ІСТОРІЯ 1 (у форматі треду на "Х").
солдат, який заїбався служити
@lucky__soldier
Отже, ТРЕД про те, як сили оборони заходили в Херсон. Скоріш за все доведеться розділяти все на дві частини.
На моє особисте переконання, сили оборони на нашій ділянці перейшли до активних штурмів в другій половині серпня.
Все почалось з того, що наш батальйон зняли з позицій і на його місце зайшов інший. Ми трохи змістились, перегрупувались.
Мені безмежно "пощастило" і на той момент вже два командири підрозділу звалили з підрозділу. Мабуть, саме тому мені й сказали: "вітаю, ти ж командир взводу? Доведеш людям інформацію, проконтролюєш". Саме останнє, що мені хотілось, це щоб під мом командуванням хтось крякнув.
На плануванні двіжухи виглядало все оптимістично і дико водночас. Я розумів, що велика ставка на те, що ворог має побігти геть. З огляду на те, що у нас був як 120 так і 82 міномети, мене поставили двіжувати з 82. Бо їм треба бути значно ближче до лінії зіткнення.
А та, в свою чергу, буде рухатись. Отже хлопцям доведеться постійно зміщатись, щоб дістати до цілей.
Коли я прийшов і окреслив їм задачу, яку поставили мені, то в їх очах можна було чітко прочитати щось типу: "ти шо, дурний!?".
Задача полягала в наступному.
Поки далекобійна арта працювала по арті ворога, то силами батальйону та декількома гарматами бригади треба було знищувати ворога та притискати до землі, щоб наша піхота штурмувала.
Конкретно нам треба було притиснути кулеметні розрахунки ворога.
Виглядало все так. Наша піхота грузиться на броню і втупу їде (ефект несподіванки, швидко, БК на броні) на ворожі позиції. В той час арта працює по ворогу (кулемети, птури, АГСи) не даючи знищити нашу піхоту.
Коли з дрона було видно, що наші підїжджають до найближчих ворожих позиції, ми переводили вогонь на наступні їх позиції і притискали до землі їх.
Для того, щоб відразу діставати до запланованих цілей, нам треба було під'їхати дуже дуже близько до лінії зіткнення.
Так близько, де раніше пішки ходили вночі або бігом, якщо вдень.
На той момент я пояснив хлопцям, що так треба зробити, бо якщо ми не будемо працювати по кулеметах, АГСах та птурах, то наших хлопців на броні просто розстріляють.
Чи страшно було мені? Так. Не бояться тільки дурні.
Я максимально пояснив всім роботу, ми заздалегідь визначили точки, звідки будемо стріляти, як, куди і коли переїжджати.
Почався двіж: спочатку працювала стволка, гради, потім викотилось пару танків, які прямою наводкою клепали позиції ворога.
Так як ворог був дуже зайнятий танками, то ми практично безперешкодно заїхали на першу вогневу.
Розклались, підняли дрон. Так, ми себе самі корегували, щоб не забивати канал радєйки балачками. По радіо не було розмов. Мінімум і тільки по справі. Всі знали, що кому робити і так.
Ми ледь встигли кинути пару мін, щоб пристрілятись до цілей, і повз нас промчала броня з піхотою. Серце калатало.
Танки закінчили вже свою роботу і поїхали. Наша піхота підїжджала до ворожих позицій, ми (мінометна батарея), розрахунки АГС, спг... Всі стріляли по ворогу.
Але і ворог почав стріляти по нам. Метрів 100 від нас прилетів перший снаряд, хлопці відразу подивились на мене. Чи по нам це стріляли? Можливо. Але чи можна було все кидати і ховатись? Ні.
Я почав кричати що це не по нам, що ворог просто проїбався і зараз переведеться.
І щоб всі негайно стріляли далі. Водночас я засікав розриви і корегував їх.
Було зрозуміло, що по всім вогневим засобам одночасно вони не зможуть відпрацювати. А отже треба було стріляти стільки, скільки було можливості.
Навколо творився повний хаос. Всі і все стріляло. Літали снаряди, все вибухало, а в радєйці піхота повідомляла, що висаджується на ворожих позиціях.
