Щасливий збіг обставин

Працюю з неспішним колегою. Спілкуючись з ним про різні життєві ситуації, не на перший день зрозумів, що така поведінка зумовлена максимальною фаховою обережністю в роботі електрика. Колись більше десяти років пропрацював він на "Обленерго" з обслуговування силових мереж. Перший день знайомства з роботою був ознаменований траплянням до рук записничка, полишеного в робочій шафці для одягу його попереднім власником. На першій сторінці великими літерами було виведено: "Записувати всі випадки зі смертельними наслідками!" Першою була думка: "Ото мені "пощастило"... дістав шафку після якогось маніяка!". Лише по ходу знайомства з роботою дізнався, що на тому "Обленерго" був припис: усі нещасні випадки під час обслуговування електромереж, які траплялися по всій Україні, не лише зачитувати і вислуховувати від начальства з повторенням, а ще й записувати в особистий окремо відведений записник. На думку місцевого керівництва, такі заходи мали сприяти покращенню охорони праці. З часом ця норма якось сама по собі зникла, адже діяли не менш, а більш важливі нормативні документи до обов'язкового вивчення, а цей захід, як виявився був лише додатковим інструментом психологічного "підсилення" усвідомлення трагічних подій. У цьому ж контексті згадалися йому пару випадків, але один із них доленосного значення для працюючих із позитивним завершенням. Якось, починаючи з середини 90-х років, у зв'язку з одним інцидентом (на думку оповідача), і не лише із ним, масово на електропідстанціях почали міняти масляні вимикачі високої напруги на вакуумні. Зимового дня бригада працівників виїхала на один із викликів. Так сталося, що саме тоді різко змінилась погода на хуртовину і бригада застрягла в дорозі. Довелось чекати на трактор, аби розчистив дорогу. Поки приїхав, вирішили їхати назад, адже дорога вільною стала лише в зворотній бік. Того ж дня, приблизно у той же час, на тій підстанції відбувся перегрів по короткому замиканню, ділянки, яка знаходилась поряд із робочою зоною для згаданих працівників, які мали там працювати. Це призвело до критичного кипіння оливи, яка вибухнула на всю підстанцію. Якби тієї миті та бригада знаходилася у тому місці, ніхто б не вижив. Колега, оповідаючи цю історію, був свідком того, як виглядала ситуація наступного дня. Подібні підстанції, у формі будиночка, робилися з цегли, а ця була зварена із залізної бляхи, від вибуху з квадратної форми перетворилася в майже округлу; усередині все мало сліди оливи обпеченої вогнем від короткого замикання... Можна лише по-філософськи уявити, як природа своєю "негодою", врятувала того дня життя тих хлопців!

Кабеля та гроші

Один чоловік підійшов до електромонтажника і попросив позичити йому гроші. Той коректно відповів: "Розумієш, банк не затягує кабеля... я не позичаю гроші!"

Коли хлопці на корпоративі (новорічна експозиція)

На об'єкті, якому працюю, австрійське керівництво вирішило організувати свято для своїх працівників з нагоди наближення Нового року. Вивісили список запрошених, без напутнього слова щодо організації самого свята: лише час, день, місце. Питання доїзду: тридцять кілометрів від роботи - під питанням. За пару днів керівник середньої ланки висловлює здивування: чому записалося так мало людей? Почав ходити і уточнювати причини: може хто забув дописатися? Якось пояснив йому ламаною англійською, що їхати за кермом і не випити з нагоди свята, якось дивно. Колега підтакнув, що наступного дня, в неділю, бажано було б вийти до праці. Це якось виправдало нас в його очах, але не розв'язало внутрішньої дилеми. Схоже було на те, що в західній Європі, відвідини таких свят сприймається за вираження взаємної вдячности. Коли розмова скінчилась і на тому вибачились, керівник пішов, а підійшов до нас поляк. Запитали його за його участь у тому заході. Відповідь трапила несподівано іншою: "У мене є офіційна та неофіційна версії. Офіційна: я маю на той і наступні дні приватні справи. Неофіційна: ніколи німець ("все одно, що австрієць" - з давньої розмови) не був поляку другом. (Продовжує). Якось став свідком настанови головного керівника (австрійця, старшого за посадою від згаданого вище) до свого підлеглого, що матеріали до роботи треба приховувати подалі від поляків та українців, аби не крали... Я почув і одразу до нього в лице: про що ти кажеш?.. А він давай вибачатися, начебто я неправильно його зрозумів. (До слова: оповідач працював п'ять років у Лондоні, отже англійською володіє на достатньому рівні). Ви думаєте, що я після сказаного сяду з ним за один стіл?..". За перебігом певного часу, така дивна реакція з різних сторін наштовхнула мого колегу (українця) на власну давнішу історію. Якось працював на фірмі, що займалась складанням електричних шаф (Полтава). Виключно чоловіча праця. Директор відзначався тим, що ходив у якусь новочасну християнську церкву. Його інтереси особливо сильно не відбивалися на буденній праці робітників, але одного разу набули певного ексклюзиву під час корпоративної зустрічі з нагоди наближення Нового року. Як завжди на таких великих фірмах керівництво прагне віддячити своїм працівникам за досягнення пройденого року. От і того разу відбулась організація з виїздом на природу. Так, як керівник був набожним чоловіком, на спиртних напоях лежало важезне табу, а радість від свята мала сягнути іншими засобами. Дружина шефа, яка активно брала участь у реалізації як духовних, так і матеріальних прагнень свого чоловіка, взялась за організацію того корпоративного дійства, склавши для працівників власний сценарій розваг. Мій колега, за давньою нелюбов'ю до корпоративів, не пішов на ті урочистості, але мав можливість почути наступного дня враження від його завершення. Отож, за тим сценарієм, працівники фірми, окрім святкового столу, великою чоловічою компанією бігали та вправлялись у стрибалки, доганялки, розминалки, досягали, одбивалки, зачіпали, уминалки, лизалки, кусалки, сміхогралки, обручалки, м'ячотрималки... Поряд із їхнім заходом відбувались інші новорічні урочистості, організовані другими фірмами, серед яких була невеличка жіноча кампанія. На якомусь етапі з тієї кампанії підкликають до себе майбутнього свідка того дійства, за посередництвом: єдиного оповідача для мого колеги - з єдиним питанням: "Ось ми - жінки, дивимось на вас - чоловіків, як уже не першу годину бігаєте щасливими один за одним, не п'єте горілки, не звертаєте уваги на жінок: хоча б запросити на танець! - і від того стає дивно і водночас сумно: ви що... підари?". Ще дивнішою виглядала б однозначна відповідь: "Ні, електрики!".

