось не так: пропонували порятунок кілька разів, але в нього виникло переконання, що стан "шоку" минеться: "От ще трохи посиджу і все пройде!..". Але стан здоров'я не покращувався. Силою нав'язали йому приїзд лікаря, який заявив, що в даному випадку хвороби, а це був інсульт, порятунок життя ведеться не на дні й години, а на хвилини, відразу по вияву. Кілька місяців лікування, дорогих ліків, реабілітації і він вже на ногах. Коли приходив з дружиною до батьків угості, то я спостерігав за ним певну пригальмованість у мові та неспішність у рухах. Беручи до уваги, що це була доволі чуйна і позитивна людина, це викликало певне співчуття тому пережитому, через що він пройшов. Історію оповідану вище, чув з його власних уст. Але на цьому вона не закінчується. Кожен день Нового року він зустрчів з острахом: у пам'яті ще доволі довго жили спогади про чергове "фіаско". Здоров'я нагадувало про себе підвищеним тиском, любов'ю до кави, яку робив не собі, а гостям, смакуючи від приготування її аромат. Сидячи вдома по інвалідності, по телефону пробував продавати якісь товари...
Наближалась нова хвиля виборів і він вкотре спробував ув'язатися в організацію і популяризацію нової партії з "новим старим" обличчям. Прихильників було важко знайти, але партія обіцяла непогані гроші. Минув місяць передвиборної кампанії, яка була нетипова за інші, люди вже почали питати за розрахунок. Він, як людина сумлінна, обіцяв "обіцяне", тим самим беручи до серця "непосильне"... І от, напередодні обіцяних виплат, нічого не віщувало поганого. Приходить додому, їсть, сідає з жінкою дивитися телевізор, і раптом чує за спиною характерний шум, подібний до того, як хатня кішка вистрибує на диван, аби на ньому прилягти. На той шорох синхронно обертаються і дивляться на нього, а на дивані - порожнеча вечірньої кімнати! Тієї ж миті він каже, що "це, видно, душа батька", - чергова річниця смерті якого була того дня. Тієї ж миті у нього зупиняється серце... На день другий серед чисельних людей, що прийшли за розрахунком у офіс партії спостерігалось приємне пожвавлення: люди, яких він залучив до підробітку, отримували очікувану виплату... На іншому кінці міста готувались до похоронів.

"Любов" до котів

Діалог із колегою по роботі:
- Знімаємо помешкання в домі, де жили аж шість котів. Я й кажу господарю, діньте їх куди-небудь! От він по два, три, то один день то другий, потроху й повивозив.
- А звідки вони побралися?
- На початку було дві кішки, а вони нородили котят, от і повиростали.
- А куди дів?
- Не знаю. Залишився один. Я взагалі не люблю котів. От у мене вдома тесть завжди їх жалів і взимку запускав додому. А я в той час збирався поїхати на Москву, наготував лущених волоських горіхів - тільки цілісні серцевинки, аж цілих два ящики. Поставив під своє ліжко. Минає час, а в кімнаті починаю відчувати неприємний котячий запах і не можу зрозуміти: звідки він? Поки одного разу не побачив: вони залазили в ці коробки і робили своє діло... Звісно, лапкам тепло, брали й загортали, як в пісочку.
- І що, довелось горіхи викинути?
- Та ні, повибирав звідти те гівно і заніс баригам. Приношу, а один куштує... Я й кажу, що трохи протухли, а він: "Нічо, підуть!.." Я так подивився... і нічого не сказав.

Сила бажання випити!

По телевізії пройшла історія, як жінка накрутила своєму чоловікові гайку на прутня. Зі згадкою цієї історії в чоловічому колективі, один колега пригадав іншу історію, свідком якої був його знайомий.

- Отже, слухай! Ти знаєш залізну бочку на 200 л?
- Яка це?
- В яку заливають паливно-мастильні матеріали? Там ще крижечка, показує пальцями розмір, - накручується?
- Ага, наче зрозумів! - В очікуванні продовження, стверджує колега.
- Так от, мужики бухали й у них закінчилась горілка. Один з них каже, що виставить на стіл три літри, якщо знайдеться сміливець і засуне свої яйця в отвір цієї 200-літрової бочки. І не повіриш: знайшовся! І засунув...
- (Мовчазна пауза).
- Далі розповідати?.. І не зміг висунути, як в анекдоті про лампочку в роті. А що далі було: викликали МЧС, швидку... Довелось цю бочку розрізати... А-а, як він вищав! І розумієш, ну ніяк не було іншої можливости, тільки із середини пальчиком, - показує, якби допомагаючи горе-бідоласі... Видно, після цього він взагалі забув, що стало рушійною силою до цього вчинку.
- От, що значить сила бажання випити!