Лихий досвід "швидкого кредитування"

Приїхав хлопець із заробітків у Польщі в Україну. Без зайвих викрутасів побув десь із місяць удома та повернувся назад на роботу. Похвалився, що купив новий смартфон, адже з непримітних для себе причин згубив старий. Грішив, що того дня носив вузькі джинси, у кишені яких незручно він лежав: коли присідав, то випинав з кишені. Програючи події своєї подорожі, припустив, що десь згубив по дорозі. Коли виявив удома згубу, спробував повернутися і пройтись тією ж дорогою, але в темряві так його і не знайшов. Десь на другому місяці праці дзвонять йому батьки з несподіваним повідомленням: почали надзвонювати з якоїсь колекторської контори з погрозами, що їх син, який прописаний за їхньою адресою, не сплачує кредит і вони змушені будуть конфіскувати їхню квартиру, аби погасити борг. Мова йшла саме про нього, а він "ні сном ні духом": що ж трапилось?
- Батьки мої старі, грошей?.. - ти ж знаєш, як на пенсії! З того, що заробляю тут, якось їм допомагаю. Мати пережила операцію на серці, сестра лікувалась два рази від раку: знаєш, дітей у неї більше не буде... Шурак пару років тому поїхав на заробітки в Польщу, а через рік перетягнув і мене... - якось печально пливли від нього монологи про його сімейне життя... А десь на другий-третій день почав розповідати розв'язку.
- Пам'ятаєш, як я якось згубив свій телефон? А в ньому ще були мої паспортні данні, фотки з Польщі... Видно, ті хто його знайшов, оцінили, що його власник "при грошах", і використали його при отриманні мінікредиту через інтернет, ще його називають "термінове кредитування", коли навіть і не треба живого підпису власника, а достатньо того, що було в їхніх руках.
- Може, вони в тебе його викрали? - пробую висловити своє припущення.
- Дарма я тоді не звернувся в поліцію! У мене хоч були б підстави відмовитися від того, що вони взяли на моє ім'я. Так у мене виник "невідь-звідки" борг... Якби був в Україні, то, можливо, ще й посудився! Ти ж знаєш, що я працював у банківській сфері. Знаю, як підійти в даному питанні! А я тут - у Польщі, а батьки переживають. Ті колектори виїдають їм мозок своїми дзвінками! І що я зроблю?
Минає ще пару днів і колега повідомляє, що почав сплачувати ті гроші - "здоров'я і спокій батьків важливіші!"
Минув ще місяць, і я помічаю, як він зводить кінці з кінцями: більшу частину заробленого перераховує на погашення, а собі залишає уявно стільки, щоб вистачило до наступної зарплати, але не зовсім вписується в суму.
- Батьки хвилюються за мене, питають: чи вистачає? Я їх заспокоюю! Не скажу ж всю правду... Ти знаєш, яка вийшла сума боргу? 60 тисяч гривень! Залишилось мені ще тисячу доларів...
Дивлячись на свого колегу, дивувався його оптимізму й здоровому небажанню заганяти себе в глухий кут душевних переживань, адже тільки б подумати, що ходиш на фізичну роботу, а в підсумку - ніц не маєш!
- Так, у цьому житті ми або вчимось на чужих помилках, або на своїх. Добре, коли не на своїх, але це не в твоєму випадку! - десь поміж сказаного висловлюю свою думку.
- Добре, що так... Але прохання, не поширюйся серед колег! Про цей мій прикрий випадок знають з вас лише двоє...

Я ж вирішив цю історію записати. Знаю, що його словам не зраджу: з ким я працюю, не лише не здогадуватимуться про кого йде мова, але й взагалі не читають подібні життєві історії. Вони краще юзатимуть "інсту" і сміятимуться над бажаною дурістю.
Квітень-травень 2020 р.