Повістку я отримав через рік. На той час була хвиля активної мобілізації і я був приблизно готовий, що цього року мені йти служити. Мене відправили на ВЛК, що тривало більше місяця. Я отримав перше запрошення в підрозділ – вони шукали людей на роботу, яку я міг і хотів робити.
Робота була небойова, але на той час вийшов указ Залужного, за яким без базової вогневої підготовки не можна займати жодну посаду. За ВОСом я на той час був діловод, а за станом придатний до служби в тилу, нале у випадку прямого вогневого контакту всі стають піхотою.
Прецеденти відправки геть ненавчених військових на передову, особливо в перші тижні війни, були. Про них було відомо і з них зробили висновки – без навчального центру мене не брали в тилову частину відомства, якому в уяві багатьох правила мають бути не писані.
Домовилися, що я пройду навчання і піду до них. В ТЦК, оскільки є вища освіта і знання іноземних мов, запропонували йти на офіцера. Мені було байдуже, солдат чи офіцер – я хотів у той підрозділ. У ВІКНУ мене не взяли. В НЦ сухопутки, де готували мотопіхоту, теж.
У кожній частині своя співбесіда. Завжди запитують, чи служив строкову службу. Це завжди тягнуло питання про те, чому був обмежено придатний. І на цьому розмова зі мною закінчувалась – ви не пройдете підготовку. Я повернувся додому. Отримував повістку, йшов на дату відмічатись.
На початку вересня мені запропонували ще раз спробувати на курси. Я погодився і мене знову не взяли. Тут я єдиний раз спробував вдатися до корупції – запитав, чи може той підрозділ відправили мене на курси від себе – так здоров'я не стало на заваді. Мені сказали чекати понеділка.
Комісар погодився, що я залишуся в Києві до понеділка, коли питання вирішиться. Не погодився обласний комісар і я поїхав у ДШВ. У ДШВ мене звісно що не взяли і довго розпитували, хто мене туди відправив. Було кумедно. Після цього мені в ТЦК запропонували полікуватись).
Наступного разу я зустрівся з ТЦК цього березня. Мені запропонували податися в НЦ Кам'янця-Подільського, бо туди точно візьмуть. Я погодився. БЗВП я проходив без броніка, шолома, на знеболах і ревмоксикамі. Трохи в шпиталі, трохи за діловодством отримав ВОС 100.
Цього разу я не став писати в підрозділ, який мене кликав від початку, а спробував інший, до якого мене запрошували ще взимку цього року. Я був заряджений пройти навчання з першого разу, бо був ризик забагато пропустити і залишитись повторно.
Так, всіх кидають на передову настільки стрімко, що в нашій роті один проходив БЗВП десятий місяць. Медичне забезпечення при цьому жахливе, звісно. Але краще вже медик-довбойоб в НЦ, ніж той самий медик у бойовій частині. Про стрімкість, до речі.
6 тижнів я пробув на БЗВП. Фахова підготовка, на яку мій взвод пішов далі, триває від двох до шести тижнів. Знайомі з попередніх циклів, з якими я тримав контакт, проходять донавчання в частинах. Це вже принаймні 3-5 місяців залежно від фаху.
Досвід НЦ незабутній, звісно, але з огляду на всі змінні можу сказати, що було ок. Були можливості навчитися і можливості проїблувати, тут особистий вибір кожного. Але передовсім це тривожний досвід. Я був абсолютно не впевнений, чи потраплю в бажаний підрозділ.
За час БЗВП в мене були чотири РІЗНІ розмови про майбутнє місце служби в Силах Підтримки. Одного разу мене вже поставили перед фактом, що я йду в таку-то частину. А тоді за день до кінця БЗВП прийшов наказ на моє переведення в той само підрозділ, де я зараз.
Ніколи в житті я не мав бажання йти в армію. Ніколи в житті я не мав внутрішнього наміру йти в армію. Але точно так само не думав відкосити. Я не ломився в кожні двері, аби тільки взяли. Я ломився в ті, куди хотів потрапити. Я не спішив і мене влаштовувало не бути в армії.
Але я розумів, що не цього року то наступного. Потрохи готувався бодай теоретично. Спину не вилікуєш, тому я не знав, що мені лишається поза цим. Я не шукав нагоди сам, але приймав усі нагоди, які мене знаходили. Жодного разу мене ні до чого не силували. Та й таке.
Джерело "Х":
Ім'я і національність
@Ukrostap
18 трав. 2024
Немає коментарів:
Дописати коментар