На той момент ми вже переводились на наступні позиції і стріляли туди.
Розхід БК був шаленим, але схоже, що задумка спрацювала.
Ворог кинув по нам ще пару снарядів і переключився на піхоту.
Оцінивши наявне БК, я попросив, щоб хлопці везли нам ще. Наші закріпились, було пару хвилин перепочинку перед наступною спробою.
Було жахливо спекотно.
Згодом нам надійшла команда змінити позицію на ще ближче. Ми погрузились в пікапи і поїхали в напрямку фронту. Наступна наша вогнева була практично на тому місці, де буквально геть нещодавно був нуль.
Їдучи я думав тільки одне. Нахуй мені це взвод, нахуй мені ця армія. Чого я бляха не на 120 мінометі, який стоїть далеко від фронту. Але вголос я казав, що ворог посипався і у нас все получається.
Народ треба було підбодрити.
Протягом того дня ми багато разів міняли позиції і вже потім майже всі наші позиції були там, де раніше був ворог. Тобто фронт рухався. Ну і ще ми ушатали підвіску на машині просто в нуль.
В посадках лежали броніки, спальники, іноді автомати, РПГ, тіла окупантів...
Але в якийсь момент ми вже не могли рухатись далі. Всі закріпились там, де були. Постійно літали снаряди, за день ми пару разів брали значних люлєй від ворожої арти. Стріляли вони гарно і снарядів геть не жаліли.
Ночували ми в посадці, підвезли БК, їжу. На ранок пішли дивитись собі нові вогневі позиції і дорогу. Треба було переконатись, що дороги не заміновано. Відразу підготували собі вогневі біля нір, які колись копав ворог.
Ми підійшли впритул до Тернових Под. Далі не могли. Чого? Ви зрозумієте коли напишу наступний тред.
Це був кінець серпня, початок вересня.
Потім почався тотальний пресинг ворога артою.
Стріляли всі і зі всього. Були дні, що за день з одного міномета ми вистрілювали 100+ мін.
В один з чудових днів я отримав контузію, коли ворожий снаряд розірвався буквально в метрі від ями, в яку я заскочив в останній момент. Тоді ще камінчик прилетів мені в ребра і я з полегшенням подумав, що тепер я триста і поїду відпочити.
Але то був всього камінчик, а отримав я лише дуже сильний головний біль на наступні декілька місяців.
Коли дуже активна фаза штурму закінчилась, служба була налагоджена, то я нарешті перейшов в бандєйку Петриченка літати на мавіку. Як це було і чого коштувало - окрема історія.
Саме там ми і зустріли момент, коли ворог пішов з Херсону. Так, ворог пішов аж у листопаді. Але на мою думку, це були перші кроки до того, щоб вони пішли.
В наступному треді я розповім, як вони пішли, як ми заходили в села, як я лазив по позиціях ворога і як ледь не крякнули.
Чи були дикі моменти? Так. Чи були косяки? Так. Але давайте я про них розкажу вже після війни. Щоб не йти зараз штурмувати Піски.
P.S. Ну і як завжди декілька цікавих моментів я написав в групу в телеграмі.
Підтримати солдата чашкою кави та отримати доступ до групи можна тут.…
ІСТОРІЯ 2 (у форматі треду на "Х").
солдат, який заїбався служити
@lucky__soldier
В продовження до попереднього треду розкажу вам, як безпосередньо зайшли в Херсон.
Почну з 9 листопада. Ранок, ми їхали на роботу. Я був за кермом. На півдні ворог іноді стріляв по перехрестях, по селах. Але тут ми проїхали "цікаві" перехрестя, село об'їжджали полем.
Їдемо, говоримо про щось своє, і тут просто відбувається вибух відразу за машиною. Скло посипалось, я тільки встиг в дзеркало побачити спалах полум'я.
По тому, як навколо почались прильоти, ми зрозуміли, що це, скоріш за все, ворожий град.
Я натиснув на газ, машину трохи понесло, бо частково колеса вже були пробиті. Але лишатись серед поля було не варіант.
