середа, 5 жовтня 2022 р.

Впертість - вона така!

Пропоную для колеги просте рішення для розв'язання поставленої задачі від керівництва. Вислуховує, але сходу починає настоювати на своєму і займає позицію: "не перепреш". На мою думку його рішення більш ускладнене, для нас займатиме більше часу і заразом відсутня раціональна перспектива в майбутньому, бо знову-таки колись доведеться переробляти. Пару раз спробував пояснити, але це не дало результату. Заспокоївся. Запропонував йому взяти на себе організацію поставленої задачі згідно його концепції та основне виконання. Я ж "самоусунувся" до ролі помічника. На якомусь етапі виконання знову бачу певну "тупість" і вже пригальмування процесу, але буквально не дратуюсь: висловлюсь жартом: "Можливо, я чогось не знаю!" - зависаючи в його розгубленості додатковою паузою. Відповідь почув доволі оригінальну: "Та ніхто не знає!.. Вік живи і вік учись!" Врешті, як мною і передбачався один зі сценаріїв розвитку подій: втрата часу зробила своє! - Насамкінець колега пристав до моєї пропозиції і завдання виконали менш ніж за годину.



вівторок, 4 жовтня 2022 р.

Digitus medius

Коли у неконфліктного колеги, який працює в Польщі, не вдається порозумітися з поляком (причина не в мові), "на крайняк" уживає власний метод "порозуміння". На якомусь етапі "боротьби зі стіною", нарапт просить опонента дати польською назви кожного пальця на руці. Демонстративно загинаючи, починає з мізинця: "palec mały, palec serdeczny...". На третьому пальці діалоги раптово закінчуються і опоненти однаково покидають "поле бою" без зайвих слів.

11.07.22



вівторок, 19 липня 2022 р.

В одязі УПА

Колега розповідає історію. 9 травня, 1998 рік. На березі Чорного моря група молодих людей відзначає день Перемоги, він один із них. Побачили ветерана ІІ світової війни: увесь в орденах і медалях. Познайомились, запропонували випити, заговорили, дали ще випити - розговорились... "Краще б не наливали!" На розхмелілу голову почав хизуватися, що в 40-х роках, як учасник спецпідрозділу червоної армії, убирався в одяг УПА і заходив у села та розстрілював мирних мешканців. Одразу не повірили в почуте, перепитали: і жінок, і дітей, і людей похилого віку?.. - Так! - А ордена і медалі теж за це? - Я ж виконував наказ! - Від почутого, та молодь готова була втопити його в Чорному морі, але цього не зробила..



Вибухова трава

Колега розповідає, як у дитинстві, коли мешкав у бабусі на Полтавщині, збирав на болоті траву, яку сушив і з неї міг робити порохові забавки. Бабуся розповідала, що колись, у козацькі часи, цю траву використовували в якості пороху, але на відміну від традиційного, мала менш потужну силу: мушкет міг стріляти десь до п'яти метрів. Пригадує, як у якости чергової забавки розтирали цей трав'янистий порох над вогнем і він утворював вогнянисті блискітки, наче від салюту. Вже в компанії хлопців робили маленькі порохові кульки, які запалювали і підкидали в повітря, а вони в свою чергу вибухали. Яка це була трава - назви не пригадає, пам'ятає лише те, що росте на болотах і плететься по землі дрібним рястом.



четвер, 14 липня 2022 р.

"Мєчта" будівельників..

1998 рік. На березі моря, пансіонат "Мєчта" переживає ремонтно-будівельне оновлення. Працівникам будівельної організації вже який рік видають зарплату не грошима, а бартером. Коли наступає цей довгоочікуваний час, всі йдуть на склад, із якого видають товари: цукор, борошно, консерви абощо. Ось і цього разу всі завалили по "зароблене", а на складі виявилось, що лишились лише горілка та шампанське. Що ж, тим кревне і видали на руки... Отже, виплата була в п'ятницю, а в понеділок мали всі вийти на роботу. А на "Мєчту" висунулись лишень електрики і то наприкінці тижня. Питає у них запізніле в реакції керівництво: "А де ж маляри, штукатури, плиточники?". Відповідь була простою, як двері: "А чому ж ви їм зарплату алкоголем видавали?"..

14 липня 2022 р., зі спогадів колеги.



вівторок, 12 липня 2022 р.