Духові та духовні шляхи

Питаю знайомого священника, який більшу половину життя присвятив себе музиці та грі на духових інструментах: чому розміняв духовий на духовний шлях у своєму житті? Як виявилось, у його житті все змінили 90-ті минулого століття. Граючи на різних музичних інструментах, зібрав із них унікальну колекцію. А щоб вижити у ті "лихі часи", довелось майже все розпродати... На якомусь етапі почав допомагати священослужителям одного зі знакових храмів міста, а згодом отримав право служити по селах. Діти виросли, а з дружиною "зберіг платонічні стосунки". Якось я висловив своє судження про його священницьку працю: "Не уявляю, як можна мало не кожного дня мати справу з мерцями?" - знаючи, що в такій роботі як не хрещення, так похорони - це найзатребуваніші обряди серед вірян. Навіть одруження не обов'язково має бути ознаменоване волею стати перед Богом за посередництвом священника. На що знайомий відповів лаконічно, з певним сумом і властивим йому гумором: "Починаючи від роботи музикантом, образ мерця від давна був для мене звиклим і буденним. На якомусь етапі їх присутність у щоденному житті стала викликати огиду. Тоді співпало так, що полишив роботу. Багато чого іншого відтоді змінилося. Згодом огида зникла і прийшло усвідомлення, що смерть, це така ж звична річ, як і життя. А мертві люди, так само як і живі, потребують своєї уваги!".

03 листопада 2021 р.

Праця в міжнаціональному товаристві

Кажуть, що люди, які трапляються в нашому житті не випадкові. Тому, на якомусь етапі, ловиш себе на тому, що цікаво за ними спостерігати, слухати їхні міркування, зважувати дії і записувати набутий досвід, аби не втратити у стрімких коловоротах щоденниго за-буття. Певною мірою тут зібрані історії, в яких, за родом моєї діяльности, фігурують громадяни інших країн. Насправді, в умовах глобалізації, таке поняття, як національність, втрачає свої межі. Чим більше знайомишся з іноземцями, тим більше розумієш, що вони такі ж різні між собою, як і громадяни окремо взятої країни.

👻
Щоразу намагаюсь знайти спільну мову, а радше слова, з австрійцем, який керує виконанням наших робіт. Сам він розмовляє рідною німецькою і відчеканеною англійською. Якогось дня кудись поспішає і по ходу висловлює до мене свою емоцію: "Хо-ро-шо!" Я ж здивований перепитую, учувши чи реально російське слово: "Хорошо?" - на мить утішившись позитивним настроєм свого керівництва. Дотепер подібних слів від нього не чув!.. Сміється і відчеканює більш виразно: "Horror shows".
Квітень 2021 р.

⚒️
На об'єкті супервайзером працює молодий словен. Знає німецьку, англійську, але зі слів поляків, його англійська щось не дотягує до рівня шкільної програми. Дізнався, як із ним вітатися: "Zdravo!" (Привіт!"). А йому приємно: "Zdravo-zdravo!". Якогось дня завершив свою роботу і кажу до нього: "Не маю праці. Що робити далі?"
В результаті дав те, чого я ніколи не робив. Вдруге до нього підходити не захотілось, подивився, як це робили до мене інші, і зробив так само.

