"Усмішка Бога"

"Іронія - це усмішка Бога" - підсумував мій колега знайомою йому фразою, у підсумку життєвих історій нашої професійної діяльности: вчилися, планували реалізувати себе в одних галузях, а виявилося - в інших, та ще й у чужій країні. Тієї миті подумалось: чому ж я маю записувати свої спогади та життєві історії? А все тому, що люди, які нам трапляються - не випадкові. Слова сказані мимохідь - можуть міцно осісти в пам'яті. І не тільки слова... Якщо не запишу, з часом виникне відчуття незрозуміння: чому ж роблю так, а не інакше? звідки беруться ці висновки? маю такі переконливі судження?
27 листопада 2021 р.

Із пісні слів не викинеш!

Один електрик оповів робітничу історію, яка мало не закінчилась "міжнародним скандалом". Хоча подія наче й вичерпала себе, але наслідки тривають для фірми, на якій він працював, і донині. Отже, те підприємство, яке його наймало в Польщі, займається виготовленням (збіркою) електричних шаф. Вся робота поставлена на потужний виробничий конвеєр. Йшли міжнародні замовлення. Складання обраховувалось рівно до визначеної години, після якої працівник одразу мав переходити до наступної шафи. Виконану роботу так само оперативно приймав відліл технічного контролю (ОТК), справджуючи якість виконаних робіт. Треба розуміти специфіку: кожна шафа могла мати свою індивідуальну (неповторювану) схему складання та підключення. В такому темпі тривало одне з багатьох великих замовлень, яке цього разу мало надіти до Росії. Переважна більшість шаф складалась українцями, меншим числом - поляками. Зі замовленням впорались оперативно, готова продукція надійшла вчасно. Раптом виявилось, що п'ять шаф замовник забракував із поверненням до виробника. До слова: за кожну таку шафу з відділу ОТК знімалась солідна премія. У чому ж причина? - закіпішували на підприємстві. Не повірите! Замовник перетворив ці шафи у міжнаціональний скандал. Дійшло до того, що раптом одного дня до фірми-виробника з'їхались усі директори, навіть російський консул у Польщі, всіх працівників "поставили на диби"... Як виявилось: на тих п'ятьох електричних шафах, як один в один, з тильної сторони плат, за в'язками кабелів (недоступне місце для зовнішнього огляду), хтось написав два несолов'їних слова "Путин - Хуйло". Хоча я не прибічник нецензурної лексики, але, як кажуть: "Із пісні слів не викинеш!". Тим більш, коли це і є пісня! Винуватець події признався чесно у своїй писемній діяльності. Як виявилось, це був українець німецького походження, у роках, з незвичним єврейським по-батькові, адже його тільки так всі знали і називали. Спитали його: "Навіщо ти це зробив?" Відповідь виявилась "проста, як двері": "Так це на кожній огорожі написано! Навіть у Польщі!..". Як підсумував мій оповідач, події призвели до того, що справою рук одного працівника і "недоглядом" інших польська фірма зіпсула контракт із замовником, отримала непосильний штраф, з наступного місяця почала затримувати виплату зарплати усім працівникам, і як вишенька на тортику, про яку подумалось усім одразу: першим ділом звільнила "горе (Слава) - працівника" з України.

"Вона - вибухнула!"

Поляк у делегації від фірми працює в Швеції. Давній любитель пива. Не дихне, як не матиме вільного часу наповнитись "броварком". Не витримав, якогось дня, взяв баночку пива на роботу, приховав десь за власною рóбою, ближче до тіла. На короткій перерві під час праці побіг до вбиральні, аби відкоркувати наготований напій і вгамувати невтамовану спрагу... Хлопець, який оповідав цю історію, поряд того місця чекав біля кавомату на свій напій. Раптом до нього долинає безперервний потік нецензурної лексики, який почався з глибини туалету, а вийшов назовні з нього. "Я дивлюсь на нього, а він від живота включно з верхньою частиною штанів - мокрий. Питаю його: Що трапилось?.. Відповідь була вражаюча: "Вона - вибухнула!" Чи то від тепла, чи від того, що притис невдало, а чи від того, що розбовтавши за пів дня, при відкриванні ефект наперед передбачуваний... До кінця роботи шарахався начальства якнайдалі. Сказати, що від нього просто пахніло - це нічого не сказати. За ним у повітрі тримався такий міцний шлейф пивного духу, який то міг бути в давньому генделику з добрими традиціями."

"Крилаті спогади"

Мешкаю в домі, в якому колишній власник займався вирощуванням селекційних поштових голубів. Все життя та вільний час присвятив їм і лише їм. Мав жінку, дітей, пристойний дім і вигідний двір, город. Зі своїми голубами весь час брав участь у змаганнях різного рівня. Отримував безліч нагород. Найбільше і найзначніші зібрано в 90-х роках. Вони минули, господар помер, образ двору та садиби тепер узагалі не нагадують про те, що колись тут хазяйнувати крилаті, навіть нічого увиразнено не вказує на їхнє тут минуле. Єдине: шафу в хаті прикрашають "золоті" кубки за перемоги у змаганнях і пару настінних образів, на яких так само, як на кубках, написані роки та ім'я колишнього господаря.

Тепер тут хазяйнує син, який і успадкував родинний дім, хоча в ньому не живе. Якось слово за слово, кажу до нього: добре було б ту колекцію нагород здати в музей. Це ж яка неймовірна історія шахтарського краю крізь постать однієї людини! Як на картинах у місцевому музеї: люди виходять з-під землі, щоб подивитися на небо! В результаті, такий ліричний романтизм він нівелює з позиції ображеної дитини, яка ніколи не розділяла батьківського захоплення: "Ніколи в житті не поїхав з родиною на відпочинок! Все життя присвятив голубам. Як прийде хтось у гості: "розмовляти пошепки!" Не дай Боже забреше собака! Як пробіжить по двору кицька - жене палицею! Не пропустить жодного змагання! Як виграє: коле порося, накриває стіл на всю вулицю, аби почастувати усіх своїх колег. Зварйований!.. Тих грамот було стільки, що я більшість з них вже й попалив. Донька питає: а скільки коштує хоча б один дідів кубок? А я сміюсь у відповідь і продовжую: якби його здати до ломбарду чи антикваріату? Бачу до чого хилить: надивилася всіляких серіалів... Наразі нехай стоять, а життя покаже."