"Квіти, як і діти..." (шкіц)

Бородата продавчиня продає квіти,
хвалиться, що товар у неї можна купити за готівку, як і зо два десятка років тому. Додає, що молодь нині тільки й знає, що такий гарний товар, як і діти, беруться лише в інтернеті.
11.08.21

"Незалежна держава"

Знайома поділилась досвідом роботи в кол-центрі, розташованому в обласному центрі України. Місце перебування, хоча не конкретизую, але вказую не випадково, адже специфіка її роботи полягала в обслуговуванні клієнтів із Росії. (До слова: дівчина в побуті спілкувалась виключно українською, просто інших варіантів заробітку на той час у неї не було. Сама ж історія походить з 2010 р.). З розмов із іншими працівниками того центру знав, що продавати там могли будь-що, наприклад, послуги астрологів, ворожок, деякі продукти, такі, як БАДи, а в її випадку послуги одного з російських операторів мобільного зв'язку, зокрема підключення до "швидкісного" інтернету. Клієнти, які дзвонили на лінію, були з усієї території РФ. Серед питань, які збирались про клієнта для підключення нової послуги, було уточнення про місце проживання. Якось до неї зателефонувала жіночка, яка захотіла скористатися запропонованою послугою. Представилась, що територіально мешкає в Чечні. На що знайома без вагань відповіла по завченому шаблону: "Извините, но мьı не обслуживаем клиентов, проживающих за пределами Российской федерации". У слухавці зависла тиша, після якої прозвучало у відповідь коротке: "Тьı что ду-у-ра?..". На тому розмова й закінчилась. Підсумувала: "Коли ж прийшла додому, дістала мапу РФ і почала вивчати територіальний поділ. Повірте мені, я до останнього думала, що Чечня - це незалежна від Росії держава!"

"Я думав, що потрапив на балет..."

Чоловіку випала нагода піти на балет. Ніколи б до такого не наважився, але сталося так, що, працюючи на реставраційних роботах у Мінському театрі, у вдячність за зроблену справу, члени його бригади отримали безкоштовні запрошення для кожної родини на "культовий балетний колектив", який заїхав до них на гастролі. У честь такої події зібрався із дружиною в належному наряді, як і всі, хто йде на такі культурні заходи. Головною подією був не так балет, як "себе показати і на людей подивитися". Дехто з колег відмовився і не пішов. На початку (адже театр починається з гардеробу) мого оповідача зачарували красиві образи шанувальників таких місць і дійств: "Гарно вдягнені, при костюмчиках, платтях... На кого не подивишся: мило оку глянути!". Вистава тривала щось біля чотирьох годин у дві частини з антрактом. А далі: "Те, що побачив на перерві... я думав, що потрапив на балет, а біля буфету виявилось, що в цирк... Стовпотворіння, шум, мало не всі гамузом дориваються до бармена, замовляють міцні напої, беруть канапки, які потім опиняються на костюмах, платтях. Чомусь мені найбільше запам'яталися шпроти, які у всіх випадали з тих бутербродів... І ось після такої перерви, у тих же нарядах, ті ж люди йшли на ту ж виставу... Другу частину я проспав, поки мене хтось не розбудив і не повідомив, що танцюристи своє вже відстрибали, а я пропустив найцікавіше".

"Радіти життю"

- Jak sytuacja?.. Wszystko w porządku?

- Jakoś leci!

Почав працювати на об'єкті, підприємство - зокрема бренд - всесвітньовідоме, фірма-виконавиця хоча й регіональна, але має постійні контракти на терені ЄС. Наша ж фірма, відповідно до статусу, підібрала бригадира солідного, з досвідом, "одним словом": якось одразу дав зрозуміти, що по додаткові робочі рукавиці краще не підходити, так, наче видає з власної кишені. Якось нас поділили на дві робочі групи, для різних цехів, але для початку почали з малого (кількісно): обрали для роботи двох працівників. Іронія долі, а може не випадковість, ними опинилися бригадир і його заступник. Тепле приміщення, кава-автомат, туалет, перекур, все близько, отже, майже як в раю. Що вони там робили? - не знаю, але за місяць-другий, якогось занадто буденного дня долинула до нас чутка, що "тих двох" вигнали з будови?.. Всі ж питаються: чому? Колега, оповідаючи цю історію, певною мірою "зіронізував": "потрапили на найстрашнішому!..". Аби прикрасити це життя, достатньо найбанальнішим подіям надавати в голосі ноток містичности, веселости, пофіґізму абощо, тоді життя набуває рис незнуденности. У паузі фантазія домальовує сцени злочинної діяльности та криміналу. Але ж ні!.. "Не повіриш: вони умудрилися нічого не робити!" - звершив колега. Правда, цікаво почути продовження такого "нічогонеробіння"? А ситуація виглядає так. До них у цех зайшов старший перевіряючий (австрієць) і вирішив прослідкувати за їхньою роботою: його насторожило, що почастішали випадки їхньої відсутности на місці праці. Спостеріг, що прийшовши після самовільної перерви на каву, на який вони витратили не п'ять, а десь зо двадцять хвилин, підійшли до свого робочого місця, обійшли його по колу, відкрили ящик, закрили і пішли на гай-годинний перекур. Походив перевіряючий, посумував біля їхньої уявної присутности... і не дочекався: вирішив подивитися на власні очі, що ж трапилось, що їх таки немає? Виходить на двір: синє небо, альтанка, навколо, на висипному пагорбі зеленіє соковита трава, а на ній лежать два "ударника капіталістичної праці" і, тримаючи в пальцях папіроси, неспішно "купаються" в променях сонця - радіють життю.

Праця "на макса"

Розмовляю з колегою про роботу. Завтра у всіх вільний день - неділя. Згадали одного працівника, який працює без вихідних вже третій місяць. Що поробиш, коли на заробітках, далеко від родини, в Польщі, маєш узяти по годинах - "на макса", маючи ще й таку нагоду. Колега, з яким спілкуюсь, працював колись помічником машиніста. От і вирішив зробити порівняння з собою. "Знаєш, скільки я, працюючи на локомотиві, бачив смертей?.. Як би не хотів об'їхати, але потяг, який летить на швидкості, не спинити! От просто йде людина по рейках і наче не бачить нічого, не чує, як і не старайся сигналити..." (Виникає образ: "Людина йде на зустріч смерті, яка несеться зі спини"). "Достатньо якогось дня убачити порізану людину, без частин тіла, в крові, з власною участю у витягуванні з-під коліс, з безмірним очікуванням доїзду швидкої допомоги, тримаєш себе в руках цілий день, а увечері, прийшовши додому, і ледь розслабившись, помічаєш, як починає всього тіпати. Навіть у руки не можеш узяти склянку води... Так і зі мною зараз, пропрацювавши без вихідних уже з місяць, відчуваю цей давній, знайомий стан. Цікаво, як почуває нині колега по трьох місяцях праці?"