я довгі роки соромилася говорити про своїх батьків, але варто розказати вам про людей, які мене в свій час довели до самогубства (не вдалося як бачте) і кинули на самоті в психіатричній лікарні. робіть чайок, буде цікаво.
я не знаю нащо моїм батькам потрібна була друга дитина, у них і перша потерпала, але все ж вони мене склепали. мама уже зі мною під серцем підбухувала, не дивно шо при родах геть не скопитилась, а я місяць пролежала в реанімації для новонароджених. на щастя тоді у мене була нянька, яка звісно любила теж випити, але вона мені врятувала життя, виходила мене кволою після реанімації. часто мене крихіткою забирала до себе додому. у неї було двоє синів алкашів, тому 98% моїх перших спогадів включають сцени пʼянства, сварок та бійок. 1995й рік, гроші на випивон закінчилися, тому мої батьки зібрали манатки і поїхали за кордон на заробітки. відтоді я чула обіцянки мене забрати, але як виявилось мене наєбали. баба, з якою я жила мене ненавиділа. але її от я можу трохи зрозуміти. нахуя бабі 60 років дошкільня? жодні з родичів з обох сторін не хотіли мене брати на поруки, але в останньої не було вибору, тай про ціну з моїми батьками домовились. жила я дуже скромно, бо фактично все вислане бабця ховала у себе в пизді. а потім віддала всі накрадені гроші моїй хрещеній, як у банк. вгадайте хто за ці гроші будував другий вже будинок за містом? сказали у баби маразм, які гроші... ну хєр з тим, най подавляться. коли мені було 8 батьки приїхали з закордону і пробули тут майже рік. якщо до того я чекала, коли вони мене заберуть до себе, то після я чекала, щоб вони сібалися, бо життя перетворилося на пекло.
бідна моя сестра, вона старша і їй було куди важче. памʼятаю, як мамка з будуна била її, бо сестра сховала пляшку, хотіла вберегти цю ідіотку від запою. і як сестра залита сльозами віддавала назад ту пляшку. нарешті вони звалили і я потерпала лише від школи та йобнутої баби.
все пізнається в порівнянні. виявляється мої батьки все таки забирали до себе дітей, але лиш тоді, коли їх можна було віддати в рабство і забирати собі гроші, з коментарями: ми ж усе для вас, ми віддамо коли треба. так сталося з моєю сестрою, так мало бути зі мною.
коли мені виповнилося 17, ніхто звісно не підтримав ідею допомогти мені отримати освіту. мене по напрацьованій схемі влаштували на роботу, але щось пішло не так і хуйова дочка мамці євро в зуби не несла. я пахала як раб, у мене був лише один вихідний на тиждень, доба. коли я могла вийти з будинку сімʼї, на яку працювала. жінка була дуже хорошою, вона добре платила і не зайобувала. але її майже ніколи не було вдома, бо саме вона заробляла мільйони для свого чоловіка та трьох дітей. чоловік же її був максимально абʼюзивною тварюкою
те, як він морально наді мною знущався важко описати. в такі моменти хотілося би підтримки, але він мене випереджав, дзвонив до моїх батьків і казав, яка я хуйова прислуга, бо замарала тряпку за 3 євро і ще щось там. звісно за цим слідував дзвінок від батяні под шафе, який крив мене матом і в деталях описував, як я буду на вулиці жити та чим промишляти. я почала угасати. тиск з обох боків дав свої результати, я звернулася до психолога, потім до психіатра. мене почали пічкати антидепресантами, бо нікому діла нема до нещасної прислуги. я тоді вирішила, що колись стану лікарем, хорошим лікарем. але тиск з обох боків не припинявся, тому в один день я опинилася в реанімації. мені було 19. мене врятувала некомпетентність в питаннях суїциду. другу спробу я не пам’ятаю. може пам’ятає мій колишній, з яким я жила на той час.
через мерзенне оточення я не помітила, що той уєбан ще гірший уєбан від них всіх разом взятих. ну і звісно мене закрили у спеціалізованому закладі, аби я собі точно не вкоротила віку. там я почала вчити англійську, виявляється в психіатрії лежить дуже багато талановитих та розумних людей. я взяла з лікарняної бібліотеки книжку англійською, якесь бульварне американське чтиво, Буковський, але суть була не в тому, а в написі від руки на розвороті: живи, люби, ділися. після того, як мене виписали, я знайшла іншу роботу, з уєбаном не ладилось, а батьки відвідали мене один раз в лікарні і більше не дзвонили. вони більше не робили на мене ставки. через місяців 5 мені мій тодішній наречений сказав, шо шо нам треба розійтися на якийсь час. я була розбита, ніща та нещасна. але на той час я не думала, шо це маніпуляція, тому подзвонила батькам, сказала що мені нікуди йти і взагалі я хочу додому, я хочу освіту. ну треба віддати должне, мене не послали і навіть дали ящики для того, щоб я зібрала речі. коли я принесла ті коробки, то хлопець охуїв і влаштував істерику «я же сказав на якийсь час»
потім він забув вийти зі свого фб і я прочитала переписку з його другом. «Думаєш вона піде від мене? Каже їде в Україну. - та куди вона дінеться? Шо їй там робити? Тут поли миє і там буде так само мити.» це мене добило, але я вирішила, шо не буду мити підлоги людям і зроблю все для цього, навіть ще раз помию підлоги. і уявіть, мої батьки навіть підтримали ідею, типу їдь і вчися. але тут маленька нестиковка, я себе бачила лікарем, а мене батьки бачили санітаркою, максимум медсестрою. я тоді знову повірила, шо гірше всіх і два роки вчилася в училищі. мої викладачі, дай їм крепкого здоров’я, мене фактично випхали в університет, сказали мені занадто легко тут і я маю бути лікарем. врешті я кинула на другому курсі училище і пішла в академію. голодні роки були позаду. бо поки я була в училищі, мої були в перманентному запої: мама без роботи, батя допився до інсульту. тамтешнім лікарям вдалося його відчухати, аби він ніхуя не зробив висновків. батьки дещо змінили до мене ставлення, коли я вирвалася з того села і вступила на бюджет, адже тоді я стала предметом виїбону. але сильно мені не допомагали, бухло дороге знаєш. доводилося носити обноски, економити на всьому на світі, добре вчитися та паралельно працювати. яка ж я стала ахуєнна дочка, коли три кафедри академії мене запросили викладати ще на 6му курсі.
бо я гризла англійську днями і ночами, а виш був набитий по вінця іноземними студентами. вгадайте чия це заслуга according to my parents? єдина людина, яка мене підтримувала була моя сестра, а неї самої життя не було цукром.
ця життєва хуєта мене погнула, але не зламала. раджу всім хто випиває слідкувати за частотою та кількістю, а якщо хочте бухати, то не заводіть дітей. не калічте діток. не всі зможуть вибратися з того, з чого вибралася я. дякую за увагу
Джерело: "Х"
йопаний пес війни ||Bulldog’s Kahu
@jane_c_doe
31 трав.