Від'їхавши, ми переконались, що всі ми цілі й неушкоджені та покотились до найближчого села.
Чесно кажучи, вже не було ніякого бажання в той день працювати. Товариші з села підігнали нам колесо, поки його та запаску ставили, то ми оцінили пошкодження майна. Водночас відмітили, що по салону було досить багато осколків, але дивом нікого не зачепило.
Приїхавши на базу, ми знайшли іншу машину і поїхали на роботу.
Звісно ж на це все пішов час. По дорозі нам уже дзвонили й казали, що треба ретельно оглянути ворожі позиції.
Здивуванню не було межі, коли ми просто не побачили жодної особи ворога. І техніки теж не знайшли.
Проте десь відбувались простріли з кулемета. Як потім з'ясувалось, в них лишались якісь групи та намагались зробити ефект присутності. Мабуть, відхилили ці групи з інженерами.
Ми пробували залітати далі й далі, і знайшли колону ворога вже далеко. Ще пробували наклепати їм услід. Паша розказував про це.
До речі, він носив якусь модну сигару і тримав її викурити на випадок, коли зайдемо в Херсон.
Є фото, де він задоволений курить її та пише вам твіти.
Тоді командування почало наказувати рухатись вперед по всіх напрямках. Але ворог не побіг з позицій, а планово пішов. І вони замінували ВСЕ. Наприклад 100 метрів шляху до села Тернові Поди 4 інженерів проходили дві години!!
Окремо про мінування та втрати на них я напишу в групу.
Цей день пролетів дуже швидко. На наступний день ми приїхали летіти туди, де вчора була лінія зіткнення. Хотілось бути максимально близько, щоб може побачити ворога. Але з самого ранку був туман. Командири вже починали мірятись хто далі зайшов, всі квапили людей.
Зрозумівши, що літати найближчим часом вже немає сенсу ми приєднались до групи, де було декілька розвідників та інженери. І потроху пішли вперед. Майже кожне перехрестя було заміновано.
Знову-таки було пару нюансів, але на загал таке писати не можна.
На кожний батальйон був свій напрямок, прокладено маршрут, яким мають пройти інженери. Треба було максимально простою дорогою, але вже тоді перевіряти та знешкоджувати лісосмуги.
В цей день ми пройшли від Тернових Под до Зеленого Гаю, а звідти на Барвінок.
Бачили місцевих, але дуже мало. Хати, де жив ворог. Ставати й говорити з ними часу не було. Тому ми просто рухались далі. Адже нас постійно квапили, що треба швидше. Але бляха кожне перехрестя заміновано.
Місцеві сказали, що ворог їх не зачіпав.
Просто іноді перевіряли хати, шукали когось і все.
До речі, дуже мало ворога жило саме в селах.
Ми спробували злетіти з Барвінку і полетіти вперед, але нікого так і не побачили.
З Барвінку ми пішли назад до машини, яка була фіг зна де позаду. І тут ми побачили, як сюди, уже по розмінованій дорозі мчить броньований Хаммер з кулеметником та позаду купа пікапів. З машин вилізло купа військових. Всі такі гарні, запаковані. Прям увірвались на зачистку.
Виглядало це все мило, адже перед цим ми пройшли кожну хату і двір.
До речі, ворог примусово вивіз майже всіх людей з вказаних вище сіл.
Їх старший почав шукати сільську раду чи найвищу будівлю, щоб поставити прапор. Поставили, сфоткали.
Всі тоді поспішали один перед одним - хто швидше зайде в село, поставить прапор, сфоткається і виставить в інтернет. У нас же були трохи інші пріоритети та завдання на той момент.
До речі, по дорозі ми знаходили арту ворога, по якій ми корегували вогонь. Скажу вам, що високоточна зброя це клас. Ось фото знищеної арти ворога. І такого було багато.
БК, яке було поряд звісно ж заміновано.
На наступний день ми не поїхали в Херсон, як це зробили багато хто. Як хворі на голову люди ми поїхали лазити ворожими позиціями. Якісь посадки вже пройшли інженера, якісь ще ні.