Свідок аномалій

С.С.
Час від часу колега повертається у своїх спогадах про роботу на риболовецькому судні. Зокрема розповів пару цікавих фактів із життя, пов'язаних із аномаліями. Якогось разу, пливучи в океані та моніторячи радаром наступні косяки риб, трапили на об'єкт неорганічного походження, довжиною близько 800 метрів, що перебував на доволі суттєвій глибині та рухався (на диво) із незвично великою швидкістю. Для багатьох матросів подібного досвіду бачити такі об'єкти, що виходять за межі логічних розмірів і руху, у житті ніколи не випадало. Капітан же навпаки: попросив не перейматись побаченим, адже з власного досвіду ствердив, що подібне може траплятися під водою, на що реагувати не обов'язково. Останнім разом він бачив подібний рухомий об'єкт розміром майже з півтора кілометра. Здивувавши слухачів ще більше. Іншим разом, коли мій оповідач пропливав у районі Карелії, усі на кораблі побачили над водою великі вогняні кулі, про які важко було б сказати, що мали природу шарових блискавок, адже вели себе доволі свідомо, рухались, зупинялись, висіли в одному положенні десь із хвилин п'ятнадцять, потім одна з них із висоти пірнула у воду і всі могли спостерігати, як поринає на саме дно, за силою згасаючого світіння, яке врешті-решт остаточно не зникло. Цей же випадок нагадав інший досвід, уже на суходолі. Прогулюючись вечірнім містом, раптом побачив над ліхтарем якесь дивне світіння у вигляді незвичної форми. (На відміну від сучасности, у 90-ті не було такого доступного жесту: дістати смартфон і миттєво зазнімувати побачене). Будучи далеким від окультних знань, духовних практик і теософічних міркувань, того вечора виявився не самотнім свідком тієї об'яви (отже, не привиділось), а разом з однією парою закоханих, яка прогулювалася неподалік спробували поміркувати: що то є? Дівчина спробувала роз'яснити, якось "розумно і по-своєму оригінально", що це чиясь душа. І як не дивно, пізніше вже й особисто трапив на цей образ на давньоєгипетських малюнках, що справді символізував душу або ж вічність.



понеділок, 11 липня 2022 р.

Ненадійний напарник

Колега розповідає історію: якось на одній із будов трапився йому напарник, який мав таку хворобу, як недостачу кисню в легенях, як наслідок: весь час дер рота. Зі сторони, для будь-якого непоінформованого керівника, це виглядало підозріло, але в усьому цьому для колеги мало найменшу незручність (не рахуючи, що будь-хто спілкуючись, навіть дивлячись на таку людину хоче позіхнути навзаєм), адже: коли спинялись у роботі на якийсь так би мовити "перекур", такому напарнику бажано було б не присідати: засинав миттєво!.. Ну і що тут особливого? - спитаєте ви. Аж ні: починав хропіти "як слон" - на всю будову!



четвер, 16 червня 2022 р.

Розумні щурі (корабельні оповідки)

Колега по праці переказує досвід роботи на рибацькому тралі ще від початку 90-х. Зокрема переповідає із захопленням досвід зі щурами, які були на кораблі. (Взагалі-то, оповідаючи історії, він обіцяв, як вийде на пенсію, написати книгу. З досвіду: якщо людина мала б звичку писати, то ці історії були б давно написаними, мова йшла лише б про їх публікацію. Але не вірити людям? - що ж, варто зачекати ще з десяток років до його пенсії... Поки, користуючись приємним спілкуванням, опишу його досвід вже зараз). Як не нова оповідь, щоразу наголошував, наскільки щури є розумними істотами!

Якось, аби побороти на тралі пацючий світ, вирішили виростити щуроїда. Для цього достатньо було зловити з трьох-чотирьох живих щурів, кинути до однієї бочки і не давати їсти, поки не виживе найсильніший. Врешті випустити на корабельну волю... Для його ідентифікації начепили на шию розпізнавальний пасок. З того дня на кораблі запанував серед щурів шарварок: шурхотіло, гупало, стукотіло в усіх кутках, поки якогось дня не настала раптова тиша. Усі працівники трала навіть здивувалися такій зміні. Відповідь знайшлась у скорому часі: у якомусь місці знайшовся окривавлений пасок, яким позначили того щуроїда за шию. Всі розтлумачили однозначно: коли кожен пацюк був сам за себе, щуроїд перемагав, коли всі ополчились проти нього, на раз перемогли. Цю асоціацію колега переніс до сучасних реалій щодо ролі путіна в долі росіян. Якби всі росіяни захотіли б перемогти зло, вони б це давно зробили! (За такою логікою: щури розумніші за росіян). Продовжуючи міркувати на цю тему, колега зауважив, що його досвід обмежується корабельними пацюками, якби щуроїда виростили б на суходолі, не знає чи був би такий же ефект?