😱
"Jeście jeden zmarnowany dzień!" - сказав поляк на початку робочого дня.
16 травня 2021 р.

🙈
(Розмова з українцем).
Зробив колега роботу. Питаю:
- Задоволений?
- Я завжди собою задоволений. Навіть коли фіґню порю. Дивлюсь: фіґня-фіґнею, а задоволений!
07 серпня 2021 р.

🛠️
Колись був одним із керівників австрієць румунського походження. Хоча народився в Румунії, десь по 10 роках життя переїхав із батьками до Австрії, здобув освіту, працював на Siemens, чим дуже пишався. Якось, дивлячись на вишкіл до порядку зі сторони поляків, підкреслено зауважив, наскільки австрійці та румуни є в усьому акуратні: не кинуть робочі матеріали просто так, а розкладуть усе по поличках. Мабуть, такої думки був і про мене, коли частенько брав собі в помічники, тим більш, вголос наводячи такі порівняльні приклади. До слова: інший румун-керівник вже українського походження (хоч і на родився в Румунії, але говорив ще й українською), у прискіпливости до нас і до себе підтверджував висловлену тезу.
На іншій будові стикнувся в роботі з іншими румунами-робітниками... Спостерігаючи за ними зі сторони, засумнівався в попередньому досвіді: судити про людей не варто за національністю, адже усі ми буваємо різними, в залежности від обставин у яких опиняємось, задач, які нам ставлять і вміння їх виконувати.
09 вересня 2021 р.

🎶
Інший румун, який від юнацьких років оселився з батьками в Австрії і вивчив німецьку, у своєму керівництві з робітниками послуговувався виключно нею, а в побутових справах, наприклад, по телефону - рідною. Веселий чоловік: завжди міг знайти спільну мову з будь-ким, хто його боявся незрозуміти. Час від часу окрім німецької послуговувався іншими словами, як виявилось італійською. Часто полюбляв казати на обід "манджаре", як виявилось по-румунськи інакше: "манкаре". От і виникає питання: чому ж він у діалозі з нами не послуговувався рідною мовою? Для нас тоді, що німецька, що румуньська "одна калабаня". Та сама річ, яку маємо ми, українці: відчуття власної меншовартости на відміну від мов німецької або ж англійської?

🦇
"Ty nie jesteś Polakiem!" - каже до мене колега-поляк по роботі. Й одразу продовжує: "Nie mówisz "kurwa"... Prawidłowy Polak zawsze mówi te słowo!" Я з ним погодився, адже 1) за національністю є українецем від народження, 2) нецензурна лексика - це не мій коник!
Працюючи в парі зі своїм колегою, цей же "коментатор" час од часу сварився на нього, що полюбляє слухати реп з нецензурною лексикою, ставлячи в приклад шанованих роками поп-виконавців. Якогось дня визвірився на нього остаточно "Ile mam sluchać te kurwa, kurwa, kurwa?..". Я ж подумки розсміявся, згадуючи його слова про мою "polskość".
09 вересня 2021 р.

🎸
Приходить поляк із відпустки і, затримавшись на початку дня у керівника, повертається до роботи зі словами: "chciałbym zwolnić się...". Але керівник попросив затриматися на будові ще до кінця року. Отже, погодився. Першим моїм коментарем була сказана ним ще до відпустки фраза: "Jeście jeden zmarnowany dzień!"? - звісно ж в питальному значенні. На що почав сердечно розповідати, що ця робота, взагалі не його покликання: народився в сім'ї музикантів, мати солістка, якийсь дядько художній керівник, той є тим, а той - тим, а він взагалі-то бас-гітарист. Іншим днем, за дві години до кінця робочого часу, на його ж повторювану мною фразу додав: "a ile doma dobrych rzeczy można byłoby zrobić!.." - сміючись чи то з себе, чи то з виниклих обставин.

🈸
Іншого дня цей же колега раптом розкривається в розмові з ще однієї сторони. Захоплюючись з дитинства аніме, сам для себе почав вивчати японську мову. На питання: як він себе в ній цінює? - відповів, що "непогано". Провів деякі аналогії з корейською та китайською мовами. Навів певні фрази. Що за фонетикою вивчати поляку азійські мови миле діло: присутні такі ж комбінації звуків "чі", "жі", "ші" тощо. Керівник, слухаючи його, максимум співставляючи польську з англійською, лише вражався дивовижному завзяттю до вивчення і знань з японської.

✋🤚
По роботі (діалог між майстрами):
- Пішли мити руки!
- Хто не працює, той не помиляється і руки залишаються чистими...
12 вересня 2021 р.