Практично все БК, яке вони залишили на позиціях було заміновано.
Ми знайшли схрон зі снарядами на танк, скинули координати танкістам. Знаходили міни до мінометів та інше. Але було помітно, що ворог намагався забрати все, що міг. А що не могли забрати мінували або спалили.
Але ми знали де жила десантура. Там була жирна посадка, де багато позицій, завжди була техніка. Треба було йти туди, проте інженери ще не ходили там.
Ми швиденько пройшли туди пішки, позаду їхав наш пікап. Припаркувались там і пішли обережно по посадці.
До речі, ми знайшли там багато приколясів. Думаю не про все можна писати, сюди.
Отже, ця жирна посадка. Заміновано було дуже мало, десь вони просто не встигли під'єднати пастку, і ми наткнулись на декілька кілограмів тротилу з уже під'єднаним детонатором. Ну норм, дякую.
Давайте спробую пояснити. Ця посадка була дуже широкою, і по середині проходив канал (сухий) для поливу.
Бліндажі там були дуже капітальні. Там була величезна кухня, класно обладнана баня та купа різних бліндажів для проживання та склади. Де були РПГ, вогнемети, ракети до птура.
Хочу відразу зауважити, що це було досить близько до лінії зіткнення, але це не завадило їм так окопатись. Для порівняння, у нас на такій відстані не було і близько таких бліндажів. Шкодую, що не робив фотки тоді.
Мушу визнати, що ворог підходив тоді й зараз дуже відповідально до інженерних робіт як на першій лінії та і трохи далі від неї.
Майна було багато залишеного. Але деякі бліндажі були досить хитромудро зарозтяжено, і туди ми не лізли. Все майно ми вантажили в пікап. Потім знаходили нове. Але пікап не гумовий. Тому доводилось щось викладати, щоб взяти щось інше.
Потім ми сіли в машину і поїхали на базу. По дорозі побачили інженерів, які йшли й продивлялись дорогу до цієї жирної посадки. Вони трохи здивувались, побачивши нас. Але ми сказали, що все ок, дорогу пройшли, заміновані бліндажі помітили.
Ввечері нам розказали як круто і феєрично у Херсоні. На наступний день поїхав туди. Була класна атмосфера. Це неможливо передати словами. Начебто якесь довгоочікуване свято, яке всі люблять, а ти найкращий гість. На площі було купа людей, військових, прапори України гарний настрій ітд.
По всьому місту були борди з лозунгами типу росія тут назавжди, щось про пільги, пенсії ітд.
Вони перейменували АТБ на АБЦ. Ненависть до ворога подвоїлась після цих плакатів, і коли побачив людей, які раділи силам оборони.
Але мені було не комфортно там перебувати. Чого? Я не вважав, що доклав достатньо зусиль для звільнення міста. Люди чогось підходили та дякували. А я ніяковів. А коли підходили діти, то я взагалі посипався і зрозумів, що треба їхати звідси.
В той момент, мені стало дуже обідно за тих людей, які сиділи в окопах, брали пиздяки від артилерії ворога, штурмували посадки, стримували штурми. Обідно за людей, які виносили на собі тіла загиблих товаришів, поранених товаришів.
Знаєте, що вони робили в той момент, коли я ходив Херсоном? Вони уже копали собі нові позиції на березі річки та готувались до зими, до обстрілів. Вся піхота як ті мурахи кудись бігли, щось носили, будували, копали.
В той момент мені дуже хотілось, щоб ці прості дядьки з піхоти хоча б на 15 хвилин приїхали в Херсон і побачили цих людей, їх вдячність.
В цей самий час купа народу ходила посадками та збирала облишене ворогом майно. Багато своїх позицій вони спалили (бліндажі) десь залишали записки товаришам "парни, сожгите тут все, когда будете уходить".
На наступний день ми приїхали на нову позицію літати та виявляти ворога. Але про це вже іншим разом розкажу.
Підтримати солдата чашкою кави та отримати доступ до групи можна тут.
© солдат, який заїбався служити
@lucky__soldier
16 лист. 2023