Чому б не радіти життю?

- Я помітив: ти завжди усміхаєшся! І я не знаю, коли ти жартуєш, а коли говориш серйозні речі?!. - Запитав свого колегу.

- Ти знаєш, свого часу, в шкільні роки, вчителька запитала в нас: що таке щастя?.. - Почав він. - Діти не мали на те питання прямої відповіді. Тоді наша вчителька домовилась з головним лікарем онкодиспансеру провести екскурсію по медзакладу. Додам, що це було в радянські часи і запретів водити дітей у подібні заклади, як таких, не існувало. Нині вже так нікого не зводиш. Єдине, що попросив головлікар: не брати дітей емоційно вразливих. Пішла більшість... Перше, що здивувало: всі пацієнти були худі та мали різний колір шкіри - жовтий, зелений, синій. Дівчата підійшли до жінки, яка розповіла їм, що в неї слабість в районі грудей. Вона не могла сказати дітям про свою хворобу буквально: рак молочної залози. Дівчата розплакались, повиходили з лікарні... Наступного дня всі написали оповідання про щастя. Вчителька усім поставила відмінно!
Я помітив, як тієї миті, коли він говорив про жінку на рак грудей, у нього - дорослого чоловіка - змінилось обличчя, а на очі могли навернутися сльози.
- Саме тому я радію життю!.. Чому б не радіти?.. - шукаючи риторичне завершення сказаному, підсумував він.