🔩🔧
Ділюсь спостереженнями з колегою-білорусом:
- В такій роботі, як наша, є великий мінус: все говориться в усній формі. Легко відійти від проєкту.
- Ні! В нашій роботі великий плюс: ніхріна не поняли і пішли робити по-своєму.
Жовтень 2021 р.

🕵️
На одній будові керівником був хорват, хоча, як виявилось, за переконаннями - серб. Це стало зрозумілим, коли раптом для всіх пожвавішав, ув обговоренні футбольного матчу між Україною та Сербією. Добре знав, окрім рідної: російську, англійську та німецьку. Керував українцями і мав свої незрозумілі для нас контра з австрійцем та румуном, які теоретично мали бути його підлеглими, хоча підзвітні були перед іншою фірмою. Кожен ранок відзначався тим, що одне керівництво показово ігнорувало другого, мінімум: не вітаючись за руку. Австрієць рахував хорвата "гнилостньıм человеком", а зворотніх міркувань ми не чули аж до останнього, коли вже стало всім відомо, що його контракт добігає завершення, а тут він знаходиться мало не на пташиних правах, хоча й зберігає формат найголовнішого. Коронною його фразою до робітників було якесь неоковирне російською: "Ребята, а что вьı тут делаете?" - це при тому, що знав усі задачі для кожного. І так всю історію будови, яка тривала більше двох років. Отже, кожен дотримувався своєї ролі і залишався при своїй думці. Врешті, коли шляхи керівників перетнулися на доробках зробленого, виразився поза їхні очі, але між робітників, справжнім судженням, назвавши своїх "колег" фашистом і циганом... Це ж треба було стільки часу терпіти? - вибухнули сміхом колеги, як по сказаному зник із їхнього зору.

👾
Зустрічаю в Польщі грузина. За віком майже мій одноліток. Слово за слово про те: "Як опинився тут? Чи порозумівся з українцями. Чи вже пробує спілкуватися по-польськи? Як-то під час карантину вже більше року не бачити своїх рідних?" - адже єдиний доступ добратися додому - літаком. А щоб довго не мусолити відповіді на мої питання, вирішив розповісти мені один анекдот: "Приходить якось молодий хлопець до ворожки. Вона просить показати руку і починає по ній розповідати про його майбутнє. Каже, що перша половина життя буде важкою, матиме багато труднощів, фінансові нестачі, а щоб звести кінці з кінцями, змушений буде багато працювати. Молодий хлопець слухає і про себе міркує: нічого, першу половину життя якось перекантую, очікуючи, як компенсацію за страждання, кращої перспективи.
З нетерпінням просить у ворожки продовження: то якою буде друга половина життя?.. А вона ж, вглядаючись у лінії, робить довгу паузу і зітхає: "А далі - звикнеш!"
17 листопада 2021 р.

"Усмішка Бога"

"Іронія - це усмішка Бога" - підсумував мій колега знайомою йому фразою, у підсумку життєвих історій нашої професійної діяльности: вчилися, планували реалізувати себе в одних галузях, а виявилося - в інших, та ще й у чужій країні. Тієї миті подумалось: чому ж я маю записувати свої спогади та життєві історії? А все тому, що люди, які нам трапляються - не випадкові. Слова сказані мимохідь - можуть міцно осісти в пам'яті. І не тільки слова... Якщо не запишу, з часом виникне відчуття незрозуміння: чому ж роблю так, а не інакше? звідки беруться ці висновки? маю такі переконливі судження?
27 листопада 2021 р.

Із пісні слів не викинеш!

Один електрик оповів робітничу історію, яка мало не закінчилась "міжнародним скандалом". Хоча подія наче й вичерпала себе, але наслідки тривають для фірми, на якій він працював, і донині. Отже, те підприємство, яке його наймало в Польщі, займається виготовленням (збіркою) електричних шаф. Вся робота поставлена на потужний виробничий конвеєр. Йшли міжнародні замовлення. Складання обраховувалось рівно до визначеної години, після якої працівник одразу мав переходити до наступної шафи. Виконану роботу так само оперативно приймав відліл технічного контролю (ОТК), справджуючи якість виконаних робіт. Треба розуміти специфіку: кожна шафа могла мати свою індивідуальну (неповторювану) схему складання та підключення. В такому темпі тривало одне з багатьох великих замовлень, яке цього разу мало надіти до Росії. Переважна більшість шаф складалась українцями, меншим числом - поляками. Зі замовленням впорались оперативно, готова продукція надійшла вчасно. Раптом виявилось, що п'ять шаф замовник забракував із поверненням до виробника. До слова: за кожну таку шафу з відділу ОТК знімалась солідна премія. У чому ж причина? - закіпішували на підприємстві. Не повірите! Замовник перетворив ці шафи у міжнаціональний скандал. Дійшло до того, що раптом одного дня до фірми-виробника з'їхались усі директори, навіть російський консул у Польщі, всіх працівників "поставили на диби"... Як виявилось: на тих п'ятьох електричних шафах, як один в один, з тильної сторони плат, за в'язками кабелів (недоступне місце для зовнішнього огляду), хтось написав два несолов'їних слова "Путин - Хуйло". Хоча я не прибічник нецензурної лексики, але, як кажуть: "Із пісні слів не викинеш!". Тим більш, коли це і є пісня! Винуватець події признався чесно у своїй писемній діяльності. Як виявилось, це був українець німецького походження, у роках, з незвичним єврейським по-батькові, адже його тільки так всі знали і називали. Спитали його: "Навіщо ти це зробив?" Відповідь виявилась "проста, як двері": "Так це на кожній огорожі написано! Навіть у Польщі!..". Як підсумував мій оповідач, події призвели до того, що справою рук одного працівника і "недоглядом" інших польська фірма зіпсула контракт із замовником, отримала непосильний штраф, з наступного місяця почала затримувати виплату зарплати усім працівникам, і як вишенька на тортику, про яку подумалось усім одразу: першим ділом звільнила "горе (Слава) - працівника" з України.