Друга історія так само торкалась інтелектуальних здібностей щурів. На палубу прийшли нові працівники і не знали, що між щурами і персоналом корабля установлена певна домовленість: працівники їх не чіпають, а по-можливості задобрюють: намазують на хліб масло, посипають цукром і залишають у кутках кают, аби вони не торкались приватних речей. Молоді ж працівники цього не знали, у перші дні вирішили з ними "поборотися": почали пинками проганяти з улюблених місць. До слова: по кораблю щури ходили настільки спокійно, як і працівники трала, ніхто особливо і не звертав на них уваги, і це було взаємно. Наскільки дивовижно, як пацюки відомстилися за чужинську нелюбов. Якось заїхали в один латиноамериканський порт і "новобранці" вирішили гарно в ньому затовартись новими речами, зокрема купили гарні шкіряні куртки, фірмові кросівки. Навіть перед всіма ними похвалились. "Дійсно, речі були достойної якости!" Жили "новобранці" в одній каюті, отже, і знесли туди всі речі. На кораблі існував вахтовий розклад роботи: працювали восьмигодинними змінами. Одразу того ж дня, після своєї зміни, повернувшись у свою каюту, застали "пінальщики щурів" всі нові речі погризяними "в хлам". Нікого зі сусідніх кают щури не зачіпили, лише їх! Отож і питається: як так трапилось, що нікого іншого, а лише їх? Така вона: щуряча пам'ять!

Третя історія пов'язана з людським фактором. На кораблі почали знакати гроші, але не так, щоб пачками, а поодинокими купюрами. Чомусь найбільше страждав капітан. Зокрема ця проблема торкалась тих грошей, які були направлені на корабельні потреби, зокрема і на потреби працівників. Найцікавіше, що гроші зберігались у каюті капітана, у спеціально відведеному для цього місці. Дуже довго не могли знайти зловмисника. Якогось разу капітан вирішив описати номерні знаки усіх купюр та виявити які з них зникли. В іноземному порту завбачливо домовився з продавцями магазинів, аби вони уважно поставилися до номерних знаків на купюрах, за які скуповуються моряки, надавши зі зниклого розпізнавальні цифри і... вуаля! Тими купюрами розраховано, прикметні риси злодія описано, винуватця розпізнано. Ним виявився працівник поважного віку - "дідок" (як правило, не всі залишаються вірними "до пенсії" риболовецьким подорожам по всьому світу). А тепер питання: як у нього виходило при зачинених каютах і прихованих місцях непомітно красти гроші? Він розповів, але ніхто не повірив... і показав... Виявилось, що він видресирував щура на такі злочини. Мав спеціально виготовлений свисток. Для наочного прикладу, викликавши ним свого пацюка, дав їй команду в незрозумілій для всіх звуковій формі. Щур, отримавши вказівки, метнувся по своїх норах і за пару хвилин приніс купюру. Загальному здивуванню не було меж. Як висновок: "винахідник" втратив роботу без будь-якого права в подальшому працевлаштуватися на будь-якому іншому риболовецькому кораблі.

Історія четверта. Коротка. Мій оповідач пропрацював на марях і океанах п'ять років; міг одружитися на перуанці на ім'я Марія; за один рейс по кальмара міг купити собі квартиру, але по-молодости всі гроші "спускав" у барах; міг і надалі розмовляти іспанською, удосконалив би англійську, можливо, голандську, але за спеціальністю електромонтажник, повернувся в Україну, і більшу частину життя пропрацював за фахом. Ми ж зустрілися в Польщі. Заразом із морськими історіями пообіцяв написати книгу досвіду роботи тут, у Польщі. Пацючі історії мають продовження, наступна трапилась ув одному з польських міст. Якось у винайманій фірмою домі, із кімнатами на цокольному поверсі,  стріли з перших днів пацюка. Він занадився заходити до їхньої кімнати. Згадавши давній корабельний досвід, мій оповідач "домовився" зі згаданим щуром. Колеги по кімнаті дивувалися, як йому це вдалося? - він лише усміхався і скромно відповідав: просто знаю... знаю як!