"Вона - вибухнула!"

Поляк у делегації від фірми працює в Швеції. Давній любитель пива. Не дихне, як не матиме вільного часу наповнитись "броварком". Не витримав, якогось дня, взяв баночку пива на роботу, приховав десь за власною рóбою, ближче до тіла. На короткій перерві під час праці побіг до вбиральні, аби відкоркувати наготований напій і вгамувати невтамовану спрагу... Хлопець, який оповідав цю історію, поряд того місця чекав біля кавомату на свій напій. Раптом до нього долинає безперервний потік нецензурної лексики, який почався з глибини туалету, а вийшов назовні з нього. "Я дивлюсь на нього, а він від живота включно з верхньою частиною штанів - мокрий. Питаю його: Що трапилось?.. Відповідь була вражаюча: "Вона - вибухнула!" Чи то від тепла, чи від того, що притис невдало, а чи від того, що розбовтавши за пів дня, при відкриванні ефект наперед передбачуваний... До кінця роботи шарахався начальства якнайдалі. Сказати, що від нього просто пахніло - це нічого не сказати. За ним у повітрі тримався такий міцний шлейф пивного духу, який то міг бути в давньому генделику з добрими традиціями."

"Крилаті спогади"

Мешкаю в домі, в якому колишній власник займався вирощуванням селекційних поштових голубів. Все життя та вільний час присвятив їм і лише їм. Мав жінку, дітей, пристойний дім і вигідний двір, город. Зі своїми голубами весь час брав участь у змаганнях різного рівня. Отримував безліч нагород. Найбільше і найзначніші зібрано в 90-х роках. Вони минули, господар помер, образ двору та садиби тепер узагалі не нагадують про те, що колись тут хазяйнувати крилаті, навіть нічого увиразнено не вказує на їхнє тут минуле. Єдине: шафу в хаті прикрашають "золоті" кубки за перемоги у змаганнях і пару настінних образів, на яких так само, як на кубках, написані роки та ім'я колишнього господаря.

Тепер тут хазяйнує син, який і успадкував родинний дім, хоча в ньому не живе. Якось слово за слово, кажу до нього: добре було б ту колекцію нагород здати в музей. Це ж яка неймовірна історія шахтарського краю крізь постать однієї людини! Як на картинах у місцевому музеї: люди виходять з-під землі, щоб подивитися на небо! В результаті, такий ліричний романтизм він нівелює з позиції ображеної дитини, яка ніколи не розділяла батьківського захоплення: "Ніколи в житті не поїхав з родиною на відпочинок! Все життя присвятив голубам. Як прийде хтось у гості: "розмовляти пошепки!" Не дай Боже забреше собака! Як пробіжить по двору кицька - жене палицею! Не пропустить жодного змагання! Як виграє: коле порося, накриває стіл на всю вулицю, аби почастувати усіх своїх колег. Зварйований!.. Тих грамот було стільки, що я більшість з них вже й попалив. Донька питає: а скільки коштує хоча б один дідів кубок? А я сміюсь у відповідь і продовжую: якби його здати до ломбарду чи антикваріату? Бачу до чого хилить: надивилася всіляких серіалів... Наразі нехай стоять, а життя покаже."

"Борщ" чи "Щі"

Працівник із колегою обговорюють робочі інструменти, зокрема бренди і їх якість. От і виникло в жвавій дискусії на двох питання: "Що краще: "Bosch" ("Бош") чи "Stihl" (Штіл)?" (До слова: оповідач і безпосередній учасник тієї події має своєрідну вимову.) За пару хвилин, раптово до їхньої розмови долучаються "якісь ліві" працівники і давай неочікувано доводити, що "борщ" краще за "щі". Спочатку зніяковіли від нахабного втручання, ще більше від тієї теми, яку запропонували: "Адже, як не кажи, борщ жодним чином не можна порівнювати зі щі за кількістю корисних інгредієнтів!"... Довелось трохи докласти зусиль, поки не уяснили: хто може бути проти української кухні?

Незвичний сон (шкіц)

Розповідаю, як один колега не міг спати, якщо в навушниках не грає музика, а інший, як нап'ється, "дивиться" всю ніч кіно, разом із усіма рекламами. От і цього разу інший колега, слухаючи мене, пригадав свого бригадира, із яким жив ув одній кімнаті. Той так само не міг спати без працюючого телевізора. Це його щоразу діймало, тому посеред ночі вставав і вимикав "тарабайку", а за пару хвилин, бригадир, учувши щось незвичне, просинався і знову його вмикав. Така от "селяві" жити робітникам разом... "Однієї ночі, - продовжує оповідач, - як наступали перші холоди і ще не мали нормального обігріву, пам'ятаю, як лягав і було холодно... За звиклим сценарієм просинаюсь уночі від того, що мені чомусь стало доволі гаряче, аж важко почав дихати... Розплющую очі, а по телевізору показують те, що дозволено після 12 ночі... Вимикаю те "порево" і лягаю спати. За пару хвилин звичний сценарій: бригадир просинається і вмикає телевізор. На перших звуках миттєво вимикає... Ту ніч я вже спав у тиші!"

З відкритими очима

- Чому ти весь час ходиш із невиспаними очима - червоними, наче в кролика? - питаю свого колегу.
- Вчора не міг знайти маску!
- Яке відношення медичні маски (періоду Covid-19) мають до очей?
- А спеціальні, такі, що вдягаєш на ніч.
- І що без неї уж ніяк не заснеш? - второпавши, про що йде мова.
- Так, я сплю з відкритими очима!
- Як так?
- Скільки себе пам'ятаю - з дитинства. Навіть колега було не на жарт здивувався (згадує спільного знайомого з яким винаймали житло): оповідав мені щось наніч, а ще не знав про таку мою особливість. Як почав його уважно слухати, так і одразу заснув, а він все говорив і говорив... Мені не довго треба... Вже вранці мені переповів, як із годину розважав мене різними розповідями, але якоїсь миті спинився і щось до мене з питаньком, а я - нуль емоцій, але такий уважний: підпер голову рукою та на нього все дивлюсь і не ворухаюсь. Мало він не злякався: помахав перед очима рукою, вимкнув світло і ліг спати, а я, так би мовити, так і продовжував на нього зріти крізь темряву.

Одне з гастрономічних уподобань у радянські часи

Відпочивав у дитинстві з батьками на морі в м. Миколаївка. Там уперше познайомився з форматом "кемпінг". Вперше в житті спав у палатці; у центрі міста бачив верблюда й оригінальні кульки, які він по собі лишає; вуличних наперсточників... Недалеко від того місця розташовувався магазин із відділом, в якому робили наживо молочні коктейлі, які ми часто замовляли. У натовпі якоїсь черги учувався запах тютюнового диму, наприємно розвіяний у спекотному повітрі - чомусь відтоді тривалий час нагадував мені той відпочинок. Найбільше, що дивувало відпочивальників, таких, як ми, так це консервовані кавуни в трилітрових банках. Влітку... коли за місяць мали початися свіжі. Добре запам'ятався період: початок літа. Тоді ми об'їдалися черешнями. Так от, консервовані кавуни! - не повірите, але їх купували... Не подумайте, що рецепт зберігав молодість солодкої м'якоті з минулого літа... Як переповідали: дольки знаходилися в оцтовому солоному маринаді. Купували їх з єдиною і практично затребуваною метою: слоїк відкорковували, викидали вміст, а в сусідньому кіоску наливали в нього... пиво! Ось так творились чарівні плани соціалістичного будівництва для консервних комбінатів півдня України "шанувальниками" маринованих кавунів.

Молдавське прізвище

Колись у шкільні роки двоюрідний брат проживав у Молдові. Хоча родом був з України, по роду батькової служби, щоразу опинявся в російськомовному середовищі. Не знав місцевих традицій, звичаїв, а також не розумів молдавської. Перший день знайомлячись із вчителями, мав традиційно заповнювати зошит, де вказувались предмет, клас, прізвище та ім'я учня (завжди мене дивувало: чому не навпаки?). Та окремим рядком прізвище вчителя. У випадку цієї історії: російської мови. Як почув, як розумів, так і записав "Ку-ку". Коли вчитель зібрав зошити для перевірки, за ту маленьку рисочку зробила йому непереливки. Видно, надовго запам'ятав: як пишуться молдавські прізвища...

"Квіти, як і діти..." (шкіц)

Бородата продавчиня продає квіти,
хвалиться, що товар у неї можна купити за готівку, як і зо два десятка років тому. Додає, що молодь нині тільки й знає, що такий гарний товар, як і діти, беруться лише в інтернеті.
11.08.21

"Незалежна держава"

Знайома поділилась досвідом роботи в кол-центрі, розташованому в обласному центрі України. Місце перебування, хоча не конкретизую, але вказую не випадково, адже специфіка її роботи полягала в обслуговуванні клієнтів із Росії. (До слова: дівчина в побуті спілкувалась виключно українською, просто інших варіантів заробітку на той час у неї не було. Сама ж історія походить з 2010 р.). З розмов із іншими працівниками того центру знав, що продавати там могли будь-що, наприклад, послуги астрологів, ворожок, деякі продукти, такі, як БАДи, а в її випадку послуги одного з російських операторів мобільного зв'язку, зокрема підключення до "швидкісного" інтернету. Клієнти, які дзвонили на лінію, були з усієї території РФ. Серед питань, які збирались про клієнта для підключення нової послуги, було уточнення про місце проживання. Якось до неї зателефонувала жіночка, яка захотіла скористатися запропонованою послугою. Представилась, що територіально мешкає в Чечні. На що знайома без вагань відповіла по завченому шаблону: "Извините, но мьı не обслуживаем клиентов, проживающих за пределами Российской федерации". У слухавці зависла тиша, після якої прозвучало у відповідь коротке: "Тьı что ду-у-ра?..". На тому розмова й закінчилась. Підсумувала: "Коли ж прийшла додому, дістала мапу РФ і почала вивчати територіальний поділ. Повірте мені, я до останнього думала, що Чечня - це незалежна від Росії держава!"

"Я думав, що потрапив на балет..."

Чоловіку випала нагода піти на балет. Ніколи б до такого не наважився, але сталося так, що, працюючи на реставраційних роботах у Мінському театрі, у вдячність за зроблену справу, члени його бригади отримали безкоштовні запрошення для кожної родини на "культовий балетний колектив", який заїхав до них на гастролі. У честь такої події зібрався із дружиною в належному наряді, як і всі, хто йде на такі культурні заходи. Головною подією був не так балет, як "себе показати і на людей подивитися". Дехто з колег відмовився і не пішов. На початку (адже театр починається з гардеробу) мого оповідача зачарували красиві образи шанувальників таких місць і дійств: "Гарно вдягнені, при костюмчиках, платтях... На кого не подивишся: мило оку глянути!". Вистава тривала щось біля чотирьох годин у дві частини з антрактом. А далі: "Те, що побачив на перерві... я думав, що потрапив на балет, а біля буфету виявилось, що в цирк... Стовпотворіння, шум, мало не всі гамузом дориваються до бармена, замовляють міцні напої, беруть канапки, які потім опиняються на костюмах, платтях. Чомусь мені найбільше запам'яталися шпроти, які у всіх випадали з тих бутербродів... І ось після такої перерви, у тих же нарядах, ті ж люди йшли на ту ж виставу... Другу частину я проспав, поки мене хтось не розбудив і не повідомив, що танцюристи своє вже відстрибали, а я пропустив найцікавіше".

"Радіти життю"

- Jak sytuacja?.. Wszystko w porządku?

- Jakoś leci!

Почав працювати на об'єкті, підприємство - зокрема бренд - всесвітньовідоме, фірма-виконавиця хоча й регіональна, але має постійні контракти на терені ЄС. Наша ж фірма, відповідно до статусу, підібрала бригадира солідного, з досвідом, "одним словом": якось одразу дав зрозуміти, що по додаткові робочі рукавиці краще не підходити, так, наче видає з власної кишені. Якось нас поділили на дві робочі групи, для різних цехів, але для початку почали з малого (кількісно): обрали для роботи двох працівників. Іронія долі, а може не випадковість, ними опинилися бригадир і його заступник. Тепле приміщення, кава-автомат, туалет, перекур, все близько, отже, майже як в раю. Що вони там робили? - не знаю, але за місяць-другий, якогось занадто буденного дня долинула до нас чутка, що "тих двох" вигнали з будови?.. Всі ж питаються: чому? Колега, оповідаючи цю історію, певною мірою "зіронізував": "потрапили на найстрашнішому!..". Аби прикрасити це життя, достатньо найбанальнішим подіям надавати в голосі ноток містичности, веселости, пофіґізму абощо, тоді життя набуває рис незнуденности. У паузі фантазія домальовує сцени злочинної діяльности та криміналу. Але ж ні!.. "Не повіриш: вони умудрилися нічого не робити!" - звершив колега. Правда, цікаво почути продовження такого "нічогонеробіння"? А ситуація виглядає так. До них у цех зайшов старший перевіряючий (австрієць) і вирішив прослідкувати за їхньою роботою: його насторожило, що почастішали випадки їхньої відсутности на місці праці. Спостеріг, що прийшовши після самовільної перерви на каву, на який вони витратили не п'ять, а десь зо двадцять хвилин, підійшли до свого робочого місця, обійшли його по колу, відкрили ящик, закрили і пішли на гай-годинний перекур. Походив перевіряючий, посумував біля їхньої уявної присутности... і не дочекався: вирішив подивитися на власні очі, що ж трапилось, що їх таки немає? Виходить на двір: синє небо, альтанка, навколо, на висипному пагорбі зеленіє соковита трава, а на ній лежать два "ударника капіталістичної праці" і, тримаючи в пальцях папіроси, неспішно "купаються" в променях сонця - радіють життю.

Праця "на макса"

Розмовляю з колегою про роботу. Завтра у всіх вільний день - неділя. Згадали одного працівника, який працює без вихідних вже третій місяць. Що поробиш, коли на заробітках, далеко від родини, в Польщі, маєш узяти по годинах - "на макса", маючи ще й таку нагоду. Колега, з яким спілкуюсь, працював колись помічником машиніста. От і вирішив зробити порівняння з собою. "Знаєш, скільки я, працюючи на локомотиві, бачив смертей?.. Як би не хотів об'їхати, але потяг, який летить на швидкості, не спинити! От просто йде людина по рейках і наче не бачить нічого, не чує, як і не старайся сигналити..." (Виникає образ: "Людина йде на зустріч смерті, яка несеться зі спини"). "Достатньо якогось дня убачити порізану людину, без частин тіла, в крові, з власною участю у витягуванні з-під коліс, з безмірним очікуванням доїзду швидкої допомоги, тримаєш себе в руках цілий день, а увечері, прийшовши додому, і ледь розслабившись, помічаєш, як починає всього тіпати. Навіть у руки не можеш узяти склянку води... Так і зі мною зараз, пропрацювавши без вихідних уже з місяць, відчуваю цей давній, знайомий стан. Цікаво, як почуває нині колега по трьох місяцях праці?"

Як позбутися похмілля

Ділиться колега будівельним досвідом, занурюючись у життєві спогади. Зокрема, як свого часу працював на Уралі. Що ж, життя робітника, який приїхав на заробітки, не таке легке, тим більш опинившись у Росії. Все починається з прописки. Якщо, такі, як він, належать до числа "понаєхавших", отже, до "нелегалів", зацікавлений роботодавець має надати таке місце, яке не викликатиме зайвих сумнівів у допитливих. У його випадку - це був приватний дім від роботодавця, а його мешканці, як і він сам: начебто його близькими та далекими родичами. Та не все так трапляється, як гадається. Але, якщо все купується і продається, у роботодавця (споможного на такі гешефти) були свої інформатори в погонах, які злили інформацію, що на днях буде на його об'єкті, на який їздили працювати робітники, рейд. Одразу наказав "родичам" засісти на тиждень у згаданому домі та не висовуватися, поки ситуація не стане цілком контрольованою. Накупив хлопцям із достатком харчів, горілки і пропав... Коли на об'єкті втряслось тишею, об'явився зі вісткою: "Все, завтра виходите на роботу!" А всі, як одна команда: тиждень як у глибокому запої. "Які з нас працівники?.." Недовго думаючи, наказує терміново пройти перевірену реабілітацію: пиття розсолу із вигріванням ніг у ванночці із гарячою водою. Яке ж було в мого оповідача здивування від ефекту, як такий простий метод реально прояснює голову та почуття: "Повір мені, у мене ще ніколи не було такого прекрасного досвіду :) На ранок ми всі стали до праці!"

Анекдот з життя "25 різок на дупу!"

Друга світова війна. Українське село біля кордону з Польщею. Зайшли німецькі війська, разом із чим прийшла нова влада і новий порядок. У селі діє млин, який працює чітко по графіку: в одні дні для окупаційної влади, в інші для селян і потреб мельника. Звісно, що часу, аби змолоти для місцевих вділено менше. Приходить одна баба до мельника і щоразу зостається у своєму проханні обділеною. Вирішує пожалітися німцю, старшому в званні. Приходить до нього, а як мови чужої не знає, то маше руками, видає характерні звуки, зображуючи млин і своє прохання змолоти зерно. Звісно ж, німець нічого не розуміє і просить хоч когось, хто її розтлумачить. Єдиним хто виявився зі знанням німецької - мельник. Приходить до німця, вкотре вислуховує бабу, яка, експресивно жестикулюючи руками, нарікає на нього, працюючий млин, графік тощо, врешті розтлумачує так: "...Каже, що над нашим селом голосно літають ваші літаки, від яких у неї болить голова...". На що німець виносить коротке рішення: "Не пхатися у військові справи! 25 різок на дупу!